вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"20" листопада 2024 р. Справа№ 911/1157/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів: Буравльова С.І.
Шапрана В.В.
секретар судового засідання - Чечотка В.Д.
учасники справи:
від позивача: Кулінич В.О.
від відповідача: Зрубін В.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Центренерго"
на рішення Господарського суду Київської області від 07.08.2024
у справі №911/1157/24 (суддя Христенко О.О.)
за позовом Фізичної особи-підприємеця Храпко Віталія Володимировича
до Публічного акціонерного товариства "Центренерго"
про стягнення 627260,44 грн
Фізична особа-підприємець Храпко Віталій Володимирович звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Центренерго" про стягнення 627 260,44 грн за Договором про закупівлю (поставку) товарів № 14/1 від 20.09.2023.
Рішенням Господарського суду Київської області від 07.08.2024 у справі №911/1157/24 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Центренерго" на користь Фізичної особи-підприємця Храпко Віталія Володимировича 564 794 (п'ятсот шістдесят чотири тисячі сімсот дев'яносто чотири) грн 00 коп. заборгованості, 40 427 (сорок тисяч чотириста двадцять сім) грн 17 коп. пені, 13 683 (тринадцять тисяч шістсот вісімдесят три) грн 29 коп. інфляційних нарахувань, 8 061 (вісім тисяч шістдесят одну) грн 98 коп. 3 % річних та 9 404 (дев'ять тисяч чотириста чотири) грн 50 коп. судового збору. В інші частині в позові відмолено.
Рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що судом встановлено не дотримання відповідачем договірних зобов'язань щодо оплати за фактично прийняту продукцію від позивача на підставі Договору № 14/11 від 20.09.2023 згідно з актом приймання-передачі від 09.10.2023. Оскільки заборгованість відповідача в частині оплати переданої позивачем на підставі Договору про закупівлю (поставку) товарів № 14/11 від 20.09.2023 продукції, на час прийняття рішення не сплачена, а розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, вимога позивача про стягнення з відповідача 564 794,00 грн. визнана судом правомірною та такою, що підлягає задоволенню.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство "Центренерго" подало апеляційну скаргу через електронний суд, в якій просило прийняти апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Центренерго" до розгляду. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Центренерго" задовольнити, скасувати рішення Господарського суду Київської області від 07.09.2024 у справі № 911/1157/24, в частині часткового задоволення первісного позову та ухвалити в цій частині нове. Відмовити повністю Фізичній-особі підприємцю Храпку Віталію Володимировичу у задоволенні позовних вимог у справі № 911/1157/24. У разі, якщо суд апеляційної інстанції дійде висновку про обґрунтованість позовних вимог - зменшити розмір 3% річних, пені та інфляційних втрат на 99%.
Апеляційна скарга зокрема обґрунтована тим, що в порушення умов п. 2.5 договору позивачем не виконаний свій обов'язок щодо виставлення рахунку на оплату продукції, що є суттєвою умовою оплати товару. Також апелянт стверджує, що внаслідок військової агресії російської федерації проти України починаючи з 24.02.2022, теплові електростанції ПАТ "Центренерго" неодноразово припиняли своє функціонування, у зв'язку із нанесенням окупаційними військами ракетних ударів, у зв'язку з чим відповідач зазнав значних майнових втрат у вигляді знищення та пошкодження майна, а занадто великі заявлені до стягнення суми пені, інфляційні нарахування та 3 % річних призведуть до витрачення коштів не на відновлення критичної інфраструктури та виплати заробітної плати співробітникам, а на оплату вказаних санкцій, що в свою чергу вплине на життєдіяльність та обороноздатність країни; відповідач вважає, що рівень вини товариства у наявності боргу перед позивачем спричинений обставинами, які не залежали від відповідача, а тому наявні підстави для зменшення розміру 3 % річних, інфляційних нарахувань та пені на 99 %.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Центренерго" на рішення Господарського суду Київської області від 07.08.2024 у справі №911/1157/24, розгляд апеляційної скарги призначено на 20.11.2024.
24.10.2024 позивачем було подано письмовий відзив на апеляційну скаргу у якому він просив суд рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з огляду на її безпідставність та необґрунтованість.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що 20.09.2023 між Фізичною особою-підприємцем Храпко Віталієм Володимировичем (постачальник) та Публічним акціонерним товариством "Центренерго" (покупець) укладений Договір про закупівлю (поставку) товарів № 14/11 за умовами п. 1.1, 1.2 договору постачальник зобов'язується поставити покупцю товари (продукцію) згідно з умовами договору, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити таку продукцію.
Найменування, (номенклатура, асортимент), ціна, кількість, строки (графік) поставки та інші характеристики продукції зазначені в додатку до договору (п. 1.3 договору).
Ціною договору є загальна сума цін на продукцію (вартість) з ПДВ, що поставляється за даним договором. Ціни на продукцію зазначаються у додатку до договору. Розрахунки за продукцію здійснюються покупцем у національній валюті України шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок постачальника на підставі рахунку постачальника (п.п. 2.1, 2.2, 2.5 договору).
Постачальник здійснює поставку продукцію за умовами визначеними у додатку до договору. Місце, строк (графік) поставки продукції визначаються у додатку до договору (п.п. 3.1, 3.2 договору).
Відповідно до п. 5.3 договору датою поставки є дата підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі продукції.
Умовами п. 12.1 договору визначено, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення його печатками і діє протягом строку, визначеного у додатку до договору.
Договір про закупівлю (поставку) товарів № 14/11 від 20.09.2023 підписаний представниками позивача та відповідача, а також засвідчений печатками сторін.
Доказів визнання договору або його окремих частин недійсними суду не надано.
Між позивачем та відповідачем підписаний Додаток № 1 до договору, за яким між сторонами досягнуто згоди щодо умов поставки продукції:
машини для обробки даних (апаратна частина) (комп'ютер) лот № 1, код ДК 021:2015 30210000-4; кількість - 50 шт;
загальна вартість продукції - 564 794,00 грн. (п. 2 додатку);
умови розрахунків - протягом 30 календарних днів з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі продукції (п. 3 додатку);
строк дії договору - з моменту укладення до 31.12.2023, а в частині розрахунків - до їх повного виконання (п. 9 додатку);
Позивачем на виконання умов Договору № 14/11 від 20.09.2023 було поставлено, а відповідачем прийнято обумовлену у додатку до договору, продукцію, всього в загальній сумі 564794,00 грн, що підтверджується наявним в матеріалах справи, підписаним в двосторонньому порядку Актом приймання-передачі товару від 09.10.2023.
Претензій щодо якості чи кількості отриманої продукції матеріали справи не містять, а отже вказана в актах продукція прийнята відповідачем без зауважень, що свідчить про повноту та якість виконання позивачем своїх зобов'язань за договором, а тому продукція вважається прийнятою без зауважень в повному обсязі.
В порушення умов договору та взятих на себе зобов'язань, вартість отриманої продукції в сумі 564794,00 грн. відповідачем сплачена не була.
У у листі № 23/1209 від 07.03.2024 ПАТ "Центренерго" зазначило про те, що підприємство не відмовляється від виконання своїх зобов'язань за договором, однак зважаючи на складне фінансове становище підприємство здійснить розрахунки найближчим часом.
У відповідності до статті 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.
Згідно з ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Щодо твердження апелянта про те, що в порушення умов п. 2.5 договору позивачем не виконаний свій обов'язок щодо виставлення рахунку на оплату, що є суттєвою умовою оплати товару, колегія суддів відзначає, що у Додатку № 1 до договору між сторонами було досягнуто згоди щодо умов поставки продукції, зокрема, у п. 3 додатку було погоджено, що розрахунки за продукцію здійснюються протягом 30 календарних днів з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі продукції. Відповідно до п. 5.3 договору датою поставки є дата підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі продукції.
Зазначені умови договору взагалі не ставлять в залежність оплатити продукцію із виставленням чи не виставленням рахунку постачальником, а визначає зобов'язання покупця здійснити оплату продукції протягом 30 календарних днів з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі.
При цьому суд зауважує, що рахунок-фактура не є первинним документом відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Рахунок-фактура є документом, який містить лише платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти. Таким чином, ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 ЦК України, тому наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов'язку оплати отриманої продукції.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що оскільки заборгованість відповідача в частині оплати переданої позивачем на підставі Договору про закупівлю (поставку) товарів № 14/11 від 20.09.2023 продукції, на час прийняття рішення не сплачена, а розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, вимога позивача про стягнення з відповідача 564 794,00 грн. є правомірною та такою, що підлягає задоволенню.
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 40 647,74 грн пені, 8 108,41 грн. 3 % річних та 13 683,29 грн. інфляційних нарахувань колегія суддів відзначає наступне.
Умовами п. 9.6 договору визначено, що у випадку несвоєчасної оплати продукції покупець сплачує постачальнику неустойку у вигляді пені в розмірі однієї облікової ставки Національного банку України від ціни неоплаченої продукції.
Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Частиною другою ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 40 647,74 грн пені, нарахованих за період з 08.11.2023 по 30.04.2024, 8 108,41 грн. 3 % річних, за період з 08.11.2023 по 30.04.2024 та 13 683,29 грн. інфляційних нарахувань, за період з 08.11.2023 по 31.03.2023.
Згідно з положеннями ст. 218 ГК України у разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
У постанові Верховного Суду від 24.05.2022 у справі № 910/10675/21 викладено правовий висновок про те, що тлумачення ч. 3 ст. 551 ЦК свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов'язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.
При цьому, в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18 та від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).
Положеннями п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Своєчасна не оплата продукції відповідачем заздалегідь ставила позивача у невигідне становище порівняно з відповідачем, оскільки позивач здійснив поставку продукції, проте грошові кошти не отримав, а відтак слід дійти висновку про порушення принципу справедливості та добросовісності господарських взаємовідносин з боку відповідача.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що запровадження воєнного стану в країні, настання форс-мажорних обставин в зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, неможливість виконання обов'язків внаслідок настання таких обставин, не можуть однозначно засвідчувати, починаючи з 24 лютого 2022 року, неможливість оплати отриманої продукції, а отже наведені обставини не є абсолютними самостійними підставами для відкладення строку виконання зобов'язання.
Судом береться до ваги також те, що укладення договору та поставка продукції відбувалась вже під час дії у країні воєнного стану, а отже відповідач як юридична особа, яка здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, усвідомлював усі ризики здійснення підприємницької діяльності.
Враховуючи, що відповідачем не було здійснено оплати за отриману продукцію, приймаючи до уваги вищенаведені обставини для зменшення розміру пені, виходячи із засад справедливості, добросовісності, розумності, пропорційності та співмірності, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо відсутності підстав для зменшення розміру пені.
Положення ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України передбачають зменшення саме штрафних санкцій. Відповідальність передбачена положеннями ст. 625 Цивільного кодексу України у вигляді обов'язку боржника сплатити 3 % річних та інфляційні нарахування не є штрафною санкцією, а є мірою відповідальності, що носить компенсаторний характер і пов'язаний особливою природою грошей, що мають властивість знецінюватись. На відміну від штрафних санкцій метою яких є збагачення кредитора, 3% річні та інфляційні нарахування будучи акцесорними до основного зобов'язання у свої природі є особливого роду збиткам, (сателітні), що не вимагають доведення та існують в силу змісту грошового зобов'язання, завданням яких є відновлення майнових прав кредитора.
Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді стягнення 3 % річних та інфляційних нарахувань не є санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та у отриманні компенсації від боржника.
Подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.04.2020 у справі №922/795/19.
При цьому статтею 617 Цивільного кодексу України встановлено загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок дії непереборної сили, тоді як норми статті 625 ЦК України, які визначають відповідальність за порушення саме грошового зобов'язання незалежно від наявності чи відсутності вини боржника, є спеціальними, конкретизуючими і не передбачають жодних підстав звільнення від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.
Оскільки 3 % річних та інфляційні нарахування не є штрафними санкціями, а сторони в договорі не передбачили іншого розміру процентів річних, суд дійшов висновку, що стягненню підлягають 3 % річних та інфляційні нарахування від простроченої суми за весь час прострочення із застосуванням положень частини другої статті 625 Цивільного кодексу України.
Заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, тому не можуть бути зменшені судом на підставі ст. 233 Господарського кодексу України, ст. 551 Цивільного кодексу України.
Враховуючи викладене, можна дійти висновку, що порушення відповідачем умов договору є підставою для нарахування визначених статтею 625 ЦК України платежів, а наявність обставин непереборної сили за договором не звільняє відповідача від встановленого законом обов'язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним коштами.
Оскільки зменшення (за клопотанням сторони) заявлених інфляційних нарахувань та 3% річних, які нараховуються за неналежне виконання стороною свої зобов'язань кореспондується із обов'язком сторони, до якої така відповідальність застосовується, довести згідно з статтею 74 Господарського процесуального кодексу України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів, тоді як відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів існування таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для зменшення розміру інфляційних нарахувань та 3 % річних на 99 % та про стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних в розмірі 8 061,98 грн, пені в розмірі 40472,17 грн та інфляційних нарахувань в сумі 13683,29 грн. за період з 09.11.2023 по 31.03.2024.
Колегія суддів відзначає, що всі інші обґрунтування учасників судового процесу відповідно залишені судовою колегією без задоволення і не приймаються до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
При цьому судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтями 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
На підставі наявних матеріалів справи колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник - ПАТ "Центренерго", в розумінні статті 86 ГПК України не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення Господарського суду Київської області від 07.08.2024 у справі №911/1157/24, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Враховуючи наведене, рішення Господарського суду Київської області від 07.08.2024 у справі №911/1157/24 відповідає матеріалам справи, є законним та обґрунтованим, підстави, передбачені ст.ст. 277-278 ГПК України для його скасування, відсутні.
Керуючись ст. 129, 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Центренерго" на рішення Господарського суду Київської області від 07.08.2024 у справі №911/1157/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 07.08.2024 у справі №911/1157/24 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору покласти на Публічне акціонерне товариство "Центренерго".
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 03.12.2024.
Головуючий суддя В.В. Андрієнко
Судді С.І. Буравльов
В.В. Шапран