02 грудня 2024 року м. ПолтаваСправа № 440/368/24
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Канигіної Т.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, а саме просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу при звільненні з військової служби одноразової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу одноразову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що законодавством України передбачено право позивача отримати одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби. Станом на дату подання позову одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби не отримав .
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 15.01.2024 позовну заяву прийнято до розгляду; відкрито провадження у справі №440/11922/23, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
У наданому відзиві представник відповідача зазначив, що на день звільнення позивач не мав права на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні.
Відповідно до частини восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.09.2023 №273 підполковника ОСОБА_1 , начальника озброєння - заступника начальника логістики Військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом командувача Десантно-штурмових військ Збройних Сил України від 14.09.2023 №250, з військової служби відповідно до пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у запас за підпунктом "г" (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не виявили бажання продовжувати військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років) з 30.09.2023 вважати таким, що справи та посаду здав. Виключено зі списків особового складу частини, з усіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 для поставки на облік.
20.10.2023 позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 з заявою щодо невиплати одноразової грошової допомоги.
Відповідно до листа Військової частини НОМЕР_1 від 25.11.2023 №844/2120 підстава для звільнення у зв'язку з тим, що обоє з подружжя проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років у переліку, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 №413, відсутня, у зв'язку з чим позивач на день звільнення не мав права на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні.
Вважаючи зазначену бездіяльність відповідача протиправною щодо ненарахування та невиплати одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та відповідним доводам сторін, суд дійшов таких висновків.
Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку з невиплатою військовослужбовцю одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.
Відповідно до частин першої - третьої статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (надалі - Закон №2232-XII; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Згідно з частиною четвертою статті 2 Закону №2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
У частині першій статті 4 Закону №2232-XII передбачено, що Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.
Статтею 9 Закону України від 20.11.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII, у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія) та одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до абзацу другого пункту 2 статті 15 Закону №2011-XII військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або ж інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років та більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Отже, обов'язковими умовами для набуття відповідного права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги, яка передбачена в абзаці другом пункту 2 статті 15 Закону №2011-XII, є наступні дві обставини: наявність сімейних обставин чи інших поважних причин, перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України; наявність вислуги 10 років і більше.
Частиною першою статті 26 Закону № 2232-ХІІ визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:
а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров'я придатні до військової служби або під час дії воєнного стану визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців;
б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби з виключенням з військового обліку.
Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII, а у частині п'ятій цієї статті наведені підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом.
Законом України від 01.04.2022 № 2169-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян", який набрав чинності з 13.04.2022, пункт 3 частини п'ятої статті 26 доповнено підпунктом "г": через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років.
Отже, згідно з підпунктом "г" пункту 3 частини п'ятою статті 26 Закону № 2232-ХІІ (у редакції, чинній на момент звільнення позивача) контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах, під час проведення мобілізації та дії воєнного стану: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема: один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років.
Кабінет Міністрів України ухвалив постанову від 12.06.2013 № 413 (далі - Постанова № 413), якою на виконання положень статті 26 Закону № 2232-ХІІ, статті 106 Кодексу цивільного захисту України, пункту 35 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого Указом Президента України від 10.08.2012 № 470, пункту 28 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 29.10.2012 № 618, затвердив Перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу (далі також - Перелік № 413).
Відповідно до Постанови № 413 (у редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини:
виховання матір'ю (батьком) - військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу, яка (який) не перебуває у шлюбі, дитини або кількох дітей, що з нею (з ним) проживають, без батька (матері);
утримання матір'ю (батьком) - військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу, яка (який) не перебуває у шлюбі, повнолітньої дочки, сина віком до 23 років, якщо вона (він) є інвалідом I чи II групи або продовжує навчання (студенти, курсанти, слухачі (крім курсантів і слухачів військових навчальних закладів), стажисти вищого навчального закладу) і у зв'язку з цим потребує матеріальної допомоги матері (батька);
укладення шлюбу військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу із громадянкою (громадянином) України, іноземцем або особою без громадянства, що постійно проживає за межами України;
хвороба військовослужбовця, особи рядового чи начальницького складу або члена його сім'ї, якщо така хвороба згідно з висновком лікарської або лікарсько-експертної комісії перешкоджає військовослужбовцю або особі рядового чи начальницького складу проходити службу в даній місцевості чи проживати в ній членові його сім'ї, у разі відсутності можливості переміщення (переведення) до іншої місцевості;
необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років;
наявність у військовослужбовця, особи рядового чи начальницького складу трьох і більше дітей;
неможливість призначення одного з військовослужбовців, осіб рядового чи начальницького складу, які перебувають у шлюбі, в межах одного населеного пункту (гарнізону) в разі переміщення (переведення) дружини (чоловіка) на нове місце служби до іншого населеного пункту (гарнізону);
довгострокове відрядження за кордон дружини (чоловіка) військовослужбовця, особи рядового і начальницького складу.
У постанові від 24.01.2024 у справі №140/1143/23 Верховний Суд, аналізуючи положення пункту 2 (абзаци перший, другий) статті 15 Закону № 2011-ХІІ у взаємозв'язку із підпунктом "г" пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, зауважив на тому, що стаття 26 Закону № 2232-ХІІ пов'язує підстави для звільнення з військової служби з видами військової служби (частина шоста статті 2 Закону № 2232-ХІІ) та умовами (періодами) її проходження.
Зокрема, частина п'ята статті 26 Закону № 2232-ХІІ розрізняє (виокремлює, групує) такі умови (обставини) для припинення (розірвання) контракту та звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом: у мирний час (пункт 1 частини п'ятої); під час дії особливого періоду (крім періодів проведення мобілізації та дії воєнного стану): (пункт 2 частини п'ятої); під час проведення мобілізації та дії воєнного стану (пункт 3 частини п'ятої).
Для цілей звільнення з військової служби стаття 26 Закону № 2232-ХІІ чітко відокремлює підстави для звільнення військовослужбовців під час дії воєнного стану від підстав для звільнення військовослужбовців зі служби під час дії особливого періоду, то є достатні підстави вважати, що й виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які звільняються зі служби, має зв'язок (залежність) як з нормативною підставою, за якою звільнений військовослужбовець, так і з умовами (обставинами), за яких військовослужбовець реалізував своє право на звільнення зі служби.
Так, Верховний Суд у справі № 140/1143/23 дійшов висновку, що звільнення позивачки через "сімейні обставини" (тобто коли "один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років"; абзац десятий підпункту "г" пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ) не підпадає під дію абзацу другого пункту 2 статті 15 Закону №2011-ХІІ.
У цьому аспекті суд касаційної інстанції зауважив, що текстуальний виклад тих норм статті 26 Закону № 2232-ХІІ, які передбачають можливість звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, є бланкетним, адже в них подається посилання на підзаконний нормативний акт Кабінету Міністрів України (Постанову № 413), у якому мають бути визначені ті умови (причини, обставини), за яких військовослужбовець може реалізувати своє право на звільнення зі служби.
Ситуація з підставами для звільнення з військової служби через "сімейні обставини або інші поважні причини", які передбачені, зокрема, у підпункті "г" пункту 1, підпункті "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, у підпункті "ґ" пункту 2, підпункту "г" пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, у підпункті "г" пункту 2 частини шостої статті 26 Закону № 2232-ХІІ якраз стосуються особливого періоду та воєнного стану.
Як можна побачити, текстуальний виклад цих нормативних підстав у названій статті Закону не має посилання на акт Кабінету Міністрів України чи інший нормативний (підзаконний) акт, який містив би "частину" норми, якої бракує (в законі); натомість "сімейні обставини або інші поважні причини", які дозволяють військовослужбовцеві звільнитися з військової служби під час дії особливого періоду або під час дії воєнного стану, визначені (в цій частині) безпосередньо у тексті Закону.
З уваги на такий спосіб викладу юридичної норми у перелічених (у цьому абзаці постанови) структурних частинах статті 26 Закону № 2232-ХІІ Верховний Суд у справі №140/1143/23 виснував, що не було приводу в цій частині для застосування Переліку сімейних обставин та інших поважних причин, які затверджені Постановою № 413, як, власне, ("бланкетної") умови для звільнення зі служби (зокрема, відповідно до підпункту "г" пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ), а звідси - для застосування пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII (у редакції, яка діла на дату звільнення позивачки з військової служби) в цілях виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби (яка якраз пов'язувалася з підставами, визначеними у згаданому Переліку № 413).
Щодо справи, що розглядається, то ОСОБА_1 звільнений з військової служби за підпунктом "г" пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років).
З огляду на це правове регулювання спірних правовідносин у цій справі відповідає правовому регулюванню правовідносин у справі № 140/1143/23, правові висновки Верховного Суду у якій підлягають застосуванню до вирішення спору в цій справі.
За позицією Верховного Суду у справі № 140/1143/23 норми Закону № 2232-ХІІ (стаття 26) визначають можливість звільнення військовослужбовців з військової служби як через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, так і через сімейні або інші поважні причини, перелік яких визначено самим Законом № 2232-ХІІ.
При цьому положення абзацу другого пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII передбачають нарахування і виплату одноразової грошової допомоги, якщо звільнення відбулось через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.
Отже, оскільки ОСОБА_1 звільнений з військової служби з підстави, яка передбачена Законом № 2232-ХІІ, а не з підстав, передбачених Постановою № 413, то на нього не розповсюджуються положення пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII в частині виплати одноразової грошової допомоги.
Аналогічні правові висновки висловлено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 02.05.2024 у справі № 280/7090/22, від 30.05.2024 у справі №520/3474/23 та від 13.06.2024 у справі № 380/14051/23, від 17.10.2024 у справі №420/26319/23.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
З огляду на викладене, оцінюючи зібрані у справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позову.
Інші доводи позивача є безпідставними та не впливають на висновки суду.
Підстави розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 2, 9, 77, 243-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Канигіна Т.С.