21.11.2024 Справа №607/18328/24 Провадження №2/607/3681/2024
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області
в складі:
головуючого Ромазана В.В.
з участю секретаря Кузьменкової О.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «КФ.ЮА», третя особа приватний виконавець виконавчого округу Тернопільської області Мелих Анатолій Іванович, приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личук Тарас Володимирович про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,-
Адвокат Яресько Т.В. в інтересах позивача ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «КФ.ЮА», у якому просить визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 22 грудня 2021 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личуком Т.В., зареєстрований у реєстрі за №9714, про стягнення із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КФ.ЮА» заборгованості в розмірі 29 058 грн. 30 коп., а також стягнути з відповідача в користь позивача 10 000 грн. витрат на правничу допомогу та сплаченого судового збору.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що приватним виконавцем виконавчого округу Тернопільської області Мелихом А.І., 26.01.2022 відкрито виконавче провадження ВП №68381293, на підставі виконавчого напису №9714, виданого 22.12.2021 приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личуком Т.В., про стягнення із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КФ.ЮА» заборгованості в розмірі 29 058 грн. 30 коп. Позивач вважає, що вказаний виконавчий напис вчинений з грубим порушенням норм чинного законодавства. Зокрема, вважає, що нотаріусом не було дотримано правил безспірності стягнення. Адже, вказаної у виконавчому написі суми боргу позивач не визнає, вважає її незаконною. Вказує на те, що нотаріусом не було додано документів, які передбачені чинним законодавством, як обов'язкові для вчинення виконавчого напису, а саме - оригіналу кредитного договору та виписки з особового рахунку боржника із зазначенням суми заборгованості та строків погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості. В оскаржуваному виконавчому написі зазначено, що цей виконавчий напис вчинено на підставі статті 87 Закону України «Про нотаріат» та Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою КМ України від 29.06.1999 року №1172. Позивач вказує на те, що при оформленні виконавчого напису №9714 від 22 грудня 2021 року представниками ТзОВ «КФ.ЮА» не було надано нотаріусу доказів безспірності заборгованості, за наявності якої було б можливо вчинення виконавчого напису та відповідно документів, що були надані нотаріусу. Заборгованість, яка зазначена у виконавчому написі не дає можливості зробити висновок щодо правомірності її нарахування. Зазначає, що при матеріалах виконавчого провадження відсутні банківські виписки, що підтверджують правомірність нарахування заборгованості в сумі 28 058,30 грн., за період з 19.02.2021 р. по 17.12.2021 р. Позивач вважає, що за відсутності банківських виписок, доказів сплати платежів за кредитним договором, доказів направлення вимоги, не є можливим підтвердити те, що заборгованість станом на момент вчинення виконавчого напису була безспірною. Крім того, до загальної суми заборгованості за виконавчим написом включено плату за вчинення виконавчого напису в розмірі 1 000, 00 грн., яка як вважає позивач не повинна була враховуватись. Вважає, що при вчиненні виконавчого напису приватний нотаріус не перевірив наявність доказів належного направлення та отримання позивачем (боржником) письмової вимоги про усунення порушень, що призвело до порушення процедури вчинення виконавчого напису, передбаченої пунктом 2.3. Глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та не надав достатніх та належних доказів, відповідно до п. 3.2. Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою КМ України від 29.06.1999 року №1172, у зв'язку з чим, оспорюваний виконавчий напис нотаріусом вчинено з порушенням діючого законодавства. Оскільки, ТОВ «КФ.ЮА», шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса від 22 грудня 2021 року, порушив права та законні інтереси ОСОБА_1 , остання змушена звернутися за захистом своїх прав до суду.
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 серпня 2024 року відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження, із викликом сторін.
Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «КФ.ЮА» відзиву на позов не подавав.
Третя особа, приватний виконавець виконавчого округу Тернопільської області Мелих Анатолій Іванович та приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личук Тарас Володимирович письмових пояснень щодо позову не подавали.
Позивач ОСОБА_1 та представник позивача - адвокат Яресько Т.В. в судове засідання не з'явилися. Представник позивача звернувся до суду з клопотанням про розгляд справи у їх відсутності, позовні вимоги підтримують повністю та просять їх задовольнити.
Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «КФ.ЮА» у судове засідання повторно не з'явився, з невідомих суду на те причин, хоча про день та час розгляду справи повідомлявся вчасно та належним чином.
Відповідно до ч.4 ст.223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення), якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Таким чином, суд зі згоди позивача ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст.280 ЦПК України.
Приватний виконавець виконавчого округу Тернопільської області Мелих Анатолій Іванович в судове засідання не з'явився та про причину неявки суд не повідомив, хоча про день та час розгляду справи повідомлявся вчасно та належним чином.
Приватнийнотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личук Тарас Володимирович в судове засідання не з'явився та про причину неявки суд не повідомив,хоча про день та час розгляду справи повідомлявся вчасно та належним чином.
Дослідивши та оцінивши зібрані у справі докази, суд встановив
21 грудня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «КФ.ЮА» та ОСОБА_1 укладено договір про надання позики на умовах фінансового кредиту №00020126984.
22 грудня 2021 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личуком Т.В., вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №9714, про звернення стягнення із ОСОБА_1 , яка є боржником за кредитним договором №00020126984 від 21.12.2020, укладеним з ТОВ «КФ.ЮА». Сума заборгованості складає 28 058,30 грн., яку нараховано за період з 19.02.2021 по 17.12.2021, з яких 15 825,50 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 12 232,80 грн. - заборгованість за відсотками. За вчинення цього виконавчого напису нотаріусом стягнуто плату у розмірі 1 000 грн. Загальна сума заборгованості складає 29 058,30 грн.
Як на підставу вчинення виконавчого напису, приватний нотаріус посилався на статтю 87 Закону України «Про нотаріат» та Перелік документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого 29.06.1999 №1172.
Для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість (ст. 87 Закону України «Про нотаріат»).
Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Статтею 90 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що стягнення за виконавчим написом провадиться в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Відповідно ч. 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року (п. 3.1 Глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5).
Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 №1172 (п. 3.2 Глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5).
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса», для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами подаються, зокрема, оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Як передбачено п. 2.11 Глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
Відповідно до пунктів 1 - 9 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 р., № 296/5 (надалі - Порядок) для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах (згідно Переліку), що встановлюють заборгованість, і які мають бути подані нотаріусу, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.
Для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, зміст якої встановлений пунктом 2 глави 16 Порядку.
Пункт 3 глави 16 Порядку визначає виключний перелік умов вчинення виконавчого напису. Зокрема, нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року; безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 № 1172.
Пунктами 3.3., 3.4. глави 16 Порядку встановлено, що якщо для вимоги, за якою вчиняється виконавчий напис, законом установлено інший строк давності, виконавчий напис-вчиняється у межах цього строку, а строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу.
Пунктом 3.5. глави 16 Порядку також встановлена імперативна норма, яка передбачає, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 № 1172.
Згідно правової позиції Верховного Суду України у справі за №6-887цс17 від 05.07.2017 року з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувана право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.
В постанові Верховного Суду від 11.07.2019 р. у справі №461/4609/16-ц зазначено, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (ст. 88 Закону України «Про нотаріат»). Але характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого. З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто, боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.
Як на підставу вчинення виконавчого напису, нотаріус посилається на Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29 червня 1999 р. (далі - Постанова).
Проте, вказана постанова не відносить кредитний договір до Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Відповідні зміни до зазначеної постанови та віднесення кредитного договору до Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, були внесені Постановою Кабінету Міністрів України за № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів».
Разом з тим, Постанова Кабінету Міністрів України за № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» відповідно до постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року в справі № 826/20084/14 визнана судом незаконною та нечинною.
З огляду на викладене до спірних правовідносин підлягає застосуванню постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» № 1172 в редакції від 29.11.2001, тобто в редакції, яка діяла до моменту доповнення Переліку п. 2 Розділу «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин». Аналогічного висновку дійшов Верховний суд у своїй постанові у справі 910/13233/17 від 29 січня 2019 року.
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса», для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами подаються, зокрема, оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Із змісту спірного виконавчого напису вбачається, що в порушення вказаних положень матеріального права оспорюваний виконавчий напис було вчинено на підставі кредитного договору, який нотаріально не посвідчувався.
Порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2021 у справі № 910/10374/17.
Також суд, вирішуючи даний позов, зазначає, що строк дії кредитного договору від 21.12.2020 на підставі якого було вчинено спірний виконавчий напис складав 360 днів та закінчувався 15.12.2021 року, однак заборгованість за ним позивачу було нараховано з 19.01.2021 по 17.12.2021, тобто поза межами строку кредитування.
Відповідачем суду не надано доказів, які б спростовували твердження позивача.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку що позовні вимоги ОСОБА_1 у частині визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивача витрат, пов'язаних з професійною правничою допомогою адвоката, суд дійшов до наступного висновку
Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.
За положеннями пункту 4 частини першої статті 1, частин третьої та п'ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
Пунктом 9 частини першої статті 1 України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09.06.2017, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).
За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
З урахуванням наведеного вище не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема в частині домовленостей щодо вартості послуг адвоката, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність, що викладено у постанові Верховного суду від 19.05.2022 у справі 824/152/21 та є релевантними до застосування у даних правовідносинах.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 3 ст. 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2 ст. 137 ЦПК України).
Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має з'ясувати склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу.
Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
У своїй постанові від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунки таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Процесуальними нормами встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.
Обов'язковим переліком документів на підтвердження відповідних витрат, незалежно від юрисдикції спору, є:договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); розрахунок наданих послуг з їх детальним описом; документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо) (висновки, викладені Верховним Судом у постановах у справах № 821/227/17, № 726/549/19, № 810/3806/18).
Чинне процесуальне законодавство України не встановлює чіткого переліку доказів, які необхідно надати суду на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, однак зобов'язує надати докази щодо надання правової допомоги.
На підтвердження понесених позивачем судових витрат на оплату професійної правничої допомоги до суду надано: договір №24092 про надання правничої (правової) допомоги від 07 травня 2024 року, укладений між адвокатом Яресько Тарасом Віталійовичем та ОСОБА_1 ; Акт приймання-передачі послуг №1 від 08.08.2024 р.; розрахункову квитанцію №08/08/24 про отримання Гонорару до Договору №24092 від 07.05.2024 на суму 10 000 грн.; ордер на надання правничої допомоги серії АІ № 1674623 від 21.08.2024.
Відповідно до п.п.1, 2 Додатку №3 від 30 липня 2024 року до Договору про надання правничої (правової допомоги №24092 від 07 травня 2024 року, даний Додаток визначає порядок оплати правничої (правової) допомоги адвокату за надання правничої допомоги щодо визнання виконавчого напису від 22.12.2021 №9714 таким, що не підлягає виконанню в суді першої інстанції. Вартість послуг за домовленістю сторін складає фіксовану суму 10 000 грн.
Оплата проведена за договором про надання правової допомоги від 04.12.2023 замовником проведена у готівковій формі в сумі 10 000,00 грн., про що свідчить розрахункова квитанція №08/08/24 від 08.08.2024.
Так, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову.
Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 137 ЦПК України)
В той же час, відповідачем заяв про зменшення розміру витрат на правничу допомогу до суду не подавалось.
Таким чином з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн., які документально підтверджені наданими позивачем доказами.
Також, в порядку ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягають до стягненню на користь позивача судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору на суму 968,96 грн.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 4, 13, 82, 141, 258-268, 273, 280-282 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «КФ.ЮА», третя особа приватний виконавець виконавчого округу Тернопільської області Мелих Анатолій Іванович, приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личук Тарас Володимирович про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню - задовольнити.
Визнати виконавчий напис, вчинений 22 грудня 2021 року, зареєстрований в реєстрі за №9714, приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личуком Тарасом Володимировичем про стягнення із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КФ.ЮА» заборгованості кредитним договором №00020126984 від 21.12.2020, в розмірі 29 058 грн. 30 коп., таким, що не підлягає виконанню.
Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «КФ.ЮА» в користь ОСОБА_1 10 000 (десять тисяч) грн.. 00 коп. витрат на правничу допомогу та 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн. 96 коп. судового збору, сплаченого позивачем при зверненні із позовом в суд.
Скасувати заходи забезпечення позову вжиті у даній справі ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 26 серпня 2024 року.
Рішення може бути переглянуте Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Тернопільського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Головуючий суддяВ. В. Ромазан