02 грудня 2024 р. Справа № 520/2771/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою військової частина НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.04.2023, головуючий суддя І інстанції: Мельников Р.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 18.04.23 по справі № 520/2771/23
за позовом ОСОБА_1
до військової частина НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, в/ч НОМЕР_1 , апелянт), в якій просив:
- визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 , яка полягає у не здійсненні йому виплати компенсації за неотримане речове майно;
- зобов'язати в/ч НОМЕР_1 надати йому довідку про вартість неотриманого речового майна станом на 30.10.2022 ;
- зобов'язати в/ч НОМЕР_1 виплати йому компенсації за неотримане речове майно.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.04.2023 позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо здійснення виплати ОСОБА_1 компенсації за неотримане речове майно у розмірі 36422,38 грн.
Зобов'язати в/ч НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 компенсацію за неотримане речове майно у розмірі 36422,38 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору у розмірі 1073,60 грн за рахунок бюджетних асигнувань в/ч НОМЕР_1 .
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на необґрунтованість судового рішення, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.04.2023 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що внаслідок ракетно-бомбових ударів по в/ч НОМЕР_1 було знищено документи щодо обліку речової служби, у зв'язку з цим відсутня будь-яка складова інформаційного характеру щодо нарахування позивачеві грошової компенсації за неотримане речове майно. В ході службового розслідування за вищевказаним фактом було встановлено, що в діях військовослужбовців в/ч НОМЕР_1 не виявлено ознак неправомірних дій та підстав для притягнення до відповідальності немає. Враховуючи вищевказане, своєчасно надати довідку про вартість речового майна не було можливим, проте листом від 16.02.2023 року за №148/9/41/168 на адресу позивача направлено довідку про вартість речового майна, що належить до видачі.
Також зазначив, що під час звільнення зі служби позивачем не було подано рапорт про бажання отримати компенсацію за не отримане речове майно відповідно до ст.4 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за не отримане речове майно» від 16.03.2016 року №178 (далі - Порядок №178).
Зауважив, що п.7 Порядку №178 передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється в межах бюджетних призначень на закупівлю речового майна, передбачених, зокрема, Міноборони на відповідний рік.
Позивач правом на подання відзиву не скористався.
Відповідно до положень ч.1 ст. 308 , п.3 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України ( далі - КАС України) розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у ній доказами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного судового рішення, норм процесуального та матеріального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено обставини, які не оспорено сторонами.
ОСОБА_1 проходив службу у в/ч НОМЕР_1 .
Наказом командира в/ч НОМЕР_1 № 11 (по стройовій частині) від 11.01.2023 позивача було виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення з 11.01.2023.
Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 11 від 11.01.2023 ОСОБА_1 грошова компенсація за не отримане речове майно згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 171 не нараховувалась у зв'язку з повною втратою обліку речової служби внаслідок ракетно-бомбового удару авіацією РФ.
Під час розгляду справи встановлено, що довідку №2 від 14.02.2023 про вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 , позивачу направлено листом від 16.02.2023 за №148/9/41/168. Згідно з вказаною довідкою сума не отриманого речового майна становить 36422,38 грн.
Доказів виплати позивачу грошової компенсації за не отримане речове майно до суду не надано.
Позивач, вважаючи зазначену бездіяльність відповідача протиправною та такою, що порушує його права, звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно, оскільки військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписами ч.3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII ( далі- закон № 2232-ХІІ) визначено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991№ 2011-XII (далі - Закон №2011-ХІІ) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із положеннями ст. ст. 1-2, 2 Закону №2011-ХІІ військовослужбовці користуються всіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Згідно з ч.1 ст. 9-1 Закону № 2011-ХІІ речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за не отримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Порядок здійснення всіх видів матеріального забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів, та виплати грошової компенсації вартості за речове майно, що не отримано такими військовослужбовцями, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Судовим розглядом справи встановлено, що на виконання зазначеної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 за №178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за не отримане речове майно (далі - Порядок № 178), пунктами 2, 3 якого передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. . Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця; .
Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Згідно з п. 4 розділу ІІІ Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 №232, військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна. Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог Порядку № 178. Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку № 178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.
З аналізу вищевказаних норм слід дійти висновку про те, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно.
Зазначений висновок суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 29 серпня 2019 року у справі № 2040/7697/18 та від 30.07.2020 у справі № 820/5767/17.
Колегією суддів встановлено, що відповідачем на ім'я позивача було складено довідку №2 від 14.02.2023 про вартість речового майна, що належить до видачі, та згідно з вказаною довідкою сума не отриманого речового майна становить 36 422,38 грн.
Проте зазначену компенсацію відповідачем виплачено не було.
З урахуванням вищевикладених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у спірних правовідносинах відповідачем порушено право позивача на компенсацію за не отримане речове майно.
Доводи апеляційної скарги про неподання позивачем при звільненні рапорту про бажання отримати компенсацію за не отримане речове майно, колегія суддів вважає такими, що не спростовують правомірних висновків суду першої інстанції та зазначає.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Законодавством України передбачено право вибору військовослужбовця, який звільняється зі Збройних Сил України, - отримати речове майно в натурі або грошову компенсацію за нього.
Зазначене право не може бути обмежено, скасовано або змінено відповідачем на власний розсуд без передбачених законом підстав.
Оскільки на день підписання наказу про звільнення позивача зі служби та зняття з усіх видів забезпечення (наказ командира В/ А4104 від 11.01.2023) останній мав передбачене законодавством право на отримання при звільненні зі служби грошової компенсації замість не отриманого речового майна, то наявні підстави для зобов'язання в/ч НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 компенсацію за не отримане речове майно у розмірі 36 422,38 грн.
Щодо посилання апелянта про те, що виплата грошової компенсації здійснюється в межах бюджетних призначень на закупівлю речового майна, передбачених, зокрема, Міноборони на відповідний рік, колегія суддів зазначає наступне.
Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань на відповідні цілі, а відтак не може бути підставою позбавлення позивача визначеного законом права на компенсацію за не отримане речове майно. Відсутність фінансового забезпечення не є обставиною, яка звільняла б відповідача від виконання обов'язку щодо виплати позивачеві компенсації за не отримане речове майно.
При цьому колегія суддів вважає за необхідне при вирішення цього спору звернути увагу на практику Європейського суду з прав людини, висловлену ним у рішеннях щодо того, що державні органи не вправі посилатись на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов'язань і виправдання своєї бездіяльності.
Колегія суддів також враховує правову позицію Конституційного Суду України стосовно того, що неможливо поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету, яка викладена в рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 № 6-рп/2007.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Як наслідок вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 311, 315, 316, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2023 по справі № 520/2771/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін