Головуючий І інстанції: М.В. Довгопол
02 грудня 2024 р. Справа № 440/10271/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 09.10.2024, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі № 440/10271/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі по тексту - ГУПФУ в Полтавській області, відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо відмови у проведенні перерахунку та виплати ОСОБА_1 разової грошової виплати до Дня Незалежності України за 2023 рік, як учаснику бойових дій, у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, у відповідності до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити виплату ОСОБА_1 суми недоплаченої частини разової грошової виплати до Дня Незалежності України за 2023 рік, з урахуванням виплаченої суми, що становить 9465 грн.
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області звіт про виконання судового рішення у місячний строк з дати набрання цим рішенням законної сили.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 09.10.2024 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії повернуто позивачу.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Вважає, що при винесенні оскарженої ухвали судом першої інстанції порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що позивач є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення та відповідно до Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" проходить військову службу в Збройних Силах України, яка є державною службою особливого характеру згідно ч. 1 ст. 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу". Оскільки з 24.02.2022 в Україні введено режим воєнного стану, а також відповідно до п. 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259 ЦК України продовжуються на строк його дії.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
З матеріалів справи судом встановлено, що ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 02.09.2024 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліку упродовж десяти днів з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху.
17 вересня 2024 року до суду надійшла заява позивача про поновлення строку звернення до суду, в якому зазначено, що він звертався до відповідача із запитами щодо виплати разової грошової допомоги до Дня Незалежності за 2023 рік; відповідь на вказане звернення не отримав. Відтак позивач вважає, що перебіг строку звернення до суду належить обчислювати з дати звернення до пенсійного органу, а саме з 21.04.2024 року (наступний день після направлення позивачем відповідної заяви від 20.04.2024 за новою юридичною адресою пенсійного органу). Відповідно, останнім днем строку звернення до суду позивач вважає 21.10.2024.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 09.10.2024 по справі № 440/10271/24 позовну заяву повернуто позивачу.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції послався на те, що позивачем не наведено об'єктивних та непереборних обставин, які унеможливили подання позову в рамках строку звернення до суду. А направлення позивачем до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області запитів або отримання відповідей на такі запити не змінюють моменту, з яким законодавство пов'язує початок перебігу строку звернення до суду з цим позовом, а лише свідчить про час, коли позивач виявив належну зацікавленість до своїх прав та почав вчиняти активні дії щодо реалізації таких прав.
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів зазначає наступне.
Згідно зі статтею 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Право звернення до суду є невід'ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду. У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов'язаних з вирішенням спору по суті.
При цьому, реалізація особою права на звернення до суду із позовом чи заявою (клопотанням) повинна здійснюватись з дотримання встановленого законодавством процесуального порядку, зокрема, з дотриманням вимог КАС України.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частинами другою та третьою статті 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому, поняття "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені; рішення скероване на її адресу поштовим повідомленням, яке вона відмовилася отримати або не отримала внаслідок неповідомлення відправника про зміну місця проживання; про порушення її прав знали близькі їй особи.
День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.
Оскільки початок перебігу строку звернення до суду визначено альтернативно, при визначенні початку цього строку суд має з'ясувати момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
У частинах першій та другій статті 123 КАС України закріплено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Таким чином, чинне законодавство обмежує право позивача на звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, визначено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків пов'язане з необхідністю досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа Стаббігс на інші проти Великобританії, справа Девеер проти Бельгії).
Отже, дотримання строку звернення з позовом є однією з умов реалізації права на подання позову у публічно-правових відносинах.
Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
З матеріалів справи судом встановлено, що у цій справі спір стосується права позивача на виплату йому разової грошової виплати до Дня Незалежності України за 2023 рік, як учаснику бойових дій, у розмірі встановленому ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Правовий статус ветеранів війни визначає та створення належних умов для їх життєзабезпечення забезпечує Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3551-XII від 22.10.1993 (далі - Закон № 3551-XII).
Відповідно до статті 12 Закону № 3551-XII щороку до Дня Незалежності України учасникам бойових дій виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2023 № 754 "Деякі питання соціального захисту ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань" затверджено Порядок здійснення у 2023 році разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і “Про жертви нацистських переслідувань» (далі - Порядок № 754).
Відповідно до п. 3 Порядку № 754 грошова допомога виплачується до 24.08.2023 р.
Разом з тим, згідно з п. 4 Порядку № 754 отримувачі грошової допомоги, зокрема ті, що набули відповідного статусу згідно із статтями 6, 7, 9, 10, 10-1, 11 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до 24 серпня поточного року включно, яким грошову допомогу не виплачено станом на 1 жовтня, мають право звернутися щодо її виплати до Пенсійного фонду України (його територіального органу за задекларованим/зареєстрованим місцем проживання (перебування) та отримати її до 1 листопада поточного року.
Виходячи із наведених норм, у разі нездійснення разової грошової виплати до Дня Незалежності України або здійснення такої виплати у меншому розмірі, отримувач такої допомоги має законні очікування про виплату відповідної допомоги (виплату допомоги у належному розмірі) до 1 жовтня 2023 року. Тобто, 01.10.2023 р. - це встановлений законом кінцевий строк, до якого могла бути здійснена виплата оспорюваної допомоги у 2023 році (у разі неподання відповідної заяви), а у випадку звернення до ПФУ із заявою до 01.11.2023 р., такий строк слід обраховувати з 01.11.2023р.
В межах спірних правовідносин, суд вважає, що початок перебігу строку звернення позивача до суду з цим позовом слід обраховувати з 01.11.2023 р.
Разом з тим, з позовом ОСОБА_1 звернувся до суду лише 24.08.2024 р. (відповідно до штампу на поштовому конверті), тобто, з пропуском шестимісячного строку, визначеного для звернення до суду.
За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду застосування ч. 1 ст. 121 КАС України, уперше сформульованою у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 9901/405/19. Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Однак, закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Тому, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані із дійсними, істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Колегія суддів зазначає, що у практиці Верховного Суду неодноразово, зокрема, у постановах від 11 липня 2019 року у справі № 0940/1181/18, від 31 жовтня 2019 року у справі № 823/1915/18, від 22 січня 2020 року у справі № 826/4464/17, від 16 липня 2020 року у справі № 487/3042/16-а, висловлена позиція, згідно якої пропуск відповідного строку на звернення до суду через необізнаність щодо прийнятих актів законодавства або байдужість до своїх прав чи небажання скористатися цим правом не є поважними причинами пропуску строку та, відповідно, підставою для поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом.
Суд зазначає, що посилання позивача на звернення у 2024 році до ГУПФУ в Полтавській області із заявою щодо здійснення нарахування та виплату недоплаченої разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2023 рік є безпідставними, оскільки це не змінює моменту, з яким законодавство пов'язує початок перебігу строку звернення до суду з цим позовом, а лише свідчить про час, коли позивач виявив належну зацікавленість до своїх прав та почав вчиняти активні дії щодо реалізації таких прав та внаслідок таких дій у позивача штучно збільшився строк звернення до суду.
При цьому, варто зазначити, що висновки суду щодо обчислення строку звернення до суду відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним в постановах від 06.02.2018 у справі № 607/7919/17, від 24.02.2022 у справі № 300/1673/21, від 30.09.2022 у справі № 140/17038/21, від 07.06.2023у справі № 240/11206/21 та від 04.102024 у справі № 460/4828/24, щодо кінцевого строку, до якого могла бути здійснена виплата вказаної грошової допомоги, і до якого позивач міг очікувати на отримання більшої суми, ніж була йому нарахована.
Посилання позивача як на поважність причин пропуску, встановленого в Україні воєнного стану, а також на те, що він є військовослужбовцем, не може бути беззаперечною підставою для визнання строку пропущеним з поважних причин. Для того, щоб встановити наявність поважних причин пропуску недостатньо зазначити загальні формулювання та факти, позивач повинен обґрунтувати, яким чином проходження військової служби чи наявність в Україні воєнного стану завадило йому захистити свої порушені права в межах строків визначених ст. 122 КАС України.
Суд зазначає, що позивачем не надано жодних належних доказів наявності об'єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду у зв'язку з проходженням військової служби та не наведено поважних обставин, які не залежали від його волевиявлення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого строку (як-то, факт перебування позивача в зонах проведення бойових дій та безпосереднє залучення його до здійснення функцій із захисту держави під час дії воєнного стану в Україні у відповідний період; перебування позивача на лікуванні, тощо).
За відсутності документів, які свідчать про наявність безпосереднього та прямого причинного зв'язку між пропуском позивачем строку звернення до суду і запровадженням в Україні воєнного стану та несенням позивачем військової служби, вказана позивачем причина не може бути визнана судом як поважна причина пропуску строку звернення до суду з цим позовом.
Також колегія суддів вважає безпідставними посилання позивача на положення пункту 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України, яким передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259 Цивільного кодексу України, продовжуються на строк його дії, оскільки положення Цивільного кодексу України поширюються на відносини, що регулюються цивільним законодавством.
У свою чергу, строк звернення до суду з цим адміністративним позовом встановлений частиною другою статті 122 КАС, до якої в період дії воєнного стану не було внесено жодних змін.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви, у зв'язку з пропуском позивачем шестимісячного строку звернення з позовом до суду без поважних причин.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 312, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 09.10.2024 по справі № 440/10271/24 залишити без змін .
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий