Україна
Донецький окружний адміністративний суд
02 грудня 2024 року Справа№200/7952/24
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Давиденко Т.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення
(виклику) сторін адміністративний позов ОСОБА_1
до відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області
про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ЄДРПОУ 13486010, юридична адреса: 84122, Донецька область м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3) про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати заборгованості по щомісячним страховим виплатам з 01.09.2022 року по 01.06.2024 року, скасування постанови Мирноградського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про припинення страхових виплат з 01.09.2022 року, зобов'язання виплатити заборгованість по страховим виплатам з 01.09.2022 року по 01.06.2024 року на банківський рахунок НОМЕР_2 АТ «Державний ощадний банк України».
Доводи позовної заяви обґрунтовує тим, що, відповідач, як вважає позивач, припиняючи виплату щомісячних страхових внесків, діяв з перевищенням повноважень та не у спосіб, визначений чинним законодавством з питань соціального захисту
Вважає дії відповідача щодо припинення виплати щомісячних страхових внесків позивачу такими, що порушують конституційні права позивача, оскільки, як зазначає позивач, закінчення дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не є підставою для припинення таких виплат.
Враховуючи викладене, просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
У відзиві на позовну заяву відповідач вказав на її безпідставність та зазначив, що припиняючи виплату щомісячних страхових внесків позивачу управління діяло в межах повноважень та у спосіб, визначений чинним законодавством.
Вказує на те, що, згідно постанови відділення від 30.09.2022 № 14039/258342/21429/60 «Про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати» виплати припинені з 01.09.2022, зазначена причина припинення - не підтверджено місце проживання ВПО.
Зазначає, що відповідно до ст. 37 Закону України від 23.09.1999 №1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» для призначення страхових виплат потерпілий подає до уповноваженого органу управління в електронній формі через Єдиний державний вебпортал електронних послуг або веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України заяву про призначення такої виплати.
Вважає, що позивач з 01.09.2022 не звертався до будь-якого відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України, а з 01.01.2023 до територіальних органів Пенсійного фонду України з заявою про продовження страхових виплат. З приводу даного питання позивач звернувся 25.06.2024 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області за поновленням щомісячних страхових виплат, нарахування страхових виплат поновлено з 01.06.2024.
Враховуючи наведене, просить в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Дослідивши матеріали справи, доводи позовної заяви, відзиву, суд з'ясував наступні обставини справи.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_3 , перебував на постійному обліку в Донецькому міському відділенні у Київському районі управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, отримував щомісячні страхові виплати як внутрішньо переміщена особа в Мирноградському міському відділенні УВД ФСС України в Донецькій області по 31.08.2022.
Відповідно до довідки про взяття на облік особи внутрішньо переміщеної особи від 17.10.2017 № 0000368758 фактичне місце проживання ОСОБА_1 : АДРЕСА_2 .
Згідно довідки МСЕК від 22.12.2011 № 048421 серія 10 ААА ОСОБА_1 , встановлена ступінь втрати професійної працездатності 60 % з 17.12.2011 безстроково, група інвалідності третя.
Згідно постанови Мирноградського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 30.09.2022 № 14039/258342/21429/60 «Про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати» ОСОБА_1 припинені виплати з 01.09.2022, зазначена причина припинення - не підтверджено місце проживання ВПО.
Як встановлено судом, починаючи з 01.09.2022 по 31.05.2024 щомісячні страхові виплати ОСОБА_1 не нараховувались та не виплачувались.
25.06.2024 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області за поновленням щомісячних страхових виплат, нарахування страхових виплат поновлено з 01.06.2024.
Між сторонами немає розбіжностей щодо обставин справи, встановлених судом, в позовній заяві позивач просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Суд зауважує, що Фонд соціального страхування України державний цільовий фонд, який здійснює керівництво та управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням в Україні від нещасного випадку, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2022 року № 1442 вирішено питання щодо припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України з 01.01.2023 року шляхом приєднання до Пенсійного фонду України.
Наразі органи Пенсійного фонду України є саме тим органом, що реалізує державну політику у сферах соціального страхування.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Відповідно до ч. 1 статті 19 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно до ч. 1 та 7 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Страхові виплати складаються із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності; 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого); 3) страхової виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; 4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від реабілітації у сфері охорони здоров'я чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню та функціональному відновленню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Тобто, вказана стаття вказує на випадки, згідно яких страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються.
Відповідно до ст. 27 Закону України «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачені підстави припинення страхових виплат: а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості; б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність; в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи; г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов'язків щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування; д) в інших випадках, передбачених законами.
Тобто, вказаний перелік є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати страхових виплат з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законодавством.
Відповідач не наводить інших випадків, передбачених законами, для припинення страхової виплати, а лише вказує, що нарахування щомісячних страхових виплат позивачу було припинено (затримано) у зв'язку з непідтвердженням місця проживання ВПО.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» застраховані особи, які в період отримання допомоги по тимчасовій непрацездатності порушують режим, встановлений лікарем, не виконують інструкцій, рекомендацій фахівців з реабілітації, необхідних для надання реабілітаційної допомоги відповідно до індивідуального реабілітаційного плану, погодженому цією особою, або не з'являються без поважних причин у призначений строк на медичний огляд, у тому числі лікарсько-консультативною комісією (далі - ЛКК) чи МСЕК, втрачають право на таку допомогу з дня допущення порушення на строк, що встановлюється рішенням органу, який призначає допомогу по тимчасовій непрацездатності.
Суд зазначає, що відповідачем не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів наявності підстав для припинення виплати щомісячної страхової виплати позивачу з підстав, передбачених ч. 2 ст. 16 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Крім того, підзаконні нормативно-правові акти, на які посилається відповідач, не є законами, а тому, не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
У спірних правовідносинах, відповідач не врахував положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», який за місцем в ієрархічній структурі має більшу юридичну силу у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян в Україні та відповідно є пріоритетним у застосуванні до правовідносин, що виникають при виплаті раніше призначених щомісячних страхових виплат особам, які втратили працездатність внаслідок професійного захворювання.
З аналізу норм статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» вбачається, що визначені законодавством підстави припинення виплат не є вичерпними.
Також, суд зауважує, що зі змісту наведеної норми законодавства вбачається, що «інші випадки» для припинення виплати страхових внесків повинні також бути передбачені саме законом.
Ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин.
Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, 1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; 6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки.
Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб визначено Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».
Статтею 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» визначено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Статус внутрішньо переміщеної особи не позбавляє права на отримання соціальних виплат. Уповноважені органи державної влади та місцевого самоврядування повинні сприяти в реалізації такими особами гарантованих Конституцією та законами України прав та свобод, створюючи належні для цього умови.
Суд звертає увагу на те, що реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в України, гарантовано Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», і ніхто не може позбавляти його права на отримання призначених йому страхових сум.
Згідно ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або його відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Тобто, непідтвердження місця проживання не може позбавляти його права на отримання страхових виплат через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб.
Крім того, суд зазначає, що згідно статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Керуючись частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд застосовує Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Суд зауважує, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
За рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України»: перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
У справі «Рисовський проти України» Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що ні Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», ні іншими Законами не передбачено можливість припинення страхових виплат з підстав інших, ніж визначені ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 30.08.2023 у справі № 200/619/21-а.
Крім того, суд враховує наступне.
Суми страхових виплат, які не виплачені за минулий період, виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Суми страхових виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в робочих органах виконавчої дирекції Фонду, в яких зберігались справи про страхові виплати до початку антитерористичної операції, та тимчасової окупації українських територій, в порядку визначеному виконавчою дирекцією Фонду.
Відповідно до п. 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Такий порядок до теперішнього часу не прийнятий.
Положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення.
Статтею 14 Конвенції визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Отже, відповідач, відмовляючи у поновленні страхових виплат за відсутності передбачених законами України підстав порушив право позивача на їх отримання, при цьому, зазначене право є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Крім того, відповідач не заперечує право позивача на отримання соціальних виплат.
Суд враховує, що у матеріалах справи відсутні докази належності рахунку НОМЕР_2 АТ «Державний ощадний банк України», зазначеного представником позивача в прохальній частині позовних вимог саме позивачу.
Оскільки судом встановлена протиправна бездіяльність відповідача щодо не поновлення виплати щомісячних страховиї виплатат з 01.09.2022 по 01.06.2024, суд вважає позовні вимоги в цій частині такими, що підлягають задоволенню з зобов'язанням відповідача поновити нарахування та виплату щомісячної страхової виплати з 01.09.2022 по 01.06.2024 з урахуванням виплачених сум та скасувати постанову Мирноградського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про припинення страхових виплат позивачу з 01.09.2022.
Згідно ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем не надано суду жодного доказу правомірності дій щодо припинення виплати щомісячних страхових виплат позивачу в розумінні зазначеної норми Закону.
Враховуючи наведене, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», Кодексом адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ЄДРПОУ 13486010, юридична адреса: 84122, Донецька область м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3) про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати заборгованості по щомісячним страховим виплатам з 01.09.2022 року по 01.06.2024 року, скасування постанови Мирноградського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про припинення страхових виплат з 01.09.2022 року, зобов'язання виплатити заборгованість по страховим виплатам з 01.09.2022 року по 01.06.2024 року на банківський рахунок НОМЕР_2 АТ «Державний ощадний банк України» - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо не поновлення ОСОБА_1 виплати щомісячних страхових виплат з 01.09.2024 року по 01.06.2024 року.
Постанову Мирноградського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 30.09.2022 року № 14039/258342/21429/60 про припинення ОСОБА_1 страхових виплат - скасувати.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату щомісячних страхових виплат з 01.09.2022 року по 01.06.2024 року з урахуванням виплачених сум.
В задоволенні іншої частини адіміністративного позову - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (ЄДРПОУ 41325231, юридична адреса: 84122, Донецька обл., м. Слов'янськ, вул. Свободи, 5) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) витрати, пов'язані зі сплатою судового збору в сумі 968 грн. 96 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Т.В. Давиденко