02.12.24
22-ц/812/1777/24
Провадження № 22-ц/812/1777/24
іменем України
02 грудня 2024 року м. Миколаїв
справа № 489/4506/24
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Лівінського І.В.,
суддів: Кушнірової Т.Б., Шаманської Н.О.,
із секретарем судового засідання Носіковим І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження
апеляційну скаргу
ОСОБА_1
на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва, ухвалене 02 жовтня 2024 року під головуванням судді Микульшиної Г.А. в приміщенні цього ж суду, повний текст судового рішення складений того ж дня, у цивільній справі
за позовом
Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
1.Описова частина
Короткий зміст вимог позовної заяви
У червні 2024 року Акціонерне товариство (далі - АТ) «Сенс Банк» звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позивач зазначав, що 15 липня 2021 року ОСОБА_1 уклав з АТ «Альфа-Банк» угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії № 631723420, відповідно до умов якої отримав кредит та зобов'язався сплачувати проценти за користування кредитом, інші передбачені угодою платежі в строки і на умовах, передбачених кредитним договором.
12 серпня 2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк», запис про що внесений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, громадських формувань 30 листопада 2022 року.
Посилаючись на те, що свої зобов'язання за кредитним договором відповідач належним чином не виконував, несвоєчасно та не в повному обсязі здійснював погашення заборгованості, внаслідок чого станом на 17 липня 2023 року утворилась заборгованість у розмірі 184005,85 грн, яка складається з: 93419,05 грн - прострочене тіло кредиту, 17402,58 грн - відсотки за користування кредитом, 70724,57 грн - тіло кредиту, 2 459,65 грн. - відсотки за прострочене тіло кредиту, позивач просив стягнути з відповідача вказану заборгованість.
У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 визнав частково вимоги банку по тілу кредиту на суму 93419,05 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 02 жовтня 2024 року позов задоволений у повному обсязі. Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором № 631723420 від 15 липня 2021 року станом на 17 липня 2023 року у розмірі 184 005,85 грн , яка складається з: 93 419,05 грн - прострочене тіло кредиту, 17 402,58 грн - відсотки за користування кредитом, 70 724,57 грн - тіло кредиту, 2 459,65 грн - відсотки за прострочене тіло кредиту. Крім того, суд розподілив судові витрати.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що матеріали справи містять достатньо доказів, з яких вбачається, що між сторонами був укладений кредитний договір, умови якого позивачем були виконані. Однак відповідач ОСОБА_1 свої зобов'язання за цим договором щодо повернення кредитних коштів та відсотків за їх використання виконував неналежним чином, внаслідок чого утворилась заборгованість згідно розрахунку позивача, який відповідає умовам, узгодженими між сторонами, а також сумам, отриманим відповідачем, і підтверджений випискою з особового рахунку і розрахунком заборгованості. Доказів, які б спростовували правильність наданого Банком розрахунку, матеріали справи не містять.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, не повне з'ясування обставин, що мають істотне значення для вирішення справи, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково, на суму 70724,57 грн.
Апелянт зазначав, що сума у розмірі 93419,05 грн - це не прострочене тіло кредиту, а відсотки, нараховані за користування кредитом. Позивач не надав до суду реальних розрахунків цієї суми за запитом відповідача, а також анкету фінансового моніторингу, де зазначений вірний номер телефона і живий підпис відповідача.
Також апелянт зазначає про те, що тіло кредиту може бути збільшено до 200000 грн тільки за домовленістю сторін, однак такої домовленості з позивачем не було, навіть в електронній формі.
Крім того, апелянт посилався на те, що до 01 грудня 2022 року АТ «Сенс банк» мав назву АТ «Альфа-банк» та мав активи російського походження. Оскільки відповідачу було відомо про це, то він відмовився фінансувати бойові дії рф проти України. Коли 21 липня 2023 року Міністерством фінансів України були викуплені всі активи банку і він став державним, то сума боргу була вже дуже велика і він не мав змоги її сплачувати.
Також при ухваленні рішення, суд першої інстанції не звернув уваги, що при подачі позовної заяви, позивачем не був сплачений судовий збір у повному обсязі.
Узагальненні доводи інших учасників справи
Відзиву на вказану апеляційну скаргу не надійшло.
Згідно з частиною 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У судове засідання апеляційного суду позивач та відповідач не з'явилися. Про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином, про що свідчить реєстр підтверджень про отримання судової повістки у системі «Електронний суд» (а.с. 162). Клопотань про відкладення розгляду справи від сторін не надходило, а тому їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла такого.
2. Мотивувальна частина
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частини першої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини 2 статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем він вважається укладеним в письмовій формі.
З огляду на зазначені норми права Верховний Суд в своїх постановах дійшов висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19.
За статтею 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір про надання фінансових послуг (крім послуг з торгівлі валютними цінностями та послуг з переказу коштів, якщо відповідні правочини повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення і при проведенні відповідних операцій у суб'єкта первинного фінансового моніторингу не виникає обов'язку здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта згідно із законом) укладається виключно в письмовій формі:
1) у паперовому вигляді;
2) у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг";
3) шляхом приєднання клієнта до договору, який може бути наданий йому для ознайомлення у вигляді електронного документа на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, та/або (у разі надання фінансової послуги за допомогою платіжного пристрою) на екрані платіжного пристрою, який використовує особа, яка надає фінансові послуги;
4) в порядку, передбаченому Законом України "Про електронну комерцію".
Закон України від 03 вересня 2015 року № 675-VIII «Про електронну комерцію» (далі - Закон № 675-VIII) визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
У статті 3 цього Закону зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону № 675-VIII).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (частина 5 статті 11 Закону № 675-VIII).
Згідно із частиною 6 статті 11 Закону № 675-VIII відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилами ч. 8 ст.11 Закону № 675-VIII у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону № 675-VIII моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Судом встановлено, що 15 липня 2021 року ОСОБА_1 підписав оферту на укладання угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, яка є невід'ємною частиною договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк», укладеного між банком та клієнтом № 631723420, згідно з якою запропонував АТ «Альфа-Банк» укласти угоду на наступних умовах: тип кредиту - кредитування рахунку та встановлення відновлювальної кредитної лінії «RED» з метою для особистих потреб; ліміт кредиту - 117200,00 грн, максимальна сума кредиту складає 200000 грн; спосіб надання кредиту - безготівковим шляхом, процентна ставка за користування кредитом - 37,00 % річних.
15 липня 2021 року оферта позичальника була акцептована банком. Для клієнта була випущена міжнародна платіжна карта MasterCard DEBIT WORLD строком дії 5 років з моменту випуску (а.с. 41-43).
15 липня 2021 року відповідач ОСОБА_1 підписав паспорт споживчого кредиту, який містить інформацію щодо строку кредитування, суму кредиту, мету отримання кредиту, спосіб та строк надання кредиту, процентну ставку та розміру платежу. Підписання оформлено шляхом використання електронного цифрового підпису у вигляді одноразового ідентифікатора «0581» (а.с. 38-41).
Згідно з довідкою про ідентифікацію акцепт кредитного договору позичальником ОСОБА_1 здійснено підписанням аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора «0581», направленого йому 15 липня 2021 року на номер телефону НОМЕР_1 (а.с. 74).
Відповідно до наданого банком розрахунку, заборгованість відповідача за кредитним договором станом на 17 липня 2023 року становить 184 005,85 грн та складається з: 93 419,05 грн - прострочене тіло кредиту, 17 402,58 грн - відсотки за користування кредитом, 70 724,57 грн - тіло кредиту, 2 459,65 грн - відсотки за прострочене тіло кредиту (а.с. 31-35).
Надання кредиту та користування ОСОБА_1 кредитними коштами позивач підтвердив випискою по особовому рахунку відповідача за період з 15 липня 2021 року по 17 липня 2023 року (а.с. 20-30).
12 серпня 2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на AT «Сенс Банк». Запис про зміну найменування позивача внесений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30 листопада 2022 року.
19 липня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до голови правління АТ Сенс Банк» із заявою, згідно з якою повідомив, що через скрутний матеріальний стан має можливість здійснювати погашення за кредитним договором № 631723420 лише в розмірі 1200,00 грн щомісячно (а.с. 89).
25 січня 2024 року АТ «СЕНС БАНК» на адресу відповідача було надіслано досудову вимогу щодо виконання договірних зобов'язань, в якій вимагав від відповідача протягом 30 календарних днів з моменту отримання письмової вимоги банку, але в будь-якому випадку не пізніше 35 календарних днів з моменту надсилання даної вимоги, усунути порушення умов кредитного договору та погасити заборгованість в розмірі простроченого боргу, у випадку невиконання, - достроково повернути кредит у повній непогашеній сумі та сплатити всі нараховані і несплачені проценти за користування кредитом, а саме 184 005,85 грн (а.с. 75).
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Звертаючись до суду з цим позовом, АТ "Сенс Банк", як на підставу своїх порушених прав, послалося на те, що у зв'язку з неналежним виконанням умов договору кредиту утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідача.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини.
Як передбачено частиною першою статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.
Згідно зі статтями 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом. У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - стаття 1048 ЦК України), що підлягає сплаті.
Отже, у випадку настання строку виконання зобов'язання за кредитним договором, у тому числі і випадку, передбаченому частиною другою статті 1050 ЦК України, позичальник повинен повернути кредитору позику у повному обсязі та нараховані на час повернення проценти.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою, п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що "принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс".
Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог - покладається на відповідача.
Заперечуючи частково щодо вимог позову під час розгляду справи в суді першої інстанції, відповідач визнав заборгованість по тілу кредиту у розмірі 93419,05 грн.
Водночас, в апеляційній скарзі відповідач визнав іншу заборгованість по тілу кредиту у розмірі 70 724,57 грн, зазначивши, що на його думку, сума у розмірі 93419,05 грн, це не прострочене тіло кредиту, а відсотки, нараховані за користування кредитом.
Разом з тим, заперечуючи проти розміру заборгованості, відповідач не спростував його та не навів мотивованих обґрунтувань правильності власного розрахунку боргу.
Суд першої інстанції правомірно врахував надані банком розрахунки заборгованості та обґрунтовано дійшов висновку про те, що відповідач взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконав, кредитні кошти не повернув у повному обсязі, внаслідок чого виникла заборгованість, яка не спростована, а тому стягнув з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі 184005,85 грн, яка підтверджена розрахунком позивача.
Доводи апелянта про те, що у матеріалах справи відсутня анкета фінансового моніторингу, де зазначений вірний номер телефона і живий підпис відповідача, що позивач не надав довідку про ідентифікацію з номером телефону ОСОБА_1 з печаткою банку і підписом відповідального представника банку, не заслуговують на увагу, оскільки визнаючи частково борг по тілу кредиту, та, звертаючись до банку із заявою про реструктуризацію боргу, ОСОБА_1 підтвердив, що між ним та позивачем була укладена угода про надання споживчого кредиту.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем при подачі позову не була сплачена сума судового збору у повному обсязі, є необґрунтованими, оскільки відкриття провадження судом першої інстанції за позовом АТ «Сенс Банк», неоплаченого судовим збором у повному обсязі, не може бути підставою для скасування судового рішення, оскільки це порушення не призвело до неправильного вирішення справи та не є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції в розумінні частини 3 статті 376 ЦПК України.
Отже, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а тому рішення суду підлягає залишенню без зміни відповідно до положень статті 375 ЦПК України.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 382 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 02 жовтня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду за правилами, передбаченими статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
ГоловуючийІ.В. Лівінський
СуддіТ.Б. Кушнірова
Н.О. Шаманська
Повне судове рішення складене 02 грудня 2024 року.