Справа №591/3624/22 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/1417/24 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - Державна зрада
28 листопада 2024 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8 ,
розглянувши у режимі відеоконференції у залі суду в місті Суми кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 11 жовтня 2024 року, якою продовжено обвинуваченому ОСОБА_7 строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, без визначення розміру застави,
У провадженні Зарічного районного суду м. Суми перебуває кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 332 КК України.
У рамках даного кримінального провадження прокурор заявив клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, який закінчується 02 листопада 2024 року, мотивуючого його тим, що раніше заявлені ризики, передбачені п. 1, п. 3, п. 5 ст. ч. 1 177 КПК України, існують та не зменшилися і більш м'які запобіжні заходи не забезпечать належну процесуальну поведінку останнього.
Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 11 жовтня 2024 року, продовжено обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою до 09 грудня 2024 року включно без визначення розміру застави.
Не погодившись зі вказаним судовим рішенням, захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 11 жовтня 2024 року та постановити нову ухвалу, якою застосувати до обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту, з носінням засобів електронного контролю за адресою: АДРЕСА_1 . Звільнити ОСОБА_7 з-під варти та встановити йому такі обов'язки: прибувати за кожною вимогою до суду; прибувати до визначеної службової особи із встановленої періодичністю; не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора, суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; утримуватися від спілкування зі свідками у кримінальному провадженні № 22022200000000016.
В обґрунтування своїх вимог захисник посилається на те, що суд не визначив розмір застави при продовженні обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Посилання прокурора в поданому клопотанні про наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України є формальними. Так, з моменту обрання обвинуваченому запобіжного заходу минуло вже 2,5 років, кримінальне провадження тривалий час знаходиться на розгляді в суді першої інстанції, допитано 30 свідків, всі письмові докази надані суду.
Окрім цього, допитані в судовому засіданні свідки не підтверджують обставини, що зазначені в обвинувальному акті, а саме не підтвердили факти закликання обвинуваченим не чинити супротив окупаційним російським військам та необхідність скласти зброю.
Також, з наданих протоколів щодо проведення НСРД можливо зрозуміти, що обвинуваченому неодноразово пропонували перейти на бік РФ або отримати від країни агресора допомогу для громади, проте ОСОБА_7 на це не погодився й не вчинив цих дій.
Даних про те, що в матеріалах кримінального провадження наявні будь-які офіційні дані незаконного тиску чи впливу на свідків та інших осіб, у сторони обвинувачення не мається, як і підстав обґрунтовано припускати можливість знищення доказів у справі.
Обвинувачений ОСОБА_7 займає відповідальну посаду міського голови, має сталі соціальні зв'язки (цивільну дружину, двоє дітей, онуків, мати та батька похилого віку). Також ОСОБА_7 є особою з інвалідністю 3 групи, пов'язаного із травмою хребта, а тому запобіжний захід у виді тримання під вартою може завдати йому фізичних та моральних страждань, і навіть створити загрозу його життю чи призвести до серйозного погіршення здоров'я.
Щодо ризику переховування, то апелянт зауважує, що мати обвинуваченого має на праві власності квартиру в м Суми, де можливо обрати ОСОБА_7 цілодобовий домашній арешт з носінням електронного браслету, враховуючи значну віддаленість м. Суми до державного кордону, ніж м. Середина-Буда.
Таким чином, ризики відповідно до ст. 177 КПК України щодо ОСОБА_7 в даному кримінальному провадженні відсутні, доводи прокурора є надуманими, здебільшого з метою тиску на обвинуваченого.
Заслухавши доповідь головуючого - судді щодо змісту оскаржуваного рішення та доводів апеляційної скарги, обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника - адвоката ОСОБА_8 на підтримку поданої апеляційної скарги, думку прокурора, який щодо задоволення апеляційної скарги - заперечував, просив ухвалу суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно вимог ст.177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , вищезазначених вимог Закону дотримався в повному обсязі.
Задовольняючи клопотання прокурора, подане в рамках кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 332 КК України, про продовження останньому строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, судом було встановлено наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, які не зменшилися та існують з огляду на конкретні обставини кримінального провадження, а саме, що інкримінований ОСОБА_7 злочин, передбачений ч. 2 ст. 111 КК України, є особливо тяжким кримінальним правопорушення, за яким передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років або довічне позбавлення волі з конфіскацією майна. Окрім цього, обвинувачений мав певні контакти із представниками місцевої влади РФ, що може бути мотивом та підставою для останнього вчинити дії спрямовані на переховування від суду для уникнення притягнення до кримінальної відповідальності.
Також обвинувачений має проросійку налаштованість, тісні зв'язки з військовими та силовими структурами РФ, що обумовлює існування ризику продовження останнім вчинення кримінальних правопорушень, які спрямовані на проведення підривної діяльності України. Цілком підтвердженим залишається ризик можливого впливу ОСОБА_7 на свідків у даному кримінальному провадженні, який ґрунтується на обізнаності обвинуваченого про місця проживання свідків сторони обвинувачення.
Відповідно, висновок суду про те, що неможливо запобігти ризикам, які існували на час обрання ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а саме переховування останнього від суду, незаконний вплив на свідків, з метою зміни їх свідчення, вчинення іншого кримінального правопорушення, шляхом застосування до обвинуваченого більш м'яких запобіжних заходів, є вмотивованим і з таким висновком погоджується і колегія суддів.
Колегія суддів звертає увагу і на те, що Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
Таким чином, з врахуванням практики ЄСПЛ, а також тих обставин, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочинів, які відповідно до ст. 12 КК України є тяжкими та особливо тяжкими, тобто останній становить небезпеку для суспільства та в даному конкретному випадку суспільний інтерес має більшу вагу над повагою до свободи особи, а тому, і з цих підстав, продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_7 є виправданим.
Вище вказане, підтверджує існування ризику переховування обвинуваченого від суду, у разі звільненні його з-під варти. Також необхідно враховувати, що в умовах воєнного стану питання щодо забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого набуває особливого значення, оскільки здійснення правосуддя в особливих умовах ускладнюється наявністю певних перешкод, які не існують у мирний час та вимагає від учасників судового розгляду відноситись до виконання своїх обов'язків, та реалізації наданих прав з більшою відповідальністю і зобов'язує суд діяти більш ефективно та організовано.
У зв'язку із викладеним, колегія суддів не погоджується із доводами сторони захисту про недоведеність органом досудового розслідування вищевказаного ризику та вважає їх такими, що спростовуються наданими апеляційному суду матеріалами провадження.
Крім того, суд наголошує, що під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених ст.111 КПК України, за наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України, застосовується запобіжний захід, визначений п. 5 ч. 1 ст. 176 КПК України, а саме - тримання під вартою (ч. 6 ст. 176 КПК України).
При встановленні наявності ризику впливу на свідків слід враховувати встановлену Кримінальним процесуальним кодексом України процедуру отримання показань від осіб, які є потерпілими та свідками, у кримінальному провадженні, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК України.
З огляду на зазначені положення закону, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від потерпілих та свідків, та дослідження їх судом.
Так, всі заявлені стороною обвинувачення свідки судом першої інстанції не допитані, тому є вагомі підстави вважати, що у разі застосування до обвинуваченого альтернативного по відношенню до тримання під вартою запобіжного заходу, не пов'язаного з виключними запобіжниками у комунікації та його переміщеннях, останній зможе здійснити незаконний вплив на свідків з метою зміни наданих ним показань для уникнення від кримінальної відповідальності за скоєні злочини.
Водночас, висновки суду першої інстанції щодо наявності ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, апеляційний суд також вважає обґрунтованим, зважаючи на обставини вчинення інкримінованого обвинуваченому ОСОБА_7 кримінального правопорушення направленого на спричинення шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України, тобто державі, в якій він проживає, що є підставою вважати, що існує можливість, якою по суті є ризики, вчинення ОСОБА_7 іншого кримінального правопорушення.
Доводи апелянта про відсутність підтвердження існування ризиків заявлених прокурором, апеляційний суд визнає безпідставними, оскільки ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій.
Колегія суддів звертає увагу, що КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК України.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Щодо доводів апелянта про недоведеність існування ризику знищення, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вказаний ризик не був заявлений прокурором під час подання клопотання про продовження відносно обвинуваченого ОСОБА_7 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов вірного висновку про необхідність задоволення клопотання прокурора та продовження обвинуваченому строк дії запобіжного заходу саме у виді тримання під вартою, з чим погоджується і колегія суддів, оскільки доводами клопотання доведена неможливість застосування до останнього більш м'якого запобіжного заходу.
За таких обставин, під час апеляційного розгляду даного кримінального провадження не було здобуто доказів, за яких можливо було б дійти висновку про незаконність прийнятого судом рішення та відсутність підстав для скасування відносно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Виходячи з рішення Конституційного суду України №4-р/2019 від 13 червня 2019 року у справі за конституційною скаргою щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини другої статті 392 Кримінального процесуального кодексу України, предметом апеляційного розгляду в даному провадженні є лише ухвала суду про продовження строку тримання під вартою, постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
У даному рішенні Конституційний Суд України констатував, що положення статей 3, 21, 29 Конституції України у системному зв'язку з частиною першою її статті 55 зобов'язують орган законодавчої влади при здійсненні регулювання обмеження права особи на свободу та особисту недоторканність у кримінальному судочинстві гарантувати такій особі право на судовий захист, у тому числі можливість оскарження в апеляційному порядку будь-яких форм та способів обмеження її конституційного права на свободу та особисту недоторканність, з обов'язковим збереженням справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, дотриманням вимог процесуальної дієвості, ефективності, швидкості процесу тощо.
За таких обставин, переглядаючи ухвалу суду першої інстанції в частині продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку тримання під вартою на стадії судового розгляду, суд апеляційної інстанції в межах апеляційного розгляду не може вдаватися до оцінки обґрунтованості висунутого обвинувачення, яке вже є предметом розгляду судом першої інстанції, а також вирішення питань, пов'язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні злочину.
Тому доводи апелянта, які зводяться до надання оцінки показам допитаних у судовому засідання свідків та долучених письмових доказів, колегія суддів вважає необґрунтованими.
Розумність строку тримання під вартою не піддається абстрактній оцінці. Законність тримання під вартою необхідно оцінювати, виходячи з особливостей конкретної справи. Проте продовження строку тримання під вартою можна виправдати, коли є конкретні ознаки існування реальної суспільної потреби, які незважаючи на презумпцію невинуватості, переважають вимогу права, передбаченого ст. 5 Конвенції (рішення у справі "Lavents v. Latvia" п. 70).
Відповідальність за дотримання розумних строків тримання підозрюваного під вартою покладається в першу чергу на національні судові органи (рішення у справі "Геращенко проти України" п. 100).
Відповідно до ч.3 ст.331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
На переконання колегії суддів, судом першої інстанції дотримані зазначені вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 , досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження такого запобіжного заходу. При цьому, в оскаржуваній ухвалі докладно наведені мотиви, з яких було прийнято відповідне рішення.
Доводи захисника про те, що суд повинен був застосувати положення ч. 3 ст. 183 КПК України, та визначити розмір застави є неспроможними.
Так, згідно з вимогами абз. 3 ч. 4 ст. 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 КК України.
Враховуючи те, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, тобто у вчиненні злочину, який прямо включений до переліку, передбаченого ч. 4 ст. 183 КПК України, суд першої інстанції, як при постановленні ухвали про застосування, так і при постановленні ухвали про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, мав право не визначити розмір застави, що і було зроблено, з посиланням на норму закону, яка дозволяла прийняти таке рішення.
Крім того, колегія суддів зауважує про те, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого злочину, що має надзвичайно високий ступінь суспільної небезпеки, зумовлений тяжкими наслідками для суспільства, наявність по справі реальних ознак справжнього реального суспільного інтересу, також, враховуючи, що одне із кримінальних правопорушень направлене проти територіальної цілісності, недоторканості та державного суверенітету України, вчинене в умовах воєнного стану, зважаючи на наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а також враховуючи практику Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного (обвинуваченого), а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства, більш м'який запобіжний захід ніж тримання під вартою без права внесення застави не забезпечить виконання покладених на ОСОБА_7 обов'язків та досягненню мети кримінального провадження.
Посилання сторони захисту на те, що обвинувачений має міцні соціальні зв'язки, наявність утриманців, репутації ОСОБА_7 за місцем роботи, самі по собі не спростовують висновків суду першої інстанції щодо доцільності продовження тримання останнього під вартою, не зменшують існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, зазначених в оскаржуваній ухвалі. Крім того, ці обставини існували на час вчинення інкримінованого обвинуваченим злочинів, і не стали стримуючим фактором для нього від противоправних дій.
Доказів того, що ОСОБА_7 за станом здоров'я не може утримуватись під вартою слідчому судді не надано, а також не надано під час апеляційного розгляду
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала є законною та обґрунтованою, підстав для її скасування під час апеляційного розгляду не встановлено, а тому, вказане судове рішення слід залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів -
Ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 11 жовтня 2024 року, якою обвинуваченому ОСОБА_7 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, без визначення розміру застави, залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на цю ухвалу - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4