Справа № 466/3088/21 Головуючий у 1 інстанції: Білінська Г.Б.
Провадження № 22-ц/811/1897/24 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.
03 грудня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Савуляка Р.В.,
суддів: Мікуш Ю.Р., Приколоти Т.І.,
секретаря: Салати Я.І., без участі сторін,розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 23 травня 2024 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
У квітні 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг та підписав Заяву №б/н від 02 листопада 2010 року, якою надав згоду на те, що між ним та АТ КБ «ПриватБанком» укладено Договір про надання банківських послуг.
Отже, між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання банківських послуг №б/н від 02 листопада 2010 року згідно умов якого позивачем було відкрито останньому кредитний картковий рахунок у виді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, який у подальшому збільшившись у 2013 році становив 25 000 грн., у 2017 році - 50 000 грн., упродовж 2018-2020 років - 51 500 грн. Відповідач зобов'язувався погашати заборгованість по кредиту, відсотках за його користування, на умовах, визначених даним договором.
Оскільки ОСОБА_1 не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання щодо повернення суми кредиту та сплати відсотків, внаслідок чого допустив заборгованість перед банком, яка станом на 22 березня 2021 року становила 73728,17 грн та складалася з 62517,71 грн. заборгованості за простроченим тілом кредиту та 11210,46 грн. заборгованості за простроченими відсотками, позивач змушений звернутись до суду.
Просив стягнути із відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг №б/н від 02 листопада 2010 року у розмірі 73 728,17 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 23 травня 2024 рокуу задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовлено.
Вищезгадане рішення в апеляційному порядку оскаржив представник Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк».
В апеляційній скарзі покликається на те, що відповідач звернувся до АТ КБ "ПРИВАТБАНК" з метою отримання банківських послуг, у зв?язку з чим підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 02 листопада 2010 року.
Наголошує, що відповідач після отримання картки за умовами укладеного з Банком договору здійснив дії щодо проведення її активації, користувався карткою, отримував кредитні кошти з власної ініціативи, а також здійснював частково погашення заборгованості по кредитному договору, що свідчать про укладення сторонами кредитного договору.
Звертає увагу, що розрахунок заборгованості доданий до позовної заяви у цілковитій відповідності відображає рух коштів за карткою, він є інформаційним документом по факту обробки фактичного операційного руху грошових коштів по рахунках кредитної угоди, а також відображає стан нарахувань в певні періоди часу.
Зазначає, що дії з користування кредитними коштами та погашення заборгованості свідчать про визнання заборгованості по кредиту та згоду з умовами кредитування.
Крім цього, зазначає, що відповідач звертався до Банку з метою перевипуску карти, що підтверджується довідкою та банківською випискою (містяться в матеріалах справи).
Стверджує, що випискою по рахунку АТ КБ "ПРИВАТБАНК" підтвердив свої позовні вимоги, оскільки у вказаній виписці відображено всі операції із погашення заборгованості, а також зняття кошових коштів, розмір нарахованих відсотків та штрафних санкцій за порушення зобов' язання.
Із виписки також слідує, що 28 листопада 2013р. відповідачу було встановлено кредитний ліміт у розмірі 22900 грн., який в подальшому було збільшено до 51500 грн., яким він користувався, а також частково погашав заборгованість. Дії з користування кредитними коштами та погашення заборгованості свідчать про визнання заборгованості по
кредиту та згоду з умовами кредитування.
Окрім цього, вважає, що відповідач не надав жодного доказу в підтвердження факту відсутності заборгованості за кредитним договором.
Просить рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 23 травня 2024 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.
15 серпня 2024 року на адресу суду від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, вважає таку безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, просить рішення суду залишити без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України розгляд справи судом апеляційної інстанції проведено без повідомлення учасників справи, тому відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно ч. 5 статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, є дата складення повного судового рішення 03 грудня 2024 року.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення із наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» суд першої інстанції дійшов висновку про те, що докази надані позивачем, як-от: довідка без дати та номера про видані відповідачу кредитні картки, довідка без дати та номера про зміну умов та обслуговування оформленої на відповідача кредитної картки; виписка станом на 24 березня 2021 за договором без номера про здійснені упродовж 2012-2021 років фінансові операції; виписка станом на 23 вересня 2022 за договором без номера про здійснені упродовж за період 01 січня 2021-22 вересня 2022 років фінансові операції не містять даних щодо дати укладення Кредитного договору, а відтак не є належними доказами у справі.
Надана позивачем виписка станом на 24 березня 2021 року за договором без номера про здійснені упродовж 2012-2021 років фінансові операції не підписана у встановленому порядку представником Банку.
Неналежними суд першої інстанції вважав долучені до позову розрахунки заборгованості за Кредитним договором, оскільки такі проведені за період з листопада 2013 року по лютий 2021 року, тобто за період, коли цей договір вже було закрито у зв'язку із повним виконанням відповідачем своїх зобов'язань.
З такими висновками погодитися повністю не можна із наступних підстав.
Судом та матеріалами справи встановлено, що 02 листопада 2010 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг б/н від 02 листопада 2010 року згідно умов якого позивачем було відкрито відповідачу кредитний картковий рахунок у виді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Тобто, 02 листопада 2010 року відповідач ОСОБА_1 у відділенні ПриватБанку крім зарплатної картки отримав кредитну картку «Універсальна» № НОМЕР_1 із встановленим на ній кредитним лімітом в розмірі 7000 гривень та сплатою поточної процентної ставки у розмірі 2,3% (27% на рік), вказано розміри комісій та штрафів на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Договір про надання банківських послуг від 02 листопада 2010 року дозволяє укладати в межах такого: Договір на зарплатну картку, Договір на кредитну картку, а також інші договори, зокрема і договір на отримання готівкового кредиту.
Дана обставина стверджується Довідкою про умови кредитування ПриватБанк та сукупну вартість кредиту від 05 листопада 2010 року.
З такої вбачається про отримання відповідачем готівкового кредиту у Банку у розмірі 7000 гривень, де в Особливості схеми кредитування вказано: Отримання кредиту готівкою, а на звороті міститься графік погашення кредиту № LVXRСС 17130001 від 05 листопада 2010 року.
Справді, саме даний кредит № LVXRСС 17130001 від 05 листопада 2010 року погашено відповідачем, проте даний кредит не належить до меж заявлених вимог, адже матеріалами справи стверджується про заявлення до стягнення заборгованості за Кредитним договором, що обслуговується кредитною карткою (картами).
У відповідності до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» п.62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України від04 липня 2018 року №75 виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Випискою від 26 серпня 2024 року (т.2 а.с.87-123), що відповідає вже наявній в матеріалах справи виписці (т.1 а.с.52-71) вбачається, що сумарна кількість витрат за карткою складала 973 505,50 гривень, а надходжень 899 777,33 гривень, що не може відповідати умовам готівкового кредиту у розмірі 7000 гривень.
Отже помилковим є висновок суду першої інстанції про ототожнення Договору на готівковий кредит та Договору кредиту із кредитним лімітом кредитної картки
Згідно довідки АТ КБ «ПриватБанк» між позивачем та відповідачем був підписаний кредитний договір №б/н, за яким останньому було надано наступні кредитні картки:
5577212918835383 від 02 листопада 2010 року термін дії 09/14;
5211537310745588 від 25 вересня 2012 року термін дії 02/16;
5211537423181648 від 31 травня 2013 року термін дії 06/16;
5168742301031724 від 12 січня 2016 року термін дії 05/17;
5168742311939627 від 28 листопада 2013 термін дії 08/17;
5168742324770282 від 20 березня 2014 термін дії 11/17;
4149629391142320 від 16 червня 2017 термін дії 03/21 (т.1 а.с.14).
Розмір кредитного ліміту для відповідача змінювався і в 2013 році становив 25 000 грн., в 2017 році - 50 000 грн., упродовж 2018-2020 років - 51 500 грн, що підтверджується довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки ОСОБА_1 (т.1 а.с.13).
Аналіз виписки по рахунку з урахуванням даних виданих кредитних карт (т.1 а.с.52-71), та розрахуноку заборгованості (т.1 а.с.3-12) свідчать про користування відповідачем кредитними коштами: здійснення розрахунку за товари та послуги, переказ зі своєї картки через додаток Приват24, зняття готівки в банкоматах, зарахування переказу зі своєї картки, переказ на свою картку через додаток Приват24, списання з карткового рахунку, зарахування переказів на картку (т.1 а.с.52-71).
Востаннє відповідач поповнював готівку своєї кредитної картки в терміналі самообслуговування 17 листопада 2020 року (т.1 а.с.52)
Виписки по рахунку та розрахунок заборгованості є належними доказами по справі, про отримання відповідачем кредитних коштів в сумі 62 517,17 гривень та користування цими коштами.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПРИВАТБАНК»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У анкеті-заяві позичальника від 02 листопада 2010 року процентна ставка не зазначена (т.1 а.с.15).
Крім того, у цій анкеті-заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав у борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за простроченими відсотками.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 02 листопада 2010 року, посилався на Умови та Правила надання банківських послуг та Тарифи банку, які викладені на банківському сайті: https://privatbank.ua/terms/pages/70/ як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та Правил надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).
Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПРИВАТБАНК» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (02 листопада 2010 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (12 квітня 2021 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і Правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком витяг з Умов та Правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.
Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п'ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).
Наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень Умов та Правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об'єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід'ємну складову змісту договору.
З тих же підстав не можна вважати складовою частиною кредитного договору витяг з Тарифів банку, оскільки вони також не містять підпису позичальника.
Колегія суддів вважає, що витяг з Умов та Правил надання банківських послуг та витяг з Тарифів банку, які містяться в матеріалах даної справи, не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 02 листопада 2010 року шляхом підписання заяви-анкети, а тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі відповідальності за простроченя сплати відсотків.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 . АТ КБ «ПРИВАТБАНК» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19.
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в сумі 62 517,71 гривень у добровільному порядку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів уважає, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Зазначених обставин не врахував суд першої інстанції та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПривтБанк» в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту.
Судові витрати за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на відповідача ОСОБА_1 пропорційно розміру задоволених вимог АТ КБ «ПриватБанк».
З урахуванням зазначеного, апеляційна скарга підлягає до задоволення частково, рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 23 травня 2023 року скасуванню, на підставі пп.1-3 ч.1 ст.376 ЦПК України з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк».
Керуючись ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - залишити задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 23 травня 2024 року - скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг №б/н від 02 листопада 2010 року в сумі 62 517,71 гривень (заборгованість за тілом кредиту).
В решті вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 5397 гривень судових витрат.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 03 грудня 2024 року.
Головуючий: Савуляк Р.В.
Судді: Мікуш Ю.Р.
Приколота Т.І.