03 грудня 2024 року Справа № 280/6557/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Пальчика Володимира Леонідовича ( АДРЕСА_2 ), до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69005) та Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, м. Київ, 04053), про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), в особі представника - адвоката Пальчика Володимира Леонідовича, до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач 1, ГУ ПФУ в Запорізькій області) та Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі - відповідач 2, ГУ ПФУ в місті Києві), в якій позивач просить суд:
визнати дії відповідача 1 щодо відмови в призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №1 на підставі п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» протиправними;
зобов'язати відповідача 2 зарахувати позивачу до пільгового стажу по Списку 1 періоди роботи з 22.02.1993 року по 16.12.1993 року, з 27.12.1993 року по 04.04.1994 року, з 06.06.1994 року по 21.06.1994 року, з 26.06.1995 року по 10.05.1999 року, з 30.08.1999 року по 31.12.1999 року, з 01.01.2001 року по 16.04.2001 року, з 01.01.2002 року по 29.03.2002 року, з 01.04.2002 року по 20.08.2002 року, з 01.01.2003 року по 31.12.2003 року, з 01.01.2004 року по 16.03.2004 року, з 01.01.2005 року по 09.05.2005 року, з 01.01.2006 року по 31.12.2008 року, з 01.01.2009 року по 06.09.2009 року, та до загального стажу за кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників додаткового по одному року, призначити та виплатити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах по Списку №1 на підставі п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з дня звернення за призначенням пенсії, а саме з 18.06.2024 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач (представник позивача) зазначив, що відповідач 1 у спірному рішенні про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах посилається на відсутність уточнюючих довідок про підтвердження спеціального трудового стажу. Інші мотиви щодо неможливості зарахування пільгового періоду роботи в повному обсязі за Списком №1 у рішенні відсутні. Позивач вказує на те, що з його трудової книжки чітко вбачається, що він працював на посадах, які дають право па призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №1. Отже, записи трудової книжки позивача, як основний документ, який підтверджує стаж роботи, в повній мірі відображають умови праці та характер виконуваної роботи, а тому не потребують додаткового підтвердження чи уточнення довідками.
Позивач вважає, що його стаж на посадах за Списком №1 складає 11 років 06 місяців 11 днів, а враховуючи той факт, що за призначенням пенсії за Списком №1 він звернувся у віці 49 років 11 місяців 17 днів, то згідно із п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у відповідача 1 були відсутні підстави відмовити у призначенні пенсії. Просить позов задовольнити.
Ухвалою від 22.07.2024 у справі відкрите спрощене позовне провадження, судовий розгляд призначений без повідомлення (виклику) учасників справи.
01.08.2024 засобами системи «Електронний суд» від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому він заперечив проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування відзиву посилається на те, що основним документом, що підтверджує право на пільгове пенсійне забезпечення за результатами атестації робочих місць за умовами праці, є уточнюючі довідки та наказ по підприємству, організації. За матеріалами електронної пенсійної справи встановлено, що на час звернення вік позивача становив 49 років 11 місяців 17 днів. Згідно з наданими документами страховий стаж позивача складає 23 роки 10 місяців 06 днів, в тому числі пільговий стаж за списком 1 складає 06 років 06 місяців 07 днів, з них роботи і професії, що дають право на пенсію незалежно від віку при безпосередній зайнятості протягом повного робочого дня на підземних роботах за Постановою №202 - 04 роки 00місяців 15 днів. За результатом розгляду наданих документів до страхового стажу зараховано всі періоди роботи. До пільгового стажу за списком 1 зараховано періоди роботи: з 30.08.1999 по 31.12.1999, з 08.08.2001 по 23.11.2001, з 11.03.2002 по 08.06.2002, з 12.08.2002 по 31.12.2002, з 01.01.2003 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 16.03.2004, та підземні роботи за Постановою № 202: з 23.08.2005 по 31.12.2005, з 01.01.2006 по 31.12.2008, 01.01.2009 по 06.09.2009. Слід зазначити, що у спірних періодах, зазначених позивачем з 01.01.2001 по 16.04.2001, з 01.01.2022 по 29.03.2022, а також з 01.04.2002 по 20.08.2022, є розбіжності з записами трудової книжки, оскільки з 01.01.2001 по 16.04.2001, з 01.01.2002 по 10.03.2002 та з 09.06.2002 по 11.08.2002 позивач трудову діяльність не здійснював, що підтверджується довідкою ОК-5. До пільгового стажу не зараховано періоди роботи з 22.02.1993 по 16.12.1993, з 27.12.1993 по 04.04.1994, з 06.06.1994 по 21.06.1994, з 26.06.1995 по 10.05.1999, оскільки позивачем не надано уточнюючи (архівні) довідки. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
12.08.2024 від представника позивача надійшла відповідь на відзив. У відповіді зазначено, що записи про стаж роботи позивача внесені до трудової книжки уповноваженими особами, містять відомості щодо місця роботи, умов, періодів та відомості про документи на підставі, яких зроблені відповідні записи. Жодних зауважень щодо зазначених записів у трудовій книжці відповідачем 1 у своєму рішенні про відмову у призначенні пенсії позивачу не пред'являлось. Крім того, в трудовій книжці позивача внесені записи з помітками про проведення атестації робочих місць та зайнятість повний робочий день під землею. Отже, записи трудової книжки позивача в повній мірі відображають умови праці та характер виконуваної роботи, а тому не потребують додаткового підтвердження чи уточнення довідками. Додатково зазначає, що Шахти на яких працював позивач, знаходяться на тимчасово непідконтрольній українській владі території, тому, у нього немає можливості надати накази організацій та пільгові довідки, як цього вимагає відповідач 1. Звертає увагу, що до страхового стажу позивача (врахованого в одинарному розмірі) додатково зараховується по одному року за кожний повний рік стажу роботи на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1. Таким чином, загальний страховий стаж позивача (обрахований в кратності) складає понад 29 років 04 місяців 19 днів. Вважає, що не зарахування відповідачем 1 періодів роботи до пільгового та загального стажу означає для позивача втрату права на призначення пенсії на пільгових умовах. Тобто, обмежує право на соціальне забезпечення гарантоване Конституцією України. Факт роботи позивача на посадах, які дають право на пільгову пенсію, підтверджений трудовою книжкою та інформацією, що міститься в індивідуальних відомостях про застраховану особу. Тому, у відповідача 1 немає підстав для відмови у призначенні пенсії позивачу, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Також, 12.08.2024 від представника позивача надійшла заява про виправлення описки в якій вказано, що правильною редакцією позову слід вважати:
1. Абзац №6 сторінка №4
«Відповідно до вищевказаної довідки форми ОК-5, Позивач має трудовий стаж, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах в період:
- з 01.01.2000 по 30.04.2000 рік;
- з 01.07.2000 по 02.07.2000 рік;
- з 08.08.2001 по 24.11.2001 рік;
- з 11.03.2002 по 08.06.2002 рік;
- з 12.08.2002 по 31.03.2004 рік;
- з 01.08.2004 по 06.09.2009 рік.»
2. Позовна вимога №3 сторінка №9:
«Зобов'язати відповідача 2 зарахувати позивачу до пільгового стажу по Списку 1 періоди роботи з 22.02.1993 року по 16.12.1993 рік, з 27.12.1993 року по 04.04.1994 рік, з 06.06.1994 року по 21.06.1994 року, з 26.06.1995 року по 10.05.1999 рік, з 30.08.1999 року по 31.12.1999 рік, з 01.01.2000 року по 30.04.2000 рік, з 01.07.2000 року по 02.07.2000 рік з 08.08.2001 року по 24.11.2001 рік, з 11.03.2002 року по 08.06.2002 рік, з 12.08.2002 року по 31.03.2004 рік, з 01.08.2004 року по 06.09.2009 рік, та до загального стажу за кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників додаткового по одному року, призначити та виплатити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах по Списку №1 на підставі п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з дня звернення за призначенням пенсії, а саме з 18.06.2024 року».
В абзаці №6 сторінки №4 та позовній вимозі №3, неправильно зазначено періоди роботи позивача, а саме допущено технічну описку, в зв'язку з чим просить виправити допущені описки.
05.09.2024 засобами системи «Електронний суд» від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву в якому він заперечує проти задоволення позовних вимог. У відзиві зазначено, що гр. ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» через відсутність необхідного страхового та пільгового стажу. Отже, немає жодних підстав для визнання протиправними дій Головного управління. Просить в задоволенні позову громадянина ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.
12.09.2024 від представника позивача надійшла відповідь на відзив відповідача 2, аналогічна за змістом відповіді на відзив відповідача 1.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши усі наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
18.06.2024 ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ в м.Києві із заявою, щодо призначення пенсії на пільгових умовах із зниженням пенсійного віку, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV.
У порядку екстериторіальності заяву позивача від 18.06.2024 розглянуто ГУ ПФУ в Запорізький області, яке своїм рішенням від 27.06.2024 №262540015961 відмовило у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового та пільгового стажу.
Так, у рішенні ГУ ПФУ в Запорізький області від 27.06.2024 №262540015961 зазначено:
«Пенсійний вік становить 50 років.
Вік заявника 49 років 11 місяців 17 днів.
На обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України не перебуває та пенсію не отримує.
Право на пенсію згідно ст.114 Закону №1058 мають працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженими Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених посадах.
Працівникам, які не мають зазначеного вище стажу робіт із шкідливими і важкими умовами праці, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, пенсії на пільгових умова призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожний повний рік такої роботи.
Страховий стаж заявника становить - 23 роки 10 місяців 06 днів, в тому числі пільговий стаж за списком №1 становить - 6 років 6 місяців 7 днів.
На підземних роботах згідно Постанови №202 (25 років) - 04 роки 00 місяців 15 днів.
Результати розгляду документів, доданих до заяви:
за доданими документами до страхового та пільгового стажу зараховано всі періоди.
Враховуючи вищевикладене, прийнято рішення відмовити у призначенні пенсії відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» через відсутність необхідного страхового та пільгового стажу».
Позивач вважаючи, що до його пільгового стажу по Списку №1 протиправно не враховані періоди роботи (згідно уточнених позовних вимог) з 22.02.1993 по 16.12.1993, з 27.12.1993 по 04.04.1994, з 06.06.1994 по 21.06.1994, з 26.06.1995 по 10.05.1999, з 30.08.1999 по 31.12.1999, з 01.01.2000 по 30.04.2000, з 01.07.2000 по 02.07.2000 з 08.08.2001 по 24.11.2001, з 11.03.2002 по 08.06.2002, з 12.08.2002 по 31.03.2004, з 01.08.2004 по 06.09.2009, звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд зазначає таке.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожний повний рік такої роботи.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КМУ від 12 серпня 1993 р. №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Отже основним, документом, що підтверджує стаж, в тому числі і пільговий є трудова книжка. Уточнююча довідка необхідна лише в тих випадках, коли трудова книжка не містить інформації, необхідної для встановлення певних обставин.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.03.2018 у справі №233/2084/17, від 31.03.2020 у справі №678/65/17, від 10.12.2020 у справі №195/840/17, від 25.02.2021 у справі №683/3705/16-а, від 24.06.2021 у справі №758/15648/15-а та інших.
В спірному рішенні відповідач 1 стверджує, що «за доданими документами до страхового та пільгового стажу зараховано всі періоди».
В той же час у відзиві на позовну заяву відповідач 1 вказує, що «у спірних періодах, зазначених позивачем з 01.01.2001 по 16.04.2001, з 01.01.2022 по 29.03.2022, а також з 01.04.2002 по 20.08.2022, є розбіжності з записами трудової книжки, оскільки з 01.01.2001 по 16.04.2001, з 01.01.2002 по 10.03.2002 та з 09.06.2002 по 11.08.2002 позивач трудову діяльність не здійснював, що підтверджується довідкою ОК-5.
До пільгового стажу не зараховано періоди роботи з 22.02.1993 по 16.12.1993, з 27.12.1993 по 04.04.1994, з 06.06.1994 по 21.06.1994, з 26.06.1995 по 10.05.1999, оскільки позивачем не надано уточнюючи (архівні) довідки».
Проте жодного посилання на такі твердження спірне рішення не містить.
Відповідачем 1 надано до відзиву довідку форми РС-право щодо алгоритму розрахунку пенсії позивача, проте зараховані у вказаній довідці періоди страхового та пільгового стажу позивача не співпадають з періодами його роботи, згідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 04.10.1991.
Жодних посилань на підстави не зарахування (часткового не зарахування) періодів роботи позивача, згідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 04.10.1991, у рішенні ГУ ПФУ в Запорізький області від 27.06.2024 №262540015961 не міститься.
Отже з рішення відповідача 1 від 27.06.2024 за №262540015961 не можливо встановити підстави не зарахування до страхового (а так само пільгового) стажу певних періодів роботи позивача.
Більш того, у спірному рішенні зазначено, що за доданими документами до страхового та пільгового стажу зараховано всі періоди, проте це не відповідає інформації вказаній в довідці форми РС-право та записам в трудовій книжці позивача.
З огляду на це суд наголошує, що відповідно до пункту 3 частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Суд також звертає увагу на практику Європейського суду з прав людини (наприклад, рішення у справі «Suominen v. Finland», заява №37801/97, пункт 36), відповідно до якої орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень; принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішенням було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
З урахуванням вищевказаного, суд зазначає, що Конституцією України та КАС України прямо передбачений обов'язок суб'єктів владних повноважень дотримуватися принципу належного урядування, відповідно, адміністративні суди під час розгляду та вирішення спорів, що виникають у сфері публічно-правових відносин, мають перевіряти дотримання цього принципу у всіх його аспектах з урахуванням конкретних обставин справи. Фактичне застосування принципу належного урядування є своєрідним «маркером» того як в Україні гарантуються статті 1, 3, 6, 8, 19, 55, 56, 124 Конституції України, а суди застосовують частину другу статті 2 КАС України та статті 3 і 4 Угоди про асоціацію з ЄС.
Відтак, невиконання суб'єктом владних повноважень законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.
Верховний Суд у постанові від 11 вересня 2023 року у справі №420/14943/21 сформулював правовий висновок про те, що критеріями обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень є:
1) логічність та структурованість викладення мотивів, що стали підставою для прийняття відповідного рішення;
2) пов'язаність наведених мотивів з конкретно наведеними нормами права, що становлять легітимну основу такого рішення;
3) наявність правової оцінки фактичних обставин справи (поданих заявником документів, інших доказів), врахування яких є обов'язковим у силу вимог закону під час прийняття відповідного рішення суб'єкта владних повноважень;
4) відповідність висновків, викладених у такому рішенні, фактичним обставинам справи;
5) відсутність немотивованих висновків та висновків, які не ґрунтуються на нормах права.
Очевидним є те, що рішення ГУ ПФУ в Запорізький області від 27.06.2024 №262540015961 не відповідає критеріями обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, відтак є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо іншої частини позовних вимог зобов'язального характеру, то суд наголошує, що завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень та їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю прийняття рішень.
Такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 10.09.2019 у справі №818/985/18 та від 26.12.2019 у справі №810/637/18.
Статтею 58 Закону №1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, тобто Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Верховним Судом у постанові від 07.03.2018 у справі №233/2084/17 зазначено, що вирішення питання призначення пенсії є виключною компетенцією Пенсійного фонду.
У рішеннях по справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № 11(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними ст. 2 КАС України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Призначення, нарахування (перерахування) та виплата пенсії відносить до виключної компетенції органів Пенсійного фонду України, а тому суд не може втручатися в його дискреційні повноваження щодо розрахунку стажу та призначення пенсії.
Таким чином, належним способом захисту буде зобов'язання відповідача 1 повторно розглянути заяву позивача від 18.06.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням висновків суду.
При цьому суд звертає увагу позивача, що його заяву про призначення пенсії розглядало ГУ ПФУ в Запорізькій області, в зв'язку з чим, слід зобов'язати саме відповідача 1 повторно розглянути заяву позивача від 18.06.2024 про призначення пенсії на пільгових умовах за віком.
Також суд звертає увагу на положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (Consultative Council of European Judges) щодо якості судових рішень (пункти 32-41), про те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (European Court of Human Rights; далі - ЄСПЛ) очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (Salov v. Ukraine) заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89)), «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine) заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58)): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), пункт 29)).
Обставини в адміністративній справі встановлені повно та всебічно, інші доводи сторін висновків суду не спростовують, а отже не потребують детальних відповідей.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.
При зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1211,20 грн., який слід стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1 (суб'єкта владних повноважень, яким прийнято протиправне рішення).
Інші судові витрати позивачем до стягнення не заявлялись.
Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Пальчика Володимира Леонідовича ( АДРЕСА_2 ), до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69005) та Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, м. Київ, 04053), про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 27.06.2024 №262540015961 про відмову у призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 18.06.2024, з урахуванням висновків суду.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 (двадцять) копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення у повному обсязі складено та підписано «03» грудня 2024 року.
Суддя Р.В. Кисіль