вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
02.12.2024м. ДніпроСправа № 905/1121/24
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу
за позовом Акціонерного товариства "Таскомбанк" (м. Київ)
до ОСОБА_1 (м. Дніпро)
про стягнення заборгованості за заявою-договором про приєднання до Правил обслуговування корпоративних клієнтів в АТ "Таскомбанк" (продукт "Кредит на розвиток бізнесу") № ID 12970729 від 07.12.2021 у загальному розмірі 216 342 грн. 25 коп.
Акціонерне товариство "Таскомбанк" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Донецької області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з ОСОБА_1 (далі - відповідач) заборгованість за заявою-договором про приєднання до Правил обслуговування корпоративних клієнтів в АТ "Таскомбанк" (продукт "Кредит на розвиток бізнесу") № ID 12970729 від 07.12.2021 у загальному розмірі 216 342 грн. 25 коп.
Ціна позову складається з наступних сум:
- 153 992 грн. 29 коп. - заборгованість по тілу кредиту (у тому числі прострочена);
- 62 349 грн. 96 коп. - заборгованість по процентах.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного в електронній формі заяви-договору про приєднання до Правил обслуговування корпоративних клієнтів в АТ "Таскомбанк" (продукт "Кредит на розвиток бізнесу") № ID 12970729 від 07.12.2021 в частині повного та своєчасного повернення наданого кредиту, а також сплати процентів за користування кредитом, нарахованих в період з 07.12.2021 по 30.06.2023, внаслідок чого у відповідача утворилася заборгованість у загальному розмірі 216 342 грн. 25 коп., яка складається з: 153 992 грн. 29 коп. - заборгованості по тілу кредиту (у тому числі простроченої) та 62 349 грн. 96 коп. - заборгованості по процентах, нарахованих в період з 07.12.2021 по 30.06.2023.
Також позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь понесені судові витрати.
Господарським судом Донецької області було з'ясовано, що фізична особа ОСОБА_1 не має зареєстрованого електронного кабінету в системі "Електронний суд".
За змістом зробленого судом запиту до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 25.04.2022 до реєстру внесено запис про державну реєстрацію припинення за власним рішенням підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця Макєєва Дениса Миколайовича з адресою місцезнаходження: АДРЕСА_1 .
Отже, з 25.04.2022 відомості Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не можуть бути використані для визначення підсудності спорів за участю фізичної особи ОСОБА_1 .
Згідно зі зробленим судом за параметрами запиту "ПІБ: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 " витягом № 778053 від 10.09.2024 з Єдиного державного демографічного реєстру адресою реєстрації ОСОБА_1 є: АДРЕСА_2 .
Згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженим наказом № 309 від 22.12.2022 Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України (з подальшими змінами), Маріупольський район Донецької області (з адміністративним центром у місті Маріуполь) з 05.03.2022 по теперішній час входить до переліку тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України. За численними повідомленнями засобів масової інформації внаслідок бойових дій та окупації з м. Маріуполя здійснювалась евакуація населення і це є загальновідомим фактом у розумінні частини 3 статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Положення статей 4, 4-1 Закону України № 1706-VII від 20.10.2014 "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" передбачають облік і ведення Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб. Згідно з пунктом 2 Порядку створення, ведення та доступу до відомостей Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб (затв. Постановою Кабінету Міністрів України № 646 від 22.09.2016, далі - Порядок) власником бази даних та виключних майнових прав інтелектуальної власності на її програмне забезпечення є держава в особі Мінсоцполітики.
За змістом пункту 4 Порядку Єдина інформаційна база даних про внутрішньо переміщених осіб, серед іншого, повинна містити дані про фактичне місце проживання особи на дату звернення, а також адресу, за якою із внутрішньо переміщеною особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції, та номер телефону. Перелічена інформація про учасника справи становить його персональні дані у розумінні Закону України "Про захист персональних даних", отримання доступу до яких (у разі наявності) має легітимну мету захисту процесуальних прав учасника справи під час судового розгляду та забезпечення його процесуального права на участь у судовому розгляді, що кореспондується з частиною 2 статті 32 Конституції України..
Так, ухвалою від 10.09.2024 Господарський суд Донецької області витребував від Міністерства соціальної політики України відомості про наявність/відсутність факту реєстрації в якості внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 .
На виконання вказаної ухвали Міністерство соціальної політики України листом №21620/0/2-24/3 від 18.09.2024 (вх. № 01-35/1331 від 19.09.2024) повідомило, що станом на 12.09.2024 в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб про ОСОБА_1 наявна така інформація: "особа була зареєстрована та фактично проживала: АДРЕСА_2 ; адреса фактичного проживання і для листування: АДРЕСА_3 з 17.03.2022" (а.с.113).
Відповідно до частини 3 статті 27 Господарського процесуального кодексу України для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцем проживання фізичної особи, яка не є підприємцем, визнається зареєстроване у встановленому законом порядку місце її проживання або перебування.
З наведеного випливає, що позов у цій справі має розглядатися в господарському суді за місцем проживання/перебування фізичної особи-відповідача (частина 1 статті 27 Господарського процесуального кодексу України).
Враховуючи вказане, ухвалою Господарського суду Донецької області від 23.09.2024 матеріали справи № 905/1121/24 були передані за територіальною підсудністю до Господарського суду Дніпропетровської області.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.10.2024 матеріали справи № 905/1121/24 передано для розгляду судді Фещенко Ю.В.
Ухвалою суду від 21.10.2024 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.
Судом встановлено, що станом на момент звернення із позовною заявою до суду діяльність Фізичної особи - підприємця Макєєва Дениса Миколайовича припинена, про що 25.04.2022 внесено відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (а.с.120).
З цього приводу суд зазначає таке.
Заяву-договір про приєднання до Правил обслуговування корпоративних клієнтів в АТ "Таскомбанк" (продукт "Кредит на розвиток бізнесу") № ID 12970729 від 07.12.2021 було укладено між банком та Фізичною особою - підприємцем Макєєвим Денисом Миколайовичем 07.12.2021, отже, відповідач у вказаних правовідносинах виступав як суб'єкт господарювання, а правовідносини за вказаним договором є господарськими.
Предметна та суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
За статтею 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (зокрема, пункти 5, 10, 14 цієї статті).
Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб'єктного складу сторін.
Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
Згідно із частиною 1 статті 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
За частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням.
За положеннями статті 51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Відповідно до статті 52 Цивільного кодексу України фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
За змістом статей 51, 52, 598 - 609 Цивільного кодексу України, статей 202-208 Господарського кодексу України, частини 8 статті 4 Закону України від 15.05.2003 № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Зазначена правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 по справі № 910/8729/18 (провадження № 12-294гс18) та від 25.06.2019 по справі № 904/1083/18 (провадження № 12-249гс18).
Враховуючи, що позивач просить суд стягнути заборгованість, яка виникла за заявою-договором про приєднання до Правил обслуговування корпоративних клієнтів в АТ "Таскомбанк" (продукт "Кредит на розвиток бізнесу") № ID 12970729, укладеним 07.12.2021 між двома суб'єктами господарювання - юридичною особою (позивач) та Фізичною особою - підприємцем (відповідач), договором, а підприємницька діяльність відповідача була припинена тільки 25.04.2022 (через майже 4 місяці після виникнення спірних правовідносин), судом встановлено, що належним відповідачем у даній справі є ОСОБА_1 ; справа підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Як установлено судом вище, зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування) відповідача - ОСОБА_1 є: АДРЕСА_3 (а.с.113), на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача.
Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Слід відзначити, що поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 21.10.2024, було повернуто за зворотною адресою з довідкою АТ "Укрпошта" форми 20 від 29.10.2024 "Адресат відсутній за вказаною адресою" (а.с. 125-129).
При цьому, відповідно до частин 6, 7 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:
1) день вручення судового рішення під розписку;
2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи;
3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;
4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що його вручено й особі, яку він представляє.
Отже, в розумінні частини 3 статті 120 та частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України відповідач є належним чином повідомлений про розгляд даної справи судом; ухвала суду від 21.10.2024 вважається врученою відповідачу 29.10.2024 (а.с.140).
При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу, фізичну особу - підприємця.
Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв'язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10.10.2023 № 1071) (далі - Правила), які визначають порядок надання послуг поштового зв'язку, права та обов'язки операторів поштового зв'язку і користувачів послуг поштового зв'язку та регулюють відносини між ними.
Відповідно до пункту 76 Правил для отримання поштових відправлень користувачі послуг поштового зв'язку повинні забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України “Про поштовий зв'язок», цих Правил.
Згідно з пунктом 78 Правил поштові відправлення, адресовані юридичним особам, можуть видаватися їх представникам, уповноваженим в установленому законодавством порядку на одержання поштових відправлень.
Відповідно до пунктів 82, 83 Правил рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу), а в разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім'ї, який проживає разом з адресатом (одержувачем). У разі відсутності адресата (одержувача), будь-кого з повнолітніх членів його сім'ї за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об'єкта поштового зв'язку інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" Якщо протягом трьох робочих днів після інформування відділенням поштового зв'язку адресат (одержувач) не з'явився для одержання рекомендованого (реєстрованого) листа з позначкою "Судова повістка", працівник об'єкта поштового зв'язку робить позначку "адресат відсутній за зазначеною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв'язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до суду. Рекомендовані поштові відправлення з позначкою "Судова повістка", адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання поштових відправлень, під розпис. У разі відсутності адресата (одержувача) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об'єкта поштового зв'язку робить позначку "адресат відсутній за зазначеною адресою", яка засвідчується його підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв'язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до суду.
Враховуючи все вищевикладене, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу, фізичну особу - підприємця.
У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.
Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.
Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.
За таких обставин можна дійти висновку, що невручення ухвали суду відбулось через недотримання відповідачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю офіційною адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.
В даному випадку господарським судом здійснені всі можливі заходи задля повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом, що підтверджується направленням ухвал суду на всі відомі суду засоби зв'язку з відповідачем.
Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.
Так, згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень, зокрема, ухвалу господарського суду від 21.10.2024 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/122467425) надіслано судом 21.10.2024, зареєстровано в реєстрі 23.10.2024 та оприлюднено 24.10.2024, тобто завчасно; отже у позивача та відповідача були всі дані, необхідні для пошуку та відстеження руху справи, а також поданими у ній заявами по суті справи, а також реальна можливість отримання такої інформації також із вказаного відкритого джерела (у Єдиному державному реєстрі судових рішень).
З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Так, ухвалою суду від 21.10.2024, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Враховуючи встановлену вище дату вручення ухвали суду відповідачу (29.10.2024), граничним строком для надання відзиву на позовну заяву було 13.11.2024.
Слід наголосити, що у зв'язку з запровадженням на території України з 24.02.2022 (в період строку для надання відзиву на позовну заяву) воєнного стану, господарським судом був наданий додатковий час для надання можливості сторонам, зокрема відповідачу, реалізувати свої права під час розгляду даної справи судом та висловлення своєї правової позиції щодо позовних вимог позивача. У даному випадку додатково надані майже три тижні господарський суд вважає достатнім та розумним строком для вчинення необхідних процесуальних дій за існуючих обставин воєнного стану та ситуації у Дніпропетровській області (місцезнаходження відповідача та суду), а отже, вважає за доцільне здійснити розгляд даної справи за наявними матеріалами.
Слід також наголосити, що відповідних змін до законів України щодо автоматичного продовження чи зупинення процесуального строку на вчинення тих чи інших дій не внесено.
Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв'язком.
Отже, станом на 02.12.2024 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг та враховуючи обмеження, пов'язані з запровадженням воєнного стану, закінчився.
Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.
Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись за рахунок порушення права позивача на розумність строків розгляду справи судом (на своєчасне вирішення спору судом), що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Беручи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 21.10.2024, не скористався правом на подачу до суду відзиву на позовну заяву, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання як відзиву на позову заяву так і доказів погашення спірної заборгованості, у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем суду також не повідомлено.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Тобто, у статті 248 Господарського процесуального кодексу України законодавець визначив межі розумного строку для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, а саме: не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Крім того, згідно з частинами 2, 3 статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Слід відзначити, що розгляд даної справи по суті розпочався 21.11.2024, а строк розгляду даної справи закінчується 20.12.2024, отже у даному випадку судому було надано сторонам достатній строк для висловлення їх правових позицій та подання доказів по справі.
Відповідно до частини 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
Предметом доказування у даній справі є обставини, пов'язані з укладенням кредитного договору, умови надання та повернення кредиту, факт надання кредитних коштів, строк користування кредитними коштами та їх розмір, настання строку повернення кредиту чи його частини, наявність часткової чи повної сплати, допущення прострочення повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом, наявність заборгованості у заявлених до стягнення сумах.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як убачається з матеріалів справи, 07.12.2021 між Фізичною особою - підприємцем Макєєвим Денисом Миколайовичем та Акціонерним товариством "Таскомбанк" було підписано заяву-договір про приєднання до Правил обслуговування корпоративних клієнтів в АТ "Таскомбанк" (продукт "Кредит на розвиток бізнесу") № ID 12970729 (а.с.21).
Відповідно до пункту 4.1. вказаного договору цей договір, Правила обслуговування корпоративних клієнтів в АТ "Таскомбанк" та Цінові параметри продукту є кредитним договором.
За змістом пункту 4.2. договору цей договір є договором-приєднання у визначенні статті 634 Цивільного кодексу України, у зв'язку із чим, зокрема, - умови цього договору визначаються банком та доводяться до загалу шляхом розміщення його на офіційному сайті банку http://www.tascombank.com.ua та укладається лише шляхом приєднання до договору в цілому (пункт 4.2.1. договору). Особа, що виявила намір укласти договір, не може запропонувати банку внести зміни до запропонованих умов договору або запропонувати включення до договору своїх умов (пункт 4.2.2. договору).
Відповідно до договору про приєднання до правил позичальник підтвердив свою обізнаність (ознайомленість) та поінформованість відносно запропонованих банком умов надання зазначених банківських послуг (в т.ч. кредитних) та надав відповідну згоду, що засвідчив електронним цифровим підписом 07.12.2021.
Строк дії договору встановлений в розділі 18 Правил обслуговування корпоративних клієнтів АТ "Таскомбанк" (пункт 4.3. договору).
Дата підписання Заяви-договору шляхом накладення електронних підписів обох сторін вважається датою укладання договору (пункт 4.5. договору).
Згідно із пунктом 18.1.13. вказаних Правил при укладанні договорів та угод, або вчинення інших дій, що свідчать про приєднання клієнта до цих правил (у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк/інтернет клієнт-банк "ТАС24/БІЗНЕС", або у формі обміну паперовою/електронною інформацією, або в будь-якій іншій формі), банк і клієнт допускають використання підписів клієнта у вигляді електронно-цифрового підпису та/або підтвердження через пароль, спрямований банком через верифікований номер телефону, який належить уповноваженій особі клієнта з правом "першого" підпису. Підписання договорів та угод таким чином прирівнюється до укладання договорів та угод у письмовій формі.
У якості підтвердження підписання кваліфікованим електронним підписом Банком та відповідачем Заяви-договору позивач надав до матеріалів справи Протокол створення та перевірки електронного підпису від 01.12.2023, що у відповідності до пункту 18.1.13 Правил обслуговування корпоративних клієнтів в АТ "Таскомбанк" прирівнюється до укладання договору у письмовій формі.
Отже, як убачається з матеріалів справи, 07.12.2021 відповідач скористався своїм правом та на підставі Закону України "Про електронний цифровий підпис" вчинив правочин, підписавши заяву-договір про приєднання до Правил обслуговування корпоративних клієнтів в АТ "Таскомбанк" (продукт "Кредит на розвиток бізнесу") № ID 12970729 електронним цифровим підписом.
Як було зазначено вище, позивачем до позовної заяви подано документальне підтвердження підписання Заяви-договору № ID 12970729 від 07.12.2021 обома сторонами шляхом накладення кваліфікованих електронних підписів, в якому зазначена інформація щодо результатів перевірки підписів (зазначено відомості про сертифікат ключа, зокрема: ким виданий, реєстраційний номер сертифіката) (а.с. 23).
При цьому згідно з частиною 3 статті 207 Цивільного кодексу України використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до статті 12 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" перевірка цілісності електронного документа проводиться шляхом перевірки електронного цифрового підпису.
Стаття 1 Закону України "Про електронні довірчі послуги" визначає наступні поняття:
- електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов'язуються і використовуються ним як підпис;
- кваліфікований електронний підпис - удосконалений електронний підпис, який створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа;
- перевірка - процес засвідчення справжності і підтвердження того, що електронний підпис чи печатка є дійсними.
Таким чином, 07.12.2021 між Акціонерним товариством "Таскомбанк" (далі - Банк, позивач) та Фізичною особою - підприємцем Макєєвим Денисом Миколайовичем, підприємницька діяльність якого у подальшому була припинена, (далі - позичальник, відповідач), укладено заяву-договір № ID 12970729 (далі - договір, а.с.21-22) про приєднання до Правил обслуговування корпоративних клієнтів в АТ "Таскомбанк" (продукт "Кредит на розвиток бізнесу" (далі - Правила), відповідно до якого, за умови наявності вільних коштів банк зобов'язується надати позичальникові кредит у розмірі та на умовах, встановлених цим договором, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використати та повернути кредит і сплатити проценти за користування кредитом, а також інші платежі, відповідно до умов договору.
Пунктом 1.2. договору передбачено, що кредит надається у формі зарахування грошових коштів у сумі кредиту на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_2 , відкритий у АТ "Таскомбанк" з цільовим використанням на поповнення обігових коштів; придбання основних засобів; рефінансування кредиту іншого банку.
У розділі 2 договору сторони погодили умови надання кредиту, а саме:
- розмір кредиту - 160 000 грн. 00 коп. (пункт 2.1. договору);
- валюта кредиту - гривня (пункт 2.2. договору);
- розмір процентної ставки за користування кредитом (далі - проценти) - 29% річних (пункт 2.3.1. договору);
- розмір комісійної винагороди за видачу кредиту - не передбачається (пункт 2.3.2. договору);
- розмір штрафу (плати) за дострокове / частково дострокове погашення кредиту: 0% від суми, яка перевищує плановий платіж згідно графіку (пункт 2.3.3. договору);
- терміни і порядок погашення кредиту: погашення основного боргу за кредитом, сплата процентів - щомісяця, починаючи з місяця наступного за місяцем укладання договору, числа в яке було укладеного договір. Погашення ануїтетного платежу здійснюється в день згідно графіку погашення кредиту (календарного числа дати укладання договору (пункт 2.4.1. договору);
- сторони узгодили, що графік погашення кредиту надається у Додатку 1 до цього договору та доступний клієнту у системі "ТАС24 Бізнес" (пункт 2.4.4. договору);
- строк кредиту: 36 місяців з дати укладання договору (пункт 2.7. договору).
Відповідно до пунктів 3.1., 3.2. договору позичальник забезпечує наявність на своєму поточному рахунку грошових коштів у сумі, необхідної для сплати щомісячних платежів згідно з графіком погашення кредиту.
Згідно із пунктом 3.2. договору остаточне погашення за кредитом позичальник повинен здійснити не пізніше терміну згідно з пунктом 2.7 цього договору.
За умовами пункту 3.3. договору у випадку порушення позичальником будь-якого із грошових зобов'язань та при реалізації права банку позичальник сплачує банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, за кожен календарний день прострочення.
Відповідно до договору, відповідач на підставі статті 634 Цивільного кодексу України приєднався до Правил обслуговування корпоративних клієнтів в АТ "Таскомбанк", що розміщені на офіційному сайті АТ "Таскомбанк" http://www.tascombank.com.ua (пункт 4.2. договору).
Судом також встановлено, що Додатком 1 до заяви-договору є Графік погашення кредиту (а.с.22).
Як встановлено судом, 07.12.2021 на поточний рахунок відповідача Банком було перераховано кредитні кошти у розмірі 160 000 грн. 00 коп., що підтверджується наявною у матеріалах справи банківською випискою по особовому рахунку за період з 07.12.2021 по 15.07.2024 (а.с.26-27).
Відповідно до представленого позивачем розрахунку заборгованості за укладеним між Банком та Позичальником кредитним договором, відповідачем, починаючи з 07.02.2022 було допущено порушення строків сплати щомісячних платежів щодо основного боргу та з 07.03.2022 було допущено порушення строків сплати щомісячних платежів щодо сплати процентів.
На підставі пункту 18.2.23.8 Правил обслуговування корпоративних клієнтів, в АТ "Таскомбанк", Банк 15.07.2024 направив відповідачу на його електрону пошту, зазначену у заяві-договорі Повідомлення-вимогу, в якій повідомив, що у зв'язку з тривалим невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором, АТ "Таскомбанк" вимагає достроково повністю повернути кредит, а саме: 153 992 грн. 29 коп. - основного боргу, 62 349 грн. 96 коп. - строкової заборгованості за відсотками (а.с.85-86).
Як зазначає позивач, вказана вимога була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Отже, позивач посилається на неналежне виконанням відповідачем умов укладеного в електронній формі заяви-договору про приєднання до Правил обслуговування корпоративних клієнтів в АТ "Таскомбанк" (продукт "Кредит на розвиток бізнесу") № ID 12970729 від 07.12.2021 в частині повного та своєчасного повернення наданого кредиту, а також сплати процентів за користування кредитом, нарахованих в період з 07.12.2021 по 30.06.2023, внаслідок чого у відповідача утворилася заборгованість у загальному розмірі 216 342 грн. 25 коп., яка складається з: 153 992 грн. 29 коп. - заборгованості по тілу кредиту (у тому числі простроченої) та 62 349 грн. 96 коп. - заборгованості по процентах, нарахованих в період з 07.12.2021 по 30.06.2023. Вказане і є причиною звернення із позовом до суду.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з таких підстав.
З приводу форми укладення спірного договору суд зазначає таке.
Згідно з частиною 1 статті 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частини 1, 2 статті 639 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Також суд звертає увагу, що статтею 207 Цивільного кодексу України передбачено можливість використання електронного підпису при укладенні правочину в письмовій формі.
Таким чином, між позивачем та відповідачем було укладено правочин, який за своїм змістом та правовою природою є кредитним договором, а тому саме умови укладеного сторонами договору від 07.12.2021 та відповідні положення статей параграфів 1, 2 глави 71 підрозділу І розділу III Цивільного кодексу України, регулюють права та обов'язки сторін, що виникають при одержанні та поверненні кредиту.
Згідно з частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України, передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком (частина 1 статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність").
Банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми (стаття 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність").
Згідно з пунктом 18.1.13 Правил, при укладанні договорів та угод, або вчинення інших дій, що свідчать про приєднання клієнта до цих правил (у формі авторизації кредитної угоди у системах клієнт-банк/інтернет клієнт-банк "ТАС24/БІЗНЕС", або у формі обміну паперовою/електронною інформацією, або в будь-якій іншій формі), банк і клієнт допускають використання підписів клієнта у вигляді електронно-цифрового підпису та/або підтвердження через пароль, спрямований банком через веріфікований номер телефону, який належить уповноваженій особі клієнта з правом "першого" підпису. Підписання договорів та угод таким чином прирівнюється до укладання договорів та угод у письмовій формі.
Пунктом 18.1.20.2 Правил визначено, що за користування кредитом клієнт сплачує банку проценти в розмірі, встановленому Ціновими параметрами, зазначеними на Сайті банку. Розрахунок процентів за користування кредитом проводиться щодня на фактичну заборгованість за кредитом, починаючи з моменту утворення на поточному рахунку дебетового сальдо при закритті банківського дня, за кількість днів користування кредитними коштами, виходячи з 360 днів у році. Розрахунок процентів проводиться до повного погашення заборгованості за кредитом, на суму залишку заборгованості за кредитом. День повернення кредиту в часовий інтервал нарахування процентів не включається. Списання нарахованих процентів виконується з 1-го по 10-те число кожного місяця, за попередній місяць.
Клієнт зобов'язується використовувати кредит на цілі, зазначені у пункті 18.2.1.1; оплатити щомісячні проценти та щомісячну комісію за управління кредитом згідно з ціновими параметрами до цього розділу Правил, які розміщені на офіційному сайті банку; повернути кредит у строки і в сумах, як встановлено у пунктах 18.2.1.2, 18.2.2.3.2, а також зазначені у заяві, шляхом розміщення необхідних для планового погашення внеску коштів на своєму поточному рахунку; сплатити банку комісії (пункти 18.2.2.2.1, 18.2.2.2.2., 18.2.2.2.3, 18.2.2.2.4 Правил).
Згідно з пунктом 18.2.2.3.8 Правил обслуговування корпоративних клієнтів у АТ "Таскомбанк", банк, незалежно від настання строків виконання зобов'язань клієнтом за цим договором, має право вимагати дострокового повернення суми кредиту, сплати процентів та винагород, право банку на отримання яких передбачено договором, при настанні умов, передбачених у пункті 18.2.2.2.5 цього договору, або порушення клієнтом вимог у частині цільового використання кредитних коштів.
Відповідно до пункту 18.2.2.2.5 Правил, клієнт доручає банку списувати кошти з усіх своїх поточних рахунків у валюті кредиту для виконання зобов'язань з погашення Кредиту, сплати комісії за його використання, а також з усіх своїх поточних рахунків у гривні для виконання зобов'язань з погашення штрафів та неустойки, у межах сум, що підлягають сплаті банку, при настанні строку здійснення платежу згідно із заявою (здійснювати договірне списання), списання грошових коштів здійснюється відповідно до встановленого порядку, при цьому оформлюється меморіальний ордер. У разі відсутності на поточних рахунках клієнта суми коштів достатньої для оплати чергового платежу за кредитом, клієнт доручає банку встановити овердрафт на поточний рахунок на суму, необхідну для сплати чергового платежу або використати кошти надані банком згідно та у порядку зазначеному у розділі 18.1 цих Правил.
Отже, наявність очевидних ознак неспроможності позичальника належним чином обслуговувати кредитне зобов'язання та/або порушення умов договору має наслідком виникнення у банку права вимагати дострокового повернення суми кредиту.
Як було встановлено судом вище, позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти в межах 160 000 грн. 00 коп., що підтверджується наявною у матеріалах справи банківською випискою по особовому рахунку за період з 07.12.2021 по 15.07.2024 (а.с.26-27).
Відповідно до наявних в матеріалах справи банківських виписок по особовому рахунку відповідача (а.с.24-84), а також представленого позивачем розрахунку заборгованості за укладеним між Банком та Позичальником кредитним договором, відповідачем, починаючи з 07.02.2022 було допущено порушення строків сплати щомісячних платежів щодо основного боргу та з 07.03.2022 було допущено порушення строків сплати щомісячних платежів щодо сплати процентів.
Як убачається з наявних в матеріалах справи доказів, за період з 07.12.2021 по 30.06.2023 розмір процентів за користування кредитом, який підлягав сплаті відповідачем у вказаний період становить 70 573 грн. 99 коп., але відповідачем було сплачено лише 8 224 грн. 03 коп., внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість по процентах за користування кредитом в сумі 62 349 грн. 96 коп. (70 573,99 - 8 224,03).
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 "Позика" глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частина 2 статті 1054 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 1048 Цивільного кодексу України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
У частинах 1, 2 статті 1056-1 Цивільного кодексу України визначено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до частини 2 статті 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
За приписом частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України, частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Відповідно до положень статей 251-253 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України невиконання зобов'язання або його виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, є порушенням зобов'язання.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як установлено судом вище, відповідач не виконав свої зобов'язання за заявою-договором про приєднання до Правил обслуговування корпоративних клієнтів в АТ "Таскомбанк" (продукт "Кредит на розвиток бізнесу") № ID 12970729 від 07.12.2021 в частині повного та своєчасного повернення наданого кредиту, а також сплати процентів за користування кредитом, нарахованих в період з 07.12.2021 по 30.06.2023, внаслідок чого у відповідача утворилася заборгованість у загальному розмірі 216 342 грн. 25 коп., яка складається з: 153 992 грн. 29 коп. - заборгованості по тілу кредиту (у тому числі простроченої) та 62 349 грн. 96 коп. - заборгованості по процентах, нарахованих в період з 07.12.2021 по 30.06.2023.
Вказана заборгованість відображена у наданому позивачем розрахунку (а.с.10).
При цьому, під час перевірки наданого позивачем розрахунку заборгованості судом помилок не виявлено.
Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Доказів на підтвердження повернення кредитних коштів в сумі 153 992 грн. 29 коп., а також сплати процентів, нарахованих в період з 07.12.2021 по 30.06.2023, в залишковій сумі 62 349 грн. 96 коп. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.
З огляду на викладене, а також беручи до уваги погоджені сторонами умови договору, де сторони чітко визначили всі його істотні умови, а також погодили умови погашення кредиту, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів, що підтверджують належне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за спірним договором в частині повернення суми наданого кредиту та сплати процентів за користування кредитом, вимоги про стягнення 153 992 грн. 29 коп. заборгованості по тілу кредиту та 62 349 грн. 96 коп. -заборгованості за процентах, суд визнає обґрунтованими, законними та такими, що підлягають задоволенню.
З урахуванням викладеного, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо розподілу судових витрат по справі суд зазначає таке.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
У той же час, згідно із частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Оскільки позовну заяву у даній справі було подано до суду через систему "Електронний суд", судовий збір, який підлягав сплаті позивачем, становить 2 596 грн. 11 коп.
При цьому, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Суд відзначає, що, у зв'язку з внесенням позивачем судового збору у більшому розмірі, а саме: в сумі 2 597 грн. 00 коп., частина судового збору (0 грн. 89 коп.) підлягає поверненню позивачу з державного бюджету в порядку, передбаченому пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" (після надходження відповідного клопотання за ухвалою суду).
Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на відповідача; стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 2 596 грн. 11 коп. витрат по сплаті судового збору.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позовні вимоги Акціонерного товариства "Таскомбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за заявою-договором про приєднання до Правил обслуговування корпоративних клієнтів в АТ "Таскомбанк" (продукт "Кредит на розвиток бізнесу") № ID 12970729 від 07.12.2021 у загальному розмірі 216 342 грн. 25 коп. - задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства "Таскомбанк" (вулиця Симона Петлюри, будинок 30, м. Київ, 01032; ідентифікаційний код 09806443) 153 992 грн. 29 коп. - заборгованості по тілу кредиту, 62 349 грн. 96 коп. - заборгованості по процентах та 2 596 грн. 11 коп. витрат по сплаті судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений та підписаний 02.12.2024.
Суддя Ю.В. Фещенко