Справа № 420/27631/24
02 грудня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді ТанцюриК.О., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом виконувача обов'язків керівника Болградської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу ( Миколаївська та Одеська області) до Василівської сільської ради Болградського району Одеської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов виконувача обов'язків керівника Болградської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу ( Миколаївська та Одеська області) до Василівської сільської ради Болградського району Одеської області про визнання протиправною бездіяльність Василівської сільської ради Болградського району Одеської області щодо невжиття заходів із забезпечення розроблення та затвердження документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки на території Василівської сільської територіальної громади Болградського району Одеської області, південно-східної околиці с. Баннівка, площею 50 000 кв.м., з розташованим на ній місцем видалення відходів, винесення в натурі та встановлення (на місцевості) її меж, а також здійснення державної реєстрації прав на неї; зобов'язання Василівську сільську раду Болградського району Одеської області вжити заходи із забезпечення розроблення та затвердження документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки на території Василівської сільської територіальної громади Болградського району Одеської області, південно-східної околиці с. Баннівка, площею 50 000 кв.м., з розташованим на ній місцем видалення відходів, винесення в натурі та встановлення (на місцевості) її меж, а також здійснення державної реєстрації прав на неї.
Ухвалою суду від 09.09.2024 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
В обґрунтування наявності підстав для задоволення позовних вимог прокурор у позовній заяві вказав, що за результатами опрацювання матеріалів щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в суді встановлено, що на території Василівської сільської територіальної громади Болградського району Одеської області розташовано діюче місце видалення твердих побутових відходів в с. Баннівка - орієнтовною площею 50 000 кв.м. та з інформації Василівської сільської ради Болградського району Одеської області №04/02-17/308 від 03.05.2024 вбачається, що на сміттєзвалище, що розташоване в с.Баннівка Болградського району розроблено паспорт №51214128 від 20.11.1999 (дата реєстрації 10.07.2007). Прокурор вказав, що згідно вищевказаного паспорту місця видалення відходів, сміттєзвалище експлуатується з 1985 року, воно знаходиться на земельній ділянці площею 50 000 кв.м., південно-східної околиці с. Баннівка та водночас, земельна ділянка, на якій розташовано вищевказане місце видалення твердих побутових відходів не сформована, кадастровий номер не присвоєно, межі в натурі на місцевості не винесені та речове право на неї не зареєстроване. Щодо права звернення органу прокуратури до суду із цим позовом, прокурор вказав, що Окружною прокуратурою листом від 10.05.2024 за № 57-2187ВИХ-24 повідомлено Державну екологічну інспекцію Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) про невиконання Василівською сільською радою Болградського району Одеської області вимог природоохоронного законодавства та з відповіді Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) від 13.06.2024 № 2775/1.2 вбачається, що Інспекцією не вживалися та не плануються вживатися заходи реагування шляхом звернення до суду з позовом про визнання протиправною бездіяльність Василівської сільської ради Болградського району Одеської області щодо невиконання вимог чинного законодавства щодо виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок на території Василівської ОТГ з розташованими на ній сміттєзвалищами твердих побутових відходів в натурі та встановлення (на місцевості) її меж, а також здійснення державної реєстрації прав на неї. Таким чином, як вказав прокурор, підставою реалізації прокурором представницьких функцій у даному випадку стала усвідомлена пасивна поведінка Державну екологічну інспекцію Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області), її бездіяльність.
Відповідач повідомлявся про розгляд справи, відзив на позовну заяву до суду не надходив.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
З матеріалів справи вбачається, що на території Василівської сільської територіальної громади Болградського району Одеської області розташовано діюче місце видалення твердих побутових відходів в с. Баннівка - орієнтовною площею 50 000 кв.м.
Згідно листа Василівської сільської ради Болградського району Одеської області №04/02-17/508 від 03.05.2024 вбачається, що на сміттєзвалище, що розташоване в с. Баннівка Белградського району розроблено паспорт №51214128 від 20.11.1999 (дата реєстрації 10.07.2007). Земельна ділянка, на якій розташовано вищевказане місце видалення твердих побутових відходів не сформована, кадастровий номер не присвоєно, межі в натурі на місцевості не винесені та речове право на неї не зареєстроване.
Згідно ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до ст. 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Згідно ст. 23 ЗУ “Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
У Рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття інтереси держави, висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.
Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99).
Ці міркування Конституційний Суд України зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене Судом розуміння поняття інтереси держави має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 23 Закону України “Про прокуратуру».
Відтак, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року по справі № 806/1000/17, від 19 вересня 2019 року по справі №815/724/15, від 17 жовтня 2019 року по справі № 569/4123/16-а.
При цьому, у справі, що розглядається, прокурор в адміністративному позові зазначив, що підставою для пред'явлення позову є загроза порушення інтересів держави у сфері екології. Крім того, сам факт не звернення Державною екологічною інспекцією Південно - Західного округу (Миколаївська та Одеська області) із позовною заявою до суду свідчить про те, що вказаний орган неналежно виконує свої повноваження, чим завдається шкода екологічним інтересам держави. Будь-якого іншого способу захисту порушеного права держави чинним законодавством не встановлено.
Згідно ст. 2 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Статтею 10 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Відповідно до ст. 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом. Територіальні громади сіл, селищ, міст, районів у містах безпосередньо або через органи місцевого самоврядування можуть об'єднувати на договірних засадах на праві спільної власності об'єкти права комунальної власності, а також кошти місцевих бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, установ та організацій і створювати для цього відповідні органи і служби. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом. Сільські, селищні, міські, районні в містах (у разі їх створення) ради мають право: 1) вносити пропозиції про передачу або продаж у комунальну власність відповідних територіальних громад підприємств, установ та організацій, їх структурних підрозділів та інших об'єктів, що належать до державної та інших форм власності, якщо вони мають важливе значення для забезпечення комунально-побутових і соціально-культурних потреб територіальних громад; 2) на переважне придбання в комунальну власність приміщень, споруд, інших об'єктів, розташованих на відповідній території, якщо вони можуть бути використані для забезпечення комунально-побутових та соціально-культурних потреб територіальних громад; 3) мати об'єкти комунальної власності за межами відповідних адміністративно-територіальних одиниць.
Згідно ст. 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, зокрема, надання відповідно до законодавства згоди на розміщення на території села, селища, міста нових об'єктів, у тому числі місць чи об'єктів для управління відходами, сфера екологічного впливу діяльності яких згідно з діючими нормативами включає відповідну територію.
Відповідно до ст. 30 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, зокрема, щодо вирішення питань поводження з побутовими відходами.
Згідно ст. 1 Закону України “Про управління відходами» полігон - місце захоронення відходів, призначене для їх розміщення на поверхні чи під поверхнею (підземне) землі, включаючи: внутрішні місця для видалення відходів, на яких утворювач відходів - суб'єкт господарювання здійснює видалення власних відходів на місці утворення; постійні місця, на яких відходи розміщуються понад один рік; управління відходами - комплекс заходів із збирання, перевезення, оброблення (відновлення, у тому числі сортування, та видалення) відходів, включаючи нагляд за такими операціями та подальший догляд за об'єктами видалення відходів.
Відповідно до ст. 21 Закону України “Про відходи» в редакції, яка діяла до 09.07.2023 (Повноваження органів місцевого самоврядування у сфері поводження з відходами) органи місцевого самоврядування у сфері поводження з відходами забезпечують виконання вимог законодавства про відходи, вирішення питань щодо розміщення на своїй території об'єктів поводження з відходами. Органи місцевого самоврядування приймають рішення про відвід земельних ділянок для розміщення відходів і будівництва об'єктів поводження з відходами.
Статтею 33 вказаного закону визначено, що на кожне місце чи об'єкт зберігання або видалення відходів складається спеціальний паспорт в якому зазначаються найменування та код відходів (згідно з державним класифікатором відходів), їх кількісний та якісний склад, походження, а також технічні характеристики місць чи об'єктів зберігання чи видалення і відомості про методи контролю та безпечної експлуатації цих місць чи об'єктів. Зберігання та видалення відходів здійснюються в місцях, визначених органами місцевого самоврядування з врахуванням вимог земельного та природоохоронного законодавства.
Згідно ст. 26 Закону України “Про управління відходами» до повноважень сільських, селищних, міських рад у сфері управління відходами належить: 1) участь у реалізації державної політики у сфері управління відходами; 2) участь у розробленні та реалізації регіональних планів управління відходами; 3) затвердження місцевих планів управління відходами; 4) вирішення питань щодо розміщення на території відповідних територіальних громад об'єктів оброблення відходів; 5) створення пунктів роздільного збирання побутових відходів. Органи місцевого самоврядування здійснюють й інші повноваження у сфері управління відходами відповідно до закону.
Відповідно до ст. 40 Закону України “Про управління відходами» захоронення відходів здійснюється на полігонах, що відповідають вимогам законодавства та технологічне обладнання яких забезпечує захист ґрунтових вод, вилучення та знешкодження біогазу та фільтрату, контроль викидів в атмосферне повітря, забруднення ґрунтів і підземних вод.
Згідно ст. 15 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища» місцеві ради несуть відповідальність за стан навколишнього природного середовища на своїй території.
Відповідно до ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Таким чином, органи місцевого самоврядування наділені досить широкими повноваженнями у сфері поводження з відходами, зокрема саме вони надають згоду на розміщення на своїй території місць чи об'єктів для розміщення відходів, приймають рішення про виділення земельних ділянок для цих цілей, здійснюють управління відходами, тощо.
Згідно ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування. У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв'язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
Відповідно до ст. 19 ЗУ “Про землеустрій» до повноважень сільських, селищних, міських рад у сфері землеустрою на території сіл, селищ, міст належать: а) організація та здійснення землеустрою, проведення інвентаризації земель та земельних ділянок усіх форм власності; б) організація та здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у межах та порядку, встановлених законом; в) координація здійснення землеустрою та контролю за використанням і охороною земель комунальної власності; г) інформування населення про заходи, передбачені землеустроєм; ґ) вирішення інших питань у сфері землеустрою відповідно до закону.
Згідно ст. 20 ЗУ “Про землеустрій» землеустрій проводиться в обов'язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності.
Отже, оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, яка використовується для розміщення місця видалення відходів, є передумовою для дотримання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, зокрема у сфері управління відходами.
Відповідно до 22 ЗУ “Про землеустрій» землеустрій здійснюється на підставі: а) рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою (у тому числі при розробленні містобудівної документації); б) укладених договорів між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою; в) судових рішень.
Згідно ст. 26 ЗУ “Про землеустрій» замовниками документації із землеустрою можуть бути органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі, а також інші юридичні та фізичні особи.
Відповідно до ст. 202 ЗК України державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому Законом.
Згідно ст. 2 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до ст. 5 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі.
З аналізу вищевикладеного слідує, що органи місцевого самоврядування наділені повноваженнями щодо організації та здійснення землеустрою, який проводиться в обов'язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності, та здійснюється зокрема на підставі рішень органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою, укладених договорів між землевласниками та розробниками документації із землеустрою. Виготовлена документація з землеустрою є підставою для присвоєння земельній ділянці кадастрового номера, тобто для її формування, винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки та як наслідок для її державної реєстрації у Державному земельному кадастрі та державної реєстрації речових прав на неї.
З матеріалів справи вбачається та не заперечується учасниками справи, що на території Василівської сільської територіальної громади Болградського району Одеської області розташовано діюче місце видалення твердих побутових відходів в с. Баннівка - орієнтовною площею 50 000 кв.м.
На сміттєзвалище, що розташоване в с. Баннівка Болградського району розроблено паспорт №51214128 від 20.11.1999 (дата реєстрації 10.07.2007). Земельна ділянка, на якій розташовано вищевказане місце видалення твердих побутових відходів не сформована, кадастровий номер не присвоєно, межі в натурі на місцевості не винесені та речове право на неї не зареєстроване. Доказів іншого до суду надано не було.
Разом з тим, речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Відсутність правовстановлюючих документів на земельну ділянку під сміттєзвалищем створює передумови для зловживань щодо розпорядження зазначеною земельною ділянкою, ризики для нормального функціонування сміттєзвалища, що може призвести до негативних наслідків.
Будь-яких доказів на підтвердження того, що відповідачем вживаються дії щодо виготовлення документації землеустрою щодо відведення земельної ділянки з розташованим на ній місцем видалення відходів, винесення в натурі та встановлення (на місцевості) її меж, суду не надано.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295, 382 КАС України, суд, -
Адміністративний позов виконувача обов'язків керівника Болградської окружної прокуратури (код ЄДРПОУ 03528552, вул. Варненська 19, м.Болград) в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу ( Миколаївська та Одеська області) -задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Василівської сільської ради Болградського району Одеської області щодо невжиття заходів із забезпечення розроблення та затвердження документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки на території Василівської сільської територіальної громади Болградського району Одеської області, південно-східної околиці с. Баннівка, площею 50 000 кв.м., з розташованим на ній місцем видалення відходів, винесення в натурі та встановлення (на місцевості) її меж, а також здійснення державної реєстрації прав на неї.
Зобов'язати Василівську сільську раду Болградського району Одеської області (код ЄДРПОУ 04378089, вул. Миру 111, с.Василівка, Болградський р-н., Одеська обл.) вжити заходи із забезпечення розроблення та затвердження документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки на території Василівської сільської територіальної громади Болградського району Одеської області, південно-східної околиці с. Баннівка, площею 50 000 кв.м., з розташованим на ній місцем видалення відходів, винесення в натурі та встановлення (на місцевості) її меж, а також здійснення державної реєстрації прав на неї.
Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.О. Танцюра