26 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 676/6/24
провадження № 61-9828св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Муращика Олександра Віталійовича на постанову Хмельницького апеляційного суду від 04 червня 2024 року в складі колегії суддів Янчук Т. О., Талалай О. І., Ярмолюка О. І.,
в справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області, про встановлення факту, що має юридичне значення, та
Короткий зміст заяви
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою, в якій просив встановити факт, що він постійно проживав на території України станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року.
Вказував, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Рогізній Кам'янець-Подільського району Хмельницької області. Його батьки: мати - ОСОБА_2 та батько - ОСОБА_3 за національністю були українцями. З моменту народження до 1995 року він проживав зі своєю сім'єю в с. Рогізній Кам'янець-Подільського району Хмельницької області, що підтверджується записами в погосподарських книгах, та в 1995 році вибув до м. Калінінграду. Згідно з інформацією, отриманою на адвокатський запит з Управління державної міграційної служби України у Хмельницькій області (далі - УДМС України в Хмельницькій області), заявник документований 25 травня 1985 року паспортом громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року серії НОМЕР_1 , паспортом громадянина України документований не був.
Оскільки іншого способу для підтвердження належності до громадянства України немає, окрім як встановлення судовим рішенням факту його постійного проживання на території України, просив задовольнити заяву.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
19 березня 2024 року рішенням Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області заяву задоволено.
Встановлено факт постійного проживання на території України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в с. Рогізній Кам'янець-Подільського району Хмельницької області, станом на 1991 рік, зокрема станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заявником надано суду належні та допустимі докази, які підтверджують його постійне та безперервне проживання на території України, станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року.
04 червня 2024 року постановою Хмельницького апеляційного суду апеляційну скаргу УДМС України в Хмельницькій області задоволено.
Рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 19 березня 2024 року скасовано. У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.
Апеляційний суд мотивував висновки тим, що ОСОБА_1 беззаперечних доказів щодо його проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року не надав. Записи з погосподарської книги з 1986 року до 1993 року про те, що ОСОБА_1 навчався в Рибінституті, не є доказом факту проживання заявника на території України в спірний період. Інформацією з Комунальної установи«Трудовий архів» Віньковецької селищної ради та архівного відділу Хмельницької районної державної адміністрації підтверджено факт трудової діяльності та отримання заробітної плати в період 1993-1994 років в агрофірмі «Україна» в с. Дашківцях Віньковецького району Хмельницької області. Заявнику встановлення факту постійного проживання на території України потрібно для підтвердження належності до громадянства України. Встановлення належності особи до громадянства України - це визнання громадянином України особи, яка з тих чи інших причин не має паспорта громадянина України та не є громадянином іншої держави. Проте заявник з певних причин не має паспорта громадянина України та є громадянином іншої держави.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
09 липня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Муращик О. В. через систему «Електронний суд» надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Хмельницького апеляційного суду від 04 червня 2024 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 надав усі докази, які сукупно підтверджують факт проживання в Україні на момент проголошення незалежності України. Відсутність іншого громадянства не може бути передумовою встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року.
Суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 05 квітня 2021 року в справі № 523/14707/19 (провадження № 61-16116св20), від 24 лютого 2021 року в справі № 522/20494/18 (провадження № 61-6498св20), про те, що одним із документів для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України від 18 січня 2001 року № 2235-III «Про громадянство України» (далі - Закон про громадянство), що подає особа, яка станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, є судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року. Тобто в таких випадках одним із необхідних документів на підтвердження цієї обставини може бути рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Позиція УДМС України в Хмельницькій області
У відзиві на касаційну скаргу УДМС України в Хмельницькій області зазначає, що належним доказом для встановлення юридичного факту постійного проживання на території України станом 24 серпня 1991 року або 13 листопада 1991 року має бути довідка, видана територіальним органом Державної міграційної служби України про встановлення особи заявника та про те, що станом на 24 серпня 1991 року він перебував у громадянстві колишнього СРСР. Такі відомості в матеріалах справи відсутні. ОСОБА_1 є громадянином рф та вважається таким, що визначився з громадянством і отримав паспорт громадянина рф. Відносно України ОСОБА_1 є іноземцем, не надав беззаперечних доказів щодо його проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року. Висновки Верховного Суду, на які посилається заявник, нерелевантні до спірних правовідносин.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Рогізній Кам'янець-Подільського району Хмельницької області, його батьки - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за національністю були українцями, померли ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Згідно з довідкою від 14 грудня 2023 року № 795, виданою Виконавчим комітетом Китайгородської сільської ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області, ОСОБА_1 проживав у АДРЕСА_1 з дня народження ІНФОРМАЦІЯ_1 до 1995 року відповідно до записів в погосподарських книгах за 1968-1995 роки.
Відповідно до витягу з погосподарської книги з 1975 рік до 1985 року ОСОБА_1 навчався у Рогізнянській середній школі, з 1986 року до 1993 року навчався в Рибінституті. У 1995 році вибув до м. Калінінграду.
Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища від 07 вересня 2023 року № 00041305977 Виконавчим комітетом Дашковецької сільської ради Віньковецького району Хмельницької області 04 березня 1994 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , номер актового запису 3. Відомості про чоловіка: ОСОБА_1 , громадянство: Україна, національність: українець. Відомості про розірвання шлюбу: Балтійський районний відділ РАЦС Калінінградської області рф 26 березня 2002 року, номер актового запису про розірвання шлюбу 228.
Згідно відповідей на адвокатські запити до Комунальної установи «Трудовий архів» Віньковецької селищної ради та архівного відділу Хмельницької районної державної адміністрації підтверджено факт трудової діяльності та отримання заробітної плати в період 1993-1994 років в агрофірмі «Україна» в с. Дашківцях Віньковецького району Хмельницької області.
ОСОБА_1 є громадянином рф. В матеріалах справи наявна копія паспорта громадянина рф, виданого 16 серпня 2013 року на ім'я ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .
У справі наявна копія свідоцтва про реєстрацію індивідуального ідентифікаційного номера, дата видачі 15 січня 2023 року, Республіка Казахстан, повідомлення про прибуття мігрантів, мета прибуття туризм, період перебування 08 січня 2023 року - 08 квітня 2023 року.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Частиною другою статті 315 ЦПК України передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, законодавством передбачено встановлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться й факти, що породжують право особи на підтвердження належності до громадянства України, зокрема постійного проживання на території України.
Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом про громадянство є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону.
Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 3 Закону про громадянство громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом про громадянство проживали в Україні і не були громадянами інших держав.
Особи, зазначені в пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року (частина друга статті 3 Закону про громадянство).
Встановлення факту постійного проживання на території України є підставою для оформлення належності до громадянства України.
Юридичне значення має лише факт постійного проживання на території України особи, дитини, батьків дитини (одного з них) або іншого її законного представника на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) або набрання чинності Законом про громадянство (13 листопада 1991 року).
Для встановлення факту належності до громадянства України відповідно до положень статті 293 ЦПК України та статті 3 Закону про громадянство і залежно від підстав цього встановлення предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року.
Статтею 8 Закону про громадянство встановлюються підстави набуття громадянства України.
Відповідно до частин першої, другої статті 8 Закону про громадянство особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.
Дитина, яка народилася чи постійно проживала на території УРСР (або хоча б один з її батьків, дід чи баба народилися чи постійно проживали на територіях, зазначених у частині першій цієї статті) і є особою без громадянства або іноземцем, щодо якого подано зобов'язання припинити іноземне громадянство, реєструється громадянином України за заявою одного з батьків або опікуна чи піклувальника.
Для встановлення факту набуття громадянства України предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року; постійного проживання дитини на території України станом на 24 серпня 1991 року або станом на 13 листопада 1991 року; постійного проживання на території України батьків (одного з них) дитини або іншого законного представника, з яким дитина постійно проживала станом на 24 серпня 1991 року чи 13 листопада 1991 року; постійного проживання особи на території України чи УРСР на момент набрання законної сили вироку суду; наявності родинних зв'язків заявника з його батьками (усиновителями, з дідом, бабою); постійного проживання на території України діда та баби заявника; народження на території України батьків заявника, діда чи баби тощо; народження на території України батьків заявника, діда чи баби тощо.
ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України для встановлення належності до громадянства України, тому вказаний факт підлягає встановленню на підставі статті 293 ЦПК України та статті 3 Закону про громадянство.
Відповідно до підпунктів «а», «б» пункту 7 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215/2001 (далі - Порядок), встановлення належності до громадянства України стосується громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні станом на 13 листопада 1991 року; дітей осіб, зазначених у підпункті «а» цього пункту.
Згідно із пунктом 10 цього Порядку для встановлення відповідно до пунктів 1 та 2 частини першої статті 3 Закону належності до громадянства України особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягла повноліття та проживала в Україні разом із батьками (одним із них) або іншим її законним представником, подає: а) заяву про встановлення належності до громадянства України; б) копію свідоцтва про народження; в) один із таких документів: довідку, що підтверджує факт постійного проживання особи в неповнолітньому віці на території України за станом на 24 серпня 1991 року або факт її проживання в неповнолітньому віці в Україні за станом на 13 листопада 1991 року; довідку, що підтверджує факт постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року батьків (одного з них) особи або іншого її законного представника, з якими особа в неповнолітньому віці постійно проживала, або факт їх проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року; документ, що підтверджує факт перебування особи в неповнолітньому віці на вихованні у державному дитячому закладі України за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року; копії паспортів батьків (одного з них) особи або іншого її законного представника - громадян колишнього СРСР з відміткою про прописку, що підтверджує факт їх постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або факт їх проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року.
У разі відсутності у батьків (одного з них) особи або іншого її законного представника паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про те, що станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року ця особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР і відповідно постійно проживала, проживала на території України (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт); судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи в неповнолітньому віці на території України за станом на 24 серпня 1991 року або факту її проживання в неповнолітньому віці в Україні за станом на 13 листопада 1991 року; судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року батьків (одного з них) особи або іншого законного представника, з яким особа в неповнолітньому віці постійно проживала на території України, або факту їх проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року.
Якщо документи про встановлення належності до громадянства України подає особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року була неповнолітньою та проживала в Україні не з батьками (одним із них), а з іншим законним представником, подається також копія документа про встановлення опіки чи піклування.
Одним із документів для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону про громадянство, що подає особа, яка станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, є судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року (підпункт «в» пункту 8 Порядку).
Тобто в таких випадках одним із необхідних документів на підтвердження цієї обставини може бути рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року або станом на 13 листопада 1991 року.
Пунктом 44 Порядку встановлено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.
Отже, відповідно до положень Закону про громадянство і Порядку для набуття громадянства України заявник повинен, зокрема, подати документи, що підтверджують народження його на території України чи постійне проживання на ній, або підтверджують родинні відносини з такою особою, або рішення суду.
Такі висновки сформульовано в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2023 року в справі № 517/445/19 (провадження № 61-11240св22).
Апеляційний суд, встановивши фактичні обставини в справі, від яких залежить правильне вирішення спору, правильно застосувавши норми матеріального права, виснував про те, що заявник на підтвердження своїх вимог не надав достатньо належних та допустимих доказів, які в сукупності свідчать про його постійне проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року.
Доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не є підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
Крім того, з урахуванням тих обставин, що ОСОБА_1 є громадянином іншої держави, апеляційний суд правильно виснував про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення юридичного факту проживання на території України.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 05 квітня 2021 року в справі № 523/14707/19 (провадження № 61-16116св20), від 24 лютого 2021 року в справі № 522/20494/18 (провадження № 61-6498св20).
Однак посилання на різні постанови Верховного Суду як таке із вказівкою про неоднакове застосування норм права в різних справах, хоч і в подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм права.
Висновки Верховного Суду в наведених постановах сформульовано відповідно до встановлених у справах обставин. Такі обставини відмінні від обставин справи, що переглядається, тому вказані висновки Верховного Суду нерелевантні до спірних правовідносин.
Інші доводи касаційної скарги на правильність постанови апеляційного суду не впливають та їх не спростовують.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Щодо судових витрат
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 389, 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Муращика Олександра Віталійовича залишити без задоволення.
Постанову Хмельницького апеляційного суду від 04 червня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:О. М. Ситнік В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко