про відмову у вжитті заходів забезпечення адміністративного позову
03 грудня 2024 рокум. Ужгород№ 260/7979/24
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі: головуючої - судді Маєцької Н.Д., розглянувши у порядку письмового провадження заяву представника позивача про забезпечення позову Карпатського біосферного заповідника до Головного управління ДПС у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення, -
Карпатський біосферний заповідник, в особі представника ОСОБА_1 , звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Закарпатській області, якою просить: визнати протиправним та скасувати рішення № 239/4-0716 від 29.10.2024 року про стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, небанківських надавачів послуг/емітентів електронних грошей у рахунок погашення податкового боргу, прийняте Головним управлінням ДПС у Закарпатській області.
Разом з позовною заявою представник позивача подала заяву про забезпечення позову, в якій просила: вжити заходи забезпечення адміністративного позову шляхом заборони Головному управлінню ДПС у Закарпатській області оформляти та подавати банкам платіжні інструкції на примусове списання (стягнення) з рахунків платника податків Карпатського біосферного заповідника на виконання рішення Головного управління ДПС у Закарпатській області №239/4-0716 від 29.10.2024 року.
Заява обґрунтована тим, що при винесенні оскареженого рішення контролюючим органом не конкретизовано суму податкового боргу та підстав виникнення такого. Беручи до уваги порядок Ініціювання примусового списання (стягнення) коштів без згоди платника, та враховуючи, що предметом заявленого спору є правомірність прийняття відповідачем рішення № 239/4-0716 від 29.10.2024 року, позивач вважає, що наявні підстави для забезпечення позову в частині заборони податковому органу оформлювати та подавати платіжні інструкції на примусове списання (стягнення) безготівкових коштів з рахунків платника податків у банках. На переконання представника позивача, стягнення коштів унеможливить подальше нормальне функціонування державної установи та унеможливить належне виконання нею завдань, покладених чинним законодавством України та міжнародно-правовими актами.
Відповідно до частин 1 статті 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Приписами пунктів 2, 3 статті 154 КАС України визначено, що суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін у встановлений судом строк.
Суд не вбачає необхідності для повідомлення учасників справи, та для виклику особи, яка подала заяву про забезпечення позову, також немає необхідності для призначення її розгляду у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін. Відтак, розгляд поданої заяви проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення сторін.
Дослідивши матеріали справи, виходячи з меж заявленої заяви, системного аналізу положень чинного законодавства України і матеріалів справи, суд приходить наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно ч. 2 вказаної статті забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) виключено; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Таким чином, законодавством встановлено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Суд зазначає, що необхідною передумовою вжиття заходів забезпечення позову є існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю, а також вірогідність того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
При розгляді та вирішенні заяви про забезпечення позову суд надає оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу; наявності зв'язку між конкретним видом, що застосовується для забезпечення позову, і предметом позовних вимог.
Суд зазначає, що необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізм, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.
Слід зазначити, що забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
З системного аналізу вищенаведених правових норм можна дійти висновку, що заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Таким чином інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів позивача в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Як зазначено Верховним Судом у постановах від 25 червня 2020 року (справа №520/1545/19), від 01 жовтня 2019 року (справа №420/912/19) ухвала про забезпечення позову повинна бути судом вмотивована, а саме із зазначенням: 1) висновків про існування: - обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, або - очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі; 2) в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18).
При цьому, розглядаючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.
Позивач звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Закарпатській області, в якій просить визнати протиправним та скасувати рішення № 239/4-0716 від 29.10.2024 року про стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, небанківських надавачів послуг/емітентів електронних грошей у рахунок погашення податкового боргу, прийняте Головним управлінням ДПС у Закарпатській області.
Відповідно до прохальної частини заяви про забезпечення позову представник позивача просить забезпечити позов шляхом заборони Головному управлінню ДПС у Закарпатській області оформляти та подавати банкам платіжні інструкції на примусове списання (стягнення) з рахунків платника податків Карпатського біосферного заповідника на виконання рішення Головного управління ДПС у Закарпатській області №239/4-0716 від 29.10.2024 року.
Відповідно до абзацу 2 пункту 95.5 статті 95 Податкового кодексу України у разі якщо податковий борг виник у результаті несплати грошових зобов'язань та/або пені, визначених платником податків у податкових деклараціях або уточнюючих розрахунках, що подаються контролюючому органу в установлені цим Кодексом строки, стягнення коштів за рахунок готівки, що належить такому платнику податків, та/або коштів з рахунків/електронних гаманців такого платника у банках, небанківських надавачах платіжних послуг/емітентах електронних грошей здійснюється за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу без звернення до суду, за умови якщо такий податковий борг не сплачується протягом 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку його сплати, та відсутності/наявності у меншій сумі непогашеного зобов'язання держави щодо повернення такому платнику податків помилково та/або надміру сплачених ним грошових зобов'язань, та/або бюджетного відшкодування податку на додану вартість. У разі наявності непогашеного зобов'язання держави перед платником податків у сумі, що є меншою за суму податкового боргу, ця норма застосовується в межах різниці між сумою податкового боргу та сумою зобов'язання держави.
У таких випадках: рішення про стягнення коштів з рахунків/електронних гаманців такого платника податків у банках, небанківських надавачах платіжних послуг/емітентах електронних грошей є вимогою стягувача до боржника, що підлягає негайному та обов'язковому виконанню шляхом ініціювання переказу у платіжній системі за правилами відповідної платіжної системи; рішення про стягнення готівкових коштів вручається такому платнику податків і є підставою для стягнення.
Порядок ініціювання та виконання платіжних операцій за рахунками користувачів платіжних послуг врегульовано «Інструкцією про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг», затвердженою Постановою Правління НБУ від 29.07.2022 № 163, яка набрала чинності з 01.08.2022 (далі - Інструкція № 163).
Відповідно до пунктів 60, 61 розділу IV Інструкції № 163 ініціатором платіжної операції під час дебетового переказу коштів із рахунку платника без його згоди [далі - примусове списання (стягнення) коштів] є орган державної виконавчої служби (державні виконавці)/приватні виконавці та контролюючий орган (далі - стягувач).
Надавач платіжних послуг платника виконує примусове списання (стягнення) коштів із рахунків, відкритих платникам відповідно до нормативно-правового акта Національного банку з питань відкриття і закриття рахунків користувачам надавачами платіжних послуг.
Стягувач ініціює примусове списання (стягнення) коштів із рахунків платників податків - на підставі рішення суду або рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу (за умов, визначених у пункті 95.5 статті 95 Податкового кодексу України).
Списання коштів з рахунку платника відбувається на підставі платіжної інструкції стягувача, яка повинна містити інформацію, зокрема щодо суми та призначення платежу. Стягувач у реквізиті «Призначення платежу» платіжної інструкції на примусове списання (стягнення) коштів (далі - платіжна інструкція) зазначає назву, дату видачі та номер (якщо він присвоєний) виконавчого документа або назву, дату видачі та номер (якщо він присвоєний) судового рішення/рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу.
Надавач платіжних послуг платника відмовляє стягувачу у виконанні платіжної інструкції в порядку, установленому в пунктах 12, 27 розділу I цієї Інструкції, якщо реквізити платіжної інструкції заповнено з порушенням вимог розділів I, IV цієї Інструкції та додатка до цієї Інструкції.
Відтак, з вищевказаних законодавчих положень вбачається, що безпосередньою підставою для списання коштів є належним чином оформлена платіжна інструкція (розпорядження ініціатора надавачу платіжних послуг щодо виконання платіжної операції), яка формується на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, в той же час, представник позивача не зазначає суду жодних обставин та не надає доказів того, що після 29.10.2024 року (дата винесення оскарженого рішення) і до часу звернення з позовом до суду (02.12.2024 року), відповідачем ініційовано дії по списанню коштів з платника податку в обслуговуючих банках.
При цьому, суд зазначає, що оскаржуване рішення не є виконавчим документом та не є рішенням, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку, зокрема, й з підстав відсутності у ньому визначеної до стягнення суми, а є підставою для ініціювання примусового списання коштів з окремих рахунків платника податків.
Суд зазначає, що мотиви, наведені позивачем у заяві про забезпечення позову не підтверджують реальний характер загрози правам заявника до ухвалення рішення по суті спору, а також не зумовлюють настання, внаслідок невжиття таких заходів, обставин, які б могли істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Відтак, на час подання та розгляду заяви про забезпечення позову не підтверджено існування обставин, які б безумовно вказували на те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених або оспорюваних прав чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Враховуючи вищевикладене, здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, з урахуванням співмірності таких заходів, суд приходить висновку, що у задоволенні поданої заяви про забезпечення позову необхідно відмовити.
Згідно з ч. 5 ст. 154 КАС України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Відповідно до ч. 8 ст. 154 КАС України ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Керуючись ст.ст. 150-154, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. В задоволені заяви представника позивача про забезпечення позову Карпатського біосферного заповідника до Головного управління ДПС у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення - відмовити.
2. Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями). Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Н.Д. Маєцька