27 листопада 2024 року м. Київ
Справа № 367/10126/19
Провадження № 22-ц/824/15139/24
Резолютивна частина постанови оголошена -27 листопада 2024 року
Повний текст постанови складено 29 листопада 2024 року
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Стрижеуса А.М.,
суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.
секретаря: Желепи В.В.
сторони: позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , поданою адвокатом Тищенком Станіславом Юрійовичем, на заочне рішення Ірпінського районного суду Київської області, ухваленого у складі судді Мерзлого Л.В. 21 липня 2021 року,-
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Бучанської міської ради, про збільшення розміру аліментів на утримання дитини та позбавлення батьківських прав
Позов обґрунтовано тим, що 11 серпня 2011 року між позивачем та відповідачем було зареєстровано шлюб Другим Приморським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції, актовий запис № 250.
28 листопада 2011 року, через 3 місяці після весілля, дізнавшись про вагітність позивача, ОСОБА_2 покинув її.
З того час і до сьогодні відповідач не цікавився життям та здоров'ям позивача. ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач народила дочку - ОСОБА_3 .
Державна реєстрація народження проведена відповідно до ст. 133 Сімейного кодексу України, оскільки, на час народження дитини сторони перебували в зареєстрованому шлюбі.
У свідоцтві про народження ОСОБА_3 батьком дитини вказаний відповідач ОСОБА_2 . За цей час позивач неодноразова намагалася зв'язатися із відповідачем та його родиною, однак, вони відмовлялися спілкуватися.
Жодної матеріальної підтримки ОСОБА_2 позивачу та дитині не надавав, лише після постановлення Приморським районним судом м. Одеси рішення про стягнення аліментів № 522/1442/13-ц від 10.06.2013 та відкриття виконавчого провадження 05 червня 2014 року ВП № НОМЕР_2 Приморським відділом ДВС, відповідач почав сплачувати аліменти, у розмірі 486 гривень на місяць.
Але і ці незначні кошти на утримання дочки відповідач сплачував не довго. Вже півтора роки позивач не отримувала від нього оплати.
Заочним рішенням Приморського районного суду м.Одеси по справі № 522/17949/14-ц від 24.11.2014, шлюб між сторонами розірвано.
У березні 2015 позивач разом з дочкою переїхала до м. Буча та проживала у цивільному шлюбі з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 вони одружилися.
У шлюбі позивач народила ще одну дочку - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Вказує про те, що старша донька - ОСОБА_3 взагалі не знає свого біологічного батька, жодного разу в житті вона його не бачила. ОСОБА_3 вважає ОСОБА_7 своїм рідним батьком. Він піклується про неї, називає її своєю донечкою, постійно відводить її та забирає зі школи. ОСОБА_4 бажає удочерити ОСОБА_3 ..
Крім того, зазначає про те, що заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеса № 522/17184/15-ц від 16.12.2015 позивачу надано дозвіл на необмежені поїздки за кордон з дитиною, без згоди другого з батьків до досягнення дитиною повноліття.
Доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , відносно малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , підтверджується також висновком органу опіки та піклування Бучанської міської ради, затвердженого рішенням виконавчого комітету Бучанської міської ради № 763 від 19.1.2019.
На підставі вище наведеного, позивач просив судзбільшити розмір аліментів, стягнутих за рішенням Приморського районного суду м. Одеси про стягнення аліментів № 522/1442/13-ц від 10.06.2013 та стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , в розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи стягнення з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття. Позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Ухвалою Ірпінського районного суду Київської області від 17 січня 2021 року відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче судове засідання.
Заочним рішенням Ірпінського районного суду Київської області від 21 липня 2021 року позов ОСОБА_8 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Бучанської міської ради, про збільшення розміру аліментів на утримання дитини та позбавлення батьківських прав - задоволено.
Позбавлено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьківських прав відносно малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Змінено спосіб стягнення аліментів, що стягуються з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси про стягнення аліментів № 522/1442/13-ц від 10.06.2013 року у розмірі 486 грн., щомісячно.
Стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП НОМЕР_1 , аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менш ніж 50 % прожиткового мінімуму, встановленого законодавством України для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дати набрання рішенням законної сили, і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_9 .
Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на користь держави 768,40 гривень судового збору.
Задовольняючи позову суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню та утриманню своєї малолітньої доньки, свідомо нехтує своїми батьківськими обов'язками, а тому, є передбачені законом підстави для позбавлення відповідача батьківських прав відносно його малолітньої дитини.
Також, під час судового розгляду справи позивачем обґрунтовано позовні вимоги щодо зміни способу стягнення аліментів та розміру аліментів, діючи в інтересах дитини, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання дитини в розмір 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) батька до досягнення дитиною повноліття.
У березні 2023 року представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Тищенко С.Ю. звернувся до Ірпінського міського суду Київської області з заявою про перегляд заочного рішення Ірпінського міського суду Київської області від 21 липня 2021 року.
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 01 липня 2024 року в задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Тищенка С.Ю. про поновлення строку на звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення суду, - відмовлено.
Заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Тищенка С.Ю. про перегляд заочного рішення по справі №367/10126/19 - залишено без задоволення
Не погоджуючись з рішенням суду, представником ОСОБА_2 , адвокатом Тищенком С.Ю.подано апеляційну скаргу, в якій позивач просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволені позову ОСОБА_1 , посилаючись на те, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим, ухваленим при неправильній оцінці доказів, наявних у матеріалах справи і як наслідок неправильних висновків суду, що в сукупності призвело до неправильного застосування норм матеріального права при порушенні норм процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарзі зазначено, що ОСОБА_2 не було повідомлено належним чином про розгляд справи.
Зазначає, що ОСОБА_2 любить свою доньку та бажає піклуватись про нею, а також з нею спілкуватись та виконувати інші батьківські обов'язки.
Вказує, що в матеріалах справи відсутні докази, що відповідач ухиляється від сплати аліментів.
Зауважує, що позивачем не було надано доказів покращення матеріального становище відповідача для збільшення аліментів.
Також, зазначає, що позивачем було приховано від суду постанову апеляційного суду Одеської області від 16 липня 2015 року у справі №522/3362/14-ц, щодо аналогічних обставин.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
В судовому засіданні ОСОБА_2 підтримав доводи апеляційної скарги.
ОСОБА_1 та служба у справах дітей Бучанської місчької ради Київської області в судове засідання не з'вилися.
Судова повістка, яка надсилалися ОСОБА_1 повернулися до апеляційного суду з відміткою "адресат відсутній", а відповідно до п.3 ч.8 ст.128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Служба у справах дітей та сім'ї Бучанської міської ради Київської області відповідно до звіту про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду належним чином повідомлена про день та час розгляду справи, отримавши судову повістку -повідомлення 30.09.2024 року.
За таких обставин колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності ОСОБА_1 та Служби у справах дітей Бучанської міської ради Київської області.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Судом встановлено, що 01 серпня 2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб.
Під час перебування сторін у шлюбі, ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась дочка - ОСОБА_3 .
Державна реєстрація народження проведена відповідно до ст. 133 Сімейного кодексу України. Згідно свідоцтва про народження ОСОБА_3 батьком дитини вказаний відповідач ОСОБА_2 .
Відповідач з дружиною та дитиною не проживав, матеріальної допомоги не надавав.
Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 10.06.2013 по справі № 522/1442/13-ц про стягнення аліментів з ОСОБА_2 стягнуто аліменти на користь ОСОБА_9 на утримання доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , в розмірі 486 грн, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття.
05 червня 2014 року на виконання вказаного рішення суду Приморським відділом ДВС відкрито виконавче провадження № ВП № НОМЕР_2.
Заочним рішенням Приморського районного суду м.Одеси по справі № 522/17949/14-ц від 24.11.2014 шлюб між сторонами розірвано.
04.06.2016 ОСОБА_9 уклала шлюб з ОСОБА_4 ..
Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеса № 522/17184/15-ц від 16.12.2015 ОСОБА_1 надано дозвіл на необмежені поїздки за кордон з дитиною, без згоди другого з батьків до досягнення дитиною повноліття.
Постановою Апеляційного суду Одеської області від 16 липня 2015 року у справі №522/3362/14-ц за позовом представника ОСОБА_10 - ОСОБА_11 , до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про позбавлення батьківських прав, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_10 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про зобов'язання не чинити перешкоди у спілкуванні з дитиною та визначення способу участі у її вихованні, у задоволенні позову представника ОСОБА_10 - ОСОБА_11 , до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про позбавлення батьківських прав, відмовлено
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права вказують на наявність підстав для обов'язкового скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтею 211 ЦПК України розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.
Порядок виклику та вручення судових повісток визначено у статтях 128, 130 ЦПК України.
Частиною другою статті 128 ЦПК України передбачено, що суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою.
Згідно з частиною п'ятою вказаної статті судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
Відповідно до частини шостої статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів, надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.
Відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи у разі неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 17 січня 2020 року відкрито загальне позовне провадження у справі. Призначено підготовче судове засідання у справі.
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 16 липня 2020 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.
21 липня 2021 року суд першої інстанції розглянув справу за відсутності ОСОБА_2 .
Київський апеляційний суд зазначає, що згідно правил пункту 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно до матеріалів справи, а саме відповіді Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в Одеській обл., ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_10 зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 з 18 лютого 2000 року (а.с. 94).
Разом з тим, як убачається з матеріалів справи, вся кореспонденція, яка направлялась ОСОБА_2 була адресована на адресу: АДРЕСА_2 , яку вказано позивачем ОСОБА_1 в позовній заяві.
Отже враховуючи викладене колегія судів дійшла до висновку, що матеріали справи не містять доказів про повідомлення ОСОБА_2 про розгляд справи належним чином.
Таким чином, Київський апеляційний суд дійшов висновку про те, що правила пункту 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України за обставин цієї справи у даному випадку не можливо застосувати, оскільки зазначення позивачем адреси відповідача який там не проживає і здійснення судом відправки всієї кореспонденції на неї, не буде відповідати принципу змагальності цивільного судочинства та рівності сторін, що в свою чергу не відповідатиме критеріям статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
За таких обставин, слід дійти висновку про відсутність належних та допустимих доказів обізнаності ОСОБА_2 про розгляд справи.
У апеляційній скарзі заявник указує на неналежне його повідомлення про розгляд справи судом першої інстанції, що позбавило його права на належний судовий захист та надання пояснень щодо фактичних обставин справи.
За таких обставин доводи апеляційної скарги про неналежне повідомлення про розгляд справи в суді першої інстанції є обґрунтованими та знайшли своє підтвердження.
Однією з основних гарантій права сторони на судовий захист є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (стаття 129 Конституції України).
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року, таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
У зв'язку із цим, розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки є порушенням статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.
Зокрема, у пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гурепка проти України № 2» наголошується на принципі рівності сторін ? одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Таким чином, неналежне повідомлення учасника справи про час та місце розгляду справи в суді першої інстанції є порушенням вимоги статті 6 Європейської конвенції з прав людини і основоположних свобод про доступ до правосуддя.
Пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України визначено, що порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Враховуючи вимоги пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України та доводи апеляційної скарги щодо неналежного повідомлення заявника про час та місце проведення судового засідання в суді першої інстанції, колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку про наявність підстав для обов'язкового скасування рішення суду першої інстанції, оскільки справу розглянуто за відсутності учасника справи, який належним чином не повідомлений про час і місце судового засідання, і він обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Щодо суті заявлених позовних вимог
За правилами статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Зважаючи на те що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція прав людини) (пункт 47 рішення Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) у справі «Савіни проти України», пункт 49 рішення у справі «Хант проти України»).
Тобто, в цьому випадку вирішення питання про позбавлення відповідача батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції прав людини і є втручанням у їх право на повагу до свого сімейного життя, яке, у свою чергу, не є абсолютним.
Враховуючи особливості правовідносин, що склались між сторонами, суд, з однієї сторони, має розглянути правомірність втручання в право відповідача на повагу до сімейного життя, що гарантовано статтею 8 Конвенції прав людини. З іншої сторони, обов'язковому дослідженню підлягає питання щодо забезпечення права неповнолітньої дитини не розлучатися з батьками і врахування при цьому якнайкращих інтересів дитини (статті 1, 9 Конвенції про права дитини).
Статтею 8 Конвенції прав людини гарантовано кожному право на повагу до свого сімейного життя.
Втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушення статті 8 Конвенції прав людини, якщо воно здійснене «згідно із законом», відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей (пункт 50 рішення Європейського суду у справі «Хант проти України»).
Європейський суд у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).
У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд вказав, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів, та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися.
Разом з тим у рішенні Європейського суду у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
Таким чином, при оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню такі базові елементи: (а) погляди дитини, (б) індивідуальність дитини, (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин, (г) піклування, захист і безпека дитини, (ґ) вразливе положення, (д) право дитини на здоров'я, (е) право дитини на освіту.
Встановлені судом фактичні обставини справи не містять відомостей про те, що стосовно ОСОБА_2 застосовувалось попередження про необхідність зміни ставлення до виховання дитини, або що на орган опіки та піклування покладався обов'язок здійснювати контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на ОСОБА_2 , адже позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батька чи матері на краще неможливо, і лише за наявності вини в їх діях.
Неможливість активної участі батька в житті дитини спричинена об'єктивними причинами: проживання та навчання дитини разом з матір'ю за межами України.
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. При цьому в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи з об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та Верховним Судом у постановах від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19 (провадження № 61-12144св20), від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19 (провадження № 61-9754св20), від 27 квітня 2022 року у справі № 221/9049/19 (провадження № 61-9928св21) тощо.
В матеріалах справи наявний висновок органу опіки та піклування Бучанської міської ради, затвердженого рішенням виконавчого комітету Бучанської міської ради № 763 від 19 листопада 2019 року.
У вказаному висновку зазначено, що «громадянин ОСОБА_2 , самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків відносно дитини, протягом тривалого періоду не проявляє турботи та не займається вихованням, не цікавиться її здоров'ям, навчанням, не знає їх вподобань, матеріально не підтримує.
Пунктом 2 ч. 1. ст. 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Виходячи з вищевказаного, діючи виключно в інтересах малолітньої дитини та дбаючи про її краще майбутнє, орган опіки та піклування Бучанської міської ради вважає за доцільне позбавити батьківських прав громадянина, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 »
Згідно з частиною восьмою статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Частиною четвертою статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов'язковою є участь органу опіки та піклування.
Відповідно до ч. 5 ст. 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Отже, враховуючи викладене висновок органу опіки та піклування, є дорадчий та консультативний для суду, та не тягне за собою обов'язок суду враховувати його під час винесення рішення.
Вказаний висновок, на думку колегії суддів, є недостатньо обґрунтованим, оскільки у вказаному висновку відсутні докази самоусунення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов'язків, також необґрунтовано відсутність бажання ОСОБА_2 приймати участь у вихованні дитини, органом опіки та піклування не вжито будь-яких заходів для проведення зустрічей з ОСОБА_2 . ля повного та всебічного з'ясування обставин можливості чи неможливості виконання ним батьківських обов'язків.
Разом з тим, відповідно до справи № 522/3362/14-ц за позовом представника ОСОБА_10 - ОСОБА_11 , до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про позбавлення батьківських прав, ОСОБА_2 було заявлено зустрічний позов до ОСОБА_10 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про зобов'язання не чинити перешкоди у спілкуванні з дитиною та визначення способу участі у її вихованні.
На думку колегії суддів, факт того, що ОСОБА_2 заявляв зустрічний позов до ОСОБА_10 про зобов'язання не чинити перешкоди у спілкуванні з дитиною та визначення способу участі у її вихованні, є свідченням того, що ОСОБА_2 бажав та бажає приймати участь у вихованні ОСОБА_3 .
Колегія суддів, з огляду на викладене приходить до висновку, що доказів невиконання своїх батьківських обов'язків ОСОБА_2 , а саме те, що він не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до її внутрішнього світу; не створює умов для отримання нею освіти, а також не бажання приймати участі у вихованні дитини, в матеріалах справи відсутні.
А тому у задоволені позову в частині позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 слід відмовити.
Відповідно до частин першої, другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України N 789-XII від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно зі ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
За змістом ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Частина третя ст. 181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
За положеннями ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
В частині першій ст. 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.
Враховуючи зміст ст. 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
За приписом ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Відповідно до ст. 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось з них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Враховуючи зміст ст. 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
Відповідно до ст. 273 СК України, якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінився, суд може за позовом будь-якого з них змінити розмір встановлених аліментів або звільнити від їх сплати. Дана норма містить дві підстави для коригування аліментів: а) шляхом зміни розміру аліментів у бік зменшення або збільшення; б) шляхом звільнення платника аліментів від їх сплати. Аліментні правовідносини існують тривалий час. Тому матеріальний або сімейний стан особи, яка одержує аліменти, а також того, хто їх сплачує, протягом цього часу може істотно змінитися як убік погіршення так і у бік покращення.
При визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, в тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення (ч. 1 ст. 182 СК України).
Якщо суд встановить, що матеріальне становище платника аліментів, дозволяє йому утримувати дитину, він може збільшити розмір аліментів (частку заробітку (доходу), яка буде стягуватися як аліменти на дитину), що підлягає стягненню з платника аліментів. Свідченням матеріального становища платника аліментів, є величина витрат на утримання особою себе та членів своєї сім'ї.
Пунктом 23 щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів; нормативно-правовий акт № 3 від 15.05.2006 р постанови Пленуму Верховного суду України №3 від 15.05.2006 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз'яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК УкраїниРозмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Відповідно до ч. 3 ст. 182 СК України суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 10 червня 2016 року у справі за позовною заявою ОСОБА_10 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, позов ОСОБА_10 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів - задоволено частково.
Стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_10 на утримання їх малолітньої дитини - ОСОБА_3 ,, ІНФОРМАЦІЯ_6 суму у розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, а саме 486,00 грн. починаючи стягувати від дня пред'явлення позову до суду , а саме з 21 січня 2013 року і до повноліття дитини, тобто ІНФОРМАЦІЯ_11 .
Відповідно до Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», яким збільшено прожитковий мінімум на дітей від 6 до 18 років та встановлено в розмірі 3 ?196,00 грн.
Отже, враховуючи норми ст. 182 СК України мінімальний розмір аліментів на дитину від 6 до 18 років становить 1 598,00 грн.
А тому, стягнуті аліменти за рішеннямПриморського районного суду м. Одеси від 10 червня 2016 року, на думку колегії суддів, є недостатніми.
Враховуючи викладене колегія судів дійшла до висновку, що доводи відповідача про відсутність доказів зміни його майнового стану, є необґрунтованими, оскільки відповідно до с. 182 СК України мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, а стягненні аліменти відповідно до рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 червня 2016 року у розмірі 486,00 грн, не відповідають СК України в частині мінімально можливого розміру аліментів, тому відсутність доказів змін майнового стану не є підставою для відмови у позові у цій частині.
Таким чином, на основі повно та всебічно з'ясованих обставин, підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про задоволення позовних вимог, оскільки відповідач працює, про що не заперечував у апеляційній скарзі, та збільшити розмір аліментів на утримання неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 у розмірі частки з усіх видів заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно.
Згідно з пунктом 2 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Зважаючи на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, під час розгляду справи судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права, що є обов'язковою підставою для скасування судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 21 липня 2021 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Бучанської міської ради про збільшення розміру аліментів на утримання дитини задовольнити, узадоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Бучанської міської ради про позбавлення батьківських ОСОБА_2 відмовити.
Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
Під час звернення з позовом до суду ОСОБА_1 заявляла дві немайнові позовні вимоги, станом на 2019 року судовий збір на одну немайнову позовну вимогу в розмірі 768,40 грн.
Позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково, а саме задоволенню підлягає одна немайнова вимога, а тому на її користь з ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір під час звернення з таким позовом у розмірі 768,40 грн.
В задоволені другої немайнової вимоги ОСОБА_1 суд відмовляє, а тому судові витрати в розмірі 768,40 грн., в цій частині покладаються на ОСОБА_1 .
Апеляційна скарга підлягає задоволенню, а тому сплачений відповідачем судовий збір у сумі 2 304,80 грн за подання апеляційної скарги слід стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 .
Відповідно до частини десятої статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Урахувавши правила частини десятої статті 141 ЦПК України, Київський апеляційний суд дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 536,40 грн. судових витрат.
Керуючись ст.ст. 141, 367, 368, 369, 374, 376, 381, 382, 383, 390 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Тищенком Станіславом Юрійовичем -задовольнити.
Заочне рішення Ірпінського районного суду Київської області від 21 липня 2021 рокускасувати та ухвалити у справі нове судове рішення, наступного змісту.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Бучанської міської ради про збільшення розміру аліментів на утримання дитини задовольнити.
Змінити спосіб стягнення аліментів, що стягуються з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси про стягнення аліментів № 522/1442/13-ц від 10.06.2013 року у розмірі 486 грн., щомісячно та стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП НОМЕР_1 , аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менш ніж 50 % прожиткового мінімуму, встановленого законодавством України для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дати набрання рішенням законної сили, і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_9 .
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Бучанської міської ради про позбавлення батьківських ОСОБА_2 відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 1 536,40 грн. судових витрат.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач А. М. Стрижеус
Судді: Л. Д. Поливач
О. І. Шкоріна