Справа № 544/1979/24
пров. № 2/544/579/2024
Номер рядка звіту 67
27 листопада 2024 року м. Пирятин
Пирятинський районний суд Полтавської області
в складі: головуючої судді Малицької О.Л.,
секретаря судових засідань Ралець О.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Пирятин в режимі відеоконференції цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін за позовом адвоката Дрогомана Олега Олександровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про розподіл майна подружжя,
за участю:
позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_3
відповідача ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_4
Адвокат Дрогоман О.О., який діє в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Пирятинського районного суду Полтавської області з позовом до ОСОБА_2 про розподіл майна подружжя. Позовні вимоги мотивує тим, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 24 жовтня 2015 року. За час шлюбу ними було придбано в 2021 році за спільні кошти автомобіль Nissan Micra, 2015 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , власником якого, відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, є ОСОБА_2 . На даний час шлюбні відносини у сторін фактично припинені, а відповідачкою подано позов до суду про розірвання шлюбу. Однак на момент звернення до суду сторони не можуть домовитися про порядок розподілу автомобіля Nissan Micra, д.н.з. НОМЕР_1 , а тому позивач змушений звернутися до суду з вимогою про визнання зазначеного транспортного засобу об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнати за ОСОБА_1 права власності на частину вказаного автомобіля.
Позивачта його представник в судовому засідання позовні вимоги підтримали, надали пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві. Позивач додатково пояснив, що його право на володіння спірного автомобіля порушено, оскільки відповідачка поїхала на ньому в невідомому напрямку і де він знаходиться, зараз він не знає. Позивач бажає розподілити автомобіль відповідно до закону, так як він являється спільною сумісною власністю. Окрім цього, позивач вказав, що дозволу відповідачці на від'їзд до м. Пирятин не надавав. Автомобіль було придбано за кошти сімейного бюджету для сімейного користування. Автомобілем користувалася, як відповідачка так і він.
Представник відповідача в судовому засіданні вказав, що позовні вимоги відповідачка не визнає в повному обсязі. Вказав, що спір відносно вказаного автомобіля відсутній. Відповідачка не заперечує, що автомобіль придбаний у шлюбі за спільні кошти подружжя і він являється спільним майном сторін, а тому даний позов являється надуманим і поданий для того, щоб відповідачка несла додаткові витрати на компенсацію судових витрат. Окрім цього, представник відповідачки вказав, що до подачі позовної заяви позивач не звертався до відповідачки з метою досудового врегулювання спору, а тому позовна заява подана передчасно. Додав, що право позивача не було порушене, а задоволення даного позову не вирішить питання розподілу майна подружжя, а породить виникнення нових позовів до суду. Додатково представник відповідача вказав, що автомобіль на даний час знаходиться у відповідача із згоди позивача.
Відповідачка в судовому засідання підтримала покази свого представника.
Заслухавши сторони, представників сторін, розглянувши справу в межах заявлених вимог, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає позов обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що сторони перебувають в зареєстрованому шлюбі з 24жовтня2015 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб (а.с. 7).
Під час перебування у шлюбі було придбано автомобіль Nissan Micra, 2015 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , та зареєстровано 23 квітня 2022 року на ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 (а.с. 8-9).
Ринкова вартість вказаного автомобіля становить: 368293,48 грн (а.с. 11-17).
Відповіднодо ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів.
Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України, відповідно до частини четвертої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України.
Згідно з нормою ст. 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція ст. 60 СК України передбачає застосування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Верховного Суду від 06.02.2018 року у справі № 235/9895/1 5-ц, від 05.04.2018 року у справі № 404/1515/16-ц, від 22.02.2021 року у справі № 264/2232/19 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Згідно з вимогами статей 12, 13, 81 ЦПК України обов'язок доказування та подання доказів покладається на сторони, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).
Статтею 89 ЦПК України на суд покладено обов'язок оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.
Відповідно до ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується ст. 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у ст. 69 СК України. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга ст. 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (ч. 2 ст. 364 ЦК України).
Частинами першою, другою ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.
Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтями 370, 372 ЦК України,співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна,що є у спільній сумісній власності,крім випадків,установлених законом. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається,що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Крім цього,майно,що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними,крім випадків,установлених законом. Уразі поділу майна,що є у спільній сумісній власності,вважається,що частки співвласників управі спільної сумісної власності є рівними,якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин,які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Отже, розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
Вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Згідно з ч. 1 ст. 71 СК України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому, суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
У постанові Верховного Суду від 22.01.2020 року у справі № 711/2302/18, викладений загальний правовий висновок про те, що ст. ст. 60, 70 СК України, ст. 368 ЦК України передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Як встановлено судом, сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 24 жовтня 2015 року.
Під час перебування у шлюбі було придбано автомобіль Nissan Micra, 2015 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , який було зареєстровано 23 квітня 2022 року на ОСОБА_2 .
Таким чином, фактично спірний автомобіль був набутий сторонами у період шлюбу за кошти сімейного бюджету, що не оспорюється сторонами по справі, та враховуючи, що виникнення режиму спільної сумісної власності подружжя на все придбане за час шлюбу майно презюмується, суд вважає, що спірний автомобільє спільною сумісною власністю подружжя. Докази протилежного надані не були.
При цьому, доводи представника відповідачки про відсутність спору та передчасність звернення до суду з даним позовомне заслуговують на увагу, оскільки позивач,звертаючись до суду, переслідує чітку мету, яка полягає в належному оформленні та реєстрації, у відповідності до чинного законодавства, належних йому прав на володіння, користування та розпорядження спірним майном.
Окрім цього, суд вважає припущенням доводи представника відповідачки про бажання позивача даним позовом покласти на ОСОБА_2 додаткові витрати на компенсацію судових витрат, оскільки такі вимоги не були заявленими.
Також доводи про те, що задоволення даного позову не вирішить питання розподілу майна подружжя, а породить виникнення нових позовів до суду, суд також вважає припущеннями представника відповідача, що не підтверджуються належними та допустимими доказами.
У відповідності ч. 1ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
Відповідно дост. 392 ЦК Українивласник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Відповідно до ч. 2ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.
Отже, суд приходить до висновку, що спірний Nissan Micra, 2015 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , належать сторонам у справі на праві спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу саме в порядку поділу сумісної власності подружжя. Враховуючи, надані сторонами докази, суд при ухваленні рішення виходить з того, що частки майна дружини та чоловіка є рівними та не вбачає підстав для відступлення від рівності часток подружжя.
Керуючись ст.6-13,81, 259, 263-265,352 ЦПК України,суд
Позов задовольнити.
Визнати автомобіль марки NISSAN MICRA, 2015 року випуску, з номерними знаками НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_3 , об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 автомобіля марки NISSAN MICRA, 2015 року випуску, з номерними знаками НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_3 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 02.12.2024.
Позивач: ОСОБА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_4 , адреса проживання: АДРЕСА_1 .
Представник позивача: адвокат Дрогоман Олег Олександрович, юридична адреса: 18015, м. Черкаси, вул. М.Залізняка, 32.
Відповідач: ОСОБА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_5 , адреса проживання: АДРЕСА_2 .
Представник відповідача: адвокат Ковтун Микола Васильович, юридична адреса: 37001, Полтавська область Лубенський район, м. Пирятин вул. Ранкова, 15.
Суддя О.Л.Малицька