Справа № 120/267/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Альчук М.П.
Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.
02 грудня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гонтарука В. М.
суддів: Матохнюка Д.Б. Білої Л.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05 серпня 2024 року (ухвалене в м. Вінниця) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
позивач звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 05 серпня 2024 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Відповідач своїми правами, передбаченими ст.ст. 300, 304 КАС України, не скористався та не подав відзив на апеляційну скаргу.
Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 02 жовтня 2024 року, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що 11.11.2015 року ОСОБА_1 звільнений зі служби у Збройних Силах України.
01.02.2016 року Вінницькою обласною медико-соціальною експертною комісією позивачу первинно встановлено ІІІ групу інвалідності, внаслідок захворювання: "ТАК, пов'язаного із захистом Батьківщини".
Згідно довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААБ № 094420, позивачу 16.04.2019 року під час повторного огляду встановлено ІІ групу інвалідності, внаслідок захворювання: "ТАК, пов'язані із захистом Батьківщини".
У подальшому через ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач звернувся до Міністерства оборони України із заявою про виплату одноразової грошової допомоги.
Рішенням, яке оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 97 від 02.08.2019 року, позивачу відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги, посилаючись на те, що зміна групи інвалідності у заявника відбулася понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності, а допомога у зв'язку з встановленням ІІІ групи інвалідності виплачена в сумі 206700 грн.
Позивач не погодився із відмовою у виплаті допомоги та оскаржив її в судовому порядку.
Так, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 15.02.2021 року у справі № 120/7040/20 відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Вказане рішення залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17.05.2021 року.
Окрім того, ухвалою Верховного Суду від 30.06.2021 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою позивача.
06.04.2022 року Конституційним Судом України ухвалено рішення у справі № 3-192/2020(465/20), яким визнано неконституційним п. 4 ст. 16-3 Закону України від 20.12.1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", які застосовані відповідачем при прийнятті рішення про відмову у доплаті одноразової допомоги та судом при ухваленні рішень за позовом ОСОБА_1 у справі № 120/7040/20.
З урахуванням вказаного рішення, позивачем було обрано спосіб правового захисту, шляхом звернення до суду із заявою про перегляд рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15.02.2021 року у справі № 120/7040/20 за виключними обставинами.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 25.05.2022 року залишеною без змін постановами Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30.08.2022 року та Верховного Суду від 02.02.2023 року відмовлено у задоволенні заяви.
Окрім того, позивач паралельно у червні 2022 року вирішив звернутися із заявою до ІНФОРМАЦІЯ_2 та, зіславшись на рішення Конституційного Суду України від 06.04.2022 у справі № 3-192/2020(465/20), просив виплатити допомогу у зв'язку із зміною йому групи інвалідності.
Листом від 13.07.2022 № 952/9/2342 позивача повідомлено про відсутність законних підстав.
Вказана відмова стала предметом оскарження в адміністративній справі № 120/9965/22
Так, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 20.02.2022 року зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_3 оформити та подати Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України висновок, із відповідними додатками, щодо виплати ОСОБА_1 у одноразової грошової допомоги передбаченої ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" для прийняття рішення про виплату чи відмову у виплаті вказаної одноразової грошової допомоги.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08.05.2024 року апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_2 на зазначене рішення було повернуто особі, яка її подала.
Так, позивачем було повторно 14.06.2023 року подано заяву та пакет документів з метою виконання ІНФОРМАЦІЯ_4 рішення суду. Вказані матеріали, відповідно, були направлені до Міністерства оборони України.
За результатом розгляду вказаних матеріалів комісією Міністерства оборони з розгляду питань пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийнято рішення від 03.11.2023 року про відмову у призначення одноразової грошової допомоги, з огляду на пропущення встановленого трирічного строку звернення.
Вважаючи рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Так, ст. 41 Закону України від 25.03.1992 року № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" визначено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Згідно із п. 4 ч. 2 ст. 16 Закону України від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі- Закону № 2011-ХІІ) одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Відповідно до ч. 9 ст. 16-3 Закону № 2011-ХІІ порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року № 975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок № 975).
Відповідно до пункту 3 Порядку № 975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності є дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності.
Тобто, моментом виникнення у особи права на отримання одноразової грошової допомоги при повторному огляді і зміни групи інвалідності є дата первинного встановлення інвалідності, що визначена у довідці МСЕК.
З матеріалів справи встановлено, що другу групу інвалідності позивачеві встановлено 16.04.2019 року
Разом з тим, особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права (ч. 9 ст. 16-3 Закону № 2011-ХІІ).
Тобто, суд наголошує, що законодавцем встановлено преклюзивний трирічний строк на звернення до уповноваженого органу для осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, тобто строк, з яким пов'язане існування (виникнення або припинення) права і закінчення якого тягне за собою втрату такого права.
Таким чином, кінцевий строк реалізації позивачем свого права - 16.04.2022 року.
Встановлення обмеженого строку є однією з умов дисциплінування фізичних осіб як учасників публічно-правових відносин при реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги. У випадку пропуску такого строку виключними підставами для визнання судом поважними причин такого пропуску може бути лише наявність об'єктивно непереборних обставин, які пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Разом з тим, це не означає, що зі збігом цього строку особа безумовно втрачає соціальні гарантії, які надані їй Законом, зокрема можливість реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги у виключних випадках із застосуванням судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову).
Застосування трирічного строку було предметом розгляду Верховного Суду. Зокрема, у постановах від 23.10.2018 року у справі № 161/69/17 та від 12.03.2019 у справі № 760/18315/16-а суд дійшов висновку, що строк може вважатись присічним за умови, якщо особа протягом цього строку має можливість у будь-який час звернутися за захистом своїх соціальних прав, а саме, права на отримання грошової виплати; не вважається завершеним строк за умови об'єктивної відсутності можливості особи безперешкодного звернення за захистом відповідного соціального права; таке обмеження буде порушенням права особи на соціальне забезпечення та проявом дискримінації.
Судом враховано, що позивач без зайвих зволікань після встановлення йому ІІ групи інвалідності звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_5 із завою при виплату йому одноразової грошової допомоги, однак рішенням, яке оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 97 від 02.08.2019 року, позивачу відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги, посилаючись на те, що зміна групи інвалідності у заявника відбулася понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності, а допомога у зв'язку з встановленням ІІІ групи інвалідності виплачена в сумі 206700 грн.
Вказане рішення було предметом оскарженні в адміністративній справі № 120/7040/20.
Разом з тим, 06.04.2022 року Конституційним Судом України ухвалено рішення у справі № 3-192/2020(465/20), яким визнано неконституційним п. 4 ст. 16-3 Закону № 2011-XII, які застосовані відповідачем при прийнятті рішення про відмову у доплаті одноразової допомоги та судом при ухваленні рішень за позовом ОСОБА_1 у справі № 120/7040/20.
З урахуванням вказаного рішення, позивачем було обрано спосіб правового захисту, шляхом звернення до суду із заявою про перегляд рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15.02.2021 року у справі № 120/7040/20.
Колегія суддів зауважує, що до ІНФОРМАЦІЯ_5 із заявою про призначення грошової допомоги, позивач звернувся лише у червні 2022 року, тобто уже із пропущенням відповідно строку.
Колегія суддів зазначає, що обрання особою неналежного способу захисту порушеного права у спірних правовідносинах не є поважною причиною пропущення строку звернення за одноразовою грошовою допомогою.
Суд зауважує, що обрання способу захисту порушеного права є суб'єктивним правом кожної особи, на яку покладається тягар відповідальності за неправильно обраний спосіб захисту і за всі наслідки пов'язані з цим.
Разом з тим, відповідно до позовної заяви, позивач вказує на неконституційність абз. 2 п. 4 ст. 16-3 Закону № 2011-XII як на підставу пропущення строків звернення за виплатою одноразової грошової допомоги.
Суд зазначає, що в п. 2 рішення Конституційного Суду України зазначено, що п. 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII втрачає чинність з дня ухвалення цього рішення.
За приписами ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Аналогічні за змістом положення щодо строку втрати чинності актом (його окремими положеннями) містяться у ч. 1 ст. 91 Закону України "Про Конституційний Суд України".
Отже, правова позиція КСУ щодо неконституційності п. 4 ст. 16-3 Закону № 2011-XII має пряму дію у часі і може бути застосована до правовідносин, що виникли або принаймні тривали після ухвалення Конституційним Судом відповідного рішення, тобто з 06.04.2022 року.
Подібна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 13.09.2022 року у справі № 640/14168/20, від 15.06.2022 року у справі № 296/8156/17.
Тобто, визнана Конституційним Судом України неконституційною норма закону втрачає чинність лише з дня ухвалення відповідного рішення або пізніше (про що зазначається у рішенні Конституційного Суду України). Вказане свідчить про те, що рішення Конституційного Суду України мають лише пряму (перспективну) дію в часі (змінюючи замість Верховної Ради України конкретні норми закону (законодавче регулювання)), гарантуючи, при цьому, конституційний принцип розподілу державної влади, стабільність суспільно-управлінських відносин в Україні та неможливість настання непередбачуваних наслідків, зокрема, для правової та бюджетної системи.
Аналогічні підходи стосовно часових меж чинності нормативно-правового акта зазначені у ч. 2 ст. 265 КАС України, відповідно до змісту якої нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Положення будь-якого закону однаковою мірою стосується всіх осіб, що є учасниками відновних правовідносин в один і той самий період часу, якщо законом не передбачено інше, що повною мірою відповідає конституційному принципу рівності.
Зазначений підхід відповідає таким складовим верховенства прав як справедливість, правова визначеність та обов'язковість виконання судового рішення.
Суд також враховує, що ч. 3 ст. 152 Конституції України гарантує відшкодування державою у встановленому законом порядку матеріальної чи моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.
Варто також зазначити, що Конституційний Суд України обґрунтовував необхідність прийняття вказаного рішення перебуванням України в умовах воєнного стану з 24.02.2022 року та наголосив на необхідності надання відповідних гарантій, а також посиленого соціального захисту військовослужбовцям, які беруть участь у відсічі збройної агресії рф проти України.
Зокрема, Конституційним Судом України наголошено, що в умовах збройної агресії повномасштабного характеру законодавче регулювання порядку реалізації права на соціальний захист, гарантованого ч. 1 ст. 46 Конституції України, має здійснюватися у системному взаємозв'язку з вимогами щодо посиленого соціального захисту військовослужбовців у розумінні ч. 5 ст. 17 Основного Закону України. Виконання державою конституційного обов'язку щодо забезпечення посиленого соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних або резервістів покликане не тільки забезпечити соціальний захист кожного з них індивідуально, а й сприяти виконанню громадянами України обов'язку щодо захисту Вітчизни - України, її суверенітету, незалежності та територіальної цілісності.
Таким чином, суд наголошує, що редакції п. 4 ст. 16-3 Закону № 2011-XII , що діяла до ухвалення рішення Конституційного Суду України від 06.04.2022 року № 1-р(ІІ)/2022, і застосовується до правовідносин, що виникли до 06.04.2022 року.
Так, суд доходить висновку, про відсутність ретроспективної дії рішення Конституційного суду України № 1-р(ІІ)/2022 у правовідносинах, що виникли до ухвалення вказаного рішення.
Натомість правовідносини виникли до ухвалення зазначеного рішення.
Відтак, неконституційність п. 4 ст. 16-3 Закону № 2011-XII не може бути підставою для пропущення позивачем встановленого присічного строку, оскільки вказане не є релевантним до цих правовідносин.
Враховуючи вищенаведені обставини, колегія суддів погоджується з висновокм суду першої інстанції, що рішення Міністерства оборони України є правомірним та відсутні підстави для його скасування.
Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05 серпня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Гонтарук В. М.
Судді Матохнюк Д.Б. Біла Л.М.