02 грудня 2024 року м. Рівне №460/9635/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Борискіна С.А., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач 2), в якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 22.08.2024 № 172050006344 про відмову у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку на шість років відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як особі, яка є постраждалою внаслідок аварії на ЧАЕС;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку на шість років на підставі абз.5 п.2 ч.1 ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як особі що має статус постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи та з урахуванням вимог до наявності страхового стажу визначеного ч.2 ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", починаючи з 13.08.2024;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку на шість років у відповідності до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", починаючи з 13.08.2024.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач як потерпілий від Чорнобильської катастрофи (категорії 3), що підтверджується відповідним посвідченням має право на призначення пенсії на пільгових умовах.
Ухвалою суду від 28.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідач 1, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав. На обґрунтування заперечень вказав, що період проживання на території зони гарантованого добровільного відселення недостатній для призначення пенсії відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а тому просив відмовити у задоволенні позову повністю.
Відповідач 2, подав до суду відзив на позов, в якому також позовні вимоги не визнав. На обґрунтування своїх заперечень зазначив, що право на призначення пенсії відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у позивача відсутнє, оскільки останнім не підтверджено факт проживання або роботи у зоні гарантованого добровільного відселення на 01.01.1993 не менше 3 роки. З огляду на наведене, просив у задоволенні позову відмовити.
Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив таке.
13.08.2024 позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
22.08.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Вінницькій області за принципом екстериторіальності прийнято рішення №172050006344 про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у зв'язку з відсутністю права на даний вид пенсії згідно поданих документів (відсутністю необхідної кількості проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року та невідповідністю по батькові в посвідченні постраждалого внаслідок аварії на ЧАЕС паспортним даним заявника).
У цьому рішенні зазначено, що вік заявника становить 57 років 11 місяців 03 дні, страховий стаж - 16 років 02 місяці 09 днів. Період проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить 0 років 06 місяців 10 днів. До періоду проживання в зоні не враховано періоди роботи згідно із записами трудової книжки НОМЕР_1 з 10.05.1992 по 16.05.1996, з 02.02.1998 по 24.12.1998, з 18.05.1999 по 22.08.2001 оскільки неможливо визначити чи зазначені території відносяться до зони гарантованого добровільного відселення. Не взято до уваги посвідчення третьої категорії серії НОМЕР_2 від 20.12.1995, оскільки по батькові заявника зазначено ( ОСОБА_2 ), не відповідає паспортним даним ( ОСОБА_3 ). За доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи з 01.07.2000 по 20.08.2001 та з 22.08.2001 по 20.08.2002 згідно записами трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки в зазначений період відсутня інформація в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування про сплату страхових внесків.
Позивач, вважаючи таке рішення відповідача протиправним і таким, що порушує його права і законні інтереси, звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Отже, конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості, Пенсія за віком, за вислуги років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави щодо тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсії, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.03.2003 №1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Частиною 1 статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Умови призначення пенсії за віком встановлено ст.26 Закону № 1058-IV.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначені в Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-XII).
Згідно зі ст.49 Закону №796-XII, пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
За приписами ст.15 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII), умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом №796-XII або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом.
Статтею 55 Закону №796-XII визначено умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.
Абзацом 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання або роботи, але не більше 6 років.
При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Частиною 3 статті 55 Закону №796-XII прямо передбачено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Згідно з п.13 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV, у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до законів України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором. Порядок фінансування цих пенсій встановлюється відповідними законами.
Системний аналіз вказаних правових норм свідчить про те, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться, у разі вибору цих осіб, згідно з нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом №796-XII. Отже, норми спеціального закону в даному випадку застосовуються субсидіарно із нормами загального закону, доповнюють і конкретизують їх.
Таким чином, особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка проживала або працювала на території зони гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС до 01.01.1993 упродовж не менше трьох років, має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку. При цьому, постійне проживання такої особи або постійна праця у зазначеній зоні з моменту аварії по 31.07.1986, незалежно від часу проживання або роботи в цей період, дає особі право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 3 роки (початкова величина), а також додатково 1 рік за кожні два повні роки проживання або роботи на такій території, але не більше 6 років.
Суд зазначає, що статтею 14 Закону №796-XII визначено категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій. До них, зокрема, належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - категорія 3.
Документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" (ч.3 ст.65 Закону №796-XII).
Відповідно до статті 15 Закону №796-XII, довідка про період проживання, роботи на цих територіях, є підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях.
Отже, єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення "Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" або "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи". Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом у своїй постановах від 27.02.2018 у справі №344/9789/17, від 28.03.2018 у справі №333/2072/17 (2а/333/122/17) та від 08.05.2018 у справі №708/1022/17, від 31.10.2019 у справі №212/12245/13-а (№К/9901/1087/18), від 27.04.2020 у справі №212/5780/16-а, від 17.05.2021 №398/494/17, від 17.05.2021 №336/6218/16-а, від 26.07.2023 у справі №460/2589/20 і враховується при вирішенні цієї справи в силу приписів ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
З матеріалів справи вбачається, що до заяви про призначення пенсії позивач додав копію посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії НОМЕР_2 , виданого Рівненською обласною радою 20.12.1995.
Відповідач 1 при розгляді заяви позивача від 13.08.2024 не взяв до уваги вказане вище посвідчення у зв'язку з тим, що у ньому по батькові вказано « ОСОБА_4 », що не відповідає по батькові позивача відповідно до паспортних даних.
З приводу вказаних розбіжностей, суд зазначає, що по батькові позивача на російській мові пишеться « ОСОБА_5 ». Його написання російською мовою, зокрема підтверджується його трудовою книжкою НОМЕР_1 від 22.05.1989 (її першою сторінкою), військовим квитком НОМЕР_3 . Тобто, фактично посадовою особою Рівненської обласної ради при заповненні посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи не вірно здійснено переклад з російської мови на українську мову. Більше того, усі інші персональні дані позивача є повністю ідентичними.
Відтак, суд вважає, що дана помилка не може слугувати виникненню спірних правовідносин щодо встановленого з 1995 року статусу позивача.
Докази про вилучення посвідчення у зв'язку із безпідставністю його видачі у матеріалах справи відсутні.
Окрім того, довідкою від 05.07.2024 №256, виданою Вараською міською радою Рівненської області підтверджується, що позивач дійсно зареєстрований та проживає в с.Озерці Вараського (Володимирецького) району Рівненської області з 27.10.1988 по 28.03.1989, з 11.08.1989 по 18.09.1989, з 04.12.1992 по даний час. Підстава: Погосподарські книги: №5 за 1986-1990роки, №6 за 1991-1995роки, №7 за 1996-2000роки, №3 за 2001-2005роки, №3 за 2006-2010роки, №8 за 2011-2015роки, №4 за 2016-2020роки, №4 за 2021-2025роки.
Суд вважає за необхідне відмітити, що в матеріалах справи відсутня інформація про те, що вказана довідка, органом, яким вона складена була відкликана, будь-якими суб'єктами оскаржена та відповідним органом скасована, а тому слугує належним доказом у справі та підтверджує факт проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення у вищевказаний період.
Доказів фактичного проживання або реєстрації місця проживання позивача в іншому місті, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, суду не надав.
Отже, позивач має право на пільги та компенсації, встановлені Законом №796-ХІІ для осіб, які постійно проживають та постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення, в тому числі і право на пенсію зі зниженням пенсійного віку.
Суд також звертає увагу на постанову Верховного Суду від 18 вересня 2024 року у справі №240/6201/23, де суд дійшов висновку, що наявність у позивача посвідчення громадянина, який потерпів від Чорнобильської катастрофи підтверджує факт проживання або роботи станом на 01 січня 1993 року у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років, оскільки наведена обставина є умовою для видачі такого посвідчення відповідно до пункту 10 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 №501 (в редакції чинній на момент видачі позивачу посвідчення).
У постанові від 26.07.2023 у справі № 460/2589/20 Верховний Суд зазначив, що дані трудової книжки не можуть спростувати факту постійного проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення, що підтверджено відповідними довідками органу місцевого самоврядування та посвідченням потерпілого від Чорнобильської катастрофи. Враховуючи наявність у позивача посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи та довідки органу місцевого самоврядування, що підтверджує факт реєстрації та проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення, Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність у позивача права на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.
Отже, відомості трудової книжки не можуть спростувати факту постійного проживання позивача в зоні гарантованого (добровільного) відселення, що підтверджено відповідною довідкою органу місцевого самоврядування.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 09.07.2024 у справі №240/16372/23.
Щодо можливості зарахування періоду проживання особи в зоні посиленого радіоекологічного контролю (у цій справі гарантованого добровільного відселення ) з 01.01.1993, висловився Верховний Суд у постанові від 08.06.2022 у справі № 380/7535/21, де зазначив:
«Отже для правильного вирішення спору судам слід було встановити кількість років проживання позивачем в зоні посиленого радіоекологічного контролю в цілому.
Таким чином, враховуючи наявність у позивача посвідчення особи, потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи, та довідки органу місцевого самоврядування, яка підтверджує факт реєстрації/проживання останнього на території зони гарантованого добровільного відселення більше 30 років, суд констатує, що позивач має право на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.
Такий правовий висновок підтриманий і у постанові Верховного Суду від 07.05.2024 у справі №460/38580/22.
Більше того, суд зауважує, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (ч.3 ст. 44 Закону №1058-IV).
Водночас, порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затверджено Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1(далі - Порядок № 22-1).
Пунктом 4.2 Порядку №22-1 передбачено, що при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб:
ідентифікує заявника (його представника);
надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії;
реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта;
уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз'яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування;
проводить опитування свідків для підтвердження стажу відповідно до пунктів 17-19 Порядку підтвердження наявного трудового стажу. Опитування свідків проводиться згідно із пунктом 12 Порядку підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу для призначення пенсії;
з'ясовує наявніcть у заявника особливого (особливих) статусу (статусів), особливих заслуг, інших обставин, які можуть бути підставою для встановлення підвищень, надбавок, доплат;
повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів;
сканує документи. На створені електронні копії накладає кваліфікований електронний підпис;
надсилає запити про отримання необхідних відомостей з відповідних державних електронних інформаційних реєстрів, систем або баз даних згідно з пунктом 2.28 розділу II цього Порядку;
повідомляє про можливості подавати заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія;
видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам'ятку пенсіонеру (додаток 7). Скановані розписка та пам'ятка пенсіонеру зберігаються в електронній пенсійній справі;
повідомляє особу, у вибраний нею спосіб, про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних інформаційних реєстрах, системах або базах даних та строки подання необхідних документів для призначення пенсії, не пізніше двох робочих днів після отримання відповідної інформації.
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Відповідно до пункту 4.3 Порядку №22-1 рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника органу, що призначає пенсію, на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів.
Пунктом 4.7 Порядку № 22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Отже, відповідно до зазначених вимог чинного пенсійного законодавства, саме Пенсійні органи наділені повноваженням вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Проте Пенсійний фонд не здійснив жодних дій, спрямованих на отримання відомостей або додаткових документів, на підставі яких можна було б переконатися у достовірності поданих позивачем документів щодо яких виникли сумніви.
Крім цього, у разі невідповідності поданих позивачем документів Пенсійний орган повинен був надати заявнику строк для надання додаткових документів, роз'яснити особі, які саме документи необхідні для визначення права на даний вид пенсії.
Водночас, таких дій Пенсійним органом здійснено було.
Відтак, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 22.08.2024 № 172050006344 про відмову у призначенні пенсії є протиправним та підлягає скасуванню.
Зі змісту спірного рішення вбачається, що до страхового стажу позивача не зараховано період його роботи з 01.07.2000 по 20.08.2001 та з 22.08.2001 по 20.08.2002 згідно записами трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки в зазначений період відсутня інформація в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування про сплату страхових внесків.
З цього приводу, су зазначає наступне.
Згідно із абзацом першим частини першої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог нього Закону за даними, що містяться в системі, персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
До набрання чинності Закону №1058-IV питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій регулювалися Законом України "Про пенсійне забезпечення", відповідно до ст.56 якого до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв, при цьому зараховується робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.
Згідно з вимогами ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, наявність трудового стажу підтверджується у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок).
Відповідно до п.1 Порядку основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Відомостями трудової книжки НОМЕР_1 підтверджуються періоди роботи позивача у підприємстві «I.R.K. Кристал» (з 18.05.1999 по 20.08.2001), у АТ «Лаура» (з 22.088.2001 по 20.08.2002).
Записи про періоди роботи позивача містять посилання на дати та номери наказів на підставі яких вони вчинені та засвідчені печаткою.
Відтак, суд дійшов висновку, що зазначені періоди роботи позивача підтверджуються його трудовою книжкою.
Разом з цим, Пенсійний орган не зарахував до страхового стажу позивача вказані вище періоди, оскільки відсутня сплата внесків.
При цьому, суд зазначає, що жодних зауважень до відповідних записів у трудовій книжці Пенсійним органом не зазначено ні за змістом рішення про відмову у призначенні пенсії ні за змістом відзивів на позовну заяву.
За визначенням ст. 1 Закону №1058-IV, страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 15 Закону №1058-IV платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.
Згідно із частиною другою статті 20 Закону №1058-IV обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Як передбачено частинами четвертою - шостою, дев'ятою, десятою статті 20 Закону №1058-IV, сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду, а сум страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування - на банківський рахунок Накопичувального фонду або на банківський рахунок обраного застрахованою особою недержавного пенсійного фонду - суб'єкта другого рівня системи пенсійного забезпечення. Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, - календарний місяць. Днем сплати страхових внесків вважається: у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду - день списання установою банку, органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Системний аналіз вказаних вище правових норм дає підстави дійти висновку про те, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески. При цьому, на думку суду, виходячи зі змісту наведених вище правових норм, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи страхові внески не були зараховані на відповідні рахунки.
Крім того, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача як застрахованої особи, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до Пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 30.09.2019 у справі №414/736/17, від 20.03.2019 у справі №688/947/17, від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а, від 23.03.2020 у справі №535/1031/16-а.
А отже, період роботи позивача з 01.07.2000 по 20.08.2001, з 22.08.2001 по 20.08.2002 безпідставно не враховано до його стажу.
Стосовно позовних вимог про зобов'язання призначити пенсію за віком на пільгових умовах, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із ч.3 ст.245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Відповідно до ч.4 ст.245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Статтею 58 Закону №1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати.
Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
При цьому, чинним законодавством України встановлена можливість подання відповідної заяви про призначення (перерахунок) пенсії до територіального органу Пенсійного фонду України та визначено екстериторіальний принцип обробки заяв. А тому, оскільки відповідальним за прийняття оскаржуваного рішення є орган Пенсійного фонду, що розглядав таку заяву, належним способом захисту порушеного права є зобов'язання саме такого органу Пенсійного фонду повторно розглянути заяву про призначення пенсії та прийняти рішення, з урахуванням висновків суду.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 09 липня 2024 року у справі № 240/16372/23.
А отже, позовні вимоги слід задовольнити шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області повторно розглянути заяву позивача від 13.08.2024 про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", зарахувавши до його страхового стажу періоди роботи з 01.07.2000 по 20.08.2001, з 22.08.2001 по 20.08.2002 та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
Суд наголошує, що при повторному розгляді заяви позивача відповідач не може прийняти рішення, яке по суті повторює рішення, що визнане судом протиправним, і повинен вирішити заяву позивача з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цій справі.
Висновки суду, викладені в мотивувальній частині його рішення є в однаковій мірі обов'язковими для врахування суб'єктом владних повноважень при здійсненні своїх повноважень на виконання рішення суду, як і висновки, визначені в резолютивній частині рішення. Суд зауважує, що при визначенні меж встановлених зобов'язань необхідно враховувати як резолютивну, так і мотивувальну частини судового рішення.
Відповідно ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч.1 та ч.2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачами не доведено правомірності своїх дій (рішення) у спірних правовідносинах.
Враховуючи викладене, на підставі наданих доказів у їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.
Питання відшкодування судового збору вирішується на підставі положень ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області від 22.08.2024 №172050006344 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.08.2024 про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", зарахувавши до його страхового стажу періоди роботи з 01.07.2000 по 20.08.2001, з 22.08.2001 по 20.08.2002 та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовних відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області витрати у виді судового збору у сумі 605,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 02 грудня 2024 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22,м. Вінниця,Вінницька обл.,21005, ЄДРПОУ/РНОКПП 13322403) Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7,м. Рівне,Рівненська обл.,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076)
Суддя С.А. Борискін