02 грудня 2024 р. Справа № 520/13595/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.07.2024, головуючий суддя І інстанції: Котеньов О.Г., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 11.07.24 по справі № 520/13595/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі- відповідач, ГУ ПФУ в Харківській області, апелянт), в якій просив:
- визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Харківській області щодо не поновлення виплати щомісячних страхових виплат з 01.03.2024;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Харківській області поновити нарахування та виплату щомісячних страхових виплат з 01.03.2024 на рахунок НОМЕР_1 АТ «Державний ощадний банк України».
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.07.2024 позовну заяву задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Харківській області щодо непоновлення ОСОБА_1 виплати щомісячних страхових виплат з 01.03.2024.
Зобов'язано ГУ ПФУ в Харківській області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячних страхових виплат з 01.03.2024 на рахунок НОМЕР_1 АТ «Державний ощадний банк України».
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Харківській області на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 968,96 грн.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність та необґрунтованість судового рішення, просив його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що на виконання пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1467 «Про затвердження Порядку здійснення страхових виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в частині передачі носіїв інформації, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області (далі - Управління) передало до ГУ ПФУ в Харківській області реєстр осіб, яким було припинено/затримано виплати відділеннями Управління за період з 01.03.2022 по 31.12.2022 року. Згідно з даними зазначеними в реєстрі, щомісячна страхова виплата позивачу припинена з 01.08.2022. Рішення, протоколи, постанови, на підставі яких було припинено виплати позивачу, до ГУ ПФУ в Харківській області не передавались.
Зауважив, що ГУ ПФУ в Харківській області діяло в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України, а отже, своїми діями не порушило права та законні інтереси позивача.
Посилаючись на п.10.3 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.03.2013 № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі» зазначив, що у разі визнання судом неправомірними дій чи бездіяльності відповідача суд може зобов'язати його вчинити чи утриматися від вчинення певних дій у спосіб, визначений чинним законодавством, яким може бути захищено/відновлено порушене право. Резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов'язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.
Позивач правом на подання відзиву на апеляцію не скористався.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та відповідно до ст.308 КАС України в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено обставини, які не оспорено сторонами.
Судом встановлено, позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 20.08.2018 №0000600095.
Згідно із довідкою МСЕК серія 2-20СУ №044448 від 09.02.2010 ОСОБА_1 встановлено ступінь втрати професійної працездатності 35% безстроково, на підставі чого він є отримувачем щомісячних страхових виплат безстроково.
З 01.01.2023 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 21 вересня 2022 року № 2620-IX (далі- Закон №2620-ІХ), пунктом 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» якого, припинено Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень.
З 01.01.2023 року (у зв'язку з припиненням Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду, які реорганізуються шляхом приєднання до Пенсійного фонду України) повноваження управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях передані до відповідних територіальних органів Пенсійного фонду України.
Станом на час розгляду справи Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області припинено.
Отже, ГУ ПФУ в Харківській області, будучи територіальним органом Пенсійного фонду України, є правонаступником Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області.
12 березня 2024 року позивач звернувся до ГУ ПФУ в Харківській області через веб-портал електронних послуг із заявою, в якій просив продовжити йому страхову виплату у зв'язку з нещасним випадком на виробництві (професійним захворюванням), що стався за час роботи на Відокремленому підрозділі «ШАХТА «КОМСОМОЛЬСЬКА» ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «АНТРАЦИТ», зазначивши для виплат № рахунку НОМЕР_1 , в 10020/ НОМЕР_2 -АТ «ОЩАДБАНК». До заяви позивачем додано : паспорт, довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру, довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, інший документ, Акт Н-1 (акт розслідування нещасного випадку).
08.04.2024 листом №10628-9539/К-03/8-2000/24 відповідач повідомив позивача, що згідно з даними, зазначеними в реєстрі осіб, яким було припинено/затримано виплати відділеннями Управління за період з 01.03.2022 по 31.12.2022, щомісячна страхова виплата, яку отримував позивач, як внутрішньо переміщена особа, припинена з 01.08.2022. Для поновлення страхових виплат внутрішньо переміщеним особам необхідно особисто звернутись до територіального органу Пенсійного фонду України з відповідною заявою та документами, що підтверджують право на отримання страхових виплат (паспорт, РНКОПП, чинна довідка ВПО, виписка з акту огляду МСЕК, Акт П-4, та/або Акт Н-1, реквізити рахунку, відкритого в АТ «Ощадбанк»).
Вважаючи, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив с того, що відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав, встановлених законом, для припинення та невиплати позивачу сум страхових виплат за попередній період, тому належним та допустимим способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячних страхових виплат з місяця, в якому надійшла його заява.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі Статутом Фонду соціального страхування України, затвердженим постановою правління Фонду соціального страхування України від 03.04.2015 № 8, Фонд соціального страхування України ( далі- Фонд) є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням в Україні від нещасного випадку, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2022 року №1442 вирішено питання щодо припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України з 01.01.2023 року шляхом приєднання до Пенсійного фонду України.
Наразі органи Пенсійного фонду України є саме тим органом, що реалізує державну політику у сферах соціального страхування.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 № 1105-XIV(далі - Закон № 1105-XIV).
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону № 1105-XIV право на страхові виплати за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їхніх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно з ч. 1 та 7 ст. 30 Закону № 1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які уповноважений орган управління виплачує застрахованій особі чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Страхові виплати складаються із: 1) щомісячної страхової виплати втраченої заробітної плати (або відповідної її частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата);2) страхової виплати у встановлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого);3) страхової виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності;4) страхових витрат на професійну реабілітацію та соціальну допомогу; 5) допомоги по тимчасовій непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.
Відповідно до ч.1 ст.41 Закону №1105- XIV страхові виплати здійснюються щомісяця у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку або за рішенням суду: потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання.
Страхові виплати здійснюються протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв'язку із страховим випадком Страхові виплати здійснюються протягом строку, встановленого МСЕК або ЛКК. (ч. 5-6 ст.40 Закону №1105- XIV).
Згідно з ч.4 ст.41 Закону №1105- XIV, страхові виплати, призначені, але своєчасно не одержані потерпілим або особою, яка має на це право, здійснюються за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням.
Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхових виплат, з вини уповноваженого органу управління або його територіальних органів своєчасно не призначено або не виплачено суму страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку з підвищенням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України «Про оплату праці» (ч.7 ст.41 Закону №1105- XIV).
Відповідно до ч.1 ст.40 Закону №1105- XIV, здійснення страхових виплат і надання соціальних послуг припиняються:
1) якщо потерпілим є особа, якій оформлено документи для виїзду за кордон на постійне проживання/залишення на постійне проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;
3) якщо з'ясувалося, що страхові виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;
4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;
5) якщо потерпілий ухиляється від реабілітації у сфері охорони здоров'я чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню;
6) у разі смерті отримувача страхових виплат;
7) у разі добровільної відмови від страхової виплати потерпілим або особами, які мають право на страхові виплати в разі смерті потерпілого;
8) в інших випадках, передбачених законом.
При цьому, згідно зі статтею 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основи соціального захисту.
Колегія суддів зазначає, що перелік підстав припинення здійснення страхових виплат, визначений ч.1 ст.40 Закону №1105-XIV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Ані Закон №1105-XIV, ані інші Закони не передбачають можливості припинення страхових виплат з підстав інших, ніж визначені статтею 40 Закону № 1105-XIV.
Колегія суддів звертає увагу, що апеляційна скарга відповідача взагалі не містить обґрунтування щодо підстав та мотивів припинення виплати позивачу страхових виплат, а містить лише зауваження про те, що рішення, протоколи, постанови, на підставі яких було припинено виплати позивачу, до ГУ ПФУ в Харківській області не передавались, але беручи до уваги норми чинного законодавства, колегія суддів зазначає, що існує шлях для з'ясування обставин, що стали підставою для припинення виплат позивачу у спосіб витребування доказів у органу уповноваженого на надання рекомендацій щодо припинення затримання соціальних виплат за результатами верифікації відповідно до Закону України Законом «Про верифікацію та моніторинг державних виплат» від 03.12.2019 №324-IX (далі- №324-IX) , яким визначені правові та організаційні засади здійснення верифікації та моніторингу державних виплат в Україні.
Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав, встановлених законом, для припинення та невиплати позивачу сум страхових виплат за попередній період.
Колегією суддів встановлено, що позивач є внутрішньо переміщеною особою, його фактичним місцем проживання є: АДРЕСА_1 .
Згідно з п.9 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1105-ХІV особливості здійснення страхових виплат за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам визначаються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Правління Фонду соціального страхування України № 27 від 12.12.2018 затверджено Порядок надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для внутрішньо переміщених осіб ( далі- Порядок № 27), який поширюється на внутрішньо переміщених осіб , які мають право на страхові виплати та витрати на медичну і соціальну допомогу відповідно до Закону №1105-ХІV ( втратив чинність 21.03.2024)
Відповідно до пп.3.7 п.3 Порядку№ 27, щомісячні страхові виплати внутрішньо переміщеній особі продовжуються (відновлюються) на підставі рішення Комісії з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи, та фінансуються впродовж тридцяти календарних днів з дати прийняття постанови про продовження раніше призначених страхових виплат.
21.03.2024 зазначений Порядок №27 втратив чинність у зв'язку з набранням чинності Порядком призначення, перерахування та здійснення страхових виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України №4-1 від 26.01.2024 ( далі-Порядок №4-1).
Відповідно до п.1 розділу ІІ Порядку №4-1, заява про призначення, перерахування, продовження та здійснення страхових виплат (крім виплат, які призначаються страхувальником) подається потерпілим або особою, яка має право на страхові виплати у разі смерті потерпілого, особисто або через уповноваженого представника до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає страхову виплату) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Згідно з п.3 розділу ІІ Порядку №4-1, незалежно від виду страхової виплати, щодо якої звертається особа, під час подання заяви особа надає: паспорт громадянина України або тимчасове посвідчення громадянина України; документ, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, надається у разі відсутності в паспорті громадянина України або свідоцтві про народження інформації про реєстраційний номер облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті).
Заява разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів), може подаватись заявником в електронній формі через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України (далі - веб-портал Пенсійного фонду) або засобами Єдиного державного веб-порталу електронних послуг (далі - Портал Дія) (у разі наявності технічної можливості) ( п.4 розділу ІІ Порядку №4-1) .
Відповідно до п.5 розділу ІІ Порядку № 4-1, днем звернення за призначенням, перерахуванням, продовженням та здійсненням страхових виплат вважається день прийняття органом, що призначає страхову виплату, відповідної заяви з усіма необхідними документами.
Таким чином, необхідними умовами для призначення або продовження страхових виплат таким категоріям осіб, як позивач (внутрішньо переміщеним особам) є подання заяви особисто або через уповноваженого представника до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає страхову виплату) через структурний підрозділ.
Колегією суддів встановлено, що 12.03.2024 позивачем, як внутрішньо переміщеною особою, через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України подано особисту заяву про продовження страхової виплати, але рішення про продовження/поновлення страхових виплат позивачу прийнято не було.
У відповіді ГУ ПФУ в Харківській області від 08.04.2024 позивачу повідомлено, що щомісячна страхова виплата, яку він отримував, як внутрішньо переміщена особа, припинена з 01.08.2022; рішення про продовження/поновлення йому страхової виплати може бути прийнято за умови особистого звернення до будь-якого сервісного центру територіального органу пенсійного фонду України.
Колегія суддів зазначає, що у відповіді ГУ ПФУ в Харківській області не зазначено жодних підстав, встановлених законом, для припинення та невиплати позивачу сум страхових виплат за попередній період. Крім того, у цій відповіді не зазначено жодних, передбачених законом, підстав для не поновлення позивачу таких виплат.
Колегія суддів зауважує, що у відповідача існує можливість для з'ясування обставин, що стали підставою для припинення щомісячних страхових виплат позивачу шляхом витребування доказів у органу уповноваженого на надання рекомендацій щодо припинення затримання соціальних виплат за результатами верифікації відповідно до Закону №324-IX, яким визначені правові та організаційні засади здійснення верифікації та моніторингу державних виплат в Україні.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді страхових виплат колегія суддів вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач вчинив протиправну бездіяльність щодо не поновлення виплати позивачу щомісячних страхових виплат з часу його звернення.
Щодо посилань відповідача про те, що резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов'язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє, колегія суддів зазначає наступне.
Спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що належним та допустимим способом захисту прав позивача є зобов'язати ГУ ПФУ в Харківській області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячних страхових виплат з 01.03.2024.
Таким чином, спір за суттю вимог судом першої інстанції вирішений правильно, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, внаслідок чого відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 311, 315, 316, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.07.2024 по справі № 520/13595/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін