Справа № 675/707/24
Провадження № 2/675/403/2024
"20" листопада 2024 р. м. Ізяслав
Ізяславський районний суд Хмельницької області в складі:
головуючого - судді Пашкевича Р. В.,
за участі: секретаря судового засідання - Гедзенюк В. В.,
позивача - ОСОБА_1 , його представника - адвоката Кучерука Т. М.,
представника відповідача - адвоката Каруна В. П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження у залі суду м. Ізяслав в режимі відеоконференціїцивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, -
ОСОБА_1 звернувся в суд, через свого представника, з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 09.12.2020 року, що зареєстроване в реєстрі за № 1-1110, після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позову, з врахуванням заяви про зміну підстав позову, вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_3 . Після смерті матері відкрилась спадщина на все належне їй майно, в тому числі і на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
На момент смерті матері позивач проживав разом з нею та її чоловіком - відповідачем по справі ОСОБА_2 , оскільки позивач являвся інвалідом з дитинства та потребував сторонньої допомоги.
Будучи спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_3 , позивач бажав звернутись до нотаріуса з питань оформлення спадщини за законом після смерті своєї матері. Однак, відповідач ОСОБА_2 , зловживаючи довірою позивача та пообіцявши про безперешкодне проживання позивача за вказаною адресою, переконав його про відмову від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 шляхом відмови від спадкових прав позивача на користь відповідача.
Проте, після видачі на користь відповідача свідоцтва про право на спадщину за законом від 09.12.2020 року на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , відповідач вигнав позивача з будинку, який належав його матері. У зв'язку з чим, позивач змушений жити в рідного брата в с. Михнів.
Враховуючи викладене, ОСОБА_2 , шляхом обману застосованого до ОСОБА_1 , отримав свідоцтво про право на спадщину за законом від 09.12.2020 року на спірний житловий будинок, а тому позивач просив суд визнати недійсним вказане свідоцтво про право на спадщину за законом.
Ухвалою судді від 27.05.2024 року прийнято позовну заяву ОСОБА_1 до розгляду, відкрито провадження та призначено підготовче судове засідання у даній справі, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Встановлено сторонам строки на подання відзиву, відповіді на відзив та заперечення.
11.06.2024 року відповідачем направлено до суду відзив, в якому, зокрема, зазначає, що після смерті ОСОБА_3 спадкоємцями першої черги за законом є відповідач, позивач та рідний брат позивача ОСОБА_4 , в якого нині проживає позивач. Вказує, що він жодним чином не впливав на інших спадкоємців щодо прийняття чи неприйняття ними спадщини після смерті ОСОБА_3 .
Звернув увагу, що інвалідність ІІ групи позивача пов'язана з його фізичними, а не психічними вадами, він завжди усвідомлював значення своїх дій та керував ними. ОСОБА_1 вільно користується мобільним телефоном та мережею Інтернет, водить трактор, ремонтує для людей телевізори, тощо.
Оскільки, в тексті позову представником позивача не лише не наводяться конкретні та чіткі правові підстави для визнання спірного свідоцтва про право на спадщину недійсним, але й не надаються докази тому, що саме в момент подання нотаріусу відповідної заяви про відмову від прийняття спадщини позивач не міг усвідомлювати значення своїх дій або, що його воля в цей час була пригнічена іншим чином, а тому просить в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.
Ухвалою суду від 21.08.2024 року прийнято до розгляду заяву представника позивача адвоката Кучерука Т. М. про зміну предмету позову.
В подальшому, після надання можливості сторонам по справі надати суду заяв по суті справи, ухвалою суду від 19.09.2024 року закрито підготовче провадження по справі за вказаним позовом та призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Кучерук Т. М в судовому засіданні заявлені вимоги, з врахуванням поданих змін, підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити.
Представник відповідача - адвокат Каруна В. П. в судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 з підстав, зазначених в поданому відзиві.
Суд, заслухавши пояснення сторін по справі, вивчивши матеріали справи, допитавши свідків, давши оцінку обґрунтованості заявлених вимог, прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову виходячи з наступного.
Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого виконавчим комітетом Михнівської сільської ради Ізяславського району Хмельницької області, ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Після її смерті відкрилась спадщина у вигляді права на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яким за життя володіла ОСОБА_3 .
Стаття 1217 ЦК України передбачає, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
При житті ОСОБА_3 не залишила заповіт, а тому має місце спадкування за законом.
Згідно ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_3 є її сини - ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , а також її чоловік - ОСОБА_2 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження та розірвання/укладення шлюбу: серії НОМЕР_2 від 25.02.1975 року, серії НОМЕР_3 від 20.07.1981 року та серії НОМЕР_4 від 07.04.1994 року, серії НОМЕР_5 від 05.09.1995 року відповідно.
17.06.2020 року у встановленому законом порядку з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 до Ізяславської державної нотаріальної контори звернувся її чоловік ОСОБА_2 , на підставі якої заведено спадкову справу № 201/2020 р.
10 та 11.09.2020 року сини спадкодавиці ОСОБА_4 та ОСОБА_1 звернулися до Ізяславської державної нотаріальної контори з заявами про відмову від прийняття спадщини.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 09.12.2020 року відповідач ОСОБА_2 отримав у спадщину після смерті дружини ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка складається з житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказані факти підтверджено також наявними в матеріалах справи даними спадкової справи № 201/2020 р., заведеної до майна ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Також, в матеріалах судової справи наявне посвідчення серії НОМЕР_6 від 22.05.2000 року та довідка МСЕК №287412 від 11.09.2003 року, згідно яких ОСОБА_1 з 01.09.1999 року встановлено 2 групу інвалідності довічно, як інваліду з дитинства. Рекомендовані заходи по відновленню працездатності - протипоказана важка фізична праця.
В судовому засіданні було допитано в якості свідка ОСОБА_4 , який є рідним братом позивача, та пояснив суду, що спірний будинок умовно був розділений на три частини між ним, його братом ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 . Також зазначив, що ОСОБА_2 після смерті чинив тиск (кричав, застосовував фізичне насилля) до брата, щоб останній відмовився від прийняття спадщини в його користь, проте безпосередньо він цього не бачив, оскільки про це йому розповідав брат. Крім того, вказав, що 10.09.2020 року він був разом з братом у нотаріуса та на прохання останнього також написав заяву про відмову від спадщину, оскільки вважав, що ОСОБА_2 після оформлення спадщини подарує братові спадковий будинок, однак він його вигнав з нього.
Інший свідок ОСОБА_6 , яка проживає неподалік сторін по справі в судовому засіданні вказала, що ОСОБА_2 є жорстоким чоловіком, який обманом заволодів будинком та вигнав з нього позивача. Зазначила, що позивач вказував, що відповідач його уб'є, якщо він не напише заяву про відмову від спадщини. Проте підтвердила суду, що присутньою при даній розмові сторін не була та її не чула.
Свідок ОСОБА_7 , яка також є сусідкою сторін, в судовому засіданні підтвердила неналежне ставлення відповідача стосовно позивача. Так, зокрема, зазначила, що ОСОБА_2 відправив ОСОБА_1 до якоїсь жінки, навіть не віддавши йому його карточку про отримання пенсії. Коли ж ОСОБА_1 повернувся, то ОСОБА_2 відмовився впускати його до будинку. Крім того вказала, що присутньою при розмові, коли між сторонами відбувалися розмови щодо оформлення спадщини не була.
Згідно до ст. 1268 ЦК України спадкоємець за законом чи за заповітом має право прийняти спадщину або відмовитись від прийняття спадщини в строки, передбачені ст. 1270 ЦК України (тобто 6 місяців, який починається з часу відкриття спадщини).
Відповідно до ст. 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитись від прийняття спадщини протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу .
Частина 6 статті 1270 ЦК України надає право на відкликання заяви про відмову від прийняття спадщини, обмеживши строк для подання такої заяви до 6-ти місяців.
Крім цього відповідно до ст. 1273 ЦК України відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених ст. ст. 225, 229-231, 233 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1, 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною першою статті 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Пленум Верховного Суду України в п. 20 постанови від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначає, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману.
Таким чином, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.
Відповідно до ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
Пленум Верховного Суду України в п. 23 постанови від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вказує, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі ст. 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа повинна усвідомлювати свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.
Також, необхідним критерієм для визнання правочину недійсним, з підстав передбачених вище, є доведення в судовому процесі нерозривного причино - наслідкового зв'язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який вчиняється виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин, тобто основний акцент необхідно зробити на об'єктивній та суб'єктивній стороні.
Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Тлумачення ст. 225 ЦК України свідчить, що правила цієї статті поширюються на випадки, коли фізична особа хоча і є дієздатною, однак у момент вчинення правочину вона перебувала в такому стані, коли не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій ч. 1 ст. 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Судом не беруться до уваги доводи позивача про те, що його було навмисно введено в оману відповідачем ОСОБА_2 , оскільки матеріали справи не місять жодних належних та допустимих доказів з цього приводу та такі обставини не є істотними для вчиненого ним правочину.
Також, належних та допустимих доказів на підтвердження того, що при складанні заяви про відмову від спадщини ОСОБА_1 за станом здоров'я не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, за відсутності у нього бажання реально відмовлятися від спадщини матеріали справи містять.
Наявність 2 групи інвалідності з дитинства, не можуть вважатись обставинами, які змусили позивача написати заяву про відмову від спадщини, оскільки в довідці МСЕК №287412 від 11.09.2003 року, згідно якої ОСОБА_1 встановлено 2 групу інвалідності, зазначені лише рекомендовані заходи по відновленню працездатності - протипоказана важка фізична праця.
Крім того, як вказав позивач, у судовому засіданні дана інвалідність пов'язана з опорно-руховим апаратом.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбаченому цим Законом та іншими законами України.
Будь - яких відомостей щодо психічних розладів, за якими б позивач не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними дана довідка не містить. Клопотань щодо призначення експертиз на спростування вказаного факту сторонами в суді заявлено не було.
Крім цього, суд звертає увагу на той факт, що правочин вчинений особою під впливом тяжкої для неї обставини має вчинятися усвідомлено та добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки, тоді як за твердженням позивача правочин ним вчинений під впливом обману та під час вчинення такого він не розумів та не усвідомлював значення своїх дій.
Показання свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 щодо наявності негативного ставлення відповідача ОСОБА_2 до позивача не дають підстав стверджувати, що він під час вчинення оспорюваного правочину не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, чи правочин вчинено під впливом обману або тяжкої обставини, оскільки за їхніми ж показами, вказані свідки не були присутніми при розмовах між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а тому правового значення не мають.
Крім того, свідок ОСОБА_4 є ріднім братом позивача, а тому має певну зацікавленість у розгляді справи.
Вимогами частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України установлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК України).
Судом встановлено, що 11.09.2020 року під час підписання заяви державному нотаріусу про відмову від прийняття спадщини ОСОБА_1 повідомив, що усвідомлює значення своїх дій та має можливість керувати ними, розуміючи обставини, які мають для нього істотне значення, без застосування до нього фізичного та психологічного тиску з боку інших осіб, за своєю волею відмовляється від прийняття спадщини (від усієї належної йому частки спадкового майна, з чого б вона не складалась), що залишилась після смерті його матері ОСОБА_3 .
Також, ОСОБА_1 державним нотаріусом Ізяславської державної нотаріальної контори Довбиш В. П. було роз'яснено положення ст. ст. 225, 229-231, 233, 1273, 1274, 1275 ЦПК України, якими встановлено правові наслідки недійсності угод, укладених недієздатної особою, з порушення порядку укладення угод, укладення угод під впливом обману та помилки, про що ним зазначено у відповідній заяві.
Крім цього, роз'яснено наслідки відмови від прийняття спадщини, безумовність та беззастережність поданої ОСОБА_1 заяви, а також його право на відкликання даної заяви протягом строку, встановленого для її прийняття.
В установлений законом строк ОСОБА_1 заяву не відкликав.
На момент підписання заяви ОСОБА_1 будь-яких відомостей щодо наміру його в майбутньому отримати частину спадкового майна нотаріусу не повідомив.
Стосовно дотримання порядку прийняття заяви державним нотаріусом Ізяславської державної нотаріальної контори Довбиш В. П. та роз'яснень положень ст. ст. 225, 229-231, 233, 1273, 1274, 1275 ЦПК України, то в суді ОСОБА_1 підтвердив, що при написанні вказаної заяви, нотаріус роз'яснювала йому наслідки відмови від прийняття спадщини, однак він надіявся на усну домовленість із ОСОБА_2 , який після оформлення житлового будинку на своє ім'я, пообіцяв про безперешкодне проживання позивача за вказаною адресою.
Відтак, вказані обставини свідчать про обізнаність ОСОБА_1 зі своїми правами як на прийняття спадщини, так і на відмову від неї. При цьому, зміна думки щодо відмови від спадщини у зв'язку з погіршенням взаємовідносин сторін не може бути достатньою та обґрунтованою підставою для визнання такої відмови недійсною. Недійсність правочину є тією рисою, що притаманна правочину у момент його вчинення, а не у зв'язку з обставинами, що виникли пізніше.
Зважаючи на вказане, суд вважає, що позивачем не надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження своїх вимог, що заява про відмову від прийняття спадщини була складена ним внаслідок обману, під впливом тяжкої обставини та особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, а тому суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом від 09.12.2020 року. Окрім цього, позивач добровільно позбавив себе права на частку в спадщині матері та такі дії відповідали його волевиявленню.
Тому суд вважає позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, так як заявлений безпідставно і його вимоги щодо наявності підстав для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом від 09.12.2020 року в суді не доведено.
На підставі ст. ст. 203, 215, 229-233 ЦК України, керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 76-81, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на його апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , рнокпп - НОМЕР_7 , місце фактичного проживання: АДРЕСА_1 ;
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , рнокпп - НОМЕР_8 , місце реєстрації проживання: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення складено 29 листопада 2024 року.
Суддя Р. В. Пашкевич