28 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 629/6034/23
провадження № 51-1509 км 24
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженого (у режимі відеоконференції) ОСОБА_6 ,
захисника (у режимі відеоконференції) ОСОБА_7
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12023226110000242 від 16 серпня 2023 року за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358Кримінального кодексу України (далі - КК),
за касаційною скаргою прокурора ОСОБА_8 на ухвалу Харківського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року стосовно ОСОБА_6 .
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 19 жовтня 2023 року ОСОБА_6 засуджено до покарання: за ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 358 КК - у виді обмеження волі на строк 2 роки; за ч. 4 ст. 358 КК - у виді обмеження волі на строк 1 рік.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК, шляхом часткового складання, остаточно призначено ОСОБА_6 покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.
Відповідно до ст. 75 КК звільнено ОСОБА_6 від відбування покарання із встановленням іспитового строку терміном на 1 рік.
Указане кримінальне провадження розглянуто із застосуванням положень ч. 2 ст. 381 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
За обставин, детально викладених у вироку, ОСОБА_6 було визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених:
- ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 358 КК, а саме в пособництві у підробленні посвідчення водія, яке видається державною установою і надає спеціальне право фізичній особі на керування транспортним засобом, з метою його подальшого особистого використання;
- ч. 4 ст. 358 КК, а саме у використанні завідомо підробленого документа,
з огляду на таке.
У січні 2023 року, більш точної дати в ході досудового розслідування та судового розгляду, встановити не виявилося можливим, ОСОБА_6 , достовірно знаючи порядок отримання посвідчення водія, встановлений чинним законодавством, діючи умисно, всупереч цьому порядку, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх діянь, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, з метою використання завідомо підробленого офіційного документа, перебуваючи за місцем свого мешкання, за допомогою свого мобільного телефону, користуючись соціальною мережею «Фейсбук», відшукав не встановлену досудовим розслідуванням та судовим розглядом особу, у якої замовив виготовлення підробленого посвідчення водія категорії «В» на своє ім?я за 7760 грн, з метою подальшого його використання, надіславши при цьому вказаній невідомій особі через мобільний додаток «Телеграм» свою фотокартку, фото паспорта громадянина України на своє ім?я та інші анкетні дані, тобто надав засоби та сприяв підробленню офіційного документа. Надалі невстановлена особа виготовила підроблене посвідчення водія серії НОМЕР_1 , начебто видане 05 листопада 2022 року територіальним сервісним центром № 8042 , категорії «В» на ім?я ОСОБА_6 і надіслала його на вказану останнім адресу відділення Нової Пошти , яке ОСОБА_6 особисто отримав та розрахувався післяплатою на суму 7760 грн.
20 липня 2023 року о 18:55 ОСОБА_6 , перебуваючи на вул. Центральній у с. Нова Іванівка Лозівського району Харківської області , керуючи автомобілем ВАЗ 2108, державний номерний знак НОМЕР_2 , перебуваючи в стані алкогольного сп?яніння, був зупинений працівниками Лозівського РВП ГУНП в Харківській області у зв?язку з порушенням ним Правил дорожнього руху (далі - ПДР), які під час перевірки виявили факт алкогольного сп?яніння ОСОБА_6 , про що склали відповідний протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).
У ході складання протоколу про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, ОСОБА_6 , достовірно знаючи та усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх діянь, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, з метою використання завідомо підробленого офіційного документа пред?явив та видав працівникам поліції посвідчення водія серії НОМЕР_1 , видане 05 листопада 2022 року ТСЦ № 8042 на ім?я ОСОБА_6 .
Згідно з висновком експерта від 31 серпня 2023 року № CE-19/121-23/18857-ДД, посвідчення водія серії НОМЕР_1 , видане 05 листопада 2022 року ТСЦ № 8042 на ім?я ОСОБА_6 , виготовлено на бланку, який не відповідає бланкам аналогічних документів, що перебувають в офіційному обігу країни виробника ? України.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року змінено вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання, та призначено ОСОБА_6 покарання:
- на підставі ч. 1 ст. 69-1 КК за ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 358 КК ? у виді обмеження волі на строк 1 рік 4 місяці;
- за ч. 4 ст. 358 КК ? у виді обмеження волі на строк 1 рік.
Згідно з ч. 1 ст. 70 КК, шляхом часткового складання, постановлено ОСОБА_6 вважати таким, якому остаточно призначено покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.
На підставі ст. 75 КК постановлено вважати ОСОБА_6 таким, якого звільнено від відбування покарання з установленням іспитового строку терміном на 1 рік.
У решті вирок місцевого суду залишено без змін.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурорОСОБА_8 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування закону, який підлягав застосуванню, що потягло за собою невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить скасувати ухвалу Харківського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року стосовно ОСОБА_6 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Так, доводи касаційної скарги прокурора зводяться до можливості застосування до ОСОБА_6 додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.
Обґрунтовуючи свою позицію, прокурор зазначає, що, звертаючись з апеляційною скаргою, сторона обвинувачення наполягала на тому, що позбавлення права керувати транспортними засобами як додаткове покарання може бути призначено й у випадках, коли воно не передбачене санкцією статті Особливої частини КК, з урахуванням характеру кримінального правопорушення та інших обставин справи, як це передбачає ч. 2 ст. 55 КК.
Як вказує прокурор, ОСОБА_6 , зупинений працівниками поліції за порушення ПДР, під час якого і був викритий у підробленні та використанні ним посвідчення водія, посягнув на суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та встановленого порядку отримання прав на керування транспортним засобом, що, на її думку, не було враховано судом апеляційної інстанції такою обставиною, яка не може дозволити залишити збереження за останнім права керувати транспортними засобами, навіть у випадку не передбачення санкцією інкримінованих статей такого покарання як позбавлення права керувати транспортними засобами.
З огляду на зазначене прокурор вважає, що незастосування додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами потягло за собою невідповідність призначено судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через м'якість.
При цьому, прокурор наголошує на тому, що суд апеляційної інстанції, в порушення статей 370, 419 КПК, залишив поза увагою та не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги прокурора в цій частині.
Від учасників касаційного провадження заперечень на касаційну скаргу прокурора не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні:
- прокурор ОСОБА_5 підтримала касаційну скаргу прокурора ОСОБА_8 та просила її задовольнити;
- засуджений ОСОБА_6 і його захисник ОСОБА_7 заперечували щодо задоволення касаційної скарги прокурора, просили оскаржуване судове рішення залишити без зміни, а подану касаційну скаргу - без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, з'ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.
Мотиви Суду
Згідно з вимогами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Статтею 438 КПК передбачено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 та кваліфікація його дій за ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК у касаційній скарзі прокурора не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.
Що стосується доводів прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування закону, який підлягав застосуванню - додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, що потягло за собою невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м'якість, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Положеннями частин 1, 2 ст. 50 КК визначено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 65 КК передбачено, що суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд, призначаючи ОСОБА_6 вид та строк покарання, врахував ступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, які, у відповідності до ст. 12 КК, є кримінальними проступками, а також дані про його особу, який із середньою освітою, не працюючий, за місцем проживання характеризується посередньо. Поряд з цим судом першої інстанції було враховано, що ОСОБА_6 одружений, має на утриманні трьох малолітніх та одну неповнолітню дитину, раніше не судимий, переданий на облік військовозобов'язаних запасу, на обліку в лікарів психіатра та нарколога не перебуває.
Водночас обставиною, яка пом'якшує обвинуваченому покарання, суд визнав щире каяття. При цьому обставин, які обтяжують покарання обвинуваченому, в ході судового розгляду судом не було встановлено.
З урахуванням наведеного суд першої інстанції, не знайшовши підстав для застосування положень статей 69, 69-1 КК, дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_6 покарання за:
- ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 358 КК ? у виді обмеження волі на строк 2 роки;
- ч. 4 ст. 358 КК ? у виді обмеження волі на строк 1 рік,
та на підставі ч. 1 ст. 70 КК, шляхом часткового складання, остаточно призначив ОСОБА_6 покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки. При цьому місцевий суд на підставі ст. 75 КК звільнив ОСОБА_6 від відбування такого покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік.
Суд апеляційної інстанції, перевіряючи рішення суду першої інстанції за апеляційною скаргою прокурора, погодився з доводами сторони обвинувачення в частині незастосування статей 69-1, 70 КК.
Так, змінюючи вирок місцевого суду в частині призначеного покарання, суд апеляційної інстанції, врахувавши положення ст. 69-1 КК, дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_6 за ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 358 КК покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік 4 місяці, що становить дві третини покарання за інкримінованому йому статтею, а в решті вирок суду першої інстанції залишив без зміни.
З такими висновками суду апеляційної інстанції погоджується і колегія суддів.
Водночас, як убачається з матеріалів провадження, звертаючись з апеляційною скаргою, прокурор посилався на незастосування закону, який підлягав застосуванню, - додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, що, на його думку, потягло за собою невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м'якість.
Спростовуючи доводи апеляційної скарги в цій частині, суд апеляційної інстанції зазначив, що санкціями статей, інкримінованих ОСОБА_6 , таке покарання, як позбавлення права керування транспортними засобами не передбачено.
При цьому стосовно посилання прокурора на висновок об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладений у постанові від 04 вересня 2023 року у справі № 702/301/20, який, на думку сторони обвинувачення, підтверджує необхідність застосування такого додаткового покарання, суд апеляційної інстанції зауважив, що вказаний висновок стосується правопорушень, передбачених статтями 286, 286-1 КК, у зв'язку з чим указав, що не є зрозумілим те, як такий інститут, як позбавлення права керування транспортними засобами та висновки Верховного Суду щодо особливостей його застосування співвідносяться з кримінальними проступками, інкримінованими ОСОБА_6 , санкція яких не передбачає додаткового покарання взагалі і покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, зокрема.
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду апеляційної інстанції та вважає за необхідне зазначити таке.
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено з урахуванням обставин, які підлягають доказуванню, зокрема тих, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Так, санкціями частин 1, 4 ст. 358 КК (у редакції, чинній на час вчинення кримінальних правопорушень) передбачено лише основні покарання, в тому числі, у виді обмеження волі на строк до 2 років.
З огляду на зазначене доводи касаційної скарги прокурора щодо невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості та особі засудженого через м'якість, оскільки не застосовано закон, який, як вважає прокурор, підлягав застосуванню, є необґрунтованими, адже ОСОБА_6 призначено покарання в межах санкцій частин статей, у вчиненні яких він був визнаний винним, якими, при цьому, не передбачено можливості призначення додаткового покарання взагалі.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що прокурор фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, які стосуються призначення покарання і пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання, тощо.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені статтями 409, 414, 438 КПК, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Відповідно до ч. 2 ст. 55 КК позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове покарання може бути призначене й у випадках, коли воно не передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за умови, що з урахуванням характеру кримінального правопорушення, вчиненого за посадою або у зв'язку із заняттям певною діяльністю, особи засудженого та інших обставин справи суд визнає за неможливе збереження за ним права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
Отже, вирішення питання про застосування чи незастосування такого додаткового покарання, як позбавленням права керувати транспортними засобами є дискреційними повноваженнями суду і приймається у урахуванням характеру кримінального правопорушення.
З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції, скориставшись таким правом, обґрунтовано не застосував до ОСОБА_6 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. При цьому суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків, у тому числі, саме з урахуванням характеру вчинених ОСОБА_6 кримінальних проступків (які не пов'язані з порушенням правил безпеки дорожнього руху під час керування транспортним засобом).
Отже, доводи касаційної скарги щодо незастосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, з огляду на характер кримінального правопорушення та положення санкцій частин 1, 4 ст. 358 КК, якими прямо не передбачено можливості призначення додаткового покарання, не спростовують законності та обґрунтованості рішення суду апеляційної інстанції в цій частині.
За таких обставин колегія суддів вважає, що з урахуванням тяжкості вчинених ОСОБА_6 кримінальних правопорушень, які відносяться до категорії кримінальних проступків, беручи до уваги наявність обставини, передбаченої ст. 66 КК, яка пом'якшує покарання (щире каяття), і відсутність обставин, що обтяжують покарання, даних про особу засудженого, який є раніше не судимим, має неповнолітню дитину та малолітніх дітей на утриманні, на обліках у лікаря-психіатра і лікаря-нарколога не перебуває, призначене ОСОБА_6 судами попередніх інстанцій покарання у вигляді обмеження волі, з огляду на вимоги статей 50, 65 КК, узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність, відповідає основній його меті як заходу примусу та є достатнім для виправлення засудженого і попередження вчинення ним інших кримінальних правопорушень.
Крім того, на переконання колегії суддів, під час розгляду апеляційної скарги сторони обвинувачення, у якій, серед іншого, порушувалося питання про помилкове незастосування додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, суд апеляційної інстанції перевірив доводи скарги та належним чином навів мотиви, з яких визнав необґрунтованою апеляційну скаргу прокурора в цій частині.
Ухвала суду апеляційної інстанції в цій частині в цілому відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Ураховуючи вищевикладене, переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність рішення суду апеляційної інстанції, у касаційній скарзі прокурора не наведено.
Ураховуючи вищенаведене, а також те, що призначене покарання відповідає ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі засудженого і під час перегляду рішення суду апеляційної інстанції не встановлено тих істотних порушень КПК, які перешкодили чи могли перешкодити постановити законне й обґрунтоване судове рішення, касаційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу прокурора ОСОБА_8 залишити без задоволення, аухвалу Харківського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року стосовно ОСОБА_6 - без зміни.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3