ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
20.11.2024Справа № 910/9418/24
Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді Блажівської О.Є. за участю секретаря судового засідання Рябого І.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу №910/9418/24
за позовом Комунального підприємства "Київський метрополітен" (03056, м. Київ, просп. Перемоги, 35, ЄДРПОУ 03328913)
до відповідача Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36, ЄДРПОУ 22883141)
про визнання права власності за набувальною давністю,
за участю представників: згідно протоколу судового засідання;
До Господарського суду міста Києва звернулося Комунальне підприємство "Київський метрополітен" з позовом до Київської міської ради про визнання права власності за набувальною давністю на квартиру АДРЕСА_1 .
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/9418/24, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 02.09.2024.
02.09.2024 через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшов відзив.
09.09.2024 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла відповідь на відзив.
25.09.2024 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
30.09.2024 через канцелярію суду від представника відповідача подано клопотання про долучення доказів від представника відповідача. Також представник відповідача просив здійснювати розгляд даної справи за його відсутності.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.10.2024 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання у даній справі на 30.10.2024.
29.10.2024 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів, а саме адвокатського запиту з додатками.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.10.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.11.2024.
20.11.2024 через систему «Електронний суд» позивачем надано оновлені довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек. Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна.
20.11.2024 у судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити у повному обсязі.
20.11.2024 у судове засіданні представник відповідача не з'явився.
В судовому засіданні 20.11.2024 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
Комунальне підприємство «Київський метрополітен» користується приміщеннями квартир АДРЕСА_1 з 1984 року по сьогоднішній день.
Вищевказані квартири використовуються позивачем в якості кімнат відпочинку локомотивних бригад.
Відповідно до технічного паспорту виготовленого станом на 24.10.2023 р. квартира АДРЕСА_2 є трикімнатною, загальна площа 70,1 кв.м.
Відповідно до технічного паспорту виготовленого станом на 24.10.2023 р. квартира АДРЕСА_3 є однокімнатною, загальна площа 37,1 кв.м.
18.10.2023 Комунальне підприємство Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» (КП КМР «КМ БТІ») надало Комунальному підприємству «Київський метрополітен» інформаційну довідку КВ-2023 №31187, якою повідомило про те, що за даними реєстрових книг Бюро, кв. 3 в буд. 162 на вул. Антоновича (колишня вул. Горького) в м. Києві на праві власності не зареєстрована.
18.10.2023 Комунальне підприємство Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» (КП КМР «КМ БТІ») надало Комунальному підприємству «Київський метрополітен» інформаційну довідку КВ-2023 №31186, якою повідомило про те, що за даними реєстрових книг Бюро, кв. 1 в буд. 162 на вул. Антоновича (колишня вул. Горького) в м. Києві на праві власності не зареєстрована.
Відповідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек. Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (номера інформаційних довідок № 335731620 та № 335729608) за вказаними параметрами запиту у Державному реєстрі речових прав власності на нерухоме майно (квартира АДРЕСА_4 та квартира АДРЕСА_3 ) відомості відсутні.
У позовній заяві позивач зазначає, що за користування квартирами АДРЕСА_4 та АДРЕСА_3 , Комунальне підприємство «Київський метрополітен» сплачує комунальні послуги, зокрема оплата за користування електроенергією до 2022 року здійснювалось Комунальним підприємством «Київський метрополітен» згідно фактично наданих показників лічильників, з 2022 року оплата за користування електроенергією здійснюється завідуючою кімнат відпочинку локомотивних бригад Електродепо «Оболонь» Комунального підприємства «Київський метрополітен».
Як доказ сплати комунальних послуг за користування квартирами АДРЕСА_4 та АДРЕСА_3 , в додаток до позовної заяви, додано копію акту отриманих послуг АК «Київенерго» від 19.08.2018, бухгалтерської довідки за січень 2018 року, квитанції про сплату комунальних послуг: за грудень 2017, від 13.01.2023, від 15.01.2024, від 12.02.2024, від 12.02.2024 від 14.03.2024, від 13.04.2024, від 21.05.2024. Також зазначено, що квитанції про сплату комунальних послуг за період з 1999 по 2014 позивач надати немає можливості, оскільки вони знищені, що підтверджується актом від 15.01.2014 № 1 «Про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду», актом від 01.12.2015 № 1 «Про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду», актом від 02.08.2018 № 2 «Про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду», актом від 26.08.2022 № 2 «Про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду».
Як зазначає, позивача у позовній заяві, факт користування квартирами АДРЕСА_1 також підтверджується письмовими пояснення завідуючої кімнат відпочинку локомотивних бригад ОСОБА_3, черговою кімнат відпочинку ОСОБА_1 , черговою кімнат відпочинку ОСОБА_3, які як додаток додані до позовної заяви. Зокрема, завідуюча кімнат відпочинку ОСОБА_2 пояснила, що працює в Комунальному підприємстві «Київський метрополітен» з 07.10.2008 року на посаді завідуюча кімнат відпочинку локомотивних бригад. Стосовно користування Комунальним підприємством «Київський метрополітен» приміщеннями квартир АДРЕСА_4 та АДРЕСА_3 , пояснила, що Комунальному підприємству «Київський метрополітен» передані в користування в 1984 році, після введення станції метро «Либідська» в експлуатацію. Чергова кімнат відпочинку ОСОБА_1 пояснила, що вона працює в Комунальному підприємстві «Київський метрополітен» з 01.03.2009 на посаді чергового кімнат відпочинку локомотивних бригад. Чергова кімнат відпочинку ОСОБА_3 пояснила, що вона працює в Комунальному підприємстві «Київський метрополітен» з 01.04.2014 на посаді чергового кімнат відпочинку локомотивних бригад.
Позивачем також до позовної заяви, як додатки долучено копію: журналу явки на роботу чергових кімнат відпочинку цеху експлуатації; книгу явок в кімнати відпочинку та побудки машиністів і помічників машиністів; книгу обліку заміни постільної білизни; журналу обліку використання лікарських засобів з аптечки першої допомоги; книгу перевірок керівниками електродепо і служби рухомого складу санітарного стану кімнат локомотивних бригад.
Оскільки позивач відкрито, добросовісно та безперервно володіє приміщеннями квартир АДРЕСА_4 та АДРЕСА_3 з 1984 року по день звернення до суду, наявні правові підстави для визнання за Комунальним підприємством "Київський метрополітен" права власності на вказані квартири за набувальною давністю в порядку статті 344 ЦК України.
Відповідач - Київська міська рада, у поданому до суду 02.09.2024 Відзиві на позов заперечує проти задоволення позовної заяви КП «Київський метрополітен» про визнання права власності за набувальною давністю на квартири: АДРЕСА_4 та АДРЕСА_3 .
У поданому Відзиві відповідач зазначає, що в обґрунтування позовної вимоги позивач посилається на те, що вищевказані квартири використовується позивачем в якості кімнат відпочинку локомотивних бригад. За користування квартирами АДРЕСА_4 та АДРЕСА_3 , Комунальне підприємство «Київський метрополітен» сплачує комунальні послуги, зокрема оплата за користування електроенергією до 2022 року здійснювалось Комунальним підприємством «Київський метрополітен», згідно фактично наданих показників лічильників, з 2022 року оплата за користування електроенергією здійснювала завідуюча кімнат відпочинку локомотивних бригад Електродепо « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Комунального підприємства «Київський метрополітен». Факт користування квартирами АДРЕСА_4 та АДРЕСА_3 , також підтверджується письмовим пояснення завідуючої кімнати відпочинку локомотивних бригад ОСОБА_3, черговою кімнат відпочинку ОСОБА_1 , черговою кімнат відпочинку ОСОБА_3 . Разом з цим, згідно із роз'ясненнями, викладеними у листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2013 року № 24- 150/0/4-13 «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав», позов про право власності за давністю володіння не може пред'являти законний володілець, тобто, особа, яка володіє майном по волі власника і завжди знає, хто є власником майна. У такого володільця право на чуже майно має похідний та обмежений характер.
Враховуючи вищевикладене, застосування норм закону, а саме частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), у даному випадку не є вірним, що є підставою для відмови у задоволенні позовної заяви позивача у повному обсязі.
Відповідач зазначає, що позивачем не надано доказів щодо порушення, невизнання або оспорювання Київською міською радою його прав, свобод чи інтересів при визнанні права власності на жилі приміщення за набувальною давністю.
У поданій до суду 09.09.2024 Відповіді на Відзив, позивач додатково, до обґрунтувань зазначених в позовній заяві, звертає увагу, що відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади. Враховуючи те, що відповідно до інформаційних довідок Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» (КП КМР «КМ БТІ») від 18.10.2023 КВ-2023 №31186 та КВ-2023 №31187, в яких повідомлено про те, що за даними реєстрових книг Бюро, кв. 1 та кв. АДРЕСА_3 на праві власності не зареєстрована, також інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (номера інформаційних довідок № 335731620 та № 335729608) за вказаними параметрами запиту у Державному реєстрі речових прав власності на нерухоме майно (квартира АДРЕСА_4 та квартира АДРЕСА_3 ) відомості відсутні, тому відповідачем у цій справі повинна бути саме Київська міська рада, як уповноважений орган управляти майном відповідної територіальної громади.
Одночасно позивач звертає увагу на недоречне посилання відповідач на лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2013 року № 24-150/0/4-13 «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав», оскільки цей лист носить рекомендаційний характер, адресований головам апеляційних судів областей, міст Києва та Севастополя, Апеляційного суду Автономної Республіки Крим та рекомендований для застосування при розгляді цивільних справ.
Також позивачем 25.09.2024 додано докази звернення з адвокатським запитом від 05.09.2024 № 2 до виконуючого обов'язки директора Державного архіву міста Києва Київської міської державної адміністрації про надання копії документів та інформацію на підставі яких документів Державному підприємству «Київський метрополітен» (правонаступником якого є Комунальне підприємство «Київський метрополітен») надавались в 1984 році в користування приміщення квартир АДРЕСА_4 та АДРЕСА_3 та відповідь на нього.
Так, 19.09.2024 Державний архів міста Києва Київської міської державної адміністрації листом № 068/05-12/1964 надав відповідь на вищевказаний адвокатський запит в якій зазначив, що документи Державного підприємства «Київський метрополітен» (Комунальне підприємство «Київський метрополітен») за 1984 рік на зберігання до Державного архіву м. Києва не надходили. У фондах Державного архіву м. Києва зберігаються документи органів виконавчої влади міста Києва та місцевого самоврядування, а саме рішення виконавчих комітетів Київської міської та районних рад. Зазначені документи передані на зберігання до Державного архіву м. Києва за описами справ та згідно актів приймання-передавання на паперових носіях, сформовані та зброшуровані у справи із загальними назвами, що містять посилання лише на дату протоколу засідання виконкому та номери рішень, які були прийняті. Державний архів м. Києва не має у своєму розпорядженні електронної пошукової бази цих рішень (поадресної, поіменної, за назвами, змістом). Для виявлення запитуваних відомостей за архівними документами, які передані та зберігаються у фондах архіву, необхідно зазначити конкретні пошукові дані - номер та дату прийняття відповідного рішення (розпорядження), найменування органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування, яким воно приймалося.
Відповідач правом на подання заперечення на Відповідь на Відзив у відповідності до приписів ст. 167 ГПК України не скористався.
30.09.2024 відповідачем надано до суду клопотання про долучення доказів, додатком до якого додано копію рішення Київської міської ради від 2 грудня 2010 року №284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва». У поданому клопотанні відповідач звертає увагу, що згідно рішення Київської міської ради від 2 грудня 2010 року №284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» отриманого з ресурсу https://ips.ligazakon.net/, з додатками, а саме таблицею № 7 де пунктом № 107 житловий будинок АДРЕСА_5 ) передано до комунальної власності міста Києва. У свою чергу позивач у своїй позовній заяві вказує тільки на факт користування спірним майном починаючи з 1984 року по теперішній час. Київська міська рада доводить, що спірне майно передано у власність територіальної громади міста Києва у 2010 році, після чого відсутні будь-які докази, що воно було у подальшому передано Комунальному підприємству «Київський метрополітен». Позивач цей факт не підтверджує жодним доказом.
Судом під час розгляду справи по суті було досліджено наступні докази, якими позивач та відповідач обґрунтовував свої доводи та заперечення, а саме копію: технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_2 ; технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_3 ; пояснення завідуючої кімнат відпочинку ОСОБА_2 ; пояснення чергової кімнат відпочинку локомотивних бригад ОСОБА_1 ; пояснення завідуючої кімнат відпочинку ОСОБА_3 ; акту підтвердження отриманих послуг АК «Київенерго», затвердженого начальником електродепо «Оболонь від 19.08.2018; бухгалтерської довідки за січень2018; квитанції про сплату комунальних послуг за грудень 2017; квитанції про сплату комунальних послуг від 13.04.2023; квитанції про сплату комунальних послуг від 15.01.2024; квитанції про сплату комунальних послуг від 12.02.2024; квитанції про сплату комунальних послуг від 14.03.2024; квитанції про сплату комунальних послуг від 13.04.3024; квитанції про сплату комунальних послуг від 21.05.2024; акту від 15.01.2014 № 1 про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду; акту від 01.12.2015 № 1 про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду; акту від 02.08.2018 № 2 про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду; акту від 26.08.2022 № 2 про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду; книги перевірок керівниками електродепо і служби рухомого складу санітарного стану кімнат відпочинку машиністів і пом. машиністів електропоїздів (Либідська); журналу обліку використання медичних препаратів, що знаходяться в аптечці домедичної допомоги № 9; книги явок в кімнати відпочинку та побутки машиністів та помічників машиністів електропоїздів (Либідська); журналу явки на роботу чергових по кімнатах відпочинку цеху експлуатації електродепо «Либідська»; книги обліку заміни постільної білизни; інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (номера інформаційних довідок № 335731620; інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (номера інформаційних довідок 335729608; листа Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» (КП КМР «КМ БТІ») від 18.10.2023 № КВ-2023№ 31187; листа Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» (КП КМР «КМ БТІ») від 18.10.2023 КВ-2023 № 3116; звіту № 315/2/24 про проведення оцінки однокімнатної квартири загальною площею 37,1 кв.м., житловою площею 17,9 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_6 ; звіту № 315/1/24 про проведення оцінки трикімнатної квартири загальною площею 70,1 кв.м., житловою площею 41,6 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_7 ; адвокатського запиту № 2 від 05.09.2024, листа Державного архіву м. Києва № 068/05-12/1964 від 19.09.2024; рішення Київської міської ради від 2 грудня 2010 року №284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва».
Згідно звіту № 315/2/24 про проведення оцінки однокімнатної квартири загальною площею 37,1 кв.м., житловою площею 17,9 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_6 - ринкова вартість складає даної квартири складає - 1 928 620 грн. Згідно звіту № 315/1/24 про проведення оцінки трикімнатної квартири загальною площею 70,1 кв.м., житловою площею 41,6 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_7 - ринкова вартість складає даної квартири складає - 3 611 720 грн. грн.
Враховуючи викладене, судовий збір за подачу позовної заяви про визнання права власності за набувальною давністю (квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_7 ) сплачено (54175,80 грн.) виходячи з загальної ринкової вартості даних квартир (5540340,00 грн).
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд виходить з наступного.
Предметом спору у даній справі є визнання права власності за набувальною давністю на нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_4 та АДРЕСА_3 .
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).
З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до частини 1, 4 статті 344 ЦК особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині 1 статті 344 ЦК, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК є, зокрема, фізичні особи та юридичні особи.
Проте, не будь-який об'єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об'єкт володіння має бути законним.
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Відтак йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини 3 статті 344 ЦК); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина 2 статті 344 ЦК). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.
Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.
Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вищевказаних умов у сукупності.
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2019 року у справі № 755/16913/16-ц.
З огляду на вищевказане, суд зазначає, що аналізуючи поняття добросовісність володіння як ознаку набувальної давності за ст.344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність, як одна із загальних засад цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна, тобто на той початковий момент, який включається в повний строк володіння майном, визначений законом. Крім того, позивач, як володілець майна, повинен бути впевнений в тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Враховуючи вищезазначене, дослідженню судом підлягають наступні обставини: чи може спірне майно бути об'єктом набувальної давності; добросовісність володіння; відкритість володіння; давність володіння та його безперервність; відсутність інших осіб, які претендують на це майно; відсутність титулу (підстави) у позивача для володіння майном та набуття права власності.
За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем, і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 15 листопада 2022 року у справі № 293/1061/21 (провадження № 61-4347св22) та від 15 червня 2023 року у справі № 359/8844/20 (провадження № 61-5539св23), від 27 березня 2024 року по справі № 462/2756/18.
Позивач, обґрунтовуючи добросовісне володіння майном (приміщеннями квартир АДРЕСА_4 та АДРЕСА_3 ) посилався на те, що починаючи з 1984 року він добросовісно та відкрито користується вищевказаним майном, сплачує комунальні послуги.
В підтвердження довготривалого факту користування приміщеннями квартир АДРЕСА_4 та АДРЕСА_5 Комунальним підприємством «Київський метрополітен» надано, зокрема, докази сплати комунальних послуг, а саме копії: акту отриманих послуг АК «Київенерго» від 19.08.2018, бухгалтерської довідки за січень 2018 року, квитанції про сплату комунальних послуг: за грудень 2017, від 13.01.2023, від 15.01.2024, від 12.02.2024, від 12.02.2024 від 14.03.2024, від 13.04.2024, від 21.05.2024. Також зазначено, що квитанції про сплату комунальних послуг за період з 1999 по 2014 позивач надати немає можливості, оскільки вони знищені, що підтверджується актом від 15.01.2014 № 1 «Про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду», актом від 01.12.2015 № 1 «Про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду», актом від 02.08.2018 № 2 «Про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду», актом від 26.08.2022 № 2 «Про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду».
Доказів сплати Комунальним підприємством «Київський метрополітен» інших комунальних послуг, окрім електроенергії, надано не було.
Як зазначає, позивача у позовній заяві, факт користування квартирами АДРЕСА_4 та АДРЕСА_3 також підтверджується письмовими пояснення завідуючої кімнат відпочинку локомотивних бригад ОСОБА_3, черговою кімнат відпочинку ОСОБА_1 , черговою кімнат відпочинку ОСОБА_3, які як додаток додані до позовної заяви. Зокрема, завідуюча кімнат відпочинку ОСОБА_2 пояснила, що працює в Комунальному підприємстві «Київський метрополітен» з 07.10.2008 року на посаді завідуюча кімнат відпочинку локомотивних бригад. Стосовно користування Комунальним підприємством «Київський метрополітен» приміщеннями квартир АДРЕСА_4 та АДРЕСА_3 , пояснила, що Комунальному підприємству «Київський метрополітен» передані в користування в 1984 році, після введення станції метро «Либідська» в експлуатацію. Чергова кімнат відпочинку ОСОБА_1 пояснила, що вона працює в Комунальному підприємстві «Київський метрополітен» з 01.03.2009 на посаді чергового кімнат відпочинку локомотивних бригад. Чергова кімнат відпочинку ОСОБА_3 пояснила, що вона працює в Комунальному підприємстві «Київський метрополітен» з 01.04.2014 на посаді чергового кімнат відпочинку локомотивних бригад.
Згідно даних пояснень вбачається, що приміщення квартир АДРЕСА_4 та АДРЕСА_3 позивачу було передано саме в користування, однак підтверджуючих документів ким було передано та на підставі чого (рішення/розпорядження), позивач не надав.
Позивачем також до позовної заяви, як додатки долучено копію: журналу явки на роботу чергових кімнат відпочинку цеху експлуатації; книгу явок в кімнати відпочинку та побудки машиністів і помічників машиністів; книгу обліку заміни постільної білизни; журналу обліку використання лікарських засобів з аптечки першої допомоги; книгу перевірок керівниками електродепо і служби рухомого складу санітарного стану кімнат локомотивних бригад.
Враховуючи вищевикладене, позивач у позовній заяві зазначає, що для набуття права власності за набувальною давністю, доведенню підлягають шість обставин: майно має бути об'єктом набувальної давності, не виключеним із цивільного обороту; добросовісність володіння; відкритість володіння; давність володіння та його безперервність; відсутність інших осіб, які претендують на це майно; відсутність титулу у позивача для володіння майном та набуття права власності.
Комунальне підприємство «Київський метрополітен» зазначає, що позивач добросовісно володіє майном (приміщеннями квартир АДРЕСА_4 та АДРЕСА_3 ) з 1984 року по сьогоднішній день, за користування вищевказаним майном (приміщеннями квартир АДРЕСА_4 та АДРЕСА_3 ) сплачує комунальні послуги.
Натомість, відповідач у поданому до суду 30.09.2024 клопотанні зазначає, що спірне майно передано у власність територіальної громади міста Києва у 2010 році, після чого відсутні будь-які докази, що воно було у подальшому передано Комунальному підприємству «Київський метрополітен». Позивач цей факт не підтверджує жодним доказом.
Відповідачем в додаток до поданого клопотання від 30.09.2024 додано копію рішення Київської міської ради від 2 грудня 2010 року №284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва».
Пунктом 2 даного рішення затверджено переліки об'єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва згідно з додатками 1 - 10 до цього рішення (додаються до оригіналу).
Так, додатком 1 затверджено Перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва, що розміщені в Голосіївському районі.
Судом встановлено, що даний Перелік містить в собі сім таблиць. Зокрема, згідно таблиці 7 ЖИТЛОВЕ ГОСПОДАРСТВО, остання в собі містить відомості (п. 107) про житловий будинок АДРЕСА_5 ).
Таким чином, житловий будинок АДРЕСА_5 ) у відповідності до рішення Київської міської ради від 2 грудня 2010 року №284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» є таким, що переданий до комунальної власності міста Києва.
Суд зазначає, що рішення Київської міської ради від 2 грудня 2010 року №284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» є чинним.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про комунальну власність» право комунальної власності - право територіальної громади володіти, користуватися, розпоряджатися своїм майном на власний розсуд і в своїх інтересах. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Комунальна власність - рухоме і нерухоме майно, земля, природні ресурси, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, майнові права, результати виконаних робіт, надані послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші речі, цінні папери, матеріальні і нематеріальні блага, які на праві власності належать територіальній громаді.
Статтею третьою даного Закону передбачено, що до складу об'єктів комунальної власності входять рухоме і нерухоме комунальне майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території, необмежене і не вилучене з обігу, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, майнові комплекси підприємств, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, частка в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, місцеві енергетичні системи, громадський транспорт, системи зв'язку та інформації, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування, майно, передане у встановленому законом порядку у комунальну власність іншими суб'єктами власності, майнові права, результати виконаних робіт, надані послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, інші речі, цінні папери, матеріальні і нематеріальні блага, які на праві власності належать територіальним громадам, а також кошти, отримані від відчуження об'єктів права комунальної власності.
Склад і перелік об'єктів комунальної власності затверджується сільською, селищною, міською радою.
Комунальне майно класифікується за критерієм його цільового призначення на такі основні категорії: майно, що забезпечує діяльність безпосередньо територіальної громади села, селища, міста; майно, що забезпечує діяльність органів місцевого самоврядування (відповідні ради, їх виконавчі комітети тощо); майно, що забезпечує реалізацію спільних інтересів територіальних громад (утворене внаслідок рішення рад відповідних рівнів про його об'єднання - спільна власність територіальних громад); майно, необхідне для функціонування створених територіальними громадами юридичних осіб (закріплене за відповідними установами, закладами як самостійними юридичними особами на праві господарського відання чи оперативного управління).
Представницький орган відповідної територіальної громади самостійно затверджує переліки комунальної власності, формує відповідні реєстри та визначає порядок їх інвентаризації та обліку, якщо дані питання не врегульовані законодавством України.
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про комунальну власність» Комунальне підприємство управляє комунальним майном на основі права господарського відання. Підприємство користується та розпоряджається належним йому майном з урахуванням цілей, визначених власником і встановлених ним обмежень. Підприємство, яке здійснює управління комунальною власністю на основі права господарського відання не може продавати нерухоме майно підприємства, здавати його в оренду, передавати як заставу, вносити в якості внеску до статутного фонду господарських товариств та здійснювати інші операції щодо розпорядження цим майном без згоди власника.
Комунальне підприємство, яке управляє комунальною власністю на підставі господарського відання може вільно розпоряджається іншим майном, якщо територіальна громада або відповідний орган місцевого самоврядування не встановили відповідних обмежень
Згідно ст. 26 Закону України «Про комунальну власність» підставами припинення права комунальної власності є: відчуження об'єктів комунальної власності; безоплатна передача об'єктів комунальної власності до державної; приватизація об'єктів комунальної власності; за інших підстав передбачених законодавством України.
Аналіз вказаних вище норм свідчить про те, що до складу комунального майна входить, зокрема, житловий фонд, склад і перелік об'єктів якого затверджується сільською, селищною, міською радою.
Беручи до уваги викладене вище, суд приходить до висновку, що квартири АДРЕСА_4 та АДРЕСА_3 належать до складу комунального майна територіальної громади міста Києва, що розміщені в Голосіївському районі, а надані позивачем письмові докази підтверджують лише факт користування вказаними приміщеннями квартир.
Отже, в даному випавку, позивач, як Комунальне підприємств, мало бути обізнаним що спірне майно перебуває у нього на праві користування.
Поряд з цим, відсутність інформації про власника в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна - квартири АДРЕСА_4 та АДРЕСА_3 (номера інформаційних довідок № 335731620 та № 335729608) не спростовує належність вказаного майна до складу комунального.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Державна реєстрація права власності на об'єкт незавершеного будівництва, обтяжень такого права проводиться у порядку, визначеному цим Законом, з урахуванням особливостей правового статусу такого об'єкта. Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження.
Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до Закону, виникають з моменту такої реєстрації (положення ст. 3 Закону).
Норми абзаців першого та другого ч. 5 ст. 12 Закону передбачають, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом.
Умови, підстави та процедуру надання інформації з Державного реєстру прав для фізичних осіб врегульовано, зокрема, ст. 32 Закону та Порядком надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженим постановою КМУ від 25.12.2015 №1127 (зі змінами) (далі - Порядок).
Нормами абзаців першого та другого ч. 2 ст. 32 Закону передбачено, що для фізичних та юридичних осіб інформація за об'єктом нерухомого майна та суб'єктом речового права надається в електронній формі через офіційний вебсайт Міністерства юстиції України, за умови ідентифікації такої особи (фізичної або юридичної), або в паперовій формі.
Пунктом 5 Порядку встановлено, що інформація з Державного реєстру прав про зареєстровані речові права, обтяження речових прав містить актуальні на дату та час її надання відомості про зареєстровані речові права, обтяження речових прав, наявні в Державному реєстрі прав, а також відповідні відомості з його невід'ємної архівної складової частини або відомості про відсутність зареєстрованих речових прав, обтяжень речових прав.
Пошук у Державному реєстрі прав відомостей про зареєстровані речові права, обтяження речових прав здійснюється за одним або кількома ідентифікаторами, передбаченими п. 21 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою КМУ від 26.10.2011 №1141 (зі змінами).
Відповідно до п. 15 Порядку інформація з Державного реєстру прав в електронній формі через Єдиний державний вебпортал електронних послуг (далі - Портал Дія) або на підставі договорів про надання сервісної послуги, укладених з технічним адміністратором Державного реєстру прав, через інші інформаційні системи, що забезпечують ідентифікацію користувача з використанням засобів електронної ідентифікації з середнім або високим рівнем довіри (далі - інформаційні системи), надається особі, яка бажає отримати таку інформацію та ідентифікована з використанням засобів електронної ідентифікації з середнім або високим рівнем довіри.
У разі якщо право власності на об'єкт нерухомого майна зареєстроване у Державному реєстрі прав, з питань щодо відображення цієї інформації на Порталі Дія слід звертатись до його держателя - Міністерства цифрової трансформації України (далі - Мінцифри). Мінцифри відповідно до покладених на нього завдань здійснює заходи щодо створення та забезпечення функціонування Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (пп. 3 п. 4 Положення про Міністерство цифрової трансформації України, затвердженого постановою КМУ від 18.09.2019 №856 (зі змінами)).
Матеріалами справи встановлено, що квартири АДРЕСА_4 та АДРЕСА_3 віднесено до складу комунальної власності віднесено рішенням від 2 грудня 2010 року, тобто до 2013 року.
У постанові ВС від 20 травня 2020 року у справі № 911/1603/19 висловлено правову позицію про те, що речові права на нерухоме майно, які виникли до набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", не підлягали обов'язковій реєстрації. Таким чином, відсутність державної реєстрації не свідчить про відсутність права.
Отже, доводи позивача про те що право власності на спірне майно (квартири АДРЕСА_4 та АДРЕСА_3 ) не зареєстровано у Державному реєстрі речових прав за територіальною громадою міста Києва не спростовує факту набуття останнім такого права на спірне майно до початку функціонування вказаного реєстру.
Суд зазначає, що систему державної реєстрації прав відповідно до Закону запроваджено в Україні з 01 січня 2013 року.
Частиною 1 ст. 13 Закону визначено, що Державний реєстр прав складається з розділів, спеціального розділу, бази даних заяв та реєстраційних справ в електронній формі. Невід'ємною архівною складовою частиною Державного реєстру прав є Реєстр прав власності на нерухоме майно (далі - Реєстр прав власності), Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державний реєстр іпотек.
До 01 січня 2013 року державна реєстрація права власності та інших речових прав на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельних ділянках, проводилась, зокрема, відповідно до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Мінюста від 07.02.2002 №7/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 18.02.2002 за №157/6445 (втратило чинність), реєстраторами підприємств бюро технічної інвентаризації (далі - БТІ) у Реєстрі прав власності, що є невід'ємною архівною складовою частиною Державного реєстру прав, та на паперових носіях (реєстрових книгах та реєстраційних справах), які досі зберігаються в БТІ.
Матеріли справи містять інформаційні довідки Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» (КП КМР «КМ БТІ») від 18.10.2023 № КВ-2023 №31187 та № КВ-2023 №31186, надані на звернення Комунального підприємства «Київський метрополітен», згідно яких за даними реєстрових книг Бюро, кв. 1 та 3 в буд. АДРЕСА_5 на праві власності не зареєстровані.
Поряд з цим, відповідно до листа Мінюсту від 21.07.2022 р. № 59595/Б-5053/19.1.3 встановлено, що коли мова йде про нерухоме майно державної або комунальної власності, будівництво якого завершено та право власності на який не зареєстровано до 01 січня 2013 року, достатньо пересвідчитися у факті перебування такого майна у державній або комунальній власності. Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 травня 2024 року у справі №320/9465/21.
Отже, за наявності чинного станом на час розгляду даної справи рішення Київської міської ради від 2 грудня 2010 року №284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва», відсутність зареєстрованого права власності на нерухоме майно - квартири АДРЕСА_4 та АДРЕСА_3 не спростовують перебування його у комунальній власності.
Суд зазначає, що сам по собі факт користування позивачем спірним майном не є підставою для виникнення у нього права власності саме за набувальною давністю, а тому суд дійшов висновку, що у позивача відсутні підстави для набуття права власності на спірне майно з підстав, передбачених статтею 344 Цивільного кодексу України, оскільки позивачем не доведено усіх обставин, передбачених статтею 344 Цивільного кодексу України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю, у зв'язку із чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.
При цьому, відповідно до правої позиції Верховного Суду викладеної в постанові від 24.01.2019 у справі №755/16913/16-ц для набуття права власності на житло, яке перебуває у комунальній власності існує порядок приватизації житла.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
Так, відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс.
В контексті вищенаведеного, суд, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів як в цілому, так і кожного окремо, з урахуванням стандарту доказування «вірогідності доказів», погоджується з висновком суду про те, що характер та кількість виявлених Комітетом співпадінь в рамках даної справи виключають можливість того, що пропозиції конкурсних торгів готувалися окремо і без обміну інформацією між позивачем та третьою особою. Наведене, у свою чергу, свідчить про їх узгоджену поведінку під час підготовки та участі в аукціоні, що підпадає під правову кваліфікацію за приписами пункту 1 статті 50 та пункту 4 частини 2 статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції». Тож підстави для визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" № 168-р у справі № 145-26.13/125-23 в частині, що стосується позивача, - відсутні.
Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
У задоволенні позову Комунального підприємства "Київський метрополітен" відмовити повністю.
У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Враховуючи те, що суддя Господарського суду міста Києва Блажівська О.Є. у період з 27.11.2024 по 29.11.2024 перебувала у відпустці, повний текст рішення складено та підписано 02.12.2024.
Суддя Оксана БЛАЖІВСЬКА