Справа № 605/460/24
Іменем України
02 грудня 2024 рокум.Підгайці
Підгаєцький районний суд
Тернопільської області
в складі :
головуючого судді Горуц Р.О.
при секретарі судового засідання Костенюк М.Я.
за участю:
представника відповідача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Підгайці цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, -
Позивач ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, вказуючи, що від шлюбу із відповідачем у них народилося двоє дітей, які проживають разом з нею та перебувають на її утриманні. Їхня сім'я з початку 2022 року існує лише формально, вони більше двох років проживають окремо. Вважає, що збереження їхньої сім'ї є неможливе, а тому просить розірвати шлюб між ними. Вказує, що відповідач з початку 2022 року будь-якої участі у вихованні та матеріальному утриманні дітей не бере, а їй одній важко це робити. Просить стягувати на її користь аліменти на утримання дітей, а саме по 4000 гривень на кожну дитину щомісяця. Вона щомісячно витрачає на забезпечення кожної дитини усім необхідним, в середньому по 5000 гривень.
В судове засідання позивач не з'явилась, хоча належним чином була повідомлена про дату, час та місце розгляду справи. Підтримання нею позовних вимог та прохання про розгляд справи у її відстуності, викладено у поданому позові, що не суперечить положенню ч.3 ст.211 ЦПК України.
Відповідач в судове засідання без поважних причин не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. Причин своєї неявки суду не повідомив.
Представником відповідача подано відзив на позов, у якому з підстав викладених у ньому, останній просить позовні вимоги в частині розірвання шлюбу задовольнити повністю, при цьому в частині стягнення аліментів просить задовольнити частково, а саме в сумі мінімального гарантованого розміру аліментів, що не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
В судовому засіданні представник відповідача просить задовольнити позов частково, з підстав викладених у відзиві.
Суд, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити частково, виходячи із наступного.
Судом встановлено, що 02 липня 2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у Лисецькій сільській раді Підгаєцького району Тернопільської області, було зареєстровано шлюб, актовий запис №1, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 .
Від даного шлюбу у сторін народилося двоє дітей, а саме: дочка - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та син - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що стверджується відповідно свідоцтвами про народження серії НОМЕР_2 від 05 березня 2008 року та серії НОМЕР_3 від 19 серпня 2015 року.
Встановлено, що діти сторін на даний час проживають разом із позивачкою та перебувають на її утриманні і вихованні, що підтверджено нею у поданій позовній заяві та не заперечено відповідачем чи його представником.
За час спільного проживання, подружнє життя між сторонами не склалось, їхній шлюб носить формальний характер, подружні відносини між ними припинено, сторони спільно не проживають вже більше 2-х років і не підтримують сімейних відносин, а тому вони просять розірвати шлюб між ними.
Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У пункті 84 рішення Європейського суду з прав людини по справі “Валліанатос та інші проти Греції» від 07.11.2013 року (Заяви №№29381/09 та 32684/09) передбачено: “Суд наголошує на принципах, встановлених у його практиці. Мета захисту родини у її традиційному сенсі є доволі абстрактною і для її реалізації може використовуватися широкий спектр конкретних заходів… Також, з огляду на те, що Конвенція є “живим» документом, який слід тлумачити у світлі умов сьогодення…, держава при виборі засобів, покликаних забезпечувати захист сім'ї та повагу до сімейного життя, як цього вимагає стаття 8, обов'язково має брати до уваги зміни, що відбуваються у суспільстві і у ставленні до соціальних питань, цивільного стану і міжособистісних стосунків, включаючи той факт, що не існує лише одного шляху чи лише одного вибору, коли йдеться про те, як вести сімейне або приватне життя».
Окрім цього, пунктом 126 рішення Європейського суду з прав людини по справі »Фернандес Мартінес проти Іспанії» (заява 56030/07) від 12 червня 2014 року встановлено: “Що стосується права на приватне та сімейне життя, Суд наголошує на важливості для осіб мати можливість вільно приймати рішення з приводу того, як вести своє приватне та сімейне життя. У зв'язку з цим повторно наголошується, що відповідно до статті 8 також надається охорона прав на самореалізацію як у формі особистого розвитку…, так і з точки зору права на встановлення та розвиток відносин з іншими людьми та навколишнім світом, при цьому поняття особистої автономії є важливим принципом, що береться за основу при тлумаченні гарантій, які викладені в такому положенні».
Зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а й під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що записано в статті 16 Конвенції “Про дискримінацію жінок» в ч.1 підпункту “с», “однакові права і обов'язки під час шлюбу і після його розірвання». Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово “сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово “союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.
У відповідності до ст.112 Сімейного кодексу України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя.
Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Частина перша ст. 8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод передбачає право особи на повагу до свого приватного та сімейного життя.
Поняття »приватного та сімейного життя» ЄСПЛ не є чітко визначеним, і охоплює широкий спектр питань, серед яких, зокрема, є права особи на приватний простір, право визначати своє приватне життя (справа “Пек проти Сполученого Королівства» від 28.01.2003 року, заява №44647/98).
Згідно зі ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.
Відповідно до ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.
Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя (ст. 110 СК України).
За наведених вище обставин, суд, з'ясувавши фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, беручи до уваги наявність малолітньої дитини, а також й те, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу буде суперечити інтересам сторін, що має істотне значення, враховуючи інші обставини життя подружжя, дійшов до переконання, що позовні вимоги ОСОБА_2 про розірвання шлюбу підлягають до задоволення.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.142 ЦПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
В даній справі відповідачем до початку її розгляду по суті, позовні вимоги про розірвання шлюбу визнано повністю, а тому суд вважає за необхідне, повернути позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого нею при поданні позову до суду, тобто в сумі 605 гривень 60 копійок.
Інших 50 відсотків судового збору, сплаченого позивачем при поданні позову до суду, тобто в сумі 605 гривень 60 копійок, стягнути на її користь, відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, із відповідача.
За змістом ст.141 СК України батьки мають рівні права та обов'язки щодо дитини, в тому числі і щодо її утримання.
У відповідності із ст.180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно ч.3 ст.181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2024 рік» визначено, що з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на дітей дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень.
В силу ч.2 ст.182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Положеннями ч.ч.1, 2 ст.184 СК України визначено, що суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.
Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.
У відповідності із ст. 5 Протоколу №7 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Конвенцію ратифіковано Законом №475/97-ВР від 17.07.1997 року) кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.
Відповідно до принципу №4 Декларації прав дитини дитині має належати право на здорове зростання і розвиток; з цією метою спеціальний догляд і охорона повинні бути забезпечені як їй, так і її матері, включаючи допологовий і післяпологовий догляд. Дитині має належати право на належне харчування, житло, розваги і медичне обслуговування.
Частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до ч.1 ст. 18, ч.ч.1,2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (батьки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Згідно ст. 8 Закону України “Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Статтею 150 СК України визначені обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини, а саме: батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Виходячи з вищенаведеного, сторони мають рівні права та обов'язки по утриманні та матеріальному забезпеченні дітей, а отже не тільки позивач, але й відповідач зобов'язаний утримувати своїх дітей.
Відповідно до ст.12 Закону України “Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання та розвиток дитини, а отже і витрати на потреби дитини також мають бути однаковими.
Вирішуючи питання про розмір аліментів, який належить стягувати з відповідача на користь позивача на утримання їх дітей, суд виходить з наступного.
Позивач в обґрунтування заявленого розміру аліментів зазначає, що відповідач є молодою фізично здоровою людиною, ніде офіційно непрацює та нікого більше немає на утриманні, а тому зобов'язаний утримувати своїх дітей.
Будь-яких належних та допустимих доказів того, що відповідач не може працевлаштуватись на постійній основі, в тому числі й за станом здоров'я, останнім суду не надано.
Посилання представника відповідача на те, що відповідач здійснює догляд за матір'ю, яка є похилого віку та змушений фінансово утримувати її, суд не приймає до уваги, оскільки дані обставини не підтверджені будь-якими належними та допустимими доказами.
Враховуючи, обставини, передбачені ст.182 СК України, а саме: стан здоров'я та матеріальне становище відповідача, відсутність на його утриманні інших неповнолітніх дітей, непрацездатних дружини, дочки, сина, інші обставини, що мають істотне значення, зокрема: рівність сторін в утриманні дітей, їх вік та стан здоров'я, розмір встановленого прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, а також й те, що діти проживають спільно з матір'ю, яка ними опікується постійно, і об'єктивно несе більші витрати на їх утримання, враховуючи наведені вище та повідомлені позивачкою у поданій заяві, обставини, у їх сукупності, суд приходить до висновку, що розмір аліментів, який необхідно стягнути з відповідача на користь позивача на утримання їхніх дітей належить визначити у твердій грошовій сумі, а саме по 3000 гривень на кожну дитину щомісяця, починаючи з 14 жовтня 2024 року, тобто з часу пред'явлення позовної заяви до суду, відповідно до ст.191 СК України, до досягнення ними повноліття, у відповідності до ст.180 СК України, оскільки вважає, що вищезазначений розмір аліментів на кожну дитину, буде необхідним та достатнім для забезпечення їх гармонійного розвитку, тим самим частково задовольнивши позовні вимоги ОСОБА_2 в цій частині.
Суд зауважує, що сплата аліментів відповідачем, який немає на утриманні інших осіб, у вищезазначеному розмірі, не є надмірним тягарем для останнього, а такий їх розмір буде відповідати інтересам дітей.
При постановленні рішення про стягнення аліментів суд також враховує, що позивач та відповідач в даному випадку не позбавлені права в разі зміни матеріального чи сімейного стану звернутися до суду з позовом про зміну розміру аліментів в порядку ст.192 СК України.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Крім того, відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача в доход держави слід стягнути судовий збір в сумі 1211,20 гривень.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст.10, 12, 81, 141, 263, 265, 430 ЦПК України, ст.ст.105, 112, 113, 141, 180-182, 184, 191 СК України, суд, -
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів - задовольнити частково.
Розірвати шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , який зареєстрований 02 липня 2007 року у Лисецькій сільській раді Підгаєцького району Тернопільської області, актовий запис №1.
Після розірвання шлюбу прізвище позивачки залишити без змін.
Судові витрати, а саме судовий збір в сумі 605,60 грн стягнути із ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованого в АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , жительки АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 .
Повернути ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , жительці АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову до суду, в сумі 605 гривень 60 копійок.
Стягнути із ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованого в АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , жительки АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , аліменти у твердій грошовій сумі на утримання дочки - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі по 3000 гривень щомісяця на кожну дитину, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з індексацією відповідно до закону, починаючи з дня подачі позову до суду, тобто з 14 жовтня 2024 року, і до досягнення ними повноліття.
Стягнути із ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованого в АДРЕСА_1 , судовий збір в доход держави в сумі 1211 гривень 20 копійок.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , жителька АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ;
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований в АДРЕСА_1 ;
Представник відповідача: Крамар Володимир Петрович, АДРЕСА_3 , свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №00009 від 20 серпня 2013 року.
Головуючий: Р. О. Горуц