Справа № 485/732/20
Провадження № 2/485/1/24
02 грудня 2024 року м.Снігурівка
Снігурівський районний суд Миколаївської області у складі:
головуючого судді Квєтка І.А.,
секретар судового засідання Семенака А.Г.,
за участю:
представника позивачів ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),
представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Снігурівка в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 (далі - Позивач 1), ОСОБА_4 (далі - Позивач 2) до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (далі - Відповідач 1), ОСОБА_5 (далі - Відповідач 2) про спадкування права на довічне успадковуване володіння земельною ділянкою та витребування із чужого незаконного володіння земельної ділянки,
встановив:
У червні 2020 року позивачі звернулися до суду з вказаним позовом, свої вимоги мотивують таким.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 . Спадкоємцями за законом після його смерті є позивачі у справі.
ОСОБА_3 , зокрема є членом СФГ "Родничок", головою якого за життя був ОСОБА_6 та якому, згідно з діючим на той час законодавством 25 лютого 1992 року було надано у дoвічне успaдковуване володіння земельну ділянку для ведення селянського господарства площею 50 га, в межах території Нововасилівської сільської ради Снігурівського району по КСП "Інгулець", кадастровий номер: 4825782700:35:000:0003, що підтверджується Державним актом на право довічного успадковуваного володіння.
02 грудня 2019 року Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області № 10722/0/14-19-СГ прийнято наказ, відповідно до якого припинено право довічного успадковуваного володіння землею державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 50 га, надане гр. ОСОБА_6 та віднесено земельну ділянку до земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Нововасилівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області, земельній ділянці присвоєно номер 4825782700:35:000:0033.
У подальшому, відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 03 лютого 2020 року відбувся поділ спірної земельної ділянки на окремі земельні ділянки площею 1,9 га кожна за кадастровими номерами:
4825782700:35:000:000:0034; 4825782700:35:000:000:0035; 4825782700:35:000:000:0036; 4825782700:35:000:000:0037; 4825782700:35:000:000:0038; 4825782700:35:000:000:0039; 4825782700:35:000:000:0040; 4825782700:35:000:000:0041; 4825782700:35:000:000:0042; 4825782700:35:000:000:0043; 4825782700:35:000:000:0044; 4825782700:35:000:000:0045; 4825782700:35:000:000:0046; 4825782700:35:000:000:0047; 4825782700:35:000:000:0048; 4825782700:35:000:000:0049; 4825782700:35:000:000:0050; 4825782700:35:000:000:0051; 4825782700:35:000:000:0052; 4825782700:35:000:000:0053; 4825782700:35:000:000:0054; 4825782700:35:000:000:0055; 4825782700:35:000:000:0056; 4825782700:35:000:000:0057; 4825782700:35:000:000:0058, які були передані 25 приватним особам у приватну власність, після чого продані ними ОСОБА_5 , яка в свою чергу вжила заходів до їх об'єднання.
Об'єднаній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 4825782700:35:000:0059, яка за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 27 травня 2020 року не пройшла реєстрації.
Враховуючи викладене, посилаючись на те, що зі смертю особи не відбувається припинення прав і обов'язків, спадкоємець стає учасником правовідношення з довічного успадковуваного володіння, позивачі просять суд визнати за ними право на довічне успадковуване володіння земельною ділянкою, розташованої в межах Нововасилівської сільської ради Снігурівського району по КСП "Інгулець", кадастровий номер 4825782700:35:000:0059, в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка та батька ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та витребувати у відповідача ОСОБА_5 на їх користь по 1/2 частці вказаного нерухомого майна.
Ухвалою Снігурівського районного суду Миколаївської області від 01 червня 2020 року у справі №485/668/20 (провадження №2-з/485/7/20) вжито заходи забезпечення позову до подачі позовної заяви у виді накладення арешту на земельні ділянку, кадастровий номер 4825782700:35:000:0059, шляхом заборони будь-яким особам її відчуження (Т.1 а.с.178-179).
25 серпня 2020 року від Головного управління Держгеокадастру надійшов відзив на позовну заяву, в якому Відповідач 1 просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що право на довічне успадковуване володіння землею було введено Земельним кодексом УРСР №561-ХІІ, чинним Земельним кодексом України не передбачено такого виду землекористування, як і не передбачено переходу у порядку спадкування права довічного володіння землею. Згідно із ст. 1216, 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця. Таким чином, правовий зв'язок між спірною земельною ділянкою та ОСОБА_6 , безпосередньо якому ділянка надавалася у користування для ведення селянського (фермерського) господарства, припинився внаслідок смерті землекористувача і відповідне право користування не переходить до спадкоємців, а наказом № 10722/0/14-19-СГ від 02 грудня 2019 року лише зафіксовано припинення права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою (вх. № 4934/20-вх. 25.08.2020 (Т.1 а.с.148-151).
01 вересня 2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник Відповідача 2 просить відмовити в задоволенні позову за безпідставністю та необгрунтованістю позовних вимог. Так, прийнятий наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області № 10722/0/14-19-СГ від 02 грудня 2019 року, відповідно до якого є припиненим право довічного успадковуваного володіння землею державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 50 га, надане гр. ОСОБА_6 , не скасований та є чинним, що вказує на відсутність спору між сторонами. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого. Крім того, позивачами не надано підтвердження факту накладення спірної земельної ділянки кадастровий номер 4825782700:35:000:0059 на земельну ділянку, яка надавалася ОСОБА_6 кадастровий номер: 4825782700:35:000:0003 (вх. № 5086/20-вх. 01.09.2020) (Т.1 а.с.159-165).
У судовому засіданні представник позивачів позовні вимоги підтримав повністю та просив про їх задоволення з зазначених у позові підстав.
Представник відповідача 2 позовні вимоги не визнав, пославшись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву.
Представник Відповідача 1 подав заяву про слухання справи в його відсутність, підтримав обставини, викладені у відзиві, у задоволенні позову просять відмовити.
Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до таких висновків.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права.
Судом встановлено, що на підставі рішення ІХ сесії Снігурівської районної ради народних депутатів 21-го скликання від 25 лютого 1992 року, вилучено із земель радгоспу "Інгулець" 50 га землі, в тому числі 49 га ріллі і 1.0 га пасовищ і надано земельну ділянку ОСОБА_6 у довічне успадковуване володіння для ведення селянського господарства (Т.2 а.с 171).
За даними копії проекту відведення земельної ділянки ОСОБА_6 для ведення фермерського господарства із земель радгоспу "Інгулець", виготовленого Державним комунальним малим підприємством "Землевпорядник" у 1992 році, він містить акт встановлення меж земельної ділянки в натурі від 27.02.1992 року, розміри та місцезнаходження земельної ділянки показані на схемі, що додається до акту (Т.2 а.с.158-176).
На підставі вказаного вище рішення Снігурівської районної ради народних депутатів від 25 лютого 1992 року та проекту відведення ОСОБА_6 . Снігурівською районною радою видано Державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею, зареєстрованого в Книзі записів державих актів довічного успадковуваного володіння за №8, на земельну ділянку для ведення селянського господарства розміром 50 га. Вказаний акт містить план земельної ділянки із встановленими межами (Т.2 а.с. 177-178).
06 квітня 1992 року зареєстровано Фермерське господарство "Роднічок", засновником якого відповідно до Статуту, зареєстрованого в новій редакції Снігурівською райдержадміністрацією 05.09.2001 року (далі Статут) є ОСОБА_6 , членами ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 .
Згідно з п.5.1. Статуту до земель Господарства належать земельні ділянки, отримані/придбані/ засновником Госопдарства у власність, у постійне користування та надані Господарству у оренду (Т.2 а.с.182-193).
ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Галаганівка Снігурівського району Миколаївської області ОСОБА_6 помер, про що свідчить копія свідоцтва про його смерть серії НОМЕР_1 , видане 09 березня 2011 року Нововасилівською сільською радою Снігурівського району Миколаївської області за актовим записом № 5 від 09 березня 2011 року (Т.1 а.с. 17).
Як вбачається з копії спадкової справи № 371/2019, заведеної 20 грудня 2019 року до майна померлого ОСОБА_6 та довідок Нововасилівського старостинського округу Снігурівської міської ради Миколаївської області від 05 грудня 2019 року № 1440, завідувача Снігурівської державної нотаріальної контори Миколаївської області Коваль О.В. від 21 січня 2020 року № 66/01-16, спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_6 є його дружина ОСОБА_3 (копія свідоцтва про одруження серії НОМЕР_2 , виданого 24 жовтня 1961 року Кіровською сільською радою Херсонського району Херсонської області за актовим записом № 43 від 24 жовтня 1961 року) та дочка ОСОБА_4 (зміна прізвища з ОСОБА_10 на ОСОБА_11 підтверджена копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 ), які прийняли спадщину, як такі, що були зареєстровані та проживали разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини (Т.1 а.с. 20, 22, 136-144, Т.2 а.с.181).
Постановою завідувача Снігурівської державної нотаріальної контори Коваль Ю.В. від 10 січня 2020 року ОСОБА_4 , яка діє від імені ОСОБА_3 , відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно, яке складається з права довічного успадковуваного володіння землею для ведення селянського господарства, яке залишилось після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , через невизначеність механізму спадкування такої земельної ділянки (Т.1 а.с. 24).
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 02 грудня 2019 року № 10722/0/14-19-СГ припинено право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 50,00 га в межах території Нововасилівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області надану гр. ОСОБА_6 , посвідчене актом на право довічного успадковуваного володіння землею, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння № 8. Земельну ділянку загальною площею 50 га віднесено до земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Нововасилівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області.
З копії викопіровки станом на 18.03.11 року вбачається, що земельна ділянка кадастровий номер 4825782700:35:000:0003 надана в довічне успадковуване володіння ОСОБА_6 , розташована у межах території Нововасилівської сільської ради Снігурівського району по КСП "Інгулець", мала площу 50,0 га та встановлені межі (Т.2 а.с.180).
16 грудня 2019 року відділом у Снігурівському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області на підставі технічної докумендації із землеустрою щодо інвентаризації земель від 15.12.2019 року зареєстровано спірну земельну ділянку площею 48.6112 га на праві державної власності за Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 4825782700:35:000:0033 (Т.1 а.с. 30-34).
Згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 24 жовтня 2023 року, інформація про земельну ділянку № 4825782700:35:000:0033 відсутня.
Як слідує з інформації ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 08 грудня 2020 року № 1959/419-20 державна реєстрація земельної ділянки кадастровий номер 4825782700:35:000:0033 скасована в результаті поділу. За результатами сформовані наступні земельні ділянки
4825782700:35:000:000:0053; 4825782700:35:000:000:0034; 4825782700:35:000:000:0055; 4825782700:35:000:000:0035; 4825782700:35:000:000:0037; 4825782700:35:000:000:0036; 4825782700:35:000:000:0043; 4825782700:35:000:000:0054; 4825782700:35:000:000:0041; 4825782700:35:000:000:0042; 4825782700:35:000:000:0051; 4825782700:35:000:000:0046; 4825782700:35:000:000:0047; 4825782700:35:000:000:0044; 4825782700:35:000:000:0048; 4825782700:35:000:000:0049; 4825782700:35:000:000:0058; 4825782700:35:000:000:0050; 4825782700:35:000:000:0045; 4825782700:35:000:000:0056; 4825782700:35:000:000:0040; 4825782700:35:000:000:0057; 4825782700:35:000:000:0038; 4825782700:35:000:000:0052; 4825782700:35:000:000:0039 (Т.2 а.с.29), які були передані Відповідачем 1 25 приватним особам у приватну власність, що підтверджується копіями наказів ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області про надання дозволів на розроблення документації із землеустрою та її затвердження з передачею у власність (Т.1 а.с.37-114), після чого на підставі договорів купівлі-продажу продані ними ж ОСОБА_5 з внесенням даних про неї, як про власника до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (Т.2 а.с.32-106), яка в свою чергу вжила заходів до їх об'єднання. Об'єднаній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 4825782700:35:000:0059. Електронні документи ХМL-файли земельних ділянок перенесених до архівного шару відсутні у зв'язку з відсутністю технічної можливості вивантаження. Інформація про земельну ділянку з кадастровим номером 4825782700:35:000:0003 у Державному земельному кадастрі відсутня.
Відповідач ОСОБА_5 визнає, що вказані земельні ділянки у кількості 25 шт. перебувають у її володінні та вона здійснює їх обробіток. Вказане підтверджується також заявами про вчинення злочину ОСОБА_12 інтересах дружини ОСОБА_5 щодо незаконного збору сільськогосподарського врожаю на належних останній 25 земельних ділянках та витягом з ЄРДР від 08 вересня 2020 року про вчинення кримінального правопорушення №12020150310000379 за ч.2 ст.185 КК України за вказаним фактом (Т.2 а.с.218-222).
Згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 02 грудня 2024 року, земельна ділянка № 4825782700:35:000:0059 зареєстрована 29 квітня 2024 року на праві приватної власності за відповідачкою ОСОБА_5 .
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 15-1 ЗК України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
Відповідно до статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
ОСОБА_6 отримав спірну земельну ділянку на праві довічного успадковуваного володіння на підставі Земельного кодексу УРСР від 18 грудня 1990 року та на підставі Закону України від 20 грудня 1991 року "Про селянське (фермерське) господарство".
Громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, земельні ділянки передавалися у власність або надавалися в користування, в тому числі на умовах оренди, включаючи присадибний наділ (частина перша статті 50 ЗК України 1990 року). Землю у постійне користування надавали Ради народних депутатів, зокрема і для ведення громадянами України селянського (фермерського) господарства (пункт 1 частини п'ятої статті 7 ЗК України 1990 року).
Відповідно до вимог статті 55 ЗК УРСР від 18 грудня 1990 року у вказаній редакції у разі смерті громадянина, який вів сільське (фермерське) господарство, право володіння земельною ділянкою передається одному зі спадкоємців.
Постановою Верховної Ради Української РСР від 27 березня 1991 року, яка втратила чинність на підставі постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року № 2201-XII, затверджено форми державних актів: на право довічного успадковуваного володіння землею; на право постійного володіння землею; на право постійного користування землею.
Разом із тим, ЗК України № 2196-XII у редакції від 13 березня 1992 року виключив згадку про право довічного успадковуваного володіння та передбачав надання земель лише у постійне та тимчасове користування.
Постійним визнавалося землекористування без заздалегідь установленого строку. Так, відповідно до статті 7 Кодексу земельні ділянки у постійне користування надавалися громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, сільськогосподарським підприємствам і організаціям.
Втім, виключення з Кодексу правил про право довічного успадковуваного володіння не означало припинення цього права, як і не було передбачено його автоматичного переходу в іншу організаційну форму. Як суб'єктивне право, право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, що виникло свого часу відповідно до закону, могло бути припинене лише з підстав, передбачених законом, проте в законі таких підстав наведено не було.
Відповідно до пункту 8 Постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року № 2200 "Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі" громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до ЗК України.
У подальшому ЗУ України у редакції від 25 жовтня 2001 року, починаючи з 01 січня 2002 року, обмежив коло суб'єктів права постійного користування землею виключно юридичними особами і зобов'язав постійних землекористувачів до 01 січня 2008 року переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди (пункт 6 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України 2001 року).
У рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що у ЗК УРСР від 18 грудня 1990 року була регламентована така форма володіння землею, як довічне успадковуване володіння. ЗК України в редакції від 13 березня 1992 року закріпив право колективної та приватної власності громадян на землю (зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення сільського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (стаття 6). Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам на їх вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь-якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв'язку з непереоформленням правового титулу.
Конституційний Суд України вважав, що встановлення обов'язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 01 січня 2008 року потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до частини другої статті 14, частини другої статті 41 Конституції України.
У зв'язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт.
Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:
- пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення;
- пункту 6 постанови Верховної Ради України від 18 грудня 1990 року № 563-ХII "Про земельну реформу" з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.
З огляду на викладене, особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння за законом, не може бути позбавлена права на таке володіння.
На правовідносини щодо такого володіння поширюються гарантії, встановлені статтею 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та статтею 41 Конституції України. Ці норми не лише гарантують право довічного успадковуваного володіння землею (як різновид мирного володіння майном в розумінні Конвенції та як речове право, захищене статтею 41 Конституції України), а й обмежують у можливості припинити відповідне право.
Таким чином, дії державних органів щодо надання земельних ділянок громадянам у довічне успадковуване володіння були припинені, проте ті особи, які набули це право у встановленому законом порядку, зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка дозволяла б припинити право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, а тому таке право є дійсним.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі "Брумареску проти Румуні", заява № 28342/95, § 61).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі "Кантоні проти Франції", заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі "Вєренцов проти України", заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі "S. W. проти Сполученого Королівства", заява № 20166/92, § 36).
Аналіз зазначених змін у земельному законодавстві свідчить про наявність певної правової колізії, у тому числі щодо розмежування різних правових конструкцій, як то право постійного користування та право довічного успадковуваного володіння, та щодо можливості успадкування цих прав.
З урахуванням зазначеного можна зробити висновок про те, що хоч дії державних органів щодо надання земельних ділянок громадянам у довічне успадковуване володіння були припинені, проте ті особи, які набули це право у встановленому законом порядку, зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка б дозволяла припинити право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, а тому таке право є дійсним.
Крім того, при вирішенні питання щодо права довічного успадковуваного володіння важливо враховувати також норм спеціального законодавста, зокрема, Закону України "Про селянське (фермерське) господарство", що був прийнятий 20 грудня 1991 року та діяв до введення у дію Закону України "Про фермерське господарство". Зазначеними законами встановлений особливий порядок створення таких юридичних осіб як фермерське господарство. Згідно з цими законами однією з основних особливостей правового статусу фермерського та селянського (фермерського) господарств є те, що для створення фермерського господарства як юридичної особи громадянин України повинен спочатку отримати у власність або користування земельну ділянку з цільовим призначенням "для ведення фермерського господарства", а вже потім зареєструвати і вести фермерське господарство.
Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України), крім прав і обов'язків що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 ЦК України.
Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ст.1268 ЦК України).
Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу) (ст.1220 ЦК України).
Таким чином, право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою відноситься до тих прав, які можуть бути успадковані, а тому, враховуючи, що зі смертю особи не відбувається припинення прав і обов'язків, спадкоємець стає учасником правовідношення з довічного успадковуваного володіння.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17, від якого Велика Палата Верховного Суду не відступила і в постанові від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц, та застосовано в постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 663/2123/16-ц, від 14 квітня 2021 року у справі № 311/706/18.
Таким чином, право довічного користування земельною ділянкою, наданою спадкодавцю ОСОБА_6 для ведення селянського (фермерського) господарства, не припинилося внаслідок його смерті і може бути успадковане позивачами.
Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина друга статті 152 ЗК України).
Відповідно до статті 396 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
В силу положень частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з його волі. Власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.
У постанові від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: "власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна. У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права. Оскільки вимога про визнання наказів ГУ Держземагентства незаконними та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою, то така вимога не є нерозривно пов'язаною з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначених наказів без заявлення вимоги про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не тягнуть правових наслідків, на які вони спрямовані. Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, відступати від яких Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав".
Оскільки права на земельну ділянку площею 50,00 грн., надану ОСОБА_6 у довічне успадковуване володіння, не припинилися внаслідок його смерті, відповідач Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області безпідставно прийняв наказ від 02 грудня 2019 року № 10722/0/14-19-СГ, яким припинив таке право, чим порушив права позивачів, як спадкоємців померлого на оформлення у володіння успадкованого майна, а тому зазначений наказ є незаконним та не тягне правових наслідків у вигляді припинення прав на землю.
Таким чином, оскільки земельна ділянка, що була надана ОСОБА_6 у довічне успадковуване володіння на підставі рішення ІХ сесії Снігурівської районної ради народних депутатів 21-го скликання від 25 лютого 1992 року, загальною площею 50 га землі, із земель радгоспу "Інгулець", що посвідчено Державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею, зареєстрованого в Книзі записів державих актів довічного успадковуваного володіння за №8, вибула з володіння його спадкоємців на підставі незаконного наказу державного органу, тобто поза їх волею, вона може бути витребувана ними у добросовісного набувача.
Вирішуючи питання про те, чи підлягає витребуванню у ОСОБА_5 земельна ділянки 4825782700:35:000:0059, суд приходить до наступного.
Позивачі у позові зазначили, що земельна ділянка, належна ОСОБА_5 кадастровий номер 4825782700:35:000:0059 площею 48.6112 га розташована у складі земельної ділянки, яка була надана ОСОБА_6 у довічне успадковуване володіння загальною площею 50 га. та утворена за рахунок цих земель.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).
У даній справі належними доказами підтверджені обставини законності набуття ОСОБА_6 права довічного успадковуваного володіння земельної ділянки площею 50 га землі, із земель радгоспу "Інгулець", незаконність припинення такого права на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 02 грудня 2019 року № 10722/0/14-19-СГ, з передачею даної земельної ділянки у державну власність, сформування її проведенням інвентаризації присвоєнням кадастрового номера 4825782700:35:000:0033 у земельну ділянку площею 48.6112 га, з наступним поділом та об'єднанням у земельну ділянку 4825782700:35:000:0059, яка об'єднує 25 земельних ділянок, що перебувають у власності ОСОБА_5 , що підтверджено листом ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 08 грудня 2020 року № 1959/419-20 та ним не заперечується. Крім того, вказана обставина підтверджується копіями документів, що стали підтавою для отримання земельних ділянок у власність 25 особами, наданими ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 17 березня 2020 року, зокрема копіями викопіювань з публічної кадастрової карти (Т1 а.с.37-114)
Крім того, ухвалою суду від 03 січня 2024 року за клопотанням позивачів у справі було призначено земельно-технічну експертизу, на вирішення якої поставлено питання: чи відповідають за своїми межами, конфігурацією, положенням та місцем розташування: земельна ділянка надана відповідно до рішення ІХ сесії, 21 скликання Снігурівської районної ради народних депутатів Миколаївської області від 25.02.1992 р. ОСОБА_6 у довічне успадковане володіння площею 50.00 га, в тому числі 49 га рілля та 1 га пасовищ із присвоєним кадастровим номером 4825782700:35:000:0003: земельній ділянці із кадастровим номером 4825782700:35:000:0033 (номер присвоєно після вилучення та віднесення до земель запасу); земельній ділянці із кадастровим номером 4825782700:35:000:0059 (існуючий кадастровий номер).
Проте 13 вересня 2024 року до суду надійшло повідомлення експертів Одеського НДІСЕ про неможливість надання висновку №24-464, яке мотивоване тим, що за відсутності топографо-геодезичних зйомок в паперовому і електронному вигляді, в маштабі, що забезпечує чітке зображення всіх елементів та написів, на земельні ділянки з кадастровим номером 4825782700:35:000:0003, 4825782700:35:000:0033, 4825782700:35:000:0059 з нанесенням розмірів, а також із зазначенням даних щодо сусідніх землекористувачів в період часу з 1992 р по 2024 р.; проекту землеустрою на земельну ділянку з кадастровим номером 4825782700:35:000:0033; проведення експертизи є неможливим.
Відсутність вказаних матеріалів зумовлена тим, що на час передачі земельної ділянки ОСОБА_6 у проекті землеустрою законодавстом не було передбачено формування кадастрового номера, а земельна ділянка з кадастровим номером 4825782700:35:000:0033 скасована у зв'язку із її припиненням у результаті поділу.
У відповідності до ст.110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу.
За положеннями ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши всі наявні у справі докази у їх сукупності, суд доходить висновку про те, що земельна ділянка кадастровий номер 4825782700:35:000:0059 площею 48.6112 га розташована у складі земельної ділянки, яка була надана ОСОБА_6 у довічне успадковуване володіння загальною площею 50 га. та утворена за рахунок цих земель.
Доводи представника відповідача 2 про відсутність належних та допустимих доказів накладення меж земельних ділянок спростовуються рішенням Снігурівської районної ради від 25 лютого 1992 року "Про надання земель в довічне успадковуване володіння ОСОБА_6 ", державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею, виданого ОСОБА_6 , із планом землекористування, наказом ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області від 03 грудня 2019 року "Про припинення права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою", листом ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 08 грудня 2020 року, сумнівів щодо достовірності яких у суду не викликають.
Доводи представника відповідача 1 щодо його неналежності до складу відповідачів суд відхиляє, оскільки вибуття земельної ділянки із володіння позивачів відбулося саме внаслідок прийняття даним відповідачем наказу про припинення права спадкодавця, який є незаконним.
За такого, вимоги позивачів є обгрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до положень статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До судових витрат, зокрема належать витрати, пов'язані з залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
Згідно із статтею 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду позивач ОСОБА_4 сплатила 1546,07 грн., які підлягають стягненню на її користь з відповідачів у рівних частках по 773,04 грн. з кожного.
Експерт має право на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних з проведенням експертизи і викликом до суду. Призначений судом експерт може відмовитися від надання висновку, якщо надані на його запит матеріали недостатні для виконання покладених на нього обов'язків. Заява про відмову повинна бути вмотивованою (частини сьома, восьма статті 72 ЦПК України).
У відповідності до Порядку надання підрозділами Міністерства внутрішніх справ, Національної поліції та Державної міграційної служби платних послуг Постанови КМУ від 26 жовтня 2011 р. N 1098 "Деякі питання надання підрозділами Міністерства внутрішніх справ, Національної поліції та Державної міграційної служби платних послуг " (далі -Порядок), Послуги надаються за письмовою заявою фізичних або юридичних осіб із зазначенням їх прізвища, власного імені, по батькові (за наявності), найменування юридичної особи, задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), місцезнаходження юридичної особи та виду послуги, а також за постановою (ухвалою) суду в цивільних, господарських, адміністративних справах, за постановою у виконавчому провадженні, у кримінальному провадженні на замовлення підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, виправданого, їх захисників, законного представника, потерпілого, його представника і законного представника (далі - замовники). Оплата наданих послуг здійснюється шляхом перерахування замовником коштів через банки, відділення поштового зв'язку, програмно-технічні комплекси самообслуговування або через електронний платіжний засіб у безготівковій формі.Підтвердженням оплати послуг є надані замовником документ або інформація (реквізити платежу) про внесення плати в будь-якій формі. Замовник має право відмовитися від надання замовленої послуги шляхом подання на ім'я керівника відповідного підрозділу МВС, Національної поліції або ДМС заяви в письмовій формі.Повернення коштів за ненадані послуги здійснюється за письмовою заявою замовника на підставі оригіналу платіжного документа та документа, що посвідчує особу.
Ухвалою Снігурівського районного суду Миколаївської області від 03 січня 2024 року за клопотанням позивачів у справі було призначено земельно-технічну експертизу.
22 березня 2024 року позивач ОСОБА_3 , на виконання клопотання експерта № 24-464 від 23 січня 2024 року здійснила передплату за експертне дослідження у розмірі 13 176.70 грн., що підтверджується квитанцією №48.
22 березня 2024 року позивач ОСОБА_4 , на виконання клопотання експерта № 24-464 від 23 січня 2024 року здійснила передплату за експертне дослідження у розмірі 13 176.70 грн., що підтверджується квитанцією №49.
13 вересня 2024 року до суду надійшло повідомлення експертів Одеського НДІСЕ про неможливість надання висновку №24-464 та акт здачі-приймання повідомлення про неможливість надання висновку, згідно якого вивчення експертом матеріалів з розрахунку за 2 год. складає 908,74 грн.
Оскільки послуги експертом фактично ненадані, хоча позивачами сплачено кошти безпосередньо на рахунок експертної установи Одеського НДІСЕ на підставі виставленого рахунку, а повернення таких коштів у відповідності до зазначеного вище Порядку можливе лише за заявою замовника, яким є суд, суд приходить до висновку, що судові витрати по даній справі за непроведену експертизу мають бути повернуті позивачам за мінусом нарахованих експертом коштів за вивчення матеріалів, тобто по 12 722,33 грн. кожному позивачу.
Керуючись ст. 4, 13, 81, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позовну заяву ОСОБА_3 (далі - Позивач 1), ОСОБА_4 (далі - Позивач 2) до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (далі - Відповідач 1), ОСОБА_5 (далі - Відповідач 2) про спадкування права на довічне успадковуване володіння земельною ділянкою та витребування із чужого незаконного володіння земельної ділянки - задовільнити.
Визнати за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право дoвічного успaдковуваного володіння на 1/2 земельної ділянки площею 50,0 га. в межах території Нововасилівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області, яка була надана для ведення селянського (фермерського) господарства згідно з рішенням Снігурівської районної Ради народних депутатів Снігурівського району Миколаївської області від 25 лютого 1992 року на підставі державного акту на право дoвічного успaдковуваного володіння землею, який зареєстровано в Книзі записів актів на право довічного успaдковуваного володіння землею за № 8, по КСП "Інгулець", за кожною.
Витребувати у ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по 1/2 земельної ділянки площею 48.6112 га в межах території Нововасилівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області, кадастровий номер: 4825782700:35:000:0059, кожній.
Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (ЄДРПОУ 39825404), ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_6 , на користь ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , в рахунок компенсації сплаченого судового збору по 773,04 грн. (сімсот сімдесят три грн.04 к), з кожного.
Повернути ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , грошові кошти в сумі 12 722,33 грн (дванадцять тисяч сімсот двадцять дві грн. 33 к), сплачені на рахунок експертної установи Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз (ЄДРПОУ 02883110), за експертизу, яку не проведено.
Повернути ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_5 ,, грошові кошти в сумі 12 722,33 грн (дванадцять тисяч сімсот двадцять дві грн. 33 к), сплачені на рахунок експертної установи Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз (ЄДРПОУ 02883110), за експертизу, яку не проведено.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду, який відраховуються з дати складення повного судового рішення.
Суддя І.А.Квєтка
Дата складення повного судового рішення 03.12.2024 року.