02 грудня 2024 року Справа № 280/10331/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мінаєвої К.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
І. Зміст і підстави позовних вимог.
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
1) визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії від 23.08.2024 № 052630004588;
2) зобов'язати відповідача:
- зарахувати до страхового стажу позивача для призначення дострокової пенсії за віком: періоди роботи, відображені у трудовій книжці НОМЕР_1 : з 11.01.1993 по 11.09.1994, з 06.10.1994 по 17.12.1999, з 21.07.2000 по 06.12.2000;
період виплати допомоги по безробіттю з 21.07.2000 по 06.12.2000;
період проходження строкової військової служби у Збройних Силах з 25.11.1987 по 11.12.1989;
- повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії від 16.08.2024, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 16.08.2024 позивач звернувся до територіального органу ГУ ПФУ в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії за віком на підставі п. 4 частини першої ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», проте рішенням ГУ ПФУ в Івано-Франківській області було відмовлено у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. При цьому відповідачем не зараховані певні періоди трудової діяльності позивача. З прийнятим відповідачем рішенням, через що вважає його протиправним, просить позов задовольнити у повному обсязі.
ІІ. Виклад позицій інших учасників справи та документів, що надійшли до суду.
25.11.2024 судом отримані пояснення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, у якому представник третьої особи зазначає, що за принципом екстериторіальності заяву Позивача було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області. Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області не вчиняло жодних протиправних дій чи бездіяльності стосовно призначення пенсії. З огляду на приписи Порядку від 25.11.2005 № 22-1 процедура призначення пенсії в даному випадку покладена на відповідача. Отже, саме відповідач має завершити процедуру призначення позивачу пенсії. Право на призначення пенсії відповідно пункту 4 частини 1 статті 115 Закону у позивач відсутнє, в зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Щодо незарахування періодів роботи позивача з 11.01.1993 по 11.09.1994 роки згідно трудової книжки НОМЕР_1 , то з 01.01.2023 року Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (далі - Угода), отже з 01.01.2023 року дія положень Угоди не поширюється на осіб, які працювали на території Росії та виявили бажання призначити пенсію в Україні. Відтак, на день звернення позивача із заявою про призначення пенсії відсутні міжнародні договори, якими було передбачено правові підстави для зарахування періоду роботи в Російській Федерацію до страхового стажу позивача. Щодо незарахування періодів роботи позивача, то позивачу не зараховано періоди роботи з 06.10.1994 по 17.12.1999 рік згідно з записами № 15-16 трудової книжки НОМЕР_1 від 13.08.1987 р. (дата наказу про прийняття на роботу містить виправлення) та з 21.07.2000 по 06.12.2000, згідно з записами № 19-20 трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки наказ на припинення виплати допомоги по безробіттю та дата відповідного наказу не зазначені, а отже не відповідають вимогам Інструкції № 58. у даному випадку, коли в трудовій книжці містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи до 01.01.2004 для зарахування до страхового стажу вищезазначених періодів необхідно надати довідку, видану за місцем роботи (правонаступником, у разі ліквідації - архівним відділом) на підставі первинних документів із зазначенням реорганізації. Щодо незарахування періоду проходження строкової військової служби у Збройних Силах, то до страхового стажу позивача не враховано період проходження військової служби згідно військового квитка НОМЕР_2 , оскільки в імені заявника міститься виправлення, яке не завірене належним чином. Для зарахування до страхового стажу періоду проходження військової служби необхідно надати уточнюючу довідку, видану уповноваженим органом на підставі первинних документів із зазначенням реорганізації. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
02.12.2024 судом отриманий відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що необхідними умовами для призначення пенсії за віком ОСОБА_1 є наявність страхового стажу - не менше 25 років, вік - 55 років. Згідно з наданими документами страховий стаж становить 19 років 11 місяців 25 днів, що є недостатнім для призначення дострокової пенсії за віком згідно ст.115 Закону 1058. Посилаючись на низку постанов судів апеляційної інстанції зауважує на відсутності у відповідача даних щодо сплати страхових внесків у спірний період, як основної умови зарахування періоду трудової діяльності до страхового стажу. Також звертає увагу на правову позицію щодо незарахування до страхового стажу періоду роботи, у який не сплачувались страхові внески до Пенсійного Фонду Російської Федерації, викладену у постанові Верховного Суду від 29.03.2023 у справі № 360/4129/20. Зазначає, що позивач не позбавлений можливості повторно звернутися до органу ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком за умови подання додаткових матеріалів на підтвердження періодів роботи. Просить відмовити у задоволенні позову.
III. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою від 11.11.2024 суд відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін; залучив до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області; витребував від Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області належним чином засвідчену копію пенсійної справи ОСОБА_1 та інші докази, на підставі яких було прийняте оскаржуване рішення.
IV. Фактичні обставини справи, встановлені судом.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 від 04.05.2020.
16.08.2024 позивач звернувся через вебпортал до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.
За принципом екстериторіальності заяву позивача про призначення пенсії було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 23.08.2024 № 0526300004588. Згідно з наданими документами страховий стаж становить 19 років 11 місяців 25 днів. Відповідно до п.4 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на призначення дострокової пенсії за віком мають військовослужбовці, які брали участь у бойових діях, - після досягнення 55 років, за наявності страхового стажу не менше 25 років. За результатами розгляд документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано періоди трудової діяльності згідно трудової книжки ( НОМЕР_1 ): з 11.01.1993 по 11.09.1994 робота на території Російської Федерації; з 06.10.1994 по 17.12.1999, оскільки дату наказу на прийняття виправлено; з 21.07.2000 по 06.12.2000, оскільки дату наказу та наказ на припинення виплати допомоги по безробіттю не зазначено. Крім того, до страхового стажу не враховано період проходження військової служби згідно військового квитка НОМЕР_2 , оскільки в імені заявника міститься виправлення, яке не завірене належним чином. З огляду на зазначене, вирішено у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком, як учаснику бойових дій, відповідно до Закону № 1058 відмовити.
Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_4 від 08.04.2024 ОСОБА_1 дійсно в період з 06.11.2019 по 07.02.2020, з 12.02.2020 по 20.02.2020, з 01.03.2020 по 18.07.2020, з 20.09.2021 по 04.02.2022, з 08.06.2022 по 22.11.2022, з 28.11.2022 по 02.01.2023 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в Донецькій області.
Відповідно до записів військового квитка серії НОМЕР_2 від 12.11.1987 ОСОБА_1 проходив строкову військову службу у військовій частині № НОМЕР_5 у період з 25.11.1987 по 16.05.1988, а також у військовій частині № НОМЕР_6 у період з 20.05.1988 по 12.12.1989.
У трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 13.08.1987 наявні наступні записи щодо спірних періодів:
11.01.1993 - прийнятий вишкомонтажником у польову організацію Червоносількупської нафтогазопровідної експедиції глибокого буріння «Крайня Північ» 2 розряду тимчасово (наказ 2-к від 10.01.1993);
11.03.1993 - переведений постійно вишкомонтажником 3 розряду (наказ 14-к від 18.03.1993);
01.02.1994 - переведений вишкомонтажником 3 розряду (наказ 12-к від 21.03.1994);
11.09.1994 - звільнений за власним бажанням (наказ 182-к від 28.06.1994);
(…) 06.10.1994 - прийнятий на роботу в «Агропромінтер» експедитором вантажів (наказ № 172 від 06.10.1994);
17.12.1999 - звільнений за власним бажанням (наказ № 415 від 17.12.1999);
(…) 21.07.2000 - призначена виплата допомоги з безробіття (р.6337 від 21.07.2000);
06.12.2000 - припинена виплата допомоги (розп.).
Не погодившись з рішенням відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком, позивач звернувся з цим адміністративним позовом до суду.
V. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також, у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України передбачає, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV).
Відповідно до частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV встановлено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 115 Закону № 1058-IV право на призначення дострокової пенсії за віком мають військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, особи начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, осіб начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20 і 21 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12 та 13 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особи з числа резервістів, військовозобов'язаних і осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус сім'ї загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України відповідно до абзаців четвертого і п'ятого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, а також абзацу шостого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов'язаних, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.
Підставою для відмови відповідачем у призначенні позивачу пенсії за віком за вказаним вище пунктом була відсутність необхідного страхового стажу. Так, пенсійним органом не зараховано періоди трудової діяльності згідно трудової книжки ( НОМЕР_1 ): з 11.01.1993 по 11.09.1994 робота на території Російської Федерації; з 06.10.1994 по 17.12.1999, оскільки дату наказу на прийняття виправлено; з 21.07.2000 по 06.12.2000, оскільки дату наказу та наказ на припинення виплати допомоги по безробіттю не зазначено. Крім того, до страхового стажу не враховано період проходження військової служби згідно військового квитка НОМЕР_2 , оскільки в імені заявника міститься виправлення, яке не завірене належним чином.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
12.08.1993 постановою Кабінету Міністрів України № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637), пунктами 1 та 3 якого передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з пунктом 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. У разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.
Суд зазначає, що на момент внесення записів до трудової книжки позивача діяла Інструкція про ведення трудових книжок, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110 (далі - Інструкція № 58), яка містила положення про те, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника; трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до пунктів 2.3, 2.4, 2.8 глави 2 Інструкції №58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму. Аналогічні за змістом положення містила також Інструкція №162.
Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку. Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган.
Також слід зазначити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 по справі №654/890/17 (провадження №К/9901/22832/18).
У постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 (провадження №К/9901/110/17) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист.
Отже, з наведеного слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у її трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.
Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення її трудової книжки.
Суд звертає увагу, що відповідач не зарахував період роботи з 06.10.1994 по 17.12.1999, пославшись на формальні неточності у записах трудової книжки, а саме: виправлення дати наказу про прийняття на роботу. Дійсно, такий запис виконаний неохайно, однак достатньою мірою розбірливо для однозначного розуміння змісту написаного та виключення інших варіантів розуміння. Крім того, судом з'ясовано, що за період виплати допомоги по безробіттю з 21.07.2000 по 06.12.2000 не зазначено дату наказу та наказ на припинення виплати такої допомоги.
Разом з тим, суд зауважує, що позивач не може і не повинен нести відповідальність за заповнення трудової книжки, оскільки запис у трудову книжку вносився відповідальним працівником підприємства, де працював позивач («Агропромінтер»), та Центром зайнятості населення за період виплати позивачу допомоги по безробіттю.
Слід підкреслити, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть мати підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу.
Право особи на гарантоване Конституцією і законами України пенсійне забезпечення не може ставитись в залежність від дотримання відповідальною особою Інструкції про порядок ведення трудових книжок та належне зберігання архівної документації, оскільки трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.
Тобто, у розрізі цієї справи та за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, в постановах від 28.08.2018 у справі № 175/4336/16-а, від 25.09.2018 у справі № 242/65/17, від 27.02.2019 у справі № 423/3544/16-а та від 11.07.2019 у справі №242/1484/17, від 31.03.2020 у справі № 127/16245/17.
Суд зауважує, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Щодо зауважень відповідача про незарахування періоду роботи позивача з 11.01.1993 по 11.09.1994 на території Російської Федерації слід зазначити наступне.
Представник третьої особи посилається на те, що з 01.01.2023 Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (далі - Угода), отже з 01.01.2023 дія положень Угоди не поширюється на осіб, які працювали на території Росії та виявили бажання призначити пенсію в Україні.
Розглядаючи зазначені мотиви пенсійного органу суд зазначає, що у силу статті 4 Закону №1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується, зокрема, на положеннях міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (закони про пенсійне забезпечення).
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Згідно з статтею 7 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.
Відповідно до статті 1 Угоди, пенсійне забезпечення громадян держав-учасників Угоди та членів їх сімей здійснюються відповідно до законодавства держави, на території якого вони проживають.
Всі видатки, пов'язані з здійсненням пенсійного забезпечення за вказаною Угодою, несе держава, яка надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми договорами (стаття 3 вказаної Угоди).
Статтею 5 Угоди у галузі пенсійного забезпечення, встановлено, що вона розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держави-учасниць угод.
Згідно зі статтею 6 зазначеної Угоди у галузі пенсійного забезпечення призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди здійснюється за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільговій основі і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, отриманий на території будь-якої із цих країн, а також на територіях колишнього СРСР за час до вступу в силу даної Угоди (пункти 1, 2 статті 6).
Відповідно до статті 8 Угоди, органи, які здійснюють пенсійне забезпечення в державах-учасницях Угоди, співпрацюють один з одним в порядку, визначеному договором між їх центральними органами.
Згідно зі статтею 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 01.12.1991, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що обставини припинення участі Російської Федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 не стосується періодів трудової діяльності позивача, що мали місце на час дії вказаної Угоди, тому не може вплинути на незарахування періодів роботи позивача.
Варто зауважити що, якщо договором не передбачається інше або якщо учасники не погодились про інше, припинення договору відповідно до його положень або відповідно до Конвенції звільняє учасників договору від усякого зобов'язання виконувати договір у майбутньому та не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників, які виникли в результаті виконання договору до його припинення, відповідно до частини першої статті 70 Віденської конвенції про право міжнародних договорів.
При цьому, відповідно до частини другої статті 13 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Так, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб. Надалі дія воєнного стану неодноразово продовжувалась та діє і на момент ухвалення рішення по справі.
23.12.2022 набрав чинності Закон України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 року», відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема, з Російською Федерацією дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22.01.1993 року і ратифікованої Законом України від 10.11.1994 року №240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28.03.1997 року і ратифікованого Законом України від 03.03.1998 року №140/98-ВР.
У рішенні Конституційного Суду України від 07.10.2009 року №25-рп/2009 чітко зазначено, що конституційне право на соціальний захист не може бути поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення.
При дослідженні трудової книжки позивача встановлено, що у період з 11.01.1993 по 11.09.1994 він працював у польовій організації Червоносількупської нафтогазопровідної експедиції глибокого буріння «Крайня Північ», зокрема: 11.01.1993 - прийнятий вишкомонтажником у 2 розряду тимчасово ( наказ 2-к від 10.01.1993); 11.03.1993 - переведений постійно вишкомонтажником 3 розряду (наказ 14-к від 18.03.1993); 01.02.1994 - переведений вишкомонтажником 3 розряду (наказ 12-к від 21.03.1994); 11.09.1994 - звільнений за власним бажанням (наказ 182-к від 28.06.1994).
Позиція пенсійного органу суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на отримання пенсії не пов'язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди. Відтак, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні.
Вказані записи є чіткими, зрозумілими та не підлягають подвійному тлумаченню, виконані належним чином посадовими особами, засвідчені їх підписами та скріплені печатками підприємства, тому повинні бути зараховані до страхового стажу.
Щодо доводів відповідача про відсутність інформації щодо сплати страхових внесків до пенсійного фонду Російської Федерації, суд зазначає, що позивач не може нести відповідальність у виді позбавлення права на включення періодів роботи до страхового стажу, позаяк відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник. Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 27.03.2018 в справі №208/6680/16-а (2а/208/245/16).
Відтак, відсутність у відповідача даних підприємства іншої держави про сплату ним страхових внесків для нарахування пенсії не може слугувати правовою підставою для відмови у зарахуванні вказаного періоду трудової діяльності до страхового стажу, який дає право на призначення пенсії за віком, у зв'язку з тим, що обов'язок по сплаті страхових внесків за застрахованих осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцями та обов'язок своєчасної реєстрації роботодавців у пенсійних органах в якості платників страхових внесків, покладений на роботодавців, які є страхувальниками осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах та платниками таких внесків, а контроль за повнотою та своєчасністю страхових внесків покладений на уповноважені контролюючі органи відповідно до вимог чинного законодавства.
Позивач як громадянин України за умови підтвердження трудового стажу наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних (надуманих) підстав, що узгоджується із правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 28.08.2018 у справі № 175/4336/16-а, від 25.09.2018 у справі № 242/65/17 та від 27.02.2019 у справі № 423/3544/16-а.
Посилання відповідача на судові рішення судів апеляційної інстанції не приймаються судом, оскільки за нормами частини п'ятої статті 242 КАС України суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховує висновки щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, а не в постановах суду апеляційної інстанції.
Водночас обставини у справі № 360/4129/20, на яку посилається представник ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, в межах якої Верховним Судом винесено постанову від 29.03.2023, не є подібними до спірних правовідносин. У згаданій справі предметом спору була відмова пенсійного органу у зарахуванні особі періодів роботи на посадах із шкідливими умовами праці за Списком №2 та у призначенні пенсії за віком відповідно до пункту «б» статті 13 Закону від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» та пункту 2 статті 114 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Відмовляючи у задоволенні позову у частині зарахування до пільгового стажу періодів роботи, набутих на території Російської Федерації, Верховний Суд виходив з того, що однією з умов призначення пільгової пенсії є зайнятість особи на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці упродовж повного робочого дня, проте за обставинами справи позивачем не було підтверджено виконання у спірний період норми годин на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці. При цьому за обставинами справи № 280/10331/24 спірним є зарахування періоду роботи позивача на території Російської Федерації до загального страхового стажу, що підтверджується належним чином здійсненими записами у трудовій книжці.
Стосовно незарахування до страхового стажу періоду проходження військової служби згідно військового квитка, то пенсійний орган посилається на наявність в імені заявника міститься виправлення, яке не завірене належним чином.
Пунктом 6 Порядку № 637 визначено, що для підтвердження військової служби, служби цивільного захисту, служби в органах державної безпеки, розвідувальних органах, Держспецзв'язку приймаються: військові квитки; довідки військових комісаріатів, військових частин і установ системи Міноборони, МВС, МНС, Мінінфраструктури, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, ДПС, Управління державної охорони, Держспецзв'язку, Держприкордонслужби, Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС; довідки архівних і військово-лікувальних установ.
Статтею 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Судом встановлено, що у військовому квитку позивача серії НОМЕР_2 від 12.11.1987 наявні записи про проходження ним військової служби у військовій частині № НОМЕР_5 у період з 25.11.1987 по 16.05.1988, а також у військовій частині № НОМЕР_6 у період з 20.05.1988 по 12.12.1989. При цьому на титульній сторінці міститься виправлення в імені, а саме дописано букву («Геннадий»), проте вказаний запис є достатньою мірою розбірливим та однозначним для розуміння.
Верховний Суд у постанові від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а зазначив, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Більш того, записи та відмітки у військовому квитку роблять посадові особи військових комісаріатів, які відповідають за його видачу і заповнення, а тому невірне заповнення військового квитка позивача не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у зарахуванні періоду проходження служби до страхового стажу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.
Суд вказує, що зазначена помилка (виправлення імені) не є підставою для неврахування стажу, а тому періоди проходження позивачем військової служби з 25.11.1987 по 16.05.1988 та з 20.05.1988 по 12.12.1989 мають бути зараховані до його стажу. Водночас зазначений позивачем період проходження військової служби з 25.11.1987 по 11.12.1989 не узгоджується із записами у військовому квитку та нічим не обґрунтований, у зв'язку з чим суд відмовляє у відповідній частині та зазначає правильні періоди, що підлягають зарахуванню.
У межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, це поняття охоплює як «існуюче майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (п.74 рішення ЄСПЛ від 2 березня 2005 року «MALTZAN and Others v. Germany»). ЄСПЛ робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту та формується позиція для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися «активом», вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону.
Відтак статтю 1 зазначеного Протоколу №1 слід застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. Правомірні очікування виникають в особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала всі підстави вважати таке рішення дійсним і розраховувати на певний стан речей.
Тобто, в зазначених рішеннях ЄСПЛ установив, що наявність «правомірних (законних) очікувань» є передумовою для відповідного захисту. У свою чергу умовою наявності «правомірних очікувань» у розумінні практики ЄСПЛ є достатні законні підстави. Інакше кажучи, «правомірні (законні) очікування» - очікування можливості здійснення певного права як прямо гарантованого, так і опосередкованого, у разі якщо особа прямо не виключена з кола осіб, хто є носіями відповідного права.
Таким чином, офіційно працевлаштувавшись та маючи записи у трудовій книжці, а також маючи записи у військовому квитку щодо проходження військової служби, позивач мав правомірні очікування, що набувши достатнього пенсійного віку та необхідного страхового стажу, йому буде призначено пенсію за віком.
Суд констатує, що згідно із частиною третьою статті 44 Закону № 1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Тобто, пенсійний орган, у випадку виявлення помилок, або неточностей у заповненні трудової книжки, має право звернутись до підприємств, організацій і окремих осіб, на яких працювала особа, що звернулась із заявою про призначення пенсії, із запитом про витребування відповідних документів, необхідних для визначення права на пенсію.
Згідно із частиною першою статті 64 Закону № 1058-ІV виконавча дирекція Пенсійного фонду та її територіальні органи мають право, зокрема:
- отримувати безоплатно від органів державної влади, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання і від фізичних осіб - підприємців відомості, пов'язані з нарахуванням, обчисленням та сплатою страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для виконання ними функцій, передбачених цим Законом та іншими законами України;
- проводити планові та позапланові перевірки документів для оформлення пенсії, виданих підприємствами, установами та організаціями, а також поданих відомостей про застрахованих осіб, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсійні виплати;
- вимагати від керівників та інших посадових осіб підприємств, установ і організацій, а також від фізичних осіб усунення виявлених порушень законодавства про порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, здійснення фінансових операцій з коштами Пенсійного фонду та порядок їх використання;
- порушувати в установленому законом порядку питання про притягнення до відповідальності осіб, винних у порушенні законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;
- у разі виявлення порушень порядку, використання коштів Пенсійного фонду звертатися в установленому законом порядку до контролюючих та правоохоронних органів.
Отже, якщо поданих позивачем документів для зарахування до страхового стажу спірних періодів було недостатньо, орган Пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставини, повідомити позивача про те, які документи необхідно подати додатково, натомість за обставинами справи відповідачем жодних дій вчинено не було, поклавши весь тягар відповідальності на позивача.
На переконання суду, недоліки оформлення трудової книжки відповідачем виявлені правильно, але вони не можуть вважатися достатньою і самостійною підставою для відмови позивачеві у зарахуванні спірного періоду роботи до його загального страхового стажу на підставі трудової книжки, оскільки вина позивача в тому, що трудова книжка заповнена роботодавцем із порушенням встановленого порядку, відсутня.
Таким чином, відповідач протиправно не зарахував позивачу до його страхового стажу періоди роботи, записи про які містяться у трудовій книжці, а також періоди проходження військової служби, а тому оскаржуване рішення суд вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
У контексті наведеного суд звертає увагу на те, що повноваження щодо призначення пільгової пенсії особі із попереднім зарахуванням до страхового та пільгового стажу відповідних періодів відноситься до виключної компетенції органів Пенсійного фонду України, а тому суд не може втручатися в його дискреційні повноваження.
У постанові від 26.09.2023 у справі № 420/5833/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зауважив, що дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує останнього вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Натомість, застосування такого способу захисту прав, свобод та інтересів позивача як зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, є правильним тоді, коли останній розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив у його задоволенні.
Тобто, у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом владних повноважень на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт владних повноважень дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати його прийняти рішення з урахуванням оцінки суду.
Враховуючи викладене, суд вважає обґрунтованим обраний позивачем спосіб захисту, вважає його таким, що відповідає об'єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним, а саме зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу періоди роботи та проходження служби відповідно до записів у трудовій книжці та військовому квитку, та повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії від 16.08.2024.
VI. Висновки суду.
Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.
VII. Розподіл судових витрат.
Квитанцією від 04.11.2024 № ПН3214241 підтверджується сплата позивачем судового збору у розмірі 1 211,20 грн. За таких обставин, враховуючи вимоги статті 139 КАС України, судові витрати на оплату судового збору підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, як суб'єкта владних повноважень, яким прийнято оскаржуване рішення.
Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 23.08.2024 № 0526300004588 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди його трудової діяльності з 11.01.1993 по 11.09.1994, з 06.10.1994 по 17.12.1999, з 21.07.2000 по 06.12.2000 відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 13.08.1987 та періоди проходження військової служби з 25.11.1987 по 16.05.1988 та з 20.05.1988 по 12.12.1989 відповідно до записів військового квитка серії НОМЕР_2 від 12.11.1987, та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.08.2024 про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, місцезнаходження: вул. Січових Стрільців, буд. 15, м. Івано-Франківськ, 76018; код ЄДРПОУ 20551088.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, місцезнаходження: пр.Соборний, буд.158-Б, м.Запоріжжя, 69057; код ЄДРПОУ 20490012.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 02.12.2024.
Суддя К.В.Мінаєва