Справа № 420/27125/24
02 грудня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бездрабка О.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - відповідач), в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення від 12.08.2024 р. № 262940019364 Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію зі зниженням пенсійного віку до п."з" ст.13 ЗУ "Про пенсійне забезпечення" з дня звернення за призначенням пенсії, а саме з 03.08.2024 р., зарахувавши до її страхового стажу періоди з 01.09.1988 р. по 27.06.1991 р. та роботи з 05.07.1991 р. по 11.11.1997 р., з 02.02.1998 р. по 26.04.1999 р., з 01.09.2001 р. по 14.04.2002 р.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 03.08.2024 р. позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою та відповідними документами для призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до п."з" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Рішенням від 12.08.2024 р. № 262940019364 Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки вважає, що позивач не досягла пенсійного віку. Крім того, до страхового стажу позивача також не зараховано періоди її навчання з 01.09.1988 р. по 27.06.1991 р., оскільки не надано документ про зміну прізвища та трудової діяльності з 05.07.1991 р. по 11.11.1997 р., з 02.02.1998 р. по 26.04.1999 р., з 01.09.2001 р. по 14.04.2002 р., оскільки запис про зміну прізвища засвідчено печаткою без коду ЄДРПОУ та відсутня довідка про перейменування підприємства АТ завод "Ленінська кузня". Позивач вважає, що при визначенні пенсійного віку варто керуватись положеннями до п."з" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", за яким призначення пенсії для жінок - водіїв міського пасажирського транспорту здійснюється після досягнення ними 50 років. Також зазначає, що працівник не є відповідальним за заповнення трудової книжки, а тому її недоліки не можуть впливати на конституційне право позивача на пенсійне забезпечення. Вважаючи свої права порушеними, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Ухвалою від 29.08.2024 р. відкрито спрощене провадження у справі та надано відповідачу п'ятнадцятиденний строк для подачі відзиву на позовну заяву.
18.09.2024 р. відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Вказує на те, що необхідними умовами для виникнення в особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах відповідно до ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, необхідного пенсійного віку, наявність необхідного страхового та пільгового стаж зазначених роботах. Підтвердження права на пільгове забезпечення здійснюється на підстави трудових книжках працівників та уточнюючих довідок, виданих підприємствами первинних документів про характер виконуваної роботи та умови праці, а безпосередню зайнятість протягом повного робочого дня на роботах, що дають пільгове пенсійне забезпечення. Зазначає, що положення п."з" ст.13 Закону № 1788-ХІІ, на які посилається позивач, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки з 11.10.2017 р. положення Закону № 1788-ХІІ в частині призначення пенсії за віком на пільгових умовах не застосовуються. Окрім того, будь-які закони та нормативно-правові акти застосовуються виключно в частині, що не суперечить Закону № 1058-IV. Відтак, спірні правовідносини регулюються саме п.8 ч.2 ст.114 Закону № 1058-IV, відповідно до якої для призначення пенсії позивачу необхідно досягнути 55 років. Також наголошує на дискреційності повноважень органів Пенсійного фонду України щодо призначення пенсії.
З урахуванням вимог п.2 ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог виходячи з наступного.
Судом встановлено, 03.08.2024 р. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах як водію міського пасажирського транспорту.
За принципом екстериторіальності дана заява розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській, рішенням якого від 12.08.2024 р. № 262940019364 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за відсутності страхового стажу 25 років та не досягнення пенсійного віку - 55 років відповідно до п.8 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
За результатами розгляду встановлено, що страховий стаж особи 23 роки 08 місяців 16 днів, пільговий стаж становить 20 років 05 місяців 07 днів.
За доданими документами до страхового стажу позивача не зараховано:
- період навчання з 01.09.1988 р. по 27.06.1991 р., згідно диплому НОМЕР_1 , оскільки не надано документ про зміну прізвища ( ОСОБА_2 );
- період трудової діяльності згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 , оскільки запис про зміну прізвища посвідчено печаткою без коду ЄДРПОУ та відсутня довідка про перейменування підприємства АТ завод "Ленінська кузня".
Трудова книжка позивача серії НОМЕР_2 на зворотній стороні обгортки містить запис: "прізвище змінено на " ОСОБА_3 " на підставі свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 05.07.1991 р. і паспорту серії НОМЕР_4 від 06.08.1991 р.". Запис посвідчено підписом уповноваженої особи, а також печаткою відділу кадрів АТ завод "Ленінська кузня".
Вважаючи оскаржуване рішення протиправним, позивач звернулася з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступних приписів законодавства.
Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст.ст.22, 64 Конституції України).
Відповідно до п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996 р., ратифікована Законом України від 14.09.2006 р. № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 р. (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (п.23 ч.І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов'язаннями України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел з 01.01.2004 р. визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), який прийнятий на зміну положенням Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 р. № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII).
Згідно ст.1 Закону № 1788-XII, зокрема, громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до ч.3 ст.4 Закону № 1058-IV виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Щодо права позивача на призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку до п."з" ст.13 ЗУ "Про пенсійне забезпечення", суд зазначає наступне.
Загальні умови призначення пенсії за віком визначені в ч.1 ст.26 Закону № 1058-IV. Водночас відносини з приводу призначення пенсії за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників врегульовані ст.114 Закону № 1058-IV.
Так, відповідно до ч.1 ст.114 Закону № 1058-IV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до ст.27 та з урахуванням норм ст.28 цього Закону.
Пунктом 8 ч.2 ст.114 Закону № 1058-IV передбачено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу: для чоловіків не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; для жінок не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.
За відсутності страхового стажу, встановленого абзацами другим-третім цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту і абзацами третім-тринадцятим пункту 2 частини другої цієї статті, страхового стажу, встановленого абзацами п'ятнадцятим-двадцять третім пункту 2 частини другої цієї статті.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними віку, встановленого абзацами третім-тринадцятим пункту 2 частини другої цієї статті.
Таким чином, п.8 ч.2 ст.114 Закону № 1058-IV (в редакції чинній на момент звернення позивача за призначенням пенсії) визначав, що пенсія за віком на пільгових умовах призначається працівникам за наявності у сукупності таких обов'язкових умов:
- досягнення особою 55-річного віку;
- наявності у особи загального страхового стажу: не менше 30 років для чоловіків та не менше 25 років для жінок;
- наявності у особи стажу роботи на посаді водія міського пасажирського транспорту (автобуса, тролейбуса, трамвая): не менше 12 років 6 місяців для чоловіків та не менше 10 років для жінок.
Поряд з цим суд зазначає, що відносини з приводу призначення пенсії за віком на пільгових умовах врегульовані також і нормами Закону № 1788-XII.
Пунктом "з" статті 13 Закону № 1788-XII (в редакції, що діяла до 01.04.2015 р.) було передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв: чоловіки після досягнення 55 років і при стажі роботи 25 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; жінки після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.
01 квітня 2015 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 р. № 213-VIII, яким ст.13 Закону № 1788-XII викладено в новій редакції.
Пункт "з" ст.13 Закону № 1788-XII після змін, внесених Законом України від 02.03.2015 р. № 213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення", передбачає, що на пільгових умовах право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи мають водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; для жінок не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.
За відсутності стажу роботи, встановленого абзацами другим і третім цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності стажу роботи, встановленого абзацами п'ятнадцятим-двадцять третім пункту "б" частини першої цієї статті.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними віку, встановленого абзацами третім-тринадцятим пункту "б" частини першої цієї статті.
З наведеного вбачається, що пункт "з" статті 13 Закону № 1788-XII (після змін, внесених Законом України від 02.03.2015 р. № 213-VIII) в якості обов'язкових умов для призначення особі пенсії за віком на пільгових умовах визначав досягнення такою особою 55-річного віку та наявність для жінок загального страхового стажу не менше 25 років, з яких не менше 10 років стаж роботи на посаді водія міського пасажирського транспорту.
Однак 23 січня 2020 року Конституційний Суд України прийняв Рішення № 1-р/2020 у справі № 1-5/2018 (746/15), яким ст.13, ч.2 ст.14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Відповідно до п.2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 у справа № 1-5/2018 (746/15), ст.13, ч.2 ст.14, пункти "б"-"г" ст.54 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Крім того, п.3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 у справі № 1-5/2018 (746/15) визначено, що застосуванню підлягають ст.13, ч.2 ст.14, пункти "б"-"г" ст.54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
"На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
з) водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв: чоловіки після досягнення 55 років і при стажі роботи 25 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; жінки після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років".
Отже, з 23 січня 2020 року, тобто з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 р. № 1-р/2020 у справі № 1-5/2018 (746/15), для осіб, які до 01 квітня 2015 року працювали на посадах водіїв міського пасажирського транспорту, діють положення п."з" ст.13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 р. № 213-VIII, які визначають умови призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Разом з тим чинними залишилися й відповідні положення п.8 ч.2 ст.114 Закону № 1058-IV.
Відтак, починаючи з 23.01.2020 р. діють два нормативно-правові акти, котрі одночасно але по різному регламентують умови призначення пенсій за віком на пільгових умовах для осіб, які до 01.04.2015 працювали на посадах водіїв міського пасажирського транспорту, а саме:
- п."з" ст.13 Закону № 1788-XII (у редакції до внесення змін Законом від 02.03.2015 р. № 213-VIII), який передбачає, що право на пенсію за віком на пільгових умовах мають водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв): чоловіки після досягнення 55 років і при стажі роботи 25 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; жінки після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років;
- п.8 ч.2 ст.114 Закону № 1058-IV (у редакції Закону від 03.10.2017 р. № 2148-VIII), який передбачає, що право на пенсію за віком на пільгових умовах мають водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу: для чоловіків не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; для жінок не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.
Таким чином, норми вказаних законів містять розбіжність щодо віку, який надає особі право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Вирішуючи питання про те, який закон необхідно застосовувати до спірних правовідносин при вирішення питання щодо наявності у позивачки права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, суд враховує такий принцип адміністративного судочинства, як верховенство права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч.1 ст.6 КАС України).
У постанові від 03.11.2021 р. по справі № 360/3611/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (п.56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України").
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 р. у справі 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у даній справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-XII з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-IV.
З огляду на викладене суд доходить висновку, що для призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п."з" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" позивачка повинна досягти 50-річного віку, мати страховий стаж не менше 20 років, у тому числі на відповідних роботах не менше 10 років.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 на момент звернення до пенсійного органу для призначення пенсії за віком на пільгових досягла 51-річного віку.
Відповідно до довідки КП "Київпастрасн" від 26.07.2024 № 15, що уточнює особливий характер роботи або умови праці, необхідні для призначення пільгової пенсії і підтверджує постійну зайнятість на роботі з шкідливими умовами, ОСОБА_1 працювала повний робочий день у Тролейбусному ремонтно-експлуатаційному депо № 3 на посаді водія міського пасажирського транспорту з 20.01.2004 р. по теперішній час.
Крім того, за змістом оскаржуваного рішення від 12.08.2024 р. № 262940019364, страховий стаж позивача на дату звернення становив 23 роки 08 місяців 16 днів, а пільговий стаж становив 20 років 05 місяців 07 днів.
Відтак позивач набула право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах на підставі п."з" ст.13 Закону № 1788-XII з урахуванням Рішення № 1-р/2020.
При цьому враховується правовий висновок у подібних правовідносинах, що міститься у постанові Верховного Суду від 11.05.2022 р. у справі № 240/21724/20.
Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд приходить до переконання, що пенсійний орган діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, відмовляючи ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки вона досягла встановленого законом пенсійного віку та мала необхідний страховий стаж.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 05.07.1991 р. по 11.11.1997 р., з 02.02.1998 р. по 26.04.1999 р., з 01.09.2001 р. по 14.04.2002 р., суд зазначає наступне.
Згідно з ч.4 ст.24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до ст.62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Суд вказує, що на час заповнення належної позивачу трудової книжки була чинною Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 р. №162 (далі - Інструкція №162).
Підпунктом 2.2. пункту 2 Інструкції №162 передбачалося, що заповнення трудової книжки вперше проводиться адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу.
Пунктом 2.3 Інструкції № 162 визначено, що всі записи у трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, також по нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, кульковою або з пером ручкою, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів.
Згідно з підпунктами 2.10 та 2.11. пункту 2 Інструкції №162 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорта або свідоцтва про народження. Освіта - середня, середня спеціальна і вища - вказується тільки на підставі документів (атестата, посвідчення, диплома). Запис про незакінчену середню або незакінчену вищу освіті також може бути проведена лише на підставі відповідних документів (студентського квитка, залікової книжки, довідки навчального закладу і т. п.). Професія або спеціальність записується у трудовій книжці на підстав документа про освіту або іншого належним чином оформленого документа. Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після того ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Відповідно до п.1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 р. №656 "Про трудові книжки робітників та службовців", трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 13 вказаної постанови "Про трудові книжки робітників та службовців" при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.
При цьому, відповідно до п.18 вказаної постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
У подальшому діяли норми Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 р. №58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за № 110 (далі - Інструкція №58).
Відповідно до п.2.2. Інструкції №58 заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.
Згідно п.2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Трудова книжка позивача серії НОМЕР_2 містить наступні відомості про навчання та трудову діяльність позивача у спірний період:
- з 01.09.1988 р. по 27.06.1991 р. навчання в СПТУ № 10 м.Києва;
- з 05.07.1991 р. по 11.11.1997 р. на посаді токаря другого розряду на заводі "Ленінська кузня";
- з 02.02.1998 р. по 26.04.1999 р. на посаді продавця-офіціанта в ЧМП "Веста 1996";
- з 01.09.1999 р. по 16.09.1999 р. на посаді прибиральниці в Київській спецшколі-інтернаті № 9 для дітей із зниженим слухом;
- з 17.09.1999 р. по 31.12.1999 р. на посаді прибиральниці в середній загальноосвітній школі № 43;
- з 03.01.2000 р. по 01.09.2001 р. на посаді прибиральниці в середній загальноосвітній школі № 43;
- з 01.09.2001 р. по 20.09.2002 р. на посаді повара у суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_4 .
Також трудова книжка позивача серії НОМЕР_2 на зворотній стороні обгортки містить запис: "прізвище змінено на " ОСОБА_3 " на підставі свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 05.07.1991 р. і паспорту серії НОМЕР_4 від 06.08.1991 р.". Запис посвідчено підписом уповноваженої особи, а також печаткою відділу кадрів АТ завод "Ленінська кузня".
Оскаржуваним рішенням відповідач не зарахував до страхового стажу позивача всі періоди трудової діяльності згідно трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 , оскільки ї запис про зміну прізвища посвідчено печаткою без коду ЄДРПОУ та відсутня довідка про перейменування підприємства АТ завод "Ленінська кузня".
Суд не поділяє думку відповідача та наголошує, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку. Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
З огляду на зазначене, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Суд зауважує, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Водночас, на особу не може перекладатись обов'язок доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Посилання на неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по інвалідності.
Висновки аналогічного характеру викладені в постанові Верховного Суду від 29.03.2019 р. у справі № 548/2056/16-а, від 21.02.2018 р. у справі №687/975/17.
Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідач не ставить під сумнів відомості, які занесені до трудової книжки щодо трудової діяльності позивача.
При цьому, ані суд, а ні відповідач не встановили недостовірності або інших ознак юридичної дефектності трудової книжки позивача, а тому на переконання суду її належить розглядати як належний та допустимий доказ у справі, і зазначені обставини щодо посвідчення запису печаткою без коду ЄДРПОУ та відсутність відомостей про перейменування підприємства АТ завод "Ленінська кузня" не можуть поза розумним сумнівом, позбавити позивача її конституційного права на соціальний захист.
Суд наголошує, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. ГУ ПФУ в Одеській області не врахувало, що не усі недоліки у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах.
Отже, на переконання суду періоди трудової діяльності ОСОБА_1 згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 з 01.09.1988 р. по 27.06.1991 р. та роботи з 05.07.1991 р. по 11.11.1997 р., з 02.02.1998 р. по 26.04.1999 р., з 01.09.2001 р. по 14.04.2002 р. мають бути зарахований до її страхового стажу.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період навчання з 01.09.1988 р. по 27.06.1991 р., суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 8 Порядку № 637 період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання. За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
Згідно матеріалів справи, оскаржуваним рішенням позивачу відмовлено у зарахуванні періоду навчання з 01.09.1988 р. по 27.06.1991 р., згідно диплому НОМЕР_1 , оскільки не надано документ про зміну прізвища ( ОСОБА_2 ).
Суд зауважує, що спірний період зазначено в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 , в якій на зворотній стороні обгортки містить запис: "прізвище змінено на " ОСОБА_3 " на підставі свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 05.07.1991 р. і паспорту серії НОМЕР_4 від 06.08.1991 р.". Запис посвідчено підписом уповноваженої особи, а також печаткою відділу кадрів АТ завод "Ленінська кузня".
На підставі наведеного, суд вважає, що період навчання ОСОБА_1 з 01.09.1988 р. по 27.06.1991 р., згідно диплому НОМЕР_1 та згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 має бути зарахований до її страхового стажу.
Таким чином, відповідачем під час прийняття рішення від 12.08.2024 р. № 262940019364, яким відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, не враховано усі обставини, що мають значення для призначення даного виду пенсії позивачу, як наслідок, відповідач допустив неналежний розгляд поданої позивачем заяви і документів та, відповідно, прийняв необґрунтоване рішення про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Отже, рішення від 12.08.2024 р. № 262940019364 є протиправними та таким, що підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог про зобов'язання призначити пенсію за віком на пільгових умовах, суд зазначає наступне.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з п.1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 р. № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Відповідно до п.4 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п.4 ч.2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки відповідачем протиправно відмовлено позивачеві у призначенні (поновленні) пенсії за віком лише через помилкове застосування норм Закону № 1058-IV, водночас судом встановлено, що у даній справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 р., таким чином, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень і єдиним варіантом поведінки пенсійного органу у даному випадку є саме призначення пенсії позивачу за віком на пільгових умовах у відповідності до вимог п."з" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (в редакції відповідно до рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 р.) з 03.08.2024 р.
Таким чином, та з урахуванням тієї обставини, що оскаржуване рішення відповідача не ґрунтується на дискреційних повноваженнях, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період навчання з 01.09.1988 р. по 27.06.1991 р. та трудової діяльності з 05.07.1991 р. по 11.11.1997 р., з 02.02.1998 р. по 26.04.1999 р., з 01.09.2001 р. по 14.04.2002 р. та призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах у відповідності до вимог п."з" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (в редакції відповідно до рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 р.), починаючи з 03.08.2024 р.
Згідно ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).
Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Отже, з урахуванням вищенаведеного, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог позивача.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки за результатами розгляду справи суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, то з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 968,96 грн.
Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 263 КАС України, суд -
вирішив:
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_5 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м.Одеса, вул.Канатна, буд.Канатна, буд.83, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м.Одеса, вул.Канатна, буд.Канатна, буд.83, код ЄДРПОУ 20987385) від 12.08.2024 р. № 262940019364 щодо відмови ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_5 ) в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м.Одеса, вул.Канатна, буд.Канатна, буд.83, код ЄДРПОУ 20987385) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_5 ) період навчання з 01.09.1988 р. по 27.06.1991 р. та трудової діяльності з 05.07.1991 р. по 11.11.1997 р., з 02.02.1998 р. по 26.04.1999 р., з 01.09.2001 р. по 14.04.2002 р. та призначити пенсію за віком на пільгових умовах у відповідності до вимог п."з" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (в редакції відповідно до рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 р.), починаючи з 03.08.2024 р.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м.Одеса, вул.Канатна, буд.Канатна, буд.83, код ЄДРПОУ 20987385) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_5 ) судовий збір в сумі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн. 96 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя О.І. Бездрабко