02 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 552/5586/23
провадження № 61-15269ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 16 жовтня 2024 року в справі за позовом ОСОБА_1 до держави України в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Полтавській області про відшкодування майнової, моральної шкоди та
У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з держави України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з відповідного Єдиного казначейського рахунку майнову шкоду (втрачену вигоду (заробіток)) в розмірі 340 033,024 грн, моральну шкоду в розмірі 185 000,00 грн, а всього 525 033,24 грн.
Вказував, що 25 вересня 2017 року вироком Київського районного суду м. Полтави в справі № 552/4932/17, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 15 лютого 2018 року, його незаконно й необґрунтовано визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 125 Кримінального кодексу України, і призначено покарання у вигляді 240 годин громадських робіт. Позовні вимоги потерпілого ОСОБА_2 задоволено частково, стягнуто з нього на користь ОСОБА_2. 3 514,50 грн.
13 грудня 2018 року постановою Верховного Суду його касаційну скаргу задоволено, вирок Київського районного суду м. Полтави від 25 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 15 лютого 2018 року щодо нього скасовано і призначено новий розгляд справи в суді першої інстанції.
Верховний Суд надав суду першої інстанції обов'язкові вказівки і виснував, що судом допущено грубе порушення прав і законних інтересів через невиконання пункту 4 частини першої статті 75 Кримінального процесуального кодексу України та пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Під час нового розгляду справи Київський районний суд м. Полтави вказівки Верховного Суду не виконав, допустив довготривалий розгляд справи з порушенням розумних строків розгляду, ігнорував численні письмові заяви та клопотання, грубо порушив його права, свободи та законні інтереси, змушуючи перелаштовувати його установлений життєвий уклад, у зв'язку з чим він був вимушений терпіти порушення честі, гідності, ділової репутації, а також обмеження трудових прав в сфері юриспруденції та/або охоронній діяльності шляхом довготривалого і безпідставного перебування під судом більше 37 місяців без визнання винним та без призначення покарання.
За час розгляду справи він не отримував доходу, не міг працевлаштуватися за своїми спеціальностями, а також в сфері охоронної діяльності з відповідними відомостями про притягнення його до кримінальної відповідальності з
серпня 2017 року до лютого 2018 року, та з грудня 2018 року до вересня 2020 року, а також судимістю з лютого 2018 року до грудня 2018 року. За весь цей період він не міг реалізувати себе як юрист, оскільки мав бажання стати адвокатом, що було неможливо згідно положень Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Зазначав, що не мав трудових та інших доходів, знаходячись на фактичному утриманні близьких родичів, що дуже принизливо для нього як особи у працездатному віці. Мав лише дохід від Державної служби зайнятості з четвертого кварталу 2019 року до третього кварталу 2020 року у вигляді соціальної допомоги по безробіттю в розмірі 8 540,76 грн за весь спірний період.
Уважав, що має право на відшкодування 378 574,00 грн майнової шкоди (втраченої вигоди (заробітку)), за вирахуванням соціальної допомоги по безробіттю в розмірі 8 540,76 грн за весь спірний період з серпня 2017 року до вересня 2020 року, що склало 340 033,24 грн.
16 травня 2024 року рішенням Ленінського районного суд м. Полтави відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1
16 жовтня 2024 року постановою Полтавського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 16 травня 2024 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову
ОСОБА_1 з мотивів, викладених в постанові апеляційного суду.
18 листопада 2024 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Полтавського апеляційного суду від 16 жовтня 2024 року, в якій просить її скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Необхідно відмовити у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення в справі з ціною позову, що не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з огляду на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
За вимогами частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв'язанні цивільних спорів (абзац п'ятий пункту 7.7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Частина третя статті 389 ЦПК України визначає випадки, за яких рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанова суду апеляційної інстанції не підлягають касаційному оскарженню, а саме не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Додатково у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України конкретизовано випадки, за яких касаційне провадження має бути відкрите попри те, що справу визнано малозначною.
Такими випадками, зокрема, є наявність у касаційній скарзі питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики (підпункт «а»); особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи (підпункт «б»);значний суспільний інтерес або винятковість її значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункт «в»); віднесення судом першої інстанції справи до категорії малозначних помилково (підпункт «г»).
Згідно із частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
У справі предметом позову є вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди в розмірі 525 033,24 грн, щоне перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на день звернення з касаційною скаргою (757 000,00 грн).
У касаційній скарзі заявник не зазначив, що розгляд справи в касаційному суді має виняткове значення для нього.
Вказав, що справа є не малозначною, оскільки розглядалася в судах першої та апеляційної інстанції у порядку загального позовного провадження.
Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є:
1) справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства);
4) справи про розірвання шлюбу;
5) справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує шістдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Тлумачення статті 19 ЦПК України свідчить, що незалежно від того, чи визнавав справу малозначною суд першої чи апеляційної інстанції, такою її може визнати касаційна інстанція, оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена в розділі 1 Загальних положень ЦПК України, то вона поширюється й на стадію касаційного провадження.
Посилання заявника на неврахування судом висновків, викладених в постановах Верховного Суду, щодо застосування норми права у подібних правовідносинах є підставою касаційного оскарження судових рішень, передбаченою пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, втім не є доводом, який в розумінні підпунктів «а»-«г» пункту 2 частини третьої статті 389 цього Кодексу підтверджує наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судові рішення у малозначній справі такими, що підлягають касаційному оскарженню.
Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову в відкритті провадження) в справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
Верховний Суд враховує предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства, судову практику в такій категорії справ та вважає, що справа не відноситься до переліку справ, передбаченого частиною четвертою статті 274 ЦПК України, та відсутні підстави, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Верховний Суд зауважує, що зазначення підстав касаційного оскарження є лише вимогою до форми та змісту касаційної скарги відповідно до цивільного процесуального закону, проте не є безумовною підставою для відкриття провадження у справі на рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню.
З урахуванням статусу Верховного Суду, в деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, так як розгляд скарги касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Згідно з положеннями частини першої статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Такий висновок відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).
Водночас застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).
Заявник подав касаційну скаргу на судове рішення в справі з ціною позову, яка не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що не підлягають касаційному оскарженню, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду
від 16 жовтня 2024 року в справі за позовом ОСОБА_1 до держави України в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Полтавській області про відшкодування майнової, моральної шкоди.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Ситнік
В. М. Ігнатенко
І. М. Фаловська