Справа № 686/6637/23
Провадження № 1-кп/686/197/24
02 грудня 2024 року м. Хмельницький
Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області в складі колегії суддів:
головуючої судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
секретаря судового засідання - ОСОБА_4 ,
за участю прокурорів - ОСОБА_5 ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у формі спеціального судового провадження у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження 22022240000000062 від 05.05.2022 за обвинуваченням
ОСОБА_8 ( ОСОБА_8 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Російської Федерації, уродженця м. Ленінград, СРСР, місце проживання - невідоме, депутата державної Думи Федеральних Зборів російської федерації, робоча адреса: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у скоєнні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України, -
ОСОБА_8 , будучи депутатом Державної Думи Федеральних Зборів РФ восьмого скликання, який вступив у повноваження 19 вересня 2021 року, виступаючи представником влади РФ, уповноваженим приймати участь у засіданнях палати і голосувати за прийняття поставлених на голосування актів та інших питань, серед яких питання ратифікації міжнародних договорів Російської Федерації, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб з іншими депутатами та представниками влади і ЗС Російської Федерації, усвідомлюючи явну злочинність власних дій та передбачаючи можливість настання тяжких наслідків, у тому числі загибелі людей, зокрема й цивільного населення, розуміючи, що він порушує встановлений ст.ст. 1-3, 68 Конституції України державний устрій та порядок, посягає на суверенітет та територіальну цілісність України, з метою зміни меж її території та розширення впливу РФ, з мотивів перешкоджання Євроінтеграційному курсу розвитку України, відновлення контролю Російської Федерації над політичними та економічними процесами в Україні, усвідомлюючи, що інші співучасники діють всупереч вимогам пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року, порушують принципи Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року та вимоги частини 4 статті 2 Статуту ООН та Декларації Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (ХХV), від 21.12.1965 № 2131 (ХХ), від 14.12.1974 № 3314 (ХХIХ), ст. 1-3, 68 Конституції України, 15 лютого 2022 року, за адресою АДРЕСА_1 , прийняв участь у засіданні Державної Думи Федеральних Зборів РФ, де підтримав постанову із зверненням до Президента Російської Федерації з проханням розглянути питання про визнання Російською Федерацією самопроголошених Донецької та Луганської народних республік, як самостійних, суверенних і незалежних держав, а також 22 лютого 2022 року, за тією ж адресою, прийняв участь у засіданні Державної Думи Федеральних Зборів РФ, де підтримав ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою Донецької народною республікою та Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою Луганською народною республікою, у такий спосіб ОСОБА_8 , будучи представником влади, за попередньою змовою групою осіб, вчинив умисні дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків.
Зазначені рішення Державної думи Федеральних Зборів РФ були частиною злочинного плану, так як сам факт їх існування використовувався при створенні приводів для ескалації воєнного конфлікту і був спробою виправдання агресії перед громадянами Російської Федерації та світовою спільнотою.
Дії РФ призвели до тяжких наслідків у вигляді загибелі людей, у тому числі дітей, отримання ними тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості та заподіяння матеріальних збитків у вигляді знищення будівель, майна та інфраструктури.
Таким чином, своїми умисними протиправними діями ОСОБА_8 які виразились у посяганні на територіальну цылісність і недоторканість України, тобто, в умисних діях. Вчинених представником влади, за попередньою змовою осіб, з матою змін меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 110 КК України.
Досудове провадження та судовий розгляд у межах даного кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченого (in absentia) ОСОБА_8 який показів суду не надавав та будь-яких клопотань від останнього на адресу суду не надходило.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 18.05.2004 «Шомоді проти Італії», проведення заочного розгляду кримінального провадження відповідатиме принципам, закріпленим у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод (право на справедливий суд), тільки в тому випадку, якщо з боку державних органів будуть вжиті заходи забезпечення ретельної перевірки «з метою встановлення поза обґрунтованим сумнівом того, чи дійсно особа беззастережно відмовилася від свого права виступати в суді».
До початку судового процесу за відсутності обвинуваченого суд зобов'язаний переконатися, що обвинувачений був повідомлений про судовий розгляд. Контрольні механізми в галузі прав людини, які вважають судовий розгляд «in absentia» допустимим у виняткових обставинах, передбачають, що в цьому випадку суди зобов'язані ще суворіше дотримуватися права обвинуваченого на захист. До таких прав також відноситься право на допомогу адвоката, навіть якщо обвинувачений відмовився особисто бути присутнім на суді («Пелладоах проти Нідерландів»; «Пуатрімоль проти Франції»
Положенням ст. 297-1 КПК України передбачена можливість здійснення спеціального досудового розслідування, в тому числі і щодо злочину, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України, який інкримінується обвинуваченому ОСОБА_8 .
В рамках досудового розслідування вказаного кримінального провадження ОСОБА_8 10.03.2022 року було повідомлено про підозру у вчинені злочину, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України, шляхом направлення повідомлення про підозру на електронну адресу державної думи федеральних зборів російської федерації та повістки про виклик ОСОБА_8 до старшого слідчого в ОВС СВ УСБУ у Хмельницькій області для його допиту в якості підозрюваного.
Вказана інформація також була опублікована в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, в газеті «Урядовий кур'єр», на офіційних веб-сайтах Офісу Генерального прокурора та УСБУ у Хмельницькій області, однак обвинувачений ОСОБА_8 до слідчого не з'явився.
При цьому, дане кримінальне провадження здійснювалось за обов'язковою участю захисника ОСОБА_7 , яка була забезпечена державою з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Хмельницькій області, якій і було вручено копії обвинувального акту та реєстру матеріалів досудового розслідування, про що свідчить розписка наявна в матеріалах кримінального провадження.
Крім того, судом враховано, що підозрюваного ОСОБА_8 постановою слідчого від 04.05.2022 року, оголошено у державний та міждержавний розшук.
Після чого, ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25.05.2022 року ОСОБА_8 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21.02.2023 року надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 110 КК України, в порядку глави 24-1 КПК України, у зв'язку із тим, що останній з метою ухилення від кримінальної відповідальності переховувався від органів слідства на території російської федерації.
Вказана інформація була в подальшому опублікована в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, в газеті «Урядовий кур'єр».
Таким чином, факти систематичних викликів та повідомлень обвинуваченого ОСОБА_8 про необхідність явки до органів досудового розслідування повністю підтверджується матеріалами кримінального провадження.
В подальшому, після надходження кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчинені злочину, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України до суду, судом було вжито всіх заходів для інформування обвинуваченого про розгляд кримінального провадження відносно нього, шляхом розміщення повідомлень, як на офіційному веб-сайті Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області, так і шляхом опублікування відповідної інформації у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, згідно з положеннями ст. 297-5 КПК України.
Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11.12.2023 року, задоволено клопотання прокурора та постановлено здійснювати спеціальне судове провадження стосовно ОСОБА_8 у кримінальному провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчинені злочину, передбаченого ч. передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України.
Таким чином, суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову ОСОБА_8 , який в свою чергу повинен був знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права стати перед українським судом та захищати себе безпосередньо в такому суді, а так само свідчать про його наміри від ухилення від кримінальної відповідальності.
В той же час, ухилення обвинуваченого ОСОБА_8 від правосуддя суд оцінює, як реалізацію останнім його невід'ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.
При цьому, дане кримінальне провадження здійснювалось за обов'язковою участю захисника ОСОБА_7 , яка була забезпечена державою з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Хмельницькій області.
З огляду на викладене, суд вжив усіх достатніх заходів для дотримання прав обвинуваченого ОСОБА_8 на захист та доступ до правосуддя.
Встановлені судом обставини підтверджуються наступними, безпосередньо всебічно дослідженими у судовому засіданні, доказами:
- копіями витягів з ЄРДР по кримінальному провадженню №42022000000000374 від 09.03.2022 року; по кримінальному провадженню №42022000000000333 від 22.02.2022; по кримінальному провадженню №22022000000000083 від 10.03.2022; витягом з ЄРДР по кримінальному провадженню № 22022240000000062 від 05.05.2022 року ;
- протоколом огляду від 10.03.2022 року мережі Інтернет із додатком ДВД-диском, а саме публікації сайту « ІНФОРМАЦІЯ_2 »», який являє собою офіційний сайт вищого законодавчого органу влади Російської Федерації та у якому виявлено інформацію про аналіз результатів голосування депутатів Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації 15.02.2022 року за звернення до президента російської федерації про визнання незалежності так званих «ДНР» і «ЛНР», серед тих, хто голосував «за», зазначено і ОСОБА_8 ;
- протоколом огляду від 10.03.2022 року мережі Інтернет із письмовим додатком та ДВД-диском, а саме інформаційного ресурсу « ІНФОРМАЦІЯ_2 », який являє собою офіційний сайт вищого законодавчого органу влади Російської Федерації та у якому виявлено інформацію про аналіз результатів голосування депутатів Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації 22.02.2022 року за проект федерального закону №75578-8 «О ратификаци Договора о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между ІНФОРМАЦІЯ_3 », відповідно до якого за прийняття вказаного законопроєкту проголосувало «за» 400 депутатів з 400 присутніх та відповідно до поіменного списку, серед тих, хто голосував «за», зазначено і ОСОБА_8 ;
- протоколом огляду від 10.03.2022 року мережі Інтернет із додатком ДВД-диском, а саме інформаційного ресурсу « ІНФОРМАЦІЯ_2 », який являє собою офіційний сайт вищого законодавчого органу влади Російської Федерації та у якому виявлено інформацію про аналіз результатів голосування депутатів Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації 22.02.2022 року за проєкт федерального закону№75577-8 «О ратификации Договора о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между ІНФОРМАЦІЯ_3 », відповідно до якого за прийняття вказаного законопроєкту проголосувало «за» 400 депутат з 400 присутніх та відповідно до поіменного списку, серед тих, хто голосував «за», зазначено і ОСОБА_8 ;
- протоколом огляду електронних документів з додатками (у тому числі оптичним диском) від 07.04.2022 року, за яким здійснено огляд ресурсів мережі Інтернет щодо офіційного сайту державної думи федерального зібрання російської федерації, на яких відображено наявність та рух проектів постанови щодо звернення даного органу до президента РФ про визнання «ДНР» та ДНР», федеральних законів рф «О ратификации Договора о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между РФ и Донецкой народной Республикой» №75577-8 від 22.02.2022 та №75577-8 «О ратификации Договора о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между РФ и Луганской народной Республикой», у якому оглянуто тексти проектів федеральних законів, відеозаписи, стенограми та результати голосувань депутатів у засіданнях Державної Думи Федерального Зібрання РФ по зазначеним законопроектам та згідно яких встановлено що ОСОБА_9 проголосував «ЗА». У додатках до цього протоколу містяться паспортні дані проекту постанови № 58243-8 «Об обращении Государственной Думы Федерального Собрания РФ К Президенту Росийской ОСОБА_10 . Путину о необходимости признания Донецкой Народной Республики и Луганской народной Республики», текст проекту «Об обращении Государственной Думы Федерального Собрания РФ К Президенту Росийской Федерації ОСОБА_11 . Путину о необходимости признания Донецкой Народной Республики и Луганской народной Республики», у якому наголошується на тому, що: «Депутаты Гос.Думы считают обоснованным и морально оправданным признание ДНР и ЛНР», що вказує на пряму зміну меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, окрім того в тексті зазначається, що «такое признание создаст обоснования для обеспечения гарантий безопасности и защиты народов от внешних угроз и обеспечит регулирование всех аспектов сотрудничества и взаимопомощи, включая вопросы безопасности.
Також, в додатках містяться паспортні дані законопроекту №75577-8 «О ратификации Договора о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между РФ и Луганской народной Республикой», та законопроекту №75578-8 «О ратификации Договора о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между РФ и Донецкой народной Республикой», їх тексти, у яких прямо вказується ( у статтях 3, 4, 5, 7) на надання з боку РФ військової допомоги для «устранения угрозы». Саме ці статті вказують на початок військових дій на території України;
- протоколом огляду від 01.04.2022 року мережі Інтернет із додатком ДВД-диском, а саме інформаційного ресурсу «http://duma.gov.ru» який являє собою офіційний сайт вищого законодавчого органу влади Російської Федерації та « ІНФОРМАЦІЯ_4 »;
- DVD диском, який є додатком до протоколів оглядів від 10.03.22 - VIDEX EXCELLENTI DVD-R 16x, 4.7 GB, 120 MIN, на якому записано папки з назвами «Результати голосування депутатів Державної Думи РФ від 15.02.2022 ДНР»; «Результати голосування депутатів Державної Думи РФ від 22.02.2022 ДНР»; «Результати голосування депутатів Державної Думи РФ від 22.02.2022 ДНР».
- протоколом огляду з додатками до нього від 20.02.2023 року, за яким здійснено огляд офіційної веб-сторінки Організації Об'єднаних Націй України та виявлено публікацію від 22.06.2022 під назвою «Україна:Втрати серед цивільних осіб станом на ІНФОРМАЦІЯ_5 ».
- протоколом огляду з додатками до нього від 02.03.2023 року, за яким здійснено огляд веб-сторінки за пошуком «війна в Україні», було виявлено ряд гіперпосилань з яких: « ОСОБА_12 продукт скоротився вдвічі», що відбувається з « ОСОБА_13 », « ОСОБА_14 » та іншими заводами на Донеччинні»; « ІНФОРМАЦІЯ_6 »; « ОСОБА_15 по лякарні Маріуполя»; «Війська рф по школили в Україні понад тисячу мед закладів, понад 171 зруйновані»; « ОСОБА_16 на Запорізькій АС».
- протоколом огляду з додатками до нього від 02.03.2023 року, за яким здійснено огляд веб-сторінки за пошуком «руйнування у Бучі, Гостомелі, Маріуполі», було виявлено ряд гіперпосилань з яких: «Окупанти зруйнували інфраструктуру Бучі на понад 5 міліардів»; «Збитки внаслідок бойових дій в Ірпені становлять понад 900 мільйонів доларів»; «На Донеччині російський загарбники зруйнували або пошкоджено майже 17600 об'єктів ».
- протоколом огляду з додатками до нього від 02.03.2023 року, за яким здійснено огляд веб-сторінки за пошуком «ракетні удари рф по території України», було виявлено ряд гіперпосилань з яких: «97% російських цілей - цивільні: ОСОБА_17 оприлюднив статистику ракетних ударів рф.
Суд звертає увагу, що голосування за проекти вказаних федеральних законів про ратифікацію договорів та ратифікацію договорів проведено одноголосно, жодний з депутатів Держдуми не проголосував проти, що є неможливим у демократичному суспільстві та безумовно свідчить про попередню змову групою осіб на здійснення саме такого голосування. Про попередню змову групою осіб також свідчать виступи окремих депетатів Державної Думи Російської Федерації, безпосередньо перед самим голосуванням 22.02.2024 року, зокрема ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , а також офіційного представника президента Російської Федерації ОСОБА_22 , які позитивно оцінюють «прийняте рішення», як доконаний факт.
Особливою кваліфікуючою ознакою вказаного діяння є настання в результаті його вчинення таких суспільно небезпечних наслідків, як загибель людей (під загибеллю людей необхідно розуміти загибель хоча б однієї людини), або інших тяжких наслідків (настання великої матеріальної шкоди, зруйнування або пошкодження прикордонних інженерних споруд чи інших важливих об'єктів, виникнення масових безпорядків, заподіяння потерпілим тяжких тілесних ушкоджень тощо).
Під іншими тяжкими наслідками у злочині, передбаченому статтею 110 КК України, треба розуміти настання великої матеріальної шкоди, зруйнування або пошкодження прикордонних інженерних споруд чи інших важливих об'єктів, виникнення масових безпорядків, розрив чи суттєве погіршення дипломатичних стосунків з іншою державою, заподіяння потерпілим тяжких тілесних ушкоджень тощо.
Відтак, дії обвинувачуваної особи, які призвели до тяжких наслідків оцінюються судом, як загальновідомий факт, що випливає з численних свідчень про загибель людей спричинену незаконним вторгненням збройних сил РФ в Україну та факт настання тяжких наслідків, які настали в результаті такого вторгнення, а також окупація значної частини території України та додатково доводиться дослідженими у судовому засіданні вироками судів України, якими встановлено факти воєнних злочинів, вчинених військовослужбовцями ЗС РФ на території України, наслідком яких є загибель людей, у тому числі цивільних осіб, це зокрема: вирок Деснянського районного суду міста Чернігова від 13.06.2024 року, справа № 748/2095/23 (дата набрання законної сили 11.10.2024 року); вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 31.05.2024 року, справа №748/1469/24 (дата набрання законної сили-02.07.2024року); вирок Тростянецького районного суду Сумської області від 03.06.2024 року, справа №588/156/24 (дата набрання законної сили 04.07.2024 року); вирок Херсонського міського суду Херсонської області від 05.08.2024 року, справа №766/1560/24 (дата набрання законної сили 05.09.2024 року); вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09.01.2024 року, справа №369/3120/23 (дата набрання законної сили 09.02.2024 року); вирок Романський міськрайонний суд Сумської області від 18.10.2023 року, справа №585/2381/22 (дата набрання законної сили 18.10.2024 року); вирок Ічнянського районного суду Чернігівської області від 26.04.2024 року, справа №733/923/22 (дата набрання законної сили 26.07.2023 року).
Факт військового вторгнення РФ на територію України з 24 лютого 2022 року встановлено рішеннями міжнародних організацій (резолюцією Генеральної Асамблеї ООН ЕБ-П/І від 02.03.2022 «Про агресію проти України», п.п. 1, 3 Висновку 300 (2022) Парламентської Асамблеї Ради Європи «Наслідки агресії Російської Федерації проти України», п.п. 17, 18 Наказу від 16.03.2022 за клопотанням про вжиття тимчасових заходів у справі «Звинувачення в геноциді відповідно до Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього» (Україна проти РФ).
Таким чином, суд вважає загальновідомими факти того, що тимчасова окупація з боку РФ частини території України, яка розпочалася із збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, починаючи з 20.02.2014 та повномасштабного вторгнення РФ на територію України 24.02.2022, а також анексія з боку РФ частини території України є за хронологією подій:
а) констатовані нормативними, хоча і засудженими з точки зору міжнародного права, актами РФ, а також «нормативними актами» самопроголошених суб'єктів на території України, законність яких не визнається державою Україна, проте прийнятих судом у цьому випадку до уваги, оскільки вирішується питання про відповідальність за вчинення кримінального правопорушення, внаслідок якого були прийняті такі акти;
б) встановлені національними нормативно-правовими актами, які є обов'язковими для застосування на території України;
в) засуджені міжнародними актами колективного реагування, - а відтак ці факти не потребують окремого судового доказування.
При цьому суд бере до уваги надані стороною обвинувачення та не спростовані стороною захисту докази зазначених обставин, а саме:
- протокол огляду від 29.04.2022 року з додатками, об'єктами якого є матеріали кримінального провадження № 12022243200000068 від 04.04.2022 за фактом вчинення військовослужбовцями Збройних Сил Російської Федерації (далі ЗСРФ) кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 438 КК України;
- протокол огляду від 29.04.2022 року з додатками, проведений старшим слідчим в ОВС слідчого відділу УСБУ у Хмельницькій області, у якому здійснено огляд кримінального провадження №12022242000000199 від 13.03.2022 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 438 КК України;
- протокол огляду від 29.04.2022 року з додатками, проведений старшим слідчим в ОВС слідчого відділу УСБУ у Хмельницькій області, у якому здійснено огляд кримінального провадження №12022243000000515 від 08.03.2022 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 438 КК України;
- протокол огляду від 29.04.2022 року з додатками, проведений старшим слідчим в ОВС слідчого відділу УСБУ у Хмельницькій області, у якому здійснено огляд кримінального провадження №12022243000000640 від 28.03.2022 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 438 КК України;
- протокол огляду від 29.04.2022 року з додатками, проведений старшим слідчим в ОВС слідчого відділу УСБУ у Хмельницькій області, у якому здійснено огляд кримінального провадження №12022242000000240 від 24.03.2022 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 438 КК України;
- протокол огляду від 29.04.2022 року з додатками, проведений старшим слідчим в ОВС слідчого відділу УСБУ у Хмельницькій області, у якому здійснено огляд кримінального провадження №12022243000000580 від 17.03.2022 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 438 КК України.
Дослідивши матеріали кримінального провадження, суд наголошує, що загальновідомим фактом є те, що 24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об'єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року.
Вказаним створено Організацію Об'єднаних Націй (далі ООН).
До складу ООН входять Україна, РФ та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.
Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, усі Члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із Цілями Об'єднаних Націй.
Декларацією Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 9 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями № 2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН;№ 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки та № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, що містить визначення агресії. Установлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов'язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
Крім того, у статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ) серед іншого визначено, що ознаками агресії є:
- застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави;
- застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.
Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:
- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;
- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;
- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;
- напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави;
- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;
- дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;
- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це є рівносильним наведеним вище актам, або її значна участь у них.
Жодні міркування будь-якого характеру, чи то політичного, економічного, військового чи іншого характеру, не можуть слугувати виправданням агресії.
Крім того, принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили чи погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання спорів та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, який підписаний СРСР, правонаступником якого є РФ.
Статтями 1 та 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій від 18 жовтня 1907 року, яка вступила в дію 26 січня 1910 року та 7 березня 1955 року визнана СРСР, правонаступником якого є РФ, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього та недвозначного попередження у формі або мотивованого оголошення війни, або ультиматуму з умовним оголошенням війни. Про існування стану війни має бути без зволікання оповіщено нейтральним державам, і він матиме для них дійсну силу лише після отримання оповіщення.
У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року (далі Декларація) вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави України. Згідно з указаним документом, територія України є неподільною та недоторканною.
Незалежність України визнали держави світу, серед яких і РФ.
Згідно з пунктами 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5грудня 1994 року РФ, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні своє зобов'язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов'язалися утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.
Відповідно до пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10 лютого 1995 року, що укладений між державами СНД, серед яких є Україна та РФ, держави підтвердили непорушність існуючих кордонів один одного та зобов'язалися виступати проти будь-яких дій, що підривають їхню непорушність, а також вирішувати усі суперечки, що виникають з питань кордонів і територій, тільки мирними засобами. Держави також зобов'язалися не підтримувати на території інших держав-учасниць сепаратистські рухи, а також сепаратистські режими, якщо такі виникнуть; не встановлювати з ними політичних, економічних та інших зв'язків; не допускати використання ними територій і комунікацій держав-учасниць Співдружності; не надавати їм економічної, фінансової, військової та іншої допомоги.
31 травня 1997 року, відповідно до положень Статуту ООН і зобов'язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі, Україна та РФ уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і РФ (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року №13/98-ВР та Федеральним Законом РФ від 2 березня 1999 року № 42ФЗ). Відповідно до статей 2 3 зазначеного Договору, РФ зобов'язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та зобов'язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або погрози силою, у тому числі економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов'язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.
Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та РФ про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований РФ 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької і Луганської областей відноситься до території України.
Сукупністю вказаних міжнародних актів беззаперечно підтверджено, що Україна є суверенною державою з міжнародно визнаними кордонами. Суверенітет України визнаний всіма країнами світу, в тому числі і РФ. Міжнародні кордони України визначені та визнані всіма країнами світу. Демаркація кордонів України та РФ здійснена.
РФ є членом ООН, не просто членом ООН, а державою - постійним членом Ради Безпеки ООН, тобто постійно діючого органу ООН, на який покладено відповідальність за підтримку міжнародного миру та безпеки.
Докази у справі, а саме витяги та протоколи огляду сайту Державної Думи РФ, достовірно свідчать, що ОСОБА_8 , є депутатом Державної Думи РФ, яка є вищим законодавчим органом країни РФ.
На переконання суду, ОСОБА_8 внаслідок обійманої посади повинен був знати та достовірно знав про вищенаведені міжнародні акти, які є аксіомами міжнародного права, найпростішими та основними регуляторами міжнародних відносин та міжнародного права.
Факт того, що всі представники влади РФ усвідомлюють та розуміють, що Україна є суверенною державою з міжнародно визнаними кордонами, крім вищевказаного, підтверджений і фактом ратифікації РФ 22 квітня 2004 року Договору між Україною та РФ про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року, яким визнано та демарковано кордон між Україною та РФ.
ОСОБА_8 , будучи депутатом Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації повинен був знати і достовірно знав про укладення такого договору державою, представником влади якої він є, тобто РФ.
Вказане переконує суд у тому, що ОСОБА_8 , будучи депутатом Державної Думи РФ та представником влади достовірно знав про незаконність, протиправність зміни меж території та державного кордону України.
Статтями 1 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Згідно зі статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
Відповідно до статей 132-134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території.
До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.
Разом з тим, протоколами огляду даних про голосування підтверджено, що обвинувачений ОСОБА_8 , являючись депутатом Державної Думи Федеральних зборів РФ, під час засідань палати 15.02.2022 розуміючи, що діє всупереч встановленим національними нормативно-правовими актами та міжнародним правовим актам підтримав постанову із зверненням до президента РФ з проханням розглянути питання про визнання РФ самопроголошених Донецької та Луганської народних республік, як самостійних, суверенних і незалежних держав.
В подальшому, 22.02.2022 ОСОБА_8 підтримав ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою Донецькою народною республікою та Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою Луганською народною республікою.
Вказане підтверджено даними з офіційного сайту держаної установи, що фіксує в автоматичному режимі позицію кожного з депутатів, що унеможливлює вчинення вказаного іншими особами.
Визнання інших державних утворень так званих «Луганської народної республіки» та «Донецької народної республіки» у межах міжнародно визнаних кордонів України на її території є діями, спрямованими на зміну меж території та державного кордону України.
Внаслідок ратифікації 22.02.2022 договорів про дружбу, співпрацю і взаємну допомогу, РФ під приводом допомоги так званим «Донецькій народній республіці» і «Луганській народній республіці» здійснила 24.02.2022 повномаштабне військове вторгнення на територію України, розпочала бойові дії на території України з метою зміни меж території та державного кордону України, що мало наслідком загибель значної кількості людей, значні руйнування та інші тяжкі наслідки.
У зв'язку з військовою агресією РФ проти України, Указом Президента України «Про введення воєнного стану» на всій території України введено воєнний стан з 05:00 год. 24.02.2022, дія якого неодноразово продовжувалась.
Аналізуючи та оцінюючи усі докази в сукупності, суд приходить до висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_8 повністю знайшла своє підтвердження у ході судового провадження та підтверджується дослідженими у ході судового провадження доказами, які є належними, допустимими та такими, що узгоджуються між собою, а тому її дії слід кваліфікувати за ч. 3 ст. 110 КК України, як умисні дії, вчинені з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, вчинені особою, яка є представником влади, за попередньою змовою групою осіб, які призвели до загибелі людей або інших тяжких наслідків. Суд критично ставиться до посилання захисника щодо наявності імунітету обвинуваченого від кримінальної відповідальності на території України, оскільки будь-які докази зазначеного сторонами не надано та судом не встановлено.
Аналогічна правова позиція міститься в неодноразових рішеннях судів України, зокрема, висновках, викладених в ухвалі Верховного Суду від 13 травня 2024 року по справі № 127/8962/23, а відповідно до ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
При вирішенні питання щодо обрання ОСОБА_8 покарання, суд керується вимогами ст.ст. 65-67 КК України, роз'ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», приймає до уваги ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особу винного, наявність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання та слідує принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Обставин, що відповідно до ст. 66 КК України пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_8 , судом не встановлено.
Обставин, що відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_8 , судом не встановлено.
Враховуючи всі обставини справи в їх сукупності, тяжкість вчинених злочинів, які призвели до загибелі людей, в тому числі дітей, отримання ними тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості та заподіяння матеріальних збитків у вигляді знищення будівель, майна, інфраструктури, особу обвинуваченого ОСОБА_8 , суд вважає, що покаранням необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_8 і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень буде покарання у виді позбавлення волі на певний строк з конфіскацією всього майна належного на праві власності.
Відповідно до ч. 2 ст. 59 КК України конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.
Призначення такого покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого та випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року і відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
Під час досудового розслідування ОСОБА_8 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України, а також його було оголошено в розшук на підставі ст. 281 КПК України.
Відповідно до ч. 6 ст. 193 КПК України слідчий суддя, суд розглядає клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та може обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного, обвинуваченого лише у разі доведення прокурором наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, а також наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, та/або оголошений у міжнародний розшук. У такому разі після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.
Таким чином, застосований до ОСОБА_8 запобіжний захід слід залишити без змін до моменту його затримання на виконання вироку суду.
При цьому, строк відбування основного покарання обвинуваченому необхідно рахувати з моменту його затримання для приведення вироку до виконання, а строк відбування додаткового покарання у виді конфіскації всього належного йому на праві власності майна з дня набрання вироком суду законної сили.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся, речові докази та процесуальні витрати відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 323, 368, 369, 370, 371, 374, 615 КПК України, ст. 65,110 КК України, суд,-
ОСОБА_8 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України та призначити йому покарання у виді 15 (п'ятнадцяти) років позбавлення волі з конфіскацією всього майна належного на праві власності в дохід держави.
Початок строку відбування основного покарання ОСОБА_8 рахувати з дня затримання на виконання вироку.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою застосований до обвинуваченого ОСОБА_8 у вигляді тримання під вартою, в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України - залишити без змін до моменту його затримання на виконання вироку суду.
Інформацію про ухвалений вирок опублікувати у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, в порядку передбаченому статтею 297-5 КПК України та на офіційному веб-сайті Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.
Копію вироку після його проголошення вручити прокурору і захиснику.
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку шляхом подачі апеляції, особами визначеними у ст.393 КПК України, до Хмельницького апеляційного суду через Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Судове рішення, що набрало законної сили звертається до виконання не пізніше як через три дні з дня набрання ним законної сили або повернення матеріалів кримінального провадження до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області із суду апеляційної інстанції або Верховного суду.
Головуюча суддя:
Судді: