Справа № 646/5225/24
№ провадження 1-кп/646/823/2024
02 грудня 2024 року м. Харків
Червонозаводський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12024221100000443 від 13.02.2024 за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України,-
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_4 ,
захисника - ОСОБА_5 ,
обвинуваченого - ОСОБА_3 ,
У провадженні Червонозаводського районного суду м. Харкова перебуває обвинувальний акт відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
Прокурором заявлено клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення застави.
Клопотання мотивоване тим, що під час досудового розслідування до обвинуваченого був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, за час перебування під вартою ризики не зменшились, а тому застосування до обвинуваченого жодного із більш м'яких запобіжних заходів, не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
В обґрунтування доцільності продовження обраного ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою прокурор послався на необхідність запобігти спробам обвинуваченого :
- переховуватися від суду, що підтверджується тим, що ОСОБА_3 , проходить військову службу на посаду номера обслуги 2 кулеметного взводу роти вогневої НОМЕР_1 , солдата резерву 91 запасної роти військової частини НОМЕР_2 , місцезнаходження військової частини в якій він проходить військову службу в будь-який час може змінити місце дислокації в іншу область внаслідок проведення бойових дій на території України, що створить умови для його переховування від органу досудового розслідування та суду в інших областях України, враховуючи, що суворість покарання за кримінальне правопорушення, наслідки та ризик втечі для обвинуваченого у цьому випадку можуть бути визнаними як менш небезпечними ніж покарання і процедура виконання покарання. Крім того вказані обставини утворять складності явки або запізнення обвинуваченого до та суду;
- знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, підтверджується тим, що ОСОБА_3 перебуваючи не в умовах ізоляції може знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин;
- незаконно впливати на потерпілого, свідків, експертів, спеціалістів у цьому ж кримінальному провадженні, що підтверджується тим, що ОСОБА_3 , розуміючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, наслідки та ризик втечі для нього, може самостійно або заручившись підтримкою інших осіб, своїх співслужбовців здійснити вплив на свідків, понятих, як благаючі або умовляючи їх, так і маючи безперешкодний доступ до вогнепальної зброї за допомогою якої може погрожувати свідкам, понятим, експертам щоб вони відмовились від своїх показань, які вони надали на досудовому розслідуванні та в подальшому будуть надавати при судовому розгляді з метою уникнути покарання за вчинений злочин;
- перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, що підтверджується тим, що ОСОБА_3 , перебуваючи на волі, з метою ухилитись від кримінальної відповідальності за вчинений злочин, може умисно вчинити самокалічення або симулювати хворобу, підробивши для цього відповідні документи або іншим обманом, щоб не перебувати в умовах ізоляції. Зокрема, достовірність перевірки підстав неявки до суду вимагатимуть від сторони обвинувачення певного часу, що в свою чергу призведе до необґрунтованого затягування строків судового розгляду та створить можливості для ОСОБА_3 , незаконно впливати, свідка, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні. В той же час останній перебуваючи на волі не буде позбавлений можливості з використанням мобільних телефонів, тощо здійснювати вплив на інших учасників кримінального провадження;
- вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, підтверджується тим, що ОСОБА_3 перебуваючи на волі, як військовослужбовець військової служби, може вчинити інший військовий злочин, а саме самовільне залишення військової частини або місця служби, що кваліфікується за ст. 407 КК України, або дезертирство за ст. 408 КК України, тим самим переховуватись та ухилятись від кримінальної відповідальності за фактом вчинення особливо тяжкого злочину.
Застосування більш м'яких запобіжних заходів, на переконання прокурора, не може запобігти зазначеним вище ризикам; враховуючи, що злочин було вчинено із застосуванням насильства, визначати суму застави недоречно.
Обвинувачений заперечував проти клопотання прокурора щодо продовження відносно нього строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, просив в порядку ст. 616 КПК України скасувати йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та направити його для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Захисник підтримала думку свого підзахисного, зазначила, що обвинувачений позитивно характеризується за місцем проживання, має матір похилого віку, яка потребує стороннього догляду, тому просила змінити обвинуваченому запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, визначити заставу, змінити на цілодобовий домашній арешт або інший більш м'який запобіжний захід.
Суд, заслухавши думку учасників судового провадження, при вирішенні питання про доцільність продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до ст. 331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Так, за змістом ст.ст.131-132 КПК України запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження і застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду.
Відповідно до ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
При вирішенні питання про необхідність ув'язнення особи вагомою підставою є ризик переховування цієї особи від правосуддя та перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином. При цьому переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують.
Вирішуючи питання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому, суд враховує вимоги ст.29 Конституції України, ст.9 Загальної Декларації прав людини, ст. 5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод і ст.12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у ст. 184 КПК України, повинно мітити виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування.
Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу. Наявність підстав для тримання особи під вартою та доцільність подовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
Під час вирішення питання про продовження строку запобіжного заходу обвинуваченому судом враховується, що ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК України, продовжує існувати, а саме можливість переховуватись від суду.
Суддя вважає за необхідне зазначити, що військова агресія проти України, є обставиною (ризиком), яка суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях та якісно погіршує криміногенну обстановку.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Суворість покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти або повторного вчинення злочинів («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 обвинувачується у кримінальному правопорушенню, передбаченого ч. 1 ст.115 КК України, які відповідно до ст. 12 КК України відноситься до особливо тяжких злочинів, строк покарання за санкцією особливо тяжкого злочину передбачає позбавлення волі строком до п'ятнадцяти років.
Отже, можливість призначення суворого покарання має значення під час оцінки ризику переховування від суду. Зазначена обставина на перших етапах притягнення особи до кримінальної відповідальності сама по собі може бути мотивом та підставою переховуватися від органів досудового розслідування чи суду. При цьому, ризик втечі повинен оцінюватися й у світлі інших факторів, а тому суд, вирішуючи питання щодо продовження строку дії запобіжного заходу, враховує тяжкість злочину, який інкримінується ОСОБА_3 у сукупності з іншими обставинами.
Переховуванню від суду не може запобігти заборона виїзду військовозобов'язаних осіб в період воєнного стану за межі України.
При цьому, суддя враховує, що на даний час не всі ділянки державного кордону України контролюються українською владою, а тому, на переконання суду, останній може зокрема незаконно перетнути державний кордон України з метою уникнення кримінальної відповідальності, тому альтернативні запобіжні заходи не в змозі гарантувати належну поведінку обвинуваченого.
Крім того, ОСОБА_3 , будучи професійним військовослужбовцем, має психологічну, фізичну підготовку, навички володіння вогнепальною зброєю, вибуховими речовинами та може незаконно впливати на свідків у даному кримінальному провадженні, які не ще не буди допитані судом під час судового розгляду а тому на переконання судді ризик, передбачений п.3 ч.1 ст.177 КПК України, продовжує існувати.
На переконання суду, існування ризиків, передбачених п.п. 2, 4, 5 ч. 1 ст.177 КК України - знищення, схову або спотворення речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, прокурором належним чином не обґрунтовані та не доведені, а вчинення інших кримінальних правопорушень, прокурором обґрунтований виключно статусом обвинуваченого ОСОБА_3 , який є військовослужбовцем.
Під час розгляду даного клопотання судом також встановлено, що обвинувачений ОСОБА_3 є громадянином України, розлучений, на утриманні третіх осіб не має, раніше не судимий.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Згідно з сформованою практикою Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Враховуючи викладене, а також з урахуванням того, що судовий розгляд кримінального провадження ще не завершений, суд приходить до висновку про неможливість запобігання встановленим ризикам шляхом застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою
Посилання обвинуваченого та його захисника щодо можливості перебування обвинуваченого під цілодобовим домашнім арештом суд не може взяти до уваги, оскільки сама по собі ця обставина не спростовує та не мінімізує наявних ризиків.
За таких обставин, суд не може погодитись з доводами сторони захисту щодо відсутності ризиків, які існували на час обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки ризик це подія, яка імовірно може настати за наявності певних підстав.
Об'єктивність існування зазначених підстав щодо ризиків вбачається з вищенаведених відомостей, а тому суд не може погодитись з доводами сторони захисту щодо дієвості інших запобіжних заходів ніж тримання під вартою.
Щодо клопотання обвинуваченого про скасування відносно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та направлення його для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, на підставі положень ст.616 КПК України, суд зазначає наступне.
Так, відповідно до правил ч.1 ст. 616 КПК України у разі введення в Україні або окремих її місцевостях воєнного стану, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації та/або інших держав проти України підозрюваний, обвинувачений, який під час досудового розслідування або судового розгляду тримається під вартою, крім тих, які підозрюються у вчиненні злочинів проти основ національної безпеки України, а також злочинів, передбачених ст.ст.115, 146-147, 152-156, 186, 187, 189, 255, 255-1, 257, 258-262, 305-321, 330, 335-337, 401-414, 426-433, 436, 437-442 Кримінального кодексу України, має право звернутися до прокурора з клопотанням про скасування цього запобіжного заходу для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Отже, аналізуючи вищевикладене, норми чинного законодавства, у суду відсутні підстави для зміни, скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з зазначених обставин, а тому в задоволені клопотання ОСОБА_3 слід відмовити, з відповідним клопотанням про скасування запобіжного заходу для проходження військової служби за призовом під час мобілізації в порядку ст.616 КПК України обвинувачений має право звернутися до прокурора
Отже, аналізуючи вищевикладене, норми чинного законодавства, у суду відсутні підстави для зміни, скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з зазначених обставин, а тому в задоволені клопотання ОСОБА_3 слід відмовити, з відповідним клопотанням про скасування запобіжного заходу для проходження військової служби за призовом під час мобілізації в порядку ст.616 КПК України обвинувачений має право звернутися до прокурора.
Таким чином, в судовому засіданні не здобуто відомостей, які б безумовно свідчили про неможливість тримання обвинуваченого під вартою, а також не отримано відомостей щодо інших обставин, які б переважали ризики, передбачені ст. 177 КПК України.
У відповідності до ч.4 ст.183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування та щодо злочину, який спричинив загибель людини.
Враховуючи викладене, суд задовольняє клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу обвинуваченого у виді тримання під вартою, оскільки більш м'які запобіжні заходи не забезпечать запобіганню існуючим ризикам та забезпечення виконання обвинуваченим його процесуальних обов'язків.
Керуючись ст. ст. 176, 177, 197, 331, 350, 369-372, 606 КПК України, суд,-
Клопотання прокурора про продовження обраного обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою -задовольнити.
Продовжити строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в умовах Державної установи «Харківський слідчий ізолятор», на 60 днів, тобто до 30 січня 2025 року включно, без визначення розміру застави.
Встановити строк дії ухвали до 30 січня 2025 року включно.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення, а обвинуваченим ОСОБА_3 - в той же строк, але з моменту вручення йому копії ухвали суду.
Суддя ОСОБА_1