Унікальний номер справи 760/16248/23
Номер апеляційного провадження 22-ц/824/15550/2024
Головуючий у суді першої інстанції С.В. Коробенко
Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л.Д. Поливач
Постанова
Іменем України
02 грудня 2024 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Поливач Л.Д. (суддя - доповідач),
суддів: Стрижеуса А.М., Шкоріної О.І.
сторони:
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи (їх представників)
апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 10 липня 2024 року, ухвалене у складі судді С.В. Коробенко, в приміщенні Солом'янського районного суду м. Києва,
В липні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення з нього аліментів на її утримання у зв'язку з тим, що вона є непрацездатною особою, потребує матеріальної допомоги, а відповідач має можливість таку допомогу їй надавати.
Свої вимоги ОСОБА_1 мотивує тим, 25 липня 1981 року між нею та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб. Станом на день подання позову в суді вирішувалася справа за позовом ОСОБА_2 до неї про розірвання шлюбу.
Позивач зазначила, що в квітні 2022 року вона вийшла на пенсію, а в червні 2022 року за станом здоров'я була вимушена звільнитися з роботи. Їй була призначена пенсія в розмірі 2300 гривень, яка згодом була перерахована до 2760 гривень.
ОСОБА_1 вказує, що з 31.01.2023 року вона визнана інвалідом ІІ групи довічно. Починаючи з 2019 року вона перенесла три хірургічні втручання, протягом 2019-2022 років неодноразово проходила лікування в різних медичних установах.
З огляду на виявлені у неї хвороби та медичні призначення, як вказує позивачка, для підтримки свого здоров'я щомісячно пожиттєво вона має витрачати на ліки суму в розмірі близько 6 000 гривень.
Таким чином, як стверджує позивачка, розміру її пенсії не вистачає для задоволення її потреб, пов'язаних з життєзабезпеченням та лікуванням. Між тим, відповідач, який має можливість надавати їй матеріальну допомогу, оскільки він отримує пенсію в розмірі 20 000 гривень, добровільно відмовляється їй допомагати.
Позивачка підкреслює, що хоч формально розмір її пенсії і перевищує прожитковий мінімум для непрацездатної особи, вона не в змозі задовольнити усі її першочергові потреби.
У зв'язку з цим позивачка просила суд стягнути з відповідача на її кристь аліменти в розмірі 1/3 частини від усіх видів його доходів щомісячно.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 10 липня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на її утримання аліменти в розмірі 1/4 частини усіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з 07 липня 2023 року.
Не погодившись із рішенням суду ОСОБА_2 , через свого представника ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, неправильне встановленням обставин, які мають значення для справи, просить рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 10.07.2024 скасувати та постановити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що при ухваленні рішення про стягнення з нього аліментів суд керувався тим, що відповідач має дохід, а позивач доходом не забезпечена. Однак, в ході розгляду справи позивач свій дохід приховала, про що стало відомо вже після ухвалення оскаржуваного рішення.
Зауважує, що для перевірки доданих позивачем до позовної заяви документів, які можуть мати значення для вирішення справи, ним разом із відзивом було подано клопотання від 15.03.2024 про проведення розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням сторін, яке суддею першої інстанції було проігноровано, що позбавило його процесуальної можливості подати свої докази та міркування до суду першої інстанції на підтвердження своєї позиції.
Крім того, в клопотанні було зазначено, що додані позивачем копії документів не завірені належним чином та мають суттєві розбіжності, що викликає сумнів у їх дійсності. Частина документів зовсім нерозбірливі. Таким чином, на думку апелянта, подані позивачем документи не можуть бути визнані судом належними доказами в розумінні ст.ст 77-78 ЦПК України.
У відзиві на позов було зазначено, що відповідач має захворювання: цукровий діабет ІІ ступеня; гіпертонічна хвороба ІІ ступеня; ангіопатія судин нижніх кінцівок, потребує постійного прийняття ліків та перебуває на обліку у Гнідинській МАЗПСМ. Тобто, так само як і позивач, апелянт має проблеми зі здоров'ям, потребує постійного прийому медикаментів.
Звертає увагу апеляційного суду на ту обставину, що позивач має повнолітніх дітей, які спроможні надавати їй необхідну фінансову допомогу. Але з проханням про допомогу вона до них не звертається, оскільки має свій прихований дохід та є людиною заможною, яка в своєму володінні має автомобіль, трьохкімнатну квартиру, заміський будинок, тощо.
Представником ОСОБА_1 - адвокатом Дев'яткою О.Г. подано до суду відзив на апеляційну скаргу. Зазначає, що своїм правом подання доказів разом з відзивом на позов відповідач скористався, оцінка поданим ним доказам була надана в рішенні суду, клопотання про витребування інших доказів або долучення до справи додаткових доказів відповідачем не заявлялось, внаслідок чого посилання в скарзі на те, що, розгляд справи в порядку спрощеного провадження без виклику сторін позбавив його можливості заявити клопотання та подати свої докази, являється безпідставним.
Окрім того, на думку представника позивача, посилання скаржника на розбіжність поданих доказів нічим не обґрунтоване, за умови відсутності заявлених скаржником фактів такої розбіжності, відсутній сам предмет апеляційного розгляду в цій частині.
Також представником заявлено попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на правничу допомогу за апеляційний перегляд справи - 5 000 грн.
У відповідності до вимог п. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України розгляд апеляційної скарги здійснюється апеляційним судом у письмовому провадженні, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання, оскільки ціна позову у даній справі менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Враховуючи предмет та підставу заявленого позову, ціну позову, суд дійшов висновку про те, що дана справа не відноситься до тих справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Суд перевірив доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах його апеляційного оскарження, та дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Так, відповідно до ч. 2, ч. 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами виник спір з приводу права непрацездатного подружжя на утримання (аліменти), який регулюється нормами сімейного законодавства, а саме положеннями глави 9 СК України.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції врахувавши потреби позивачки, якій встановлено друга група інвалідності та яка потребує матеріальної допомоги, а також розмір пенсії позивача та відповідача, та вважав за можливе частково задовольнити позов, стягнувши з ОСОБА_2 аліменти на утримання ОСОБА_4 в розмірі частини усіх видів його заробітку (доходів).
Однак, з таким висновком, в повній мірі, колегія суддів погодитися не може виходячи з наступного.
Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 75 СК України дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного.
Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.
Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є особою з інвалідністю І, II чи III групи.
Тобто, чинне законодавство у частині другій статті 75 СК України надає перелік загальних умов для надання утримання одному з подружжя: 1) його непрацездатність; 2) потреба у матеріальній допомозі, а також здатність другого з подружжя надавати матеріальну допомогу.
В даному випадку мова йде про юридичний склад, який містить юридичні факти, що є підставою для набуття одним з подружжя права на утримання і створення обов'язку для іншого з подружжя таке утримання надавати.
При цьому відповідно до частини четвертої статті 75 СК України один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Аналіз норм ст. 75, 76 СК України дає підстави для висновку, що аліментні зобов'язання на утримання одного з подружжя можуть призначатися за наявності юридичних складових - сукупності певних умов, зокрема: перебування у зареєстрованому шлюбі або після розірвання шлюбу, якщо особа стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу, а також коли вона стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу; непрацездатність одного з подружжя ; потреба в матеріальній допомозі; нижчий від прожиткового мінімуму рівень матеріального забезпечення; можливість другого з подружжя надавати матеріальну допомогу.
Таким чином право на утримання (аліменти) має непрацездатна особа, яка не забезпечена доходом у розмірі прожиткового мінімуму.
Відповідні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 16.08.2017 у справі номер 6-1111цс 17, постанові Верховного Суду від 30.10.2019 у справі номер 401/1222/18.
Судом встановлено, що 25 липня 1981 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 було зареєстровано шлюб. (а.с. 10)
З липня 2022 року ОСОБА_1 отримує пенсію, яка в період до березня 2023 року становила 2300 гривень, а з березня 2023 року - 2760 гривень.
З 31 січня 2023 року позивачці встановлена ІІ група інвалідності довічно у зв'язку з загальним захворюванням.
Згідно Закону України "Про державний бюджет України на 2023 рік" прожитковий мінімум на одну особу з рахунку на місяць у 2023 році для осіб, які втратили працездатність становить 2 093 грн.
Таким чином, дохід ОСОБА_1 у 2023 році (пенсія) перевищував визначений Законами України прожитковий мінімум рівня матеріального забезпечення для непрацездатних осіб.
Але, істотною умовою виникнення права одного із подружжя на утримання є відсутність зловживання правом з її боку та можливість другого з подружжя надавати матеріальну допомогу у визначеному розмірі.
Факт отримання одним із подружжя пенсії, яка формально забезпечує йому встановлений законом прожитковий мінімум, слід тлумачити змістовно, виходячи із реального розміру цієї пенсії, а також витрат, які несе ця особа на лікування й на потреби із забезпечення свого життя.
Подаючи апеляційну скаргу, відповідачем подано нові докази, які ухвалою суду від 11.10.2024 приєднано до матеріалів справи.
Відповідно довідки № 13 від 25.05.2023 наданої «Бориспільським центром первинної медико-санітарної допомоги» ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , знаходиться на диспансерному обліку в Гнідинській МА ЗПСМ з діагнозом гіпертонічна хвороба II ступеня, Пролас МК, ТК I ступеня, УХС дифузний кардіосклероз, цукровий діабет II типу, змішаний зоб II ступеня, жировий гепатоз печінки (а.с. 120).
Відповідно довідки військово-лікарської комісії № 498 від 16.05.2022 полковник ОСОБА_2 , 1961 р.н., обмежено придатний до військової служби. (а.с. 121).
Відповідно виписки із медичної карти від 29.07.2024 амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_2 , останньому надано лікувальні і трудові рекомендації: 1) постійний прийом: Сінджарді, Небілет, Тритаце, Аспірин, Аторіс; 2) регулярні профілактичні обстеження, спостереження в кардіолога, ендокринолога; 3) фіз. реабілітація, НПЗП/міорелаксанти при загостренні; 4)курсове лікування 2 рази на рік (діаліпон дуо, ентосксифілін, глутаргін, цераксон) (а.с. 122).
Зазначене свідчить про те, що апелянт хворіє значною кількістю хвороб, які потребують вартісного, тривалого лікування, на що останній змушений витрачати значну частину отриманого ним доходу.
Однак, колегія суддів враховує також стан здоров'я позивача та ту обставину, що протягом 2019-2022 років ОСОБА_1 перебувала на лікуванні у багатьох медичних закладах, нею перенесено три хірургічні операції, у зв'язку з чим показано застосування цілого спектру лікарських препаратів.
Матеріалами справи підтверджено витрати позивачки на придбання медичних препаратів протягом червня 2023 року в сумі, що перевищує 4200 гривень (а.с. 41). Крім того, нею понесені витрати і на діагностичні процедури (а.с. 43).
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Останній, зокрема, полягає у визнанні людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (стаття 3 Конституції).
Конституція України в статті 1 проголошує, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Згідно з Основним законом України ознаками України як соціальної держави є соціальна спрямованість економіки, закріплення та державні гарантії реалізації соціальних прав громадян. Одним з найважливіших соціально-економічних прав людини є право на достатній життєвий рівень для особи та її сім'ї (стаття 48), між тим поняття «достатній життєвий рівень» в Конституції України не розкривається і не визначається, як він співвідноситься із прожитковим мінімумом. В той же час у рішенні Великої палати Конституційного Суду України від 22 травня 2018 року зазначено, що «у державі, яку проголошено соціальною, визначений законодавцем розмір прожиткового мінімуму має реально забезпечувати гідний рівень життя людини» (речення друге абз.1 пп. 2.3 п. 2 мотивувальної частини). Це зобов'язує державу створити ефективну систему соціального захисту різних категорій осіб, яка сприяла б узгодженню рівня їхнього життя з реалізацією права на достатній життєвий рівень для них та їхніх сімей шляхом надання відповідного соціального забезпечення (абз.4-5 пп.2.3 п. 2 мотивувальної частини Рішення Великої палати Конституційного Суду України).
За таких обставин, враховуючи, що позивач має II групу інвалідності, за станом здоров'я потребує вартісного лікування та враховуючи стан здоров'я відповідача, його можливість надавати матеріальну допомогу позивачу, колегія суддів вважає, що визначений судом першої інстанції розмір аліментів, з урахуванням зазначених вище обставин, підлягає зменшенню з 1/4 до 1/6 частини заробітку (доходу) щомісячно. В іншій частині рішення суду підлягає залишенню без змін. Зменшуючи розмір аліментів суд апеляційної інстанції бере до уваги, що позивач має на праві власності рухоме та нерухоме майно, а саме квартиру, садовий будинок, гараж, автомобіль (а.с.92,93,94,95), яке свідчить про задовільний майновий стан позивачки. Крім того, у неї є повнолітня дочка, яка за законом також зобов'язана надавати матеріальну допомогу своїй матері та нести участь у витратах на утримання непрацездатної матері. Відповідно до довідки від 01.02.2023 (а.с.15), ОСОБА_1 може працювати в спеціально створених умовах, а відповідно позивач має можливість знайти для себе роботу, яку вона за своїм станом здоров'я спроможна буде виконувати.
ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу порушено питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, які очікує понести позивач у зв'язку з апеляційним розглядом в сумі 5 000 грн., що свідчить також про те, що позивач спроможна сплатити правничу допомогу у розмірі 5 000 грн. не дивлячись на рівень її доходів.
Позивачем не надано суду укладеного нею договору про надання професійної правничої допомоги, акту виконаних робіт, тощо, отже апеляційний суд позбавлений можливості перевірити об'єм наданої ОСОБА_1 правничої допомоги та її вартість.
З огляду на наведене, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення заслуговують в певній частині на увагу суду апеляційної інстанції та підлягають частковому задоволенню.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
З урахуванням наведеного, колегія суддів, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги. Суд зменшує розмір аліментів стягнутих з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на її утримання з 1/4 до 1/6 частки усіх видів його заробітку (доходу), щомісячно та вважає, що саме таке рішення буде справедливим по відношенню до обох учасників справи.
В іншій частині рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 10 липня 2024 року суд апеляційної інстанції залишає без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 10 липня 2024 року в частині визначення розміру аліментів, які підлягають стягненню, змінити.
Зменшити розмір аліментів стягнутих з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) на її утримання з 1/4 до 1/6 частки від його заробітку (доходу), щомісячно.
В іншій частині рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 10 липня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді
Л. Д. Поливач
А. М. Стрижеус
О. І. Шкоріна