номер провадження справи 5/164/24
22.11.2024 Справа № 908/2361/24
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі: судді Проскурякова К.В., при секретарі судового засідання Соколові А.А., розглянувши матеріали справи
За позовом: Акціонерного товариства "Перший Український міжнародний банк" (електронна пошта: olga.kurylova@fuib.com; olga.mariupolx@gmail.com; вул. Андріївська, буд. 4, м. Київ, 04070; код ЄДРПОУ 14282829)
До відповідача: Фізичної особи - ОСОБА_1 (електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_2 )
про стягнення 84 695,01 грн.
Без виклику представників сторін
04.09.2024 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Акціонерного товариства "Перший Український міжнародний банк" до Фізичної особи - ОСОБА_1 про стягнення 84 695,01 грн.
04.09.2024 автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу розподілено судді Проскурякову К.В.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 09.09.2024 № 908/2361/24 позовну заяву Акціонерного товариства "Перший Український міжнародний банк" до Фізичної особи - ОСОБА_1 про стягнення 84 695,01 грн. на підставі ч. 2 ст. 162, ч. 5 ст. 164 ГПК України залишено без руху
16.09.2024 до Господарського суду Запорізької області від позивача надійшла заява про усунення недоліків.
На виконання ст. 16 Закону України "Про захист персональних даних", ухвалою Господарського суду Запорізької області від 18.09.2024 витребувано у Міністерства соціальної політики України відомості щодо перебування на обліку (реєстрації) в єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб та місце реєстрації на підконтрольній Україні території щодо фізичної особи - ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_2 ).
23.09.2024 від Міністерства соціальної політики України до суду надійшло повідомлення, в якому зазначено що станом на 18.09.2024 в ЄІБД ВПО інформація про запитувану особу відсутня.
Ухвалою суду від 23.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/2361/24 в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) учасників справи. Розгляд справи по суті розпочато з 22.10.2024, запропоновано сторонам здійснити відповідні процесуальні дії та подати усі наявні в них докази, які стосуються предмету спору.
Відповідно до ч. 3 ст. 222 ГПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється. Хід судового процесу фіксувався шляхом складання протоколу судового засідання, який долучений до матеріалів справи.
Згідно з ч. 13 ст. 8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Статтею 248 ГПК України визначено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Як вбачається з позовної заяви в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що між АТ «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» та ФОП ОСОБА_1 було укладений Кредитний договір «Кредит «всеБІЗНЕС» № 7980889524 від 24.08.2023 року за допомогою системи «Інтернет Банкінг» шляхом укладення в електронному вигляді та підписання електронним цифровим підписом. Умови кредитування: сума кредиту складає 95 000,00 гривень, строк кредитування - до 24 серпня 2025 р. включно. Факт надання кредиту в сумі 94 050,00 грн. підтверджується платіжною інструкцією вiд 24 серпня 2023 р. Позивачем було прийняте рішення вимагати дострокового повернення окрім простроченої заборгованості також і залишку по тілу кредиту. 16.05.2024 р. Позивач направив Відповідачу вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором, яка станом на 12.07.2024 р. (включно) становить 84 695,01 грн., з яких: 75 208,35 грн. - за сумою кредиту (тіло), включаючи прострочену заборгованість за сумою кредиту в розмірі 19 791,65 грн. та строкову заборгованість за сумою кредиту в розмірі 55 416,70 грн.; 9 486,66 грн. прострочена заборгованість за комісією. Відповідач ОСОБА_1 відмовився від статусу фізичної особи - підприємця (дата запису: 30.04.2024 р., номер запису: 2001030060001112734, підстава: власне рішення). Проте, оскільки у правовідносинах із позивачем він виступав як ФОП, а кредит був виданий з цільовим призначенням: на придбання основних засобів та/ або поповнення оборотного капіталу в межах видів діяльності Позичальника, справа має розглядатись Господарським судом. Зазначена позиція викладена у Постановах Великої Палати Верховного Суду. На підставі ст.ст. 525, 526, 530, 612, 629, 1050 ЦК України та умов договору просить суд позов задовольнити.
Станом на 22.11.2024 відповідач відзив на позовну заяву, запропонований надати ухвалою від 23.09.2024 до суду не направив, клопотань про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін суду не надав.
Як вбачається з матеріалів справи, про дату, час та місце розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином шляхом направлення на його поштову адресу відповідної ухвали суду.
Ухвала суду про відкриття провадження у справі від 23.09.2024 була надіслана відповідачу на адресу, зазначену позивачем та згідно відповіді з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: АДРЕСА_2 . Поштове відправлення з вказаною ухвалою суду повернуто до суду без вручення, з відміткою на довідці Укрпошти "за закінченням терміну зберігання".
Згідно п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно до ч.ч. 3, 7 ст. 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії надіслано судом за належною адресою і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення, інші причини, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.05.2018 у справі № 904/6063/17, отримання поштової кореспонденції залежить від волевиявлення юридичної особи і на неї, як на суб'єкта господарської діяльності покладається обов'язок належної організації отримання поштової кореспонденції, пов'язаної із здійснюваною господарською діяльністю. Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (аналогічна позиція викладена в постановах КГС ВС від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).
Як звернув увагу Верховний суд у складі колегії Касаційного господарського суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 910/16409/15: "свідоме неотримання судової кореспонденції, яка направлялася за офіційною юридичною адресою, є порушенням норм процесуального права та може бути розцінено судом як дії, спрямовані на затягування розгляду справи та свідчити про зловживання процесуальними правами учасника справи, які направлені на перешкоджання здійснення своєчасного розгляду справи. З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що, сторона була обізнана про розгляд справи в суді, повідомлялася про дату, час та місце судових засідань за вказаною адресою, однак не скористався правом участі у судових засіданнях, тому відсутні підстави вважати, що судом під час розгляду справи було порушено норми процесуального права щодо повідомлення останнього про час та місце судового розгляду".
Права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм ч.2 ст. 2 ГПК України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід'ємною частиною "права на суд", адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії.
Ухвали суду були направлені на електронні адреси відповідача та розміщені на офіційному веб-порталі судової влади України - Господарського суду Запорізької області в мережі Інтернет за веб-адресою: https://zp.arbitr.gov.ua/sud5009.
Судом також враховано, що про хід розгляду справи, дату, час і місце проведення судового засідання у даній справі відповідач мав можливість дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України "Єдиний державний реєстр судових рішень": //reyestr. court. gov. ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України "Про доступ до судових рішень" № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.
При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Частинами 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18 та від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17, а також в ухвалі Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 910/6964/18.
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалами суду у даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Відповідно до п. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Статті 42, 46 Господарського процесуального кодексу України зобов'язують сторони користуватись рівними їм процесуальними правами.
Враховуючи те, що норми статей 182, 183 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 3 частини 1 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає
Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Згідно з положеннями ст. 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. При цьому, суд в кожному випадку повинен навести мотиви через які він приймає одні докази та відхиляє інші.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.
Будь-яких письмових заяв і клопотань на день розгляду справи від відповідача до суду не надійшло.
Наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.
22.11.2024 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд
З матеріалів справи вбачається, що 24.08.2023 року між АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» (Позивач, Банк, Кредитор, АТ «ПУМБ») та ФІЗИЧНОЮ ОСОБОЮ-ПІДПРИЄМЦЕМ ОСОБА_1 (Відповідач, Позичальник, Клієнт, ФОП) було укладено Кредитний договір «Кредит «всеБІЗНЕС» № 7980889524 (Кредитний договір, Договір) за допомогою системи «Інтернет Банкінг» шляхом укладення в електронному вигляді та підписання електронним цифровим підписом.
Факт укладення Кредитного договору з боку позичальника підтверджується Протоколом створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису від 12.07.2024 р., відповідно до якого файл Dogovir_vseBusiness_7980889524.pdf, що містить Кредитний договір, підписаний з боку ФОП ОСОБА_1 (підписувач - 1) ОСОБА_1 13:45:18 24.08.2023 р. Результат перевірки підпису: Підпис створено та перевірено успішно. Цілісність даних підтверджено.
Відповідно до умов Договору Банк надає Позичальнику кредит, а Позичальник зобов'язується прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, сплатити плату за кредит та повернути Банку кредит в повному обсязі в порядку та у строки, обумовлені Договором та Типовими умовами.
Згідно п. 1.1.8 Кредитного договору, термін «Типові умови» використовується в цьому Договорі в наступному значенні: Типові умови кредитування в рамках Кредитного договору «Кредит «всеБІЗНЕС», укладеного в Системі ІНТЕРНЕТ-БАНКІНГ ПУМБ DIGITAL BUSINESS АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК», що розміщуються на інтернет-сайті Банка (за електронною адресою: https://www.pumb.ua/) та є невід'ємною частиною Договору) (надалі за текстом - Типові умови).
Всі інші терміни, що використовуються в цьому Договорі, мають значення, наведені у Типових умовах. Кредитний договір складається з Договору та Типових умов. З моменту укладення Договору Типові умови стають його невід'ємною частиною. Банк має право в будь-який час вносити зміни до Типових умов, повідомляючи про це Позичальника як передбачено Типовими умовами.
Підписанням Договору Позичальник підтверджує своє ознайомлення та повну, безумовну і остаточну згоду з Договором та Типовими умовами, умови Договору та Типових умов Позичальнику відомі та зрозумілі. Укладаючи Договір, Позичальник приймає на себе всі обов'язки та набуває всіх прав, передбачених Типовими умовами стосовно Позичальника, рівно як і Банк бере на себе всі обов'язки та набуває всіх прав, передбачених Типовими умовами стосовно Банку (п. 5.1. Договору).
Умови кредитування: сума кредиту складає 95 000,00 гривень, строк кредитування - до 24 серпня 2025 р. включно, комісійна винагорода за надання Кредиту - 1 % від суми кредиту та сплачується одноразово за рахунок кредитних коштів відповідно до п. 6.3.1. Типових умов; комісійна винагорода за обслуговування кредиту - 2 % від суми кредиту за кожен місяць користування кредитом, цільове використання кредиту - на придбання основних засобів та/ або поповнення оборотного капіталу в межах видів діяльності Позичальника.
Згідно з п. 1.4. Кредитного договору позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити плату за кредит в розмірах та строки, зазначені в наведеному в Договорі графіку платежів.
Згідно вказаного графіка позичальник має, починаючи з 24.09.2023 р., щомісячно не пізніше 24 числа місяця до 24.07.2025 р. сплачувати суму у розмірі 5 858,33 грн., а 24.08.2025 р. - 5 858,41 грн., з яких на погашення основної суми (тіла) кредиту по 3 958,33 грн., а 24.08.2025 р. - 3 958,41 грн., та на погашення комісії по 1 900,00 грн. щомісячно. Загальна сума, яка має бути сплачена позичальником на погашення кредиту складає 140 600,00 грн., з яких 95 000,00 грн. на погашення основної суми (тіла) кредиту та 45 600,00 грн. на погашення комісії.
Відповідно до п. 3.5. Типових умов, надання кредиту відбувається шляхом перерахування кредитних коштів із позичкового рахунку на поточний рахунок позичальника, зазначений в п. 1.1.5. Договору.
Згідно п. 5.1. Типових умов позичальник зобов'язаний повернути кредит в розмірах і строки, зазначені в Договорі.
Факт виконання Банком своїх зобов'язань з надання кредиту підтверджується платіжною інструкцією N TR.70728356.77091.29514 вiд 24 серпня 2023 р., призначення платежу: «Зарахування на поточний рахунок кредитних коштів за договором № 7980889524 від 24/08/2023 за позикою Фiзична особа-пiдприємець ОСОБА_1», сума: 94 050,00 грн.
Крім того, кредитні кошти були надані на сплату комісії за надання кредиту в розмірі 950,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією N TR.70728356.77090.29514 вiд 24 серпня 2023 р., призначення платежу: «Оплата комiсiї за рахунок кредитних коштiв за договором №7980889524 від 24/08/2023 за позикою Фiзична особа-пiдприємець ОСОБА_1».
Також факт видачі кредиту та користування кредитом підтверджується випискою з рахунку.
Відповідно до умов Договору за користування кредитом та його обслуговування за період з 24.02.2024 р. (дата виникнення заборгованості) по 12.07.2024 р. нарахована комісія у сумі 9 486,66 грн.
У зв'язку з порушенням позичальником зобов'язань щодо сплати платежів за договором у погоджений строк, позивач звернувся до суду з позовними вимогами про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором, яка станом на 12.07.2024 р. (включно) становить 84 695,01 грн., в тому числі: 75 208,35 грн. - за сумою кредиту (тіло), включаючи прострочену заборгованість за сумою кредиту в розмірі 19 791,65 грн. та строкову заборгованість за сумою кредиту в розмірі 55 416,70 грн.; - 9 486,66 грн. прострочена заборгованість за комісією.
Також з матеріалів справи вбачається, що ФОП ОСОБА_1. припинив свою підприємницьку діяльність після отримання кредитних коштів та за власним рішенням здійснив державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності, про що свідчить запис в ЄДРПОУ від 30.04.2024р. за № 200103006000111273. Разом з тим, оскільки кредитні кошти за договором отримувалися відповідачем для ведення підприємницької діяльності і саме як фізичною-особою підприємцем, то позивач обґрунтовано звернувся з позовом у цій справі до господарського суду Запорізької області. Зазначена позиція викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 9 жовтня 2019 року у справі № 127/23144/18 (провадження № 14-460цс19), Постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 лютого 2020 року у справі № 916/385/19 (провадження № 12-167гс19) та інших.
Дослідивши у судовому засіданні матеріали справи, додаткові пояснення, проаналізувавши норми чинного законодавства суд при прийнятті рішення враховує наступне.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ч. 2 цієї ж статті підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Правочином згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Зобов'язанням відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 509 цього Кодексу є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України.
Згідно зі ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформації тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Підстави виникнення господарських зобов'язань визначені в ст. 174 ГК України. Зокрема, господарські зобов'язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Частинами 1-3 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК).
Нормами статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
В силу приписів ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Свобода договору полягає передусім у вільному волевиявленні волі сторін на вступ у договірні відносини. Волевиявлення учасників договору передбачає відсутність жодного тиску з боку контрагента або інших осіб (ст. 627 ЦК України).
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави ("Позика"), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Частиною 1 ст. 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За змістом статті 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач належним чином виконав свої договірні зобов'язання, надавши відповідачу кредитні кошти, що підтверджується платіжною інструкцією N TR.70728356.77091.29514 вiд 24 серпня 2023 р. у сумі 94 050,00 грн., а також на сплату комісії за надання кредиту в розмірі 950,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією N TR.70728356.77090.29514 вiд 24 серпня 2023 р.
Разом з тим, відповідно до виписки з рахунку відповідача, ФОП ОСОБА_1. свої зобов'язання по своєчасному поверненню суми кредиту у встановлених розмірах та строки не виконав, внаслідок чого заборгованість за кредитним договором станом на 12.07.2024 р. (включно) становить 84 695,01 грн., в тому числі: 75 208,35 грн. - за сумою кредиту (тіло), включаючи прострочену заборгованість за сумою кредиту в розмірі 19 791,65 грн. та строкову заборгованість за сумою кредиту в розмірі 55 416,70 грн.; - 9 486,66 грн. прострочена заборгованість за комісією.
Приймаючи рішення суд враховує правову позицію, висвітлену в постанові Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 910/10254/18, згідно з якою банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.
Відповідно до ч. 1 ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Водночас, строк повернення кредиту, сплати процентів, відповідно до умов Кредитного договору та ч. 1 ст. 530 ЦК України, є таким, що настав.
Відповідач позовні вимоги не спростував, доказів виконання зобов'язання щодо своєчасного повернення кредитних коштів, своєчасної сплати процентів за користування кредитом та винагороди суду не надав.
Перевіривши надані позивачем розрахунки заборгованості суд дійшов висновку, що вказані суми розраховані вірно, відповідають умовам договору, вимогам чинного законодавства та підлягають стягненню з відповідача, який проти арифметичних розрахунків не заперечив, контррозрахунку як і доказів сплати вищевказаних сум у повному обсязі або частково суду не надав.
Також суд враховує позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 913/618/21, що доказувати факт здійснення відповідачем оплати, заявленої позивачем до стягнення, має саме відповідач, а не позивач.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 11 ГПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (ч. 1). Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно із ст. 129-1 Конституції України, ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст. ст. 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У відповідності до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 78 ГПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Підсумовуючи викладене, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, достовірними, достатніми та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Згідно зі ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 76-79, 86, 129, 233, 236 - 238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з фізичної особи ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_2 ) на користь Акціонерного товариства "Перший Український міжнародний банк" (вул. Андріївська, буд. 4, м. Київ, 04070; код ЄДРПОУ 14282829) заборгованість за кредитним договором № 7980889524 від 24.08.2023 у розмірі 84 695 (вісімдесят чотири тисячі шістсот дев'яносто п'ять) грн. 01 коп., в т.ч.:
- 75 208 (сімдесят п'ять тисяч двісті вісім) грн. 35 коп. - за сумою кредиту (тіло), включаючи прострочену заборгованість за сумою кредиту в розмірі 19 791 (дев'ятнадцять тисяч сімсот дев'яності одна) грн. 65 коп. та строкову заборгованість за сумою кредиту в розмірі 55 416 (п'ятдесят п'ять тисяч чотириста шістнадцять) грн. 70 коп.;
- 9 486 (дев'ять тисяч чотириста вісімдесят шість) грн. 66 коп. прострочена заборгованість за комісією.
та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп. Видати наказ після набрання рішенням чинності.
Повний текст рішення складено та підписано 27.11.2024.
Суддя К.В. Проскуряков
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.