справа № 380/18591/24
03 грудня 2024 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Мричко Н.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії
встановив:
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі позивач) до Військової частини НОМЕР_1 код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 (далі відповідач), в якій позивач просить:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_4 про відмову у звільненні ОСОБА_1 з військової служби;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_4 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», як військовослужбовця за призовом під час дії воєнного стану, у якого виникла необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи - матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 .
Ухвалою від 09.09.2024 суддя прийняла позовну заяву до розгляду й відкрила провадження у справі.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернувся з рапортом до Військової частини НОМЕР_4 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами: у зв'язку з необхідність здійснювати постійний догляд за матір'ю, яка є особою з інвалідністю II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я. На підтвердження чого до рапорту долучив всі необхідні документи щодо родинних відносин, наявності у особи інвалідності ІІ групи, необхідності постійного стороннього догляду та відсутності інших осіб для здійснення догляду. Проте, відповідачем протиправно відмовлено позивачу у звільненні з військової служби.
Відповідач правом на подання відзиву не скористався, належним чином повідомлений про розгляд справи.
За приписами частини 6 статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні сторони у справі не звертались.
Дослідивши матеріали справи на підтвердження й спростування заявлених позовних вимог в їх сукупності, надавши їм юридичну оцінку, суд встановив таке.
Позивач проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
14.07.2024 позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із рапортом №3724 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами: у зв'язку із необхідність здійснювати постійний догляд за матір'ю, яка є особою з інвалідністю II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
До рапорту позивачем долучено: наторіально засвідчені копії паспорта, ідентифікаційного номера, свідоцтва про народження позивача, наторіально засвідчені копії пасорта та ідентифікаційного номера ОСОБА_2 , Висновок ЛКК № 182 від 05.06.2024, Довідку до акта медико-соціальної експертної комісії від 14.05.2024 № 619232, нотаріальну заяву від 08.07.2024 про відсутність близьких родичів, витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження від 15.06.2024, нотаріально засвідчені копії свідоцтва про смерть бітьків матері, нотаріально засвідчену копію свідоцтва про смерть матері.
У відповідь на рапорт, т.в.о командира Військової частини НОМЕР_1 надав відповідь від 19.07.2024 №5849, в якій вказав, що для підтвердження права на звільнення з військової служби у зв'язку з необхідністю здійснення догляду за особою з інвалідністю ІІ групи позивач має пред'явити будь-який офіційно складений, оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, у якому з достатньою достовірністю підтверджується факт здійснення догляду або факт зобов'язання здійснювати такий догляд у майбутньому. Також необхідно подати документи, що підтверджують відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення матері, або інших доказів, що такі члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я. Відтак, відсутні підстави для задоволення рапорту про звільнення з військової служби.
Вважаючи такі дії Військової частини НОМЕР_4 щодо відмови у звільненні з військової служби протиправними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
При вирішенні спору по суті суд виходив з такого.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України від 25.03.1992 № 2232-XII “Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон України № 2232-XII).
Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону України № 2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються вказаним та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IХ, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, постановлено:
- ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб;
- військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, ІНФОРМАЦІЯ_2 , командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України “Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави;
- у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України “Про правовий режим воєнного стану».
У подальшому, воєнний стан неодноразово продовжувався та діяв на момент виникнення спірних правовідносин.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022, затвердженим Законом України від 03.03.2022 № 2105-IX, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
У подальшому, строк загальної мобілізації продовжувався і така тривала на момент виникнення спірних правовідносин.
Згідно з абзацом дванадцятим пункту третього частини дванадцятої статті 26 Закону України № 2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану, зокрема, у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
За приписами пункту 233 розділу ХІІ Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
підстави звільнення з військової служби;
думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Як видно з відповіді т.в.о командира Військової частини НОМЕР_1 від 19.07.2024 №5849, на думку останнього, відсутні підстави для звільнення позивача з військової служби, оскільки позивачу необхідно пред'явити будь-який офіційно складений, оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, у якому з достатньою достовірністю підтверджується факт здійснення догляду або факт зобов'язання здійснювати такий догляд у майбутньому.
Суд звертає увагу на те, що ані Законом України № 2232-XII, ані Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України не встановлено обов'язку надання до рапорту про звільнення із військової служби будь-який офіційно складений, оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, у якому з достатньою достовірністю підтверджується факт здійснення догляду або факт зобов'язання здійснювати такий догляд у майбутньому.
З врахуванням викладеного, оскільки відповідач у відповідь на поданий рапорт позивача не взяв до уваги подані позивачем копії документів, дії відповідача щодо розгляду рапорту від 14.07.2024 про звільнення позивача з військової служби на підставі абзацу дванадцятого пункту третього частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» є протиправними.
Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована, зокрема, у постановах від 17 жовтня 2019 року у справі №826/521/16, від 30 березня 2021 року у справі №400/1825/20, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20 та від 27 вересня 2021 року у справі №380/8727/20, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Позиція Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 245 КАС України, а саме, щодо можливості зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, була висловлена у постановах від 04 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20, від 23 грудня 2021 року у справі №480/4737/19 та від 13 жовтня 2022 року у справі №380/13558/21.
Таким чином, у випадку коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд може зобов'язати відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення, та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин.
Оскільки відповідач у відповідь на поданий рапорт позивача не взяв до уваги подані позивачем копії документів, відтак суд вважає за необхідне зобов'язати повторно розглянути рапорт позивача від 14.07.2024 разом із поданими документами про звільнення позивача на підставі абзацу дванадцятого пункту третього частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
З врахуванням викладеного, позовна вимога про зобов'язання відповідача звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» задовленню не підлягає.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
Відповідно до статті 139 КАС України з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань необхідно стягнути судовий збір у розмірі 968,96 грн.
Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо розгляду рапорту ОСОБА_1 від 14.07.2024 № 3724 про звільнення з військової служби на підставі абзацу дванадцятого пункту третього частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) від 14.07.2024 № 3724 разом із поданими документами про звільнення позивача на підставі абзацу дванадцятого пункту третього частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Судові витрати між сторонами не розподіляються.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Суддя Мричко Н.І.