465/6670/24
2/465/3061/24
Іменем України
(заочне)
02.12.2024 Франківський районний суд м. Львова у складі головуючого судді Кушнір Б.Б., з участю секретаря Швед О.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» (далі також - ТОВ «ФК «Фінтраст Україна», позивач) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути із відповідача на свою користь суму заборгованості в розмірі 59 775 гривень,а також сплачений судовий збір 2 422,40 гривень та витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 гривень.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 04.12.2022 між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено в електронній формі договір №6157950 про надання споживчого кредиту, відповідно до якого надано кредит 15 000 грн. строком на 360 днів до 29.11.2023. Відповідач 03.01.2023 здійснив часткову оплату на рахунок кредитора в розмірі нарахованих процентів за користування кредитом 6 716,25 грн., яких було недостатньо для погашення кредиту. В зв'язку з чим, відповідно до п.1.4 Кредитного договору, відбулось нарахування процентів за 60 календарних днів з процентною ставкою 1,99% в день. 25.09.2023 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» укладено договір факторингу №25-09/23-Ф, на підставі якого останнє набуло право вимоги до відповідача за цим кредитним договором на суму 41865 гривень, з яких: 15 000 гривень сума кредиту; 26 865 гривень сума процентів за користування кредитом. Окрім того, позивачем нараховано проценти за 60 календарних днів у розмірі 17 910гривень. Вважає, що оскільки відповідач не виконав своїх зобов'язань за кредитним договором, тому з ОСОБА_1 слід стягнути суму заборгованості в розмірі 59 775 гривень, а також сплачений судовий збір 2 422,40 гривень та витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 гривень. Просить позов задоволити.
Ухвалою судді від 17.09.2024 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати таку за правилами спрощеного позовного провадження та клопотання представник позивача про витребування доказів задоволено.
Від відповідача відзив на позовну заяву не надійшов.
Позивач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, натомість представник позивача через систему «Електронний суд» подав заяву від 01.12.2024, згідно якої просить судове засідання проводити без його участі позовні вимоги з урахуванням поданих заяв та клопотання підтримую в повномуобсязі, та проти винесення рішення (заочного) не заперечує.
Відповідач в судові засідання повторно не з'явився, належним чином повідомлявся про час та місце розгляду даної справи.
Відповідно до ч.1 ст.280 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про час і місце судового засідання, від якого не надійшло повідомлення про причини своєї неявки та відзив, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
За таких обставин, на підставі ст. 280 ЦПК України, суд ухвалою від 02.12.2024 вирішив проводити заочний розгляд справи за відсутності відповідача на підставі наявних в справі доказів.
У відповідності до ч. 2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги у їх сукупності та взаємозв'язку, об'єктивно оцінивши усі наявні докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення заяви по суті, суд, приходить до висновку, що позов слід задовольнити з наступних підстав.
Відповідно до ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За вимогами ст. ст.12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76 ЦПК України).
Відповідно до ч.1 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Таким чином, належними вважатимуться докази, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вони мають належати до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуватися значущістю для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами матеріального права.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Судом установлено, що 04.12.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА» (за текстом договору Товариство)та ОСОБА_1 укладено Договір про надання споживчого кредиту №6157950 (далі також - Кредитний договір) в електронній формі, що підтверджується підписанням такого зі сторони електронним підписом одноразовим ідентифікатором С310125 04.12.2022 17:49:02 / ОСОБА_1 /.
Відповідно до п.1.3, п.1.4 та 2.1 Кредитного договору ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» 04.12.2022 надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 15 000 грн. строком кредиту на 360 дні, періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів, у безготівковій формі шляхом перерахування цих коштів на платіжну картку відповідача, що підтверджується інформацією ТОВ «ПАЙТЕК УКРАЇНА» Вих.№20231010-3 від 10.10.2023 та витребуваною інформацією на виконання ухвали суду від 17.09.2024, отриманої від АТ «Універсал Банк» від 07.10.2024 №БТ/5984.
Відповідно до п.1.4 Кредитного договору, детальні терміни повернення кредиту та сплата процентів, визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Графік платежів), що є Додатком №1 до цього договору. Графік платежів розраховується за зниженою процентною ставкою, виходячи з припущення, що Споживач виконає свої обов'язки на умовах та у строки, визначені в договорі.
За приписами пп.1.5.1 Кредитного договору, стандартна процентна ставка становить 1,99% в день та застосовується: у межах строку кредиту, вказаного в п.1.4 цього договору.
Згідно з пп.1.5.2 Кредитного договору, знижена процентна ставка 1,493% в день та застосовується відповідно до наступних умов. Якщо споживач до 03.01.2023 або протягом трьох календарних днів, що слідують за датою сплатить кошти у сумі не менше суми першого платежу, визначеного в Графіку платежів або здійснить часткове дострокове повернення кредиту, споживач, як учасник програми лояльності, отримає від товариства індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку, в зв'язку з чим розмір процентів, що повинен сплатити споживач за стандартною процентною ставкою до вказаної вище дати, буде перераховано за зниженою процентною ставкою. У випадку невиконання споживачем умов для отримання індивідуальної знижки від товариства, користування кредитом для споживача здійснюється за стандартною процентною ставкою на звичайних (стандартних) умовах, що передбачені цим Договором та доступні для інших споживачів, які не мають окремих індивідуальних знижок стандартної процентної ставки.
Пунктом 1.8 Кредитного договору передбачено, що орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору складає: за стандартною ставкою 122 460 грн., за зниженою ставкою 120 221,25 грн.
03.01.2023 відповідач ОСОБА_1 сплатив на користь ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» часткову оплату в розмірі нарахованих процентів за користування кредитом 6 716,25 грн., що з поміж іншого підтверджується відомостями Картки обліку Договору, доданої позивачем до матеріалів позову.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (частини перша та друга статті 14 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до п.1.1 Кредитного договору такий укладається сторонами за допомогою ІТС Товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через Веб-сайт або Мобільний додаток. Електронна ідентифікація Споживача здійснюється при вході Споживача в Особистий кабінет, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», в тому числі шляхом перевірки Товариством правильності введення коду, направленого Товариством на номер мобільного телефону Споживача, вказаний при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення Пароля входу до Особистого кабінету. При цьому, Споживач самостійно і за свій рахунок забезпечує і оплачує технічні, програмні і комунікаційні ресурси, необхідні для організації каналів доступу і підключення до Веб-сайту/ІТС Товариства.
Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. (стаття 628 ЦК України).
Стаття 627 ЦК України та ст.6 цього Кодексу визначають, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.
У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину, згідно якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).
Отже, зі змісту договору №6157950 про надання споживчого кредиту від 04.12.2022 вбачається, що в ньому визначено основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму кредиту, дату його видачі, строк надання коштів, розмір процентів та комісії, умови кредитування, а відтак є належною підставою для виникнення та існування обумовлених таким договором прав і обов'язків сторін.
Між сторонами виник спір стосовно належного виконання відповідачем взятих на себе кредитних зобов'язань.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст.611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення, невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (статті 530, 631 ЦК України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч.1 ст.530 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором
Згідно з Карткою обліку Договору (розрахунок заборгованості), наданою позивачем, станом на 24.09.2023 загальна заборгованість відповідача складає 41 865грн., з яких 15 000 грн. тіло кредиту та 26865 грн. нараховані проценти за період з 04.01.2023 по 03.04.2023 по стандартній відсотковій ставці (1,99% в день).
Отже, прострочена заборгованість відповідача за Кредитним договором станом на 24.09.2023 становила 41 865 гривень.
Згідно з п.1 ч.1 ст.512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.1 ст.516 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.1077, ч.1 ст. 1084 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.
Підпунктом 3 п. 4.1. Кредитного договору передбачено, що ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» має право укладати договори щодо відступлення права вимоги за Договором або договори факторингу з будь-якою третьою особою без окремої згоди відповідача, але з обов'язковим повідомленням відповідача про таке відступлення протягом 10 робочих днів із дати такого відступлення.
25.09.2023 між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» було укладено Договір факторингу №25-09/23-Ф, згідно з умовами якого ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» відступив ТОВ «ФК« Фінтраст Україна» права грошової вимоги за Кредитними договорами, зокрема й за договором №6157950 від 04.12.2022, боржником за яким є ОСОБА_1 .
Про відступлення права грошової вимоги за Кредитним договором ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» повідомило 25.09.2023 відповідача, шляхом направлення на електронну пошту відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2, зазначену при укладенні Кредитного договору, відповідного повідомлення.
ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» є фінансовою установою, про що було отримано Свідоцтво про реєстрацію фінансової установи НОМЕР_1 від 21.01.2022 (додається), видане Національним банком України. Позивач має витяг з Державного реєстру фінансових установ про видачу ліцензій для здійснення діяльності з надання фінансових послуг, в тому числі і на надання послуг факторингу, яка була видана Позивачу Національним банком України від 24.01.2022.
Відповідно до п. 1.1. Договору Факторингу за цим договором Позивач (Фактор) зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА»(Клієнта) (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступити Факторові Право грошової Вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - Боржників, включаючи суму основного зобов'язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить Клієнту.
Згідно п. 1.2. Договору Факторингу Перехід від Клієнта (ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА») до Фактора (Позивача) Вимоги Заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами Акту прийому-передачі Реєстру Боржників згідно Додатку № 2, після чого Фактор (Позивач) стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права Вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі Реєстру Боржників (Копія додається) - підтверджує факт переходу від Клієнта до Фактора (Позивача) Права Вимоги Заборгованості та є невід'ємною частиною цього Договору.
Отже, до ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» відповідно до укладеного Договору факторингу №25-09/23-Ф від 25.09.2023 перейшло право грошової вимоги до відповідача за договором №6157950 про надання споживчого кредиту від 04.12.2022.
Разом з тим, як вбачається з розрахунку зазначеного в позовній заяві, за період з 25.09.2023 по 23.11.2023 позивачем в межах строку договору було правомірно нараховано відсотки в сумі 17 910 грн. (15000 грн. * 1,99% = 298,5 грн.*60 календарних днів = 17 910 грн.).
З урахуванням зазначених вище норм права та обставини справи, позивач набув права вимоги і щодо майбутніх вимог, в т.ч. за договором №6157950 про надання споживчого кредиту від 04.12.2022, позичальником за яким є ОСОБА_1 , строк дії якого визначено до 29.11.2023, зокрема і щодо відсотків в сумі 17 910гривень, нарахованих новим кредитором в межах строку дії кредитного договору в період з 25.09.2023 по 23.11.2023.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як вбачається з матеріалів справи, заперечень проти позову відповідач не надав, наданий позивачем розрахунок заборгованості за договором, відповідачем жодним чином спростовано не було.
Таким чином встановлено, що первісний кредитор ТОВ «АВЕНТУС Україна» виконав свої обов'язки за договором №6157950 про надання споживчого кредиту від 04.12.2022, однак відповідач належним чином не виконував свої зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим допустив заборгованість в сумі 59 775 гривень, з яких: 15 000 гривень сума кредиту; 26 865 гривень сума процентів за користування кредитом та нараховані позивачем проценти за 60 календарних днів у розмірі 17 910гривень.
Отже, оскільки позивачем доведено та обґрунтовано належними доказами наявність права вимоги за договором №6157950 про надання споживчого кредиту від 04.12.2022 тому, враховуючи презумпцію відплатності кредитного договору, позичальник зобов'язаний повернути кредит і сплатити проценти за користування грошовими коштами.
Згідно з ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до приписів ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
На підставі вищенаведеного, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті у їх сукупності, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути суму заборгованості за договором №6157950 про надання споживчого кредиту від 04.12.2022 в загальному розмірі 59 775 гривень.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу та судового збору.
Згідно з ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч.3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18, провадження №12-171гс19).
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
З огляду на зазначене положеннями ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи і наданих послуг та фінансового стану учасників справи.
Подібні правові висновки викладені у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, провадження №14-382цс19.
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою або тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).
Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі №925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі №317/1209/19 (провадження №61-21442св19), від 12 лютого 2020 року в справі №648/1102/19 (провадження № 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі №554/2586/16-ц (провадження №61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі №753/1203/18 (провадження №61-44217св18), 01 вересня 2021 року у справі №178/1522/18 (провадження №16-3157св21). Тобто вказана судова практика є незмінною.
Звертаючись даним позовом до суду, позивач просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 гривень.
Як доказ цих витрат, позивачем надано договір № 17/07-2024 про надання правової (правничої) допомоги від 17.07.2024, який укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» та адвокатом Столітнім Михайлом Миколайовичем, рахунок на оплату по замовленню №3966/06/08 від 06.03.2024 року та акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) згідно Договору № 17/07-2024 від 17.07.2024, згідно з якими, ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» надано правову допомогу на загальну суму 10 000 гривень.
На підтвердження повноважень представника надано суду ордер та копію свідоцтва про зайняття адвокатською діяльністю серія КС №9422/10 від 18.09.2020.
Як встановлено в ч. 4 ст. 58 ЦК України, повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Таким чином, повноваження адвоката Столітнього М.М., як представника позивача підтверджені в порядку, встановленому чинним цивільним процесуальним законодавством. Подання суду інших документів з цією метою не передбачене
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18; провадження №12-171гс19).
Відповідно до п.4.1 та п.4.4. Договору № 17/07-2024 про надання правової допомоги від 10.07.2024 отримання винагороди адвокатом за надання правової допомоги відбувається у формі гонорару. Факт наданих послуг підтверджується звітом про надання правової допомоги.
Відтак, у договорі про надання правової допомоги, всупереч вимог ч.2 ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», не визначено порядок обчислення гонорару.
В силу положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
З урахуванням наведеного вище не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Згідно з рішеннями ЄСПЛ від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95), від 26.02.2015 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Зазначені висновки узгоджуються із висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 року у справі №550/936/18, від 04.06.2019 року у справі №9901/350/18 та додатковій постанові у зазначеній справі від 12.09.2019 року.
До висновку про справедливість і співмірність зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу на 50 % від попередньо заявленої суми у аналогічній ситуації дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 11.03.2021 року у справі № 911/2681/19.
Також Верховний Суд, здійснюючи розгляд справи №873/212/21, у якій досліджував питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу, дійшов висновку про те, що суд може зменшити розмір указаних витрат, коли відображена у відповідних доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом роботи (наданих послуг) не відповідає критерію розумності та є неспівмірною з обсягом наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт(Постанова Верховного Суду від 22.12.2021 року у справі №873/212/21).
Правова позиція про те, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд має право з власної ініціативи не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, міститься в постанові Верховного Суду від 12.01.2023 року у справі №908/2702/21.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Тобто, попередня консультація клієнта, надання правової оцінки ситуації, звернення з адвокатським запитом до прийняття адвокатом на себе обов'язку представництва та роботи у певній справі клієнта, до погодження сторонами умов договору, зокрема в частині оплати, звісно вони вважаються послугами адвоката, але не можуть бути віднесені до правничої допомоги як судові витрати. Це не судові витрати, що мають відшкодовуватись другою стороною судового спору як витрати на професійну правничу допомогу.
Вивчення документів та нормативних актів, надання оцінки ситуації є невід'ємною частиною роботи адвоката перед прийняттям ним рішення щодо співпраці з клієнтом та погодження самим клієнтом на умови роботи адвоката.
Фактичне надання адвокатом послуг може мати місце й тоді, коли він фактично надав консультацію, вчинив певні дії, але клієнт не бажає продовжувати роботу з цим адвокатом, не просить далі скласти позов, здійснювати подальше представництво в суду. Тому вартість цих послуг має залишатися за клієнтом, який, прийшовши до адвоката, отримує послуги консультації.
Ці послуги могли б лише включатись до складання позовної заяви, але не окремо.
З цих підстав суд вважає, необґрунтованими та безпідставними витрати на правову допомогу за надання таких послуг, як «зустріч адвоката та клієнта, для надання первинної консультації та аналізу наданих документів», «аналіз практики та правових позицій Верховного суду у даних правовідносинах, ознайомлення та аналіз норм чинного законодавства, необхідного для застосування при підготовці позовної заяви» та « оформлення додатків до вказаної заяви, підготовка та направлення адвокатського запиту» не є професійною правничою допомогою, не потребують спеціальних професійних навичок та відповідно не підлягають відшкодуванню.
Для включення всієї суми витрат на правову допомогу у відшкодування за рахунок відповідача, відповідно до положень статей 137, 141 ЦПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.
Суд також констатує, що справи за позовами про стягнення заборгованості не є складними, розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження, чинне законодавство України та судова практика з такого предмету спору тривалий час є незмінною та стабільною.
Взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем заяв та матеріалів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої фактичності та неминучості) та розумності їх розміру, суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на правову допомогу ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» не відповідає принципам розумності в цих правовідносинах, не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спірних правовідносин.
Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з відповідачки не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
З огляду на викладене вище, суд вважає наявними підстави для відмови у відшкодуванні за рахунок відповідача усього заявленого представником ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» розміру витрат на професійну правничу допомогу з огляду на невідповідність таких витрат вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору.
Таким чином, суд, зважаючи на положення статей 89 133, 134, 137, 141 ЦПК України, дослідивши докази, надані позивачем на підтвердження понесених судових витрат, приймаючи до уваги принципи пропорційності, реальності та розумності судових витрат, практику ЄСПЛ та Верховного Суду та враховуючи складністю справи,доказів у справі, їх необхідність, обсягом наданих послуг та виконаних робіт, а також заявленими позовними вимогами та задоволення позову, та враховуючи, що представник позивача жодного разу не брав участі в судових засіданнях, то суд вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами приходить до висновку про зменшення розміру таких витрат до 4 000 гривень.
Враховуючи наведене, суд вважає, що з відповідача слід стягнути на користь позивача фактично понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000 гривень, що буде за даних обставин справи справедливим і співмірним відшкодуванням таких витрат позивачу саме в зазначеному розмірі.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем при поданні позовної заяви сплачено 2 422,40 гривень судового збору, що підтверджується платіжною інструкцією №1645 від 08.08.2024.
Згідно з ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 422,40 гривень, сплачений за подання позовної заяви
Керуючись ст.ст. 4, 5, 10-13, 19, 76, 77, 79, 80, 83, 89, 95, 141, 223, 247, 259, 263-265, 268, 273, 280, 281, 282, 353 ЦПК України -
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» суму заборгованості за договором №6157950 про надання споживчого кредиту від 04.12.2022 в розмірі 59 775 гривень, судові витрати у розмірі 2 422,40 гривень судового збору та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000 гривень, а всього разом 66 197( шістдесят шість тисяч сто дев'яносто сім) гривень, 40 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також встановлений в разі пропуску з інших поважних причин, відповідно до вимог ст.284 ЦПК України.
Заочне рішення може бути оскаржене безпосередньо до Львівського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Сторони у справі:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна», код ЄДРПОУ 44559822, місцезнаходження: м. Київ, вул. Загородня, буд.15, офіс 118/2.
відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Дата складення повного судового рішення - 02.12.2024.
Суддя Кушнір Б.Б.