Справа № 607/22374/23Головуючий у 1-й інстанції Кунець Н.Р.
Провадження № 22-ц/817/900/24 Доповідач - Костів О.З.
Категорія -
20 листопада 2024 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Костів О.З.
суддів - Гірський Б. О., Храпак Н. М.,
за участю секретаря судового засідання - Сович Н.А.,
представника апелянта - адвоката Костюка В.О.,
відповідачки - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі цивільну справу №607/22374/23 за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката КОСТЮКА Вадима Олеговича на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24.07.2024, ухвалене суддею Кунець Н.Р., повний текст якого складено 08.08.2024, у справі за позовом ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат КОСТЮК Вадим Олегович, до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Перша Тернопільська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус ВАСИЛЕВИЧ Ольга Олексіївна про визнання майна особистою приватною власністю, -
15.11.2023 ОСОБА_4 , в інтересах якої діє адвокат Костюк В.О., звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Перша Тернопільська державна нотаріальна контора, про визнання майна особистою приватною власністю.
В обґрунтування заявлених вимог позивачка зазначає, що 09.07.2019 вона зареєструвала шлюб із ОСОБА_5 25.07.2019 вона за власні кошти у сумі 537000 грн придбала двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. Спадкоємцями його майна є його дочка ОСОБА_1 , в користь якої ОСОБА_5 за життя склав заповіт, та вона, оскільки має обов'язкову частку у спадщині, так як є пенсіонером та непрацездатною особою. Позивачка вказує, що подала державному нотаріусу Першої Тернопільської Державної нотаріальної контори Попіль З.З. заяву, у якій просила виключити з маси спадкового майна померлого ОСОБА_5 його частку в квартирі АДРЕСА_2 , оскільки дана квартира була придбана нею одноосібно за її особисті кошти, однак нотаріусом було усно відмовлено у задоволенні даного клопотання та порекомендовано звернутись до суду з відповідним позовом.
Позивачка звертає увагу, що квартира АДРЕСА_2 , є її особистою приватною власністю, а не спільною сумісною разом з покійним чоловіком ОСОБА_5 , оскільки була придбана нею за особисті кошти.
Зокрема, 04.07.2019 вона продала свою двокімнатну квартиру АДРЕСА_3 , за 324276 грн. Крім того, 26.01.2018 вона перебувала в республіці Італія та придбала в результаті обміну 7960 доларів США, які потім в 2019 році привезла з собою в Україну. Також вона мала і власні заощадження в розмірі 15000 Євро. При цьому позивачка зауважує, що на час укладення шлюбу з ОСОБА_5 кожен з них мав свої заощадження, а короткий період між продажем однієї квартири та купівлею іншої, на думку позивачки, свідчить про те, що двокімнатна квартира АДРЕСА_2 , не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є її особистою приватною власністю, оскільки придбана за особисті кошти.
На підставі викладеного позивачка просила суд позов задовольнити та визнати двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , її особистою приватною.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24.07.2024 у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник позивачки - адвокат Костюк В.О. подав на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального права, а також неповне встановлення фактичних обставини справи.
Апеляційна скарга мотивована тим, що майно, придбане хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Вказує, що 04.07.2019 ОСОБА_4 продала свою двокімнатну квартиру АДРЕСА_3 , за 324276 грн. Після цього, 09.07.2019 ОСОБА_4 зареєструвала шлюб з ОСОБА_5 . 25.07.2019 ОСОБА_4 за власні кошти в сумі 537000 грн придбала двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
До цього часу, як зазначає апелянт, з 2002 року позивач ОСОБА_4 проживала та працювала в Республіці Італія, де 26.01.2018 придбала в результаті обміну 9680 доларів США, які потім в 2019 році привезла з собою в Україну. Крім того, вона мала і власні заощадження у розмірі 15000 Євро.
Звертає увагу на те, що проміжок часу від продажу власної квартири ОСОБА_4 до купівлі спірної квартири складає 21 день, а на момент придбання спірної квартири ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебували у шлюбі всього 15 днів.
За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, і особа не зобов'язана доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі № 6-843цс17.
При цьому належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
В пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.
Верховний Суд у постанові від 20.06.2018 справі №263/240/16-ц (провадження №61-14182св18) прийшов до висновку, що згідно з частиною першою статті 29 КпШС України, якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя з покладенням на нього обов'язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. Аналогічне положення закріплене в статтях 60, 70 СК України, статті 368 ЦК України. Отже, наведеними нормами права передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя.
Вказує, що виходячи із аналізу зазначених норм, судам, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільного нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Крім того, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Таким чином вважає, що у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Вказує, що суд першої інстанції не надав належної оцінки джерелу походження коштів на придбання спірної квартири та часу її набуття.
При цьому зазначає, що поза увагою суду першої інстанції залишилось відсутність будь-яких доказів з боку відповідачки ОСОБА_1 про наявність у ОСОБА_5 хоча б найменших заощаджень та витрату їх на купівлю спірної квартири. Відповідач ОСОБА_1 посилалася виключно на презумпцію спільної сумісної власності подружжя.
Враховуючи вищевикладене, вважає, що висновок суду першої інстанції не відповідає фактичним обставинам справи, при ухваленні рішення не було надано належної оцінки доказам у справі, а тому воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, у оскаржуване рішення місцевого суду залишити без змін, оскільки вважає його законним та обґрунтованим.
Зокрема зазначає, що доказів декларування ввезення позивачкою будь-яких сум у іноземній валюті на митну територію Україні матеріали справи не містять, так само, як і обґрунтування доводів про володіння позивачкою 15000 Євро.
Крім того зазначає, що як вбачається із заяви ОСОБА_5 про згоду на купівлю, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Василевич О.О. 25.07.2019 за реєстровим №939, ОСОБА_5 усвідомлюючи значення своїх дій, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, діючи добровільно, за відсутності будь-якого примусу як фізичного, так психічного, маючи необхідний обсяг цивільної дієздатності, дає свою згоду на купівлю та на укладення і підписання договору купівлі-продажу його дружиною ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_4 , з ціною і на умовах на розсуд дружини. Також, ОСОБА_5 підтвердив, що гроші, які витрачаються на придбання зазначеного об'єкта нерухомості, є їхньою спільною сумісною власністю подружжя та що придбана квартира також буде об'єктом їхнього права спільної сумісної власності подружня, як така, що набувається ними за час шлюбу. При цьому ствердив, що договір купівлі-продажу квартири (зміст якого ним прочитаний і йому зрозумілий) буде укладатися дружиною в інтересах сім'ї на умовах, які вони попередньо обговорили і вважають вигідними для них, і укладання цього договору відповідає їхньому спільному волевиявленню. Зміст ст.ст.60, 65 Сімейного кодексу України йому нотаріусом роз'яснено та зрозуміло. Нотаріусом встановлено дієздатністю ОСОБА_5 , який підписав цю заяву, та факт реєстрації шлюбу.
Вважає, що суд першої інстанції вірно послався на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 03.06.2024 у справі №712/3590/22, у якій Об'єднана палата відступила від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29.07.2020 у справі №127/16354/17 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.05.2019 у справі №523/8319/14-ц, про те, що: «наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору на придбання майна, зафіксованої у такому договорі, не свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки письмова згода необхідна при розпорядженні таким майном, а не на його придбання», та за зазначила, що у разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) для набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність.
В судовому засіданні позивачка та її представник просили задовольнити апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній.
Відповідачка просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін оскаржуване судове рішення, оскільки вважає його законним та обґрунтованим.
Треті особи в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про день і час розгляду справи.
Заслухавши доповідача, сторін у справі, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення виходячи із наступного.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
На думку колегії суддів, таким вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Судом встановлено наступні обставини.
04.07.2019 приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіною Я.В. посвідчено та зареєстровано в реєстрі за №3191 Договір купівлі-продажу квартири, згідно якого Продавець ОСОБА_4 передає у власність (продає) Покупцю ОСОБА_6 , а Покупець приймає від Продавця (купує) квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 і зобов'язується сплатити за неї обговорену грошову суму.
За умовами п.2.1 Договору, за погодженням Сторін продаж квартири проводиться за узгодженою між Сторонами ціною 324276.00 грн, які Продавець ОСОБА_4 одержала від Покупця ОСОБА_6 до підписання цього договору (попередня оплата товару).
З виписок з рахунку № НОМЕР_1 в Євро, поточного рахунку у Вігіццоло станом на 30.03.2018, яка перекладена з італійської та англійської мов на українську мову вбачається рух коштів по рахунку ОСОБА_7 за період з 31.12.2018 по 30.03.2018.
Згідно квитанції за вих.№1084511/0385, яка перекладена з італійської та англійської мов на українську мову, 26.01.2018 Кобасі Людмилі з рахунку №0002/001/0131361 виплачено кошти у сумі 9680.00 доларів США, що еквівалентно 7967.08 Євро.
Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , виданого 09.07.2019, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 09.07.2019 зареєстрували шлюб у Тернопільському міськрайонному відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, про що складено актовий запис №1145.
25.07.2019 приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Василевич О.О. посвідчено та зареєстровано в реєстрі за №940 Договір купівлі-продажу квартири, відповідно до якого Продавець ОСОБА_8 передає у власність Покупця ОСОБА_4 (продає), а Покупець приймає у власність (купує) належну Продавцю квартиру АДРЕСА_4 .
Продаж зазначеної квартири, за домовленістю Сторін, вчинено за суму 537000.00 грн (п.2.1 Договору).
В п.1.10 Договору зазначено, що на купівлю квартири від чоловіка Покупця ОСОБА_5 отримана згода, що підтверджена заявою від його імені, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Василевич О.О. 25.07.2019 за реєстровим № 939.
За умовами п.4.3 Договору, зміст ст.ст.182, 203, 209, 215-220, 225, 229-236, 257, 258, 261, 405, 655, 657-663, 673, 678 Цивільного кодексу України, ст.ст.6, 9 Житлового кодексу України, ст.ст.60, 65, 74, 177 Сімейного кодексу України, ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», пункту 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2006 № 45, Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2009 № 5 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 №572» Сторонам нотаріусом роз'яснено та зрозуміло.
Відповідно до п.4.5 Договору, сторони ствердили, що:
- договір прочитаний ними, кожним особисто;
- однаково розуміють значення і умови цього договору та його правові наслідки;
- правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;
- їх волевиявлення є вільним і відповідає їх внутрішній волі;
- договір не носить характеру фіктивного та удаваного правочину;
- ціна продажу, зазначена в п.2.1 цього договору, відповідає їх дійсним намірам;
- не обмежені в праві укладати правочини, не визнані у встановленому порядку недієздатними повністю або частково, не страждають на захворювання, що перешкоджають усвідомленню ними суті цього договору.
Як вбачається із заяви ОСОБА_5 про згоду на купівлю, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Василевич О.О. 25.07.2019 за реєстровим № 939, ОСОБА_5 , усвідомлюючи значення своїх дій, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, діючи добровільно, за відсутності будь-якого примусу як фізичного, так психічного, маючи необхідний обсяг цивільної дієздатності, дає свою згоду на купівлю та на укладення і підписання договору купівлі-продажу його дружиною ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_4 , за ціною і на умовах на розсуд дружини. Також, ОСОБА_5 підтвердив, що гроші, які витрачаються на придбання зазначеного об'єкта нерухомості, є їхньою спільною сумісною власністю подружня та що придбана квартира також буде об'єктом їхнього права спільної сумісної власності подружня, як така, що набувається ними за час шлюбу. При цьому ствердив, що договір купівлі-продажу квартири (зміст якого ним прочитаний і йому зрозумілий) буде укладатися дружиною в інтересах сім'ї на умовах, які вони попередньо обговорили і вважають вигідними для них, і укладання цього договору відповідає їхньому спільному волевиявленню. Зміст ст.ст.60, 65 Сімейного кодексу України йому нотаріусом роз'яснено та зрозуміло. Нотаріусом встановлено дієздатністю ОСОБА_5 , який підписав цю заяву, та факт реєстрації шлюбу.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №175158819 від 25.07.2019, квартира загальною площею 50.9 кв.м., житловою площею 29.8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_6 , належить ОСОБА_4 на праві приватної власності.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого 09.02.1987 Відділом ЗАГСу Тернопільського міськвиконкому, ОСОБА_9 народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 та її батьками є ОСОБА_5 та ОСОБА_10 .
ОСОБА_9 30.07.2011 зареєструвала шлюб із ОСОБА_11 , у зв'язку із чим змінила прізвище на « ОСОБА_12 », що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_4 , виданим 30.07.2011 Відділом реєстрації актів цивільного стану Тернопільського міського управління юстиції.
10.06.2022 приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Березій З.А. посвідчено та зареєстровано в реєстрі за №3703 заповіт, згідно якого ОСОБА_5 на випадок своєї смерті зробив таке розпорядження: належні йому на праві приватної власності земельні ділянки площею 2.2868 га, кадастровий номер 6124682100:01:001:0067, площею 1.4834 га, кадастровий номер 6124681600:01:002:0021, площею 0.0839 га, кадастровий номер 6124681600:01:004:0366, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а також все інше майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що буде належати йому на день смерті і на що він за законом матиме право, а також грошові заощадження, заповідає дочці ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у м.Тернопіль, що вбачається із свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 , виданого 02.03.2023 Тернопільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Відповідно до пенсійного посвідчення № НОМЕР_6 серії НОМЕР_7 , виданого Пенсійним фондом України 25.11.2014, терміном дії - довічно, ОСОБА_4 отримує пенсію за віком.
02.06.2023 Першою Тернопільською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу № 336/2023 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , за заявою ОСОБА_1 №950, у якій остання вказала, що спадкове майно, яке належало спадкодавцю - її батьку ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та на яке вона має право за заповітом, посвідченим приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Березій З.А. 10.06.2022 за реєстровим № 3703, вона приймає.
Також, 25.08.2023 ОСОБА_4 звернулась до Першої Тернопільської державної нотаріальної контори із заявою №1524, у якій вказала, що вона, як непрацездатна за віком, має право на обов'язкову частку у спадщині після смерті свого чоловіка ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , відтак спадкове майно, на яке, вона має право, вона приймає. Крім неї іншим спадкоємцем є дочка спадкодавця - ОСОБА_1 , в користь якої складено заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Березій З.А. 10.06.2022 за реєстровим №3703, зміст якого їй відомий.
Відповідно до клопотання №250, яке зареєстроване Першою Тернопільською державною нотаріальною конторою 10.10.2023 за №664/02-4, адвокат Вадим Костюк, який діє в інтересах ОСОБА_4 , просив виключити з маси спадкового майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 його частку в квартирі АДРЕСА_2 так як дана квартира була придбана ОСОБА_4 одноосібно за її особисті кошти, які вона отримала від продажу своєї квартири у м.Обухів, Київської області.
Державним нотаріусом Першої Тернопільської державної нотаріальної контори Попіль З. 13.10.2023 та 14.11.2023 надіслано запити №1836/02-14, №2052/02-14 до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області щодо наявності у провадженні суду справи за позовом ОСОБА_4 та/або ОСОБА_1 .
Згідно з відповіддю Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23.11.2023, державного нотаріуса Першої Тернопільської державної нотаріальної контори Попіль З. повідомлено, що згідно даних комп'ютерної програми «Д-3» 15.11.2023 судом зареєстровано позов ОСОБА_4 , в інтересах якої діє ОСОБА_13 , до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Перша Тернопільська державна нотаріальна контора, про визнання майна особистою приватною власністю. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справі надано єдиний унікальний номер 607/22374/23 та визначено головуючого суддю Кунець Н.Р. Ухвалою суду від 20.11.2023 позовну заяву ОСОБА_4 залишено без руху для усунення недоліків.
07.12.2023 Першою Тернопільською державною нотаріальною конторою зареєстровано заяву ОСОБА_1 за № 876/01-16, у якій остання просила видати їй свідоцтво про право на спадщину за заповітом щодо майна померлого ОСОБА_5 з урахуванням обов'язкової частки у цій спадщині ОСОБА_4 , як непрацездатної особи, в тому числі на ідеальної частки квартири АДРЕСА_4 , яка є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , набутого ОСОБА_4 в інтересах подружжя (сім'ї) за договором купівлі-продажу квартири 25.07.2019 і згоди на укладання цього договору ОСОБА_4 , від ОСОБА_5 , як її чоловіка, що зафіксовано у п.1.10 вказаного договору.
Як вбачається з відповіді Першої Тернопільської державної нотаріальної контори №2183/01-16 від 08.12.2023, адресованої ОСОБА_1 , останній повідомлено, що 07.12.2023 до Першої Тернопільської державної нотаріальної контори надійшла ухвала про відкриття провадження у справі № 607/22374/23, провадження №2/607/3983/2022 від 01.12.2023 за позовом ОСОБА_4 , в інтересах якої діє адвокат Костюк Вадим Олегович, до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Перша Тернопільська державна нотаріальна контора про визнання майна особистою приватною власністю, у зв'язку із чим вчинення нотаріальних дій зупинено до вирішення справи судом.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачкою позовних вимог. Також, суд, посилаючись на правову позицію, викладену Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03.06.2024 у справі №712/3590/22, згідно з якою у разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) для набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність.
Однак, колегія суддів з таким висновком суду не погоджується.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
На майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведенню.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).
Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплене у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України)).
Відповідно до частин першої, другої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або в позасудовому порядку.
Згідно з частинами першою, другою статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Так, відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Стаття 60 СК України містить норму про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі у судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Отже, на майно, набуте за час шлюбу, поширюється презумпція права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, а й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи приписів статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є:
1) час набуття такого майна;
2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття);
3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.
Стаття 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.
Головними принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов'язок доведення обґрунтованості усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов'язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.
Згідно з частинами першою, п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач, є підставою для відмови у позові, а в разі, якщо на тому наполягає відповідач, - для відхилення його заперечень проти позову. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільності майна подружжя, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Суть поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При ухваленні рішення суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, в зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначенням переліку об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення вартості.
Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а в разі недосягнення згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Згідно з частинами другою та третьою статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
У постанові Верховного Суду від 22.01.2020 у справі № 711/2302/18 викладений загальний правовий висновок про те, що статтями 60, 70 СК України, статтею 368 ЦК України передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбане під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпції належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява одного з подружжя про те, що річ була куплена на її особисті кошти, не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Колегія суддів враховує, що суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 (провадження №14-182цс21)).
Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них надалі вчиняти узгоджені дії для вичерпання конфлікту.
Спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (провадження №14-67цс20)).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов'язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.
Згода - одностороннє волевиявлення суб'єкта права. Вчинення згоди - односторонній правочин, оскільки особа тим самим реалізує своє право та робить це можливим для інших осіб здійснити своє право. Згода може бути:
(а) передумовою для встановлення правовідносин між особою, яка надала цю згоду, та адресатом згоди або між останнім та іншими особами;
(б) юридичним фактом у вже існуючих правовідносинах, що дозволяє або обумовлює ті чи інші етапи їх існування;
(в) дією, спрямованою на припинення правовідносин.
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, із посиланням на правову позицію, викладену Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03.06.2024 у справі № 712/3590/22, зазначив, що оскільки при укладенні договору купівлі-продажу квартири ОСОБА_5 подав нотаріусу заяву про згоду на купівлю спірної квартири, вказавши при цьому, що гроші, які витрачаються на придбання зазначеного об'єкта нерухомості, є їхньою спільною сумісною власністю подружня та що придбана квартира також буде об'єктом їхнього права спільної сумісної власності подружня, як така, що набувається ними за час шлюбу, а тому суд вважав, що спірна квартира є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
З таким висновком колегія суддів не погоджується.
У зазначеній вище постанові Верховний Суд зазначив, що у разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) для набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність.
Таким чином, у даній постанові мова йде про фіксування згоди одного з подружжя на розпорядження коштами для набуття майна в спільну сумісну власність безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя.
Однак, у справі, яка переглядається, у тексті договору купівлі-продажі спірної квартири така згода іншого з подружжя відсутня. Натомість, в п.1.10 договору лише зазначено, що на купівлю квартири від чоловіка Покупця - ОСОБА_5 отримана згода. Така згода ОСОБА_5 викладена в окремому документі - «Заяві-згоді» від 25.07.2019, яка підписана ним особисто та в якій відсутній підпис позивачки ОСОБА_4 . При цьому ані у вказаному пункті договору, ані у будь-якому іншому не зазначено про ознайомлення позивачки із змістом такої заяви ОСОБА_5 . Також в тексті самого договору відсутні будь-які посилання на те, що ОСОБА_4 визнає, що спірна квартира набувається за спільні кошти подружжя у спільну сумісну власність. Сама позивачка аналогічної заяви нотаріусу не подавала. В договорі купівлі-продажу відсутня вказівка на те, що заява-згода ОСОБА_5 є додатком чи невід'ємною частиною договору.
З огляду на зазначене вище, колегія суддів вважає, що у позивачки було відсутнє волевиявлення на погодження поданої ОСОБА_5 нотаріусу заяви-згоди на придбання квартири, як такої, що придбана за спільні кошти подружжя, а тому колегія суддів не погоджується з рішенням місцевого суду про те, що спірна квартира у цілій своїй частці була придбана за спільні кошти подружжя.
Таким чином колегія суддів не може погодитися з доводами відповідачки про те, що на момент укладення договору купівлі-продажу існувала домовленість подружжя про те, що спірна квартира набувається у спільну сумісну власність.
Поряд з цим, слід зазначити, що в матеріалах справи відсутні будь-які відомості щодо наявності у померлого чоловіка позивачки - ОСОБА_5 на день укладення договору купівлі-продажу квартири будь-яких особистих коштів, не надано таких доказів і відповідачкою.
Крім того, колегія суддів враховує, що 04.07.2019 ОСОБА_4 продала свою двокімнатну квартиру АДРЕСА_3 за 324276 грн, після чого через п'ять днів - 09.07.2019 уклала шлюб з ОСОБА_5 , а ще через незначний проміжок часу (16 днів) - 25.07.2019 року укладає договір купівлі-продажу та купує спірну двокімнатну квартиру АДРЕСА_7 .
Звертаючись до суду з позовними вимогами про визнання квартири АДРЕСА_8 особистою приватною власністю позивачка посилалась на те, що при купівлі спірної квартири окрім коштів, отриманих за продаж власної квартири у м.Обухів, Київської області, в сумі 324276 грн, нею було використано і 9680 доларів США, які вона привезла з Італії, а також власні заощадження в сумі 15000 Євро.
У відповідності до п.3 ч.1 ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Як зазначалось вище, на майно, набуте за час шлюбу, поширюється презумпція права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.
В цивільних (господарських) справах стандартом доказування є "перевага доказів", стандарт також відомий як "баланс ймовірностей", де основним принципом є змагальність сторін, а суд виступає лише арбітром.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічний стандарт доказування застосовано, зокрема, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 14.12.2021 у справі № 917/2117/19.
Колегія суддів враховує доводи позивачки про те, що від моменту продажу нею квартири у м.Обухів до купівлі спірної квартири 25.07.2019 пройшов незначний проміжок часу, що з урахуванням наведеного вище стандарту доказування свідчить про використання вилучених від продажу квартири коштів для купівлі квартири АДРЕСА_8 .
Натомість посилання позивачки, що для купівлі спірної квартири вона використала ще й власні заощадження у розмірі 9680 доларів США та 15000 Євро не підтверджено жодними доказами.
Із врахуванням обставин справи та наявних у ній доказів, колегія суддів вважає, що особистою приватною власністю позивачки слід вважати частку з придбаної нею спірної квартири, розмір якої пропорційний сумі сплачених особистих коштів в розмірі 324276 грн, отриманих від продажу квартири у АДРЕСА_9 , що у відсотковому відношенні складає 60.38 % від суми 537000 грн, за яку було придбано спірну квартиру.
Що стосується решти частки спірної квартири, яка становить 39.62%, то колегія суддів вважає, що саме ця частка квартири є спільним майном подружжя, оскільки позивачкою не доведено у відповідності до вимог позовної заяви та апеляційної скарги, що кошти в сумі 9680 доларів США, які вона придбала в республіці Італія за квитанцією Банку від 26.01.2018 були використані саме для купівлі спірної квартири, як і не надала доказів наявності в неї та відповідне використання коштів в сумі 15000 Євро, які, як зазначає остання, є також її заощадженням. Таким чином, частина від 39.62% спірної квартири, що становить 19.81%, належить позивачці як частка у спільній сумісній власності подружжя, а інших 19.81% - належало померлому ОСОБА_5 .
З огляду на зазначене вище, колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24.07.2024 та ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_4 задовольнити частково, визнавши за нею право власності на 80.19% квартири АДРЕСА_8 , з яких 60.38% - особиста приватна власність та 19.81% - частка у спільному майні подружжя.
У зв'язку із частковим задоволенням апеляційної скарги, відповідно до приписів ст.141 ЦПК України, з відповідачки в корись позивачки підлягає стягненню судовий збір, сплачений апелянтом за подання позовної заяви та апеляційної скарги пропорційно до задоволених вимог в розмірі 80.19%, а саме 6816.15 грн за подання позовної заяви та 10224.23 грн за подання апеляційної скарги, що разом становить 17040.38 грн.
Керуючись ст.ст.141, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката КОСТЮКА Вадима Олеговича - задовільнити частково.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 липня 2024 року - скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги - задовольнити частково.
Визнати за позивачкою ОСОБА_14 (РНОКПП: НОМЕР_6 ) право власності на квартиру АДРЕСА_8 в розмірі 80.19%, з яких 60.38% - особиста приватна власність позивачки та 19.81% - частка у спільному майні подружжя.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_8 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_6 ) судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви в розмірі 6816 гривень 15 копійок та апеляційної скарги в розмірі 10224 гривні 23 копійки, а всього - 17040 гривень 38 копійок.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 02 грудня 2024 року.
Головуючий
Судді