27 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 489/414/19
провадження № 61-2444св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_3 , правонаступником якого є ОСОБА_4 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Перша миколаївська державна нотаріальна контора Миколаївської області, Друга миколаївська державна нотаріальна контора Миколаївської області, ОСОБА_5 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішенняЛенінського районного суду м. Миколаєва, в складі судді Рум'янцевої Н. О., від 16 жовтня 2023 року та постанову Миколаївського апеляційного суду, в складі колегії суддів: Коломієць В. В., Самчишиної Н. В., Серебрякової Т. В., від 15 січня 2024 року,
Короткий зміст позовних вимог
1. У січні 2019 року ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , звернувся з позовом до ОСОБА_3 , правонаступником якого є ОСОБА_4 , про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання свідоцтва про право на спадщину, свідоцтва про право власності на нерухоме майно та договору дарування недійсними.
2. Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько сторін ОСОБА_6 , після смерті якого відкрилась спадщина на житловий будинок по АДРЕСА_1 .
3. ОСОБА_1 вказував, що на час відкриття спадщини разом зі спадкодавцем проживав він та його мати ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Ні він, ні, наскільки йому було відомо, його мати ОСОБА_7 , не зверталися до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини, оскільки вважали себе такими, що прийняли спадщину відповідно до положень частини третьої статті 1268 ЦК України.
4. На початку січня 2017 року він отримав копію позовної заяви
ОСОБА_3 про виселення, в додатках до якого містилась копія договору дарування від 09 листопада 2010 року, відповідно до якого його мати
ОСОБА_7 подарувала вказаний будинок, в якому він проживає, брату
ОСОБА_3 , який на час смерті батька з ними не проживав. В тексті договору містилась фраза про те, що житловий будинок по
АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про права власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Миколаївської міської ради від 06 серпня 2010 року № 901, а саме свідоцтво видане замість свідоцтва про право на спадщину від 21 вересня 2007 року. З цього часу йому стало відомо про порушення права на спадщину після смерті батька та існування зазначених свідоцтв та договору дарування, які він вважає незаконними.
5. Посилаючись на те, що мати не мала права на спадкування всього будинку, а отже не мала права одноосібно розпоряджатися ним, позивач просив суд:
- встановити факт спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_1 разом з батьком ОСОБА_6 по день смерті останнього;
- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 21 вересня 2007 року ОСОБА_7 , після смерті ОСОБА_6 нотаріусом Другої миколаївської державної нотаріальної контори Рибачук О. В.;
- визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане виконавчим комітетом Миколаївської міської ради від 06 серпня 2010 року на підставі рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 30 липня 2010 року № 901 на житловий будинок АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_7 ;
- визнати недійсним договір дарування від 09 листопада 2010 року, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Нікою Н. В., відповідно до якого ОСОБА_7 подарувала ОСОБА_3 житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
6. Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 вересня
2022 року замінено померлого позивача ОСОБА_1 його правонаступником ОСОБА_2 , а також замінено померлого відповідача ОСОБА_3 його правонаступником ОСОБА_4 . Залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_5 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
7. Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 16 жовтня
2023 року позов задоволено.
Встановлено факт спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_1 разом зі своїм батьком ОСОБА_6 на час відкриття спадщини.
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане
21 вересня 2007 року ОСОБА_7 після смерті ОСОБА_6 державним нотаріусом Другої миколаївської державної нотаріальної контори, зареєстроване в реєстрі за № 1-974 - частково, в частині успадкування 1/2 частини майна померлого, а саме: 1/2 частини житлового будинку
АДРЕСА_1 .
Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане виконавчим комітетом Миколаївської міської ради від 06 серпня 2010 року, на підставі рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 30 липня 2010 року № 901 на житловий будинок АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_7 .
Визнано недійсним договір дарування від 09 листопада 2010 року, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу
Нікою Н. В., зареєстрований у реєстрі за № 2657, відповідно до якого
ОСОБА_7 подарувала, а ОСОБА_3 прийняв у дар житловий будинок з усіма господарськими будівлями і спорудами, розташований за адресою:
АДРЕСА_1 - частково, в частині 1/2 частини нерухомого майна. Вирішено питання розподілу судових витрат.
8. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вказав, що позивач, постійно проживаючи із батьком ( ОСОБА_6 ) на час смерті останнього, є таким, що прийняв спадщину у вигляді 1/2 частини будинку, як спадкоємець першої черги за законом, у зв'язку з чим свідоцтво про право на спадщину, видане ОСОБА_7 в цій частині та договір дарування, укладений між
ОСОБА_7 та ОСОБА_3 щодо розпорядження вказаною частиною майна, є недійсними, оскільки порушують права позивача на спадкове майно.
9. Суд вважав доведеним факт спільного проживання ОСОБА_1 разом з ОСОБА_6 , на момент смерті останнього, на підставі показань свідків та письмових доказів.
10. Крім того суд вказав, що позовна давність ОСОБА_1 не пропущена, оскільки про порушення своїх спадкових прав він дізнався в липні 2017 року, коли отримав копію позову ОСОБА_3 у справі № 489/5668/16-ц про виселення зі спірного будинку.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
11. Постановою Миколаївського апеляційного суду від 15 січня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково, рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 16 жовтня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Вирішено питання розподіл судових витрат.
12. Апеляційний суд погодився з висновком районного суду про те, що
ОСОБА_1 довів належними та допустимими доказами факт того, що на час смерті батька він постійно проживав з ним, а тому вважається таким, що прийняв спадщину, як спадкоємець першої черги за законом.
13. Водночас, суд встановив, що при зверненні із цим позовом
ОСОБА_1 надав документи, пов'язані з оформленням дозвільної документації, яку збирала ОСОБА_8 в період з 2007 по 2010 роки для оформлення самочинно здійсненого внутрішнього перепланування житлового будинку та самочинно збудованих господарських будівель за адресою: АДРЕСА_1 , зокрема, письмову згоду сусідів та узгодження самочинного будівництва із компетентними органами, складений техніком ММБТІ 19 липня 2007 року технічний паспорт, де власником всього домоволодіння замість померлого власника ОСОБА_6 зазначена ОСОБА_7 .
14. За таких обставин, апеляційний суд вважав, що ОСОБА_1 у вказаний період мав довідатися про отримання ОСОБА_7 одноособово оспорюваного свідоцтва та про порушення своїх прав на спадщину, а тому діючи розумно, обачливо і добросовісно, мав можливість своєчасно звернутись до суду за захистом своїх прав. Враховуючи, що позивач не довів поважність причин тривалого пропуску позовної давності, апеляційний суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову на підставі частини четвертої статті 267 ЦК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
15. У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду першої інстанції та змінити постанову апеляційного суду в частині висновків про встановлення факту постійного проживання однією сім'єю ОСОБА_1 разом із ОСОБА_6 на час смерті останнього та в частині вирішення питання про судові витрати.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
16. У лютому 2024 року ОСОБА_4 подала касаційну скаргу на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 16 жовтня 2023 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 15 січня 2024 року.
17. Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2024 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи, які у березні 2024 року надійшли до Верховного Суду.
18. Ухвалою Верховного Суду від 21 листопада 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п'яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
19. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявниця зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 05 квітня 2019 року у справі
№ 133/525/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
20. Крім того, вказує на порушення судами норм процесуального права та наявність передбачених пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підстав для скасування оскаржених судових рішень (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
21. Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення в оскарженій частині базуються на доказах, які не є достовірними і достатніми.
22. Звертає увагу, що суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки встановив факт проживання однією сім'єю на момент смерті, а не факт проживання. Вважає, що ці факти доводяться за допомогою різного обсягу доказів. Вказане, на думку заявниці, в подальшому може вплинути на її права та обов'язки як спадкоємиці під час реалізації права власності на спадковий будинок.
23. Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 16 жовтня
2023 року та постанова Миколаївського апеляційного суду від 15 січня
2024 року оскаржені ОСОБА_4 в частині встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 разом зі своїм батьком однією сім'єю на час смерті останнього, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України справа в іншій частині касаційним судом не переглядається.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
24. У березні 2024 року ОСОБА_2 та ОСОБА_5 подали відзиви на касаційну скаргу, в яких просять скасувати постанову Миколаївського апеляційного суду від 15 січня 2024 року і залишити в силі рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 16 жовтня 2023 року, посилаючись на незаконність та необґрунтованість постанови апеляційного суду в частині висновку про пропуск позивачем позовної давності. Також просять не обмежуватися доводами та вимогами касаційної скарги ОСОБА_4 , а перевірити законність постанови апеляційного суду в повному обсязі.
25. Доводи відзивів ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , в частині незаконності висновків постанови Миколаївського апеляційного суду від 15 січня 2024 року щодо пропуску позивачем позовної давності, не можуть бути враховані Верховним Судом, оскільки в межах цього касаційного провадження розглядається касаційна скарга ОСОБА_4 , а ОСОБА_2 та ОСОБА_5 не є особами, уповноваженими на доповнення або зміну касаційної скарги
ОСОБА_4 .
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
26. ОСОБА_6 та ОСОБА_7 перебували в зареєстрованому шлюбі
з 19 листопада 1955 року, у період якого у них народились діти - ОСОБА_3 та
ОСОБА_1 .
27. ОСОБА_6 на підставі договору про право забудови, посвідченого Першою миколаївською державною нотаріальною конторою м. Миколаєва 21 червня 1957 року за реєстровим № 3-1711 та зареєстрованого в ММБТІ 20 січня
1967 року за № 11332, належав житловий будинок АДРЕСА_1 .
28. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер. Відповідно до матеріалів спадкової справи № 861/2007, заведеної після смерті ОСОБА_6 , із заявою про прийняття спадщини звернулась його дружина - ОСОБА_7 , яка у цій заяві зазначила, що спадкове майно є особистою власністю померлого та інших спадкоємців немає. Матеріали спадкової справи не містять довідки про склад осіб, зареєстрованих на час смерті разом із спадкодавцем, як і не містить даних щодо наявності дітей у померлого.
29. 21 вересня 2007 року державний нотаріус Другої миколаївської державної нотаріальної контори видав свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за № 1-971, згідно з яким ОСОБА_7 успадкувала після смерті чоловіка ОСОБА_6 , зокрема, житловий будинок
АДРЕСА_1 . 06 серпня 2010 року ОСОБА_7 на підставі рішення Миколаївської міської ради замість свідоцтва про право на спадщину від 21 вересня 2007 року було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно на вказаний житловий будинок.
30. 09 листопада 2010 року на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу та зареєстрованого в реєстрі за № 2657, ОСОБА_7 відчужила (подарувала) житловий будинок АДРЕСА_1 ОСОБА_3 .
31. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 померла.
32. Із копії будинкової книги для прописки громадян, що проживають
у буд. АДРЕСА_1 вбачається, що у цьому будинку ОСОБА_7 була зареєстрована з 02 березня 1981 року по 01 вересня 2016 року; ОСОБА_3 - із 08 грудня 1976 року по 10 серпня 1978 року; ОСОБА_1 - із 24 липня 1984 року по 05 листопада 1985 року.
33. Згідно з повідомлення відділу обліку і моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМС у Миколаївській області станом на
20 травня 2006 року ОСОБА_1 був зареєстрований за адресою: кв.
АДРЕСА_2 .
34. Відповідно до акта про проживання, складеного сусідами ОСОБА_1 , та завіреного Інгульським ВП ГУНП в Миколаївській області, ОСОБА_1 проживає в житловому будинку АДРЕСА_1 з 21 лютого 1967 року. На момент смерті ОСОБА_6 20 травня 2006 року з ним постійно проживали: його дружина ОСОБА_7 та син ОСОБА_1 зі своєю сім'єю.
35. Допитані судом першої інстанції свідки ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які проживають у сусідніх будинках з будинком
АДРЕСА_1 , підтвердили факт постійного проживання ОСОБА_1 разом зі своїми батьками за зазначеною адресою, зокрема і на час смерті ОСОБА_6 .
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
36. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
37. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
38. Відповідно до частин першої-другої, п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
39. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
40. Частиною другою статті 315 ЦПК України передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
41. Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
42. Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
43. Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
44. Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
45. Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
46. Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).
47. Дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем визначені у частинах третій, четвертій статті 1268, статті 1269 ЦК України.
48. Так, згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
49. Відповідно до статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
50. Частинами другою та шостою статті 29 ЦК України передбачено, що фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
51. Тлумачення статті 29 ЦК України у поєднанні зі статтями 2, 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» у відповідній редакції та Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року
№ 2503-XII дає підстави для висновку, що постійне місце проживання громадян України може бути підтверджено як відміткою у паспорті, так і іншими документами згідно із статтею 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (див. ухвалу Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 вересня 2020 року у справі № 569/15147/17 (провадження № 61-39308св18), постанови Верховного Суду: від 10 січня 2019 року в справі № 484/747/17 (провадження № 61-44149св18), від 20 жовтня 2021 року в справі № 314/652/20 (провадження № 61-2611св21), від 31 липня 2024 року у справі № 642/2554/23 (провадження № 61-5845св24).
52. Таким чином, сама по собі відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не є абсолютним підтвердженням того, що спадкоємець постійно не проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджені належними і допустимими доказами, дослідженими та оціненими судом.
53. Колегія суддів звертає увагу, що рішення Ленінського районного суду
м. Миколаєва від 16 жовтня 2023 року повністю скасовано апеляційним судом, а тому повторне його скасування ще й Верховним Судом не вимагається.
54. Фактично доводи касаційної скарги ОСОБА_4 зводяться до необхідності зміни мотивів відмови у задоволенні вимог про встановлення факту проживання однією сім'єю, а саме відмови не через сплив позовної давності (як вказав апеляційний суд), а через необґрунтованість цих вимог.
55. Водночас суд апеляційної інстанції, діючи в межах наданих йому процесуальним законом повноважень, за результатами оцінки зібраних у справі доказів, зокрема показань свідків та письмових доказів, дійшов цілком обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 постійно проживав разом із батьком на час смерті останнього. Однак при цьому позивач пропустив строк позовної давності, оскільки оспорюване свідоцтво про право на спадщину було видане у вересні 2007 року, а до суду із розглядуваним позовом
ОСОБА_1 звернувся лише у січні 2019 року.
56. Доводи касаційної скарги про неналежність досліджених доказів є безпідставними та фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів Верховним Судом.
57. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
58. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду
від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц).
59. З урахування обставин встановлених у розглядуваній справі висновки апеляційного суду не суперечать висновкам Верховного Суду у постанові
від 05 квітня 2019 року у справі № 133/525/17, на які посилалась заявниця у касаційній скарзі.
60. Щодо формулювання ОСОБА_1 позовних вимог про встановлення факту проживання, то колегія суддів звертає увагу, що під час вирішення спору про право власності на спадкове майно, незалежно від того чи заявлена як окрема позовна вимога про встановлення факту прийняття спадщини, суд має перевірити факт прийняття спадщини спадкоємцями та може вказати про це у мотивувальній частині свого рішення (див. постанову Верховного Суду
від 11 вересня 2024 року у справі № 642/4502/17).
61. В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що апеляційний суд ухвалив постанову в оскарженій частині із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права.
62. Відповідно до першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
2. Постанову Миколаївського апеляційного суду від 15 січня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович