26 листопада 2024 р. № 400/7790/24
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Устинова І.А. розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаВійськової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ,
провизнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови в зарахуванні до вислуги років позивачу періоду військової служби з 15 лютого 2015 року по 25 лютого 2022 року;
- зобов'язати відповідача зарахувати до вислуги років позивача період проходження ним військової служби з 15 лютого 2015 року по 25 лютого 2022 року;
- взнати протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати сум грошового забезпечення позивачу у період проходження ним військової служби з 15 лютого 2015 року по 25 лютого 2022 року.
В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що згідно листа відповідача від 27.02.2024 №652/р щодо надання інформації про перебування ОСОБА_2 на військовій службі за період з 23.05.2016 по 25.02.2022, повідомлено те, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07 липня 2020 №139 капітану ОСОБА_3 , який самовільно залишив військову частину 15 лютого 2015 року, призупинено строк військової служби, вислуги років для призначення пенсії та вислуги у військовому званні, виплату грошового та здійснення продовольчого, речового забезпечення, виключено зі всіх видів забезпечення з 24 жовтня 2018 року. Облікові документи направлено до Кадрового центру Збройних Сил України. Отже, в період з 23 травня 2016 року по 25 лютого 2022 року ОСОБА_1 не перебував на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 . З листа відповідача, на думку позивача, вбачаються порушення інструкцій щодо порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних сил України. Так, наказ командира військової частини НОМЕР_1 було видано через п'ять років після того, як на думку відповідача позивач залишив військову частину. Разом з тим, наказом командира військової частини НОМЕР_1 у 2020 році було призупинено строк військової служби позивачу починаючи з 2018 року у зв'язку з тим, що у 2015 році позивач на думку відповідача самовільно залишив військову частину. Таким чином, відповідачем не було дотримано вимог норм права щодо строків видачі наказів щодо проходження військової служби. Однак, твердження відповідача, що позивач у спірний період не перебував на службі не відповідає дійсності, адже станом на сьогодні позивача не було притягнуто до відповідальності, та не було звільнено, натомість у позивача наявні всі необхідні докази того, що він не залишав самовільно військову частину, продовжував військову службу, тож дії відповідача щодо незарахування до вислуги років періоду військової служби з 15 лютого 2015 року по 25 лютого 2022 року та ненарахування та невиплата грошового забезпечення за цей час є необґрунтованими та незаконними.
Позовна заява залишалась без руху ухвалою від 26.08.2024.
Ухвалою від 09.09.2024 суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та запропонував відповідачу надати відзив на позовну заяву.
Від відповідача відзив до суду не надходив, ухвала про відкриття отримана ним через підсистему «Електронний суд» 10.09.2024.
Відповідно до ст.262 КАС України справа розглядається без проведення судового засідання в порядку письмового провадження. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Наказом командира військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 (по особовому складу) від 13.05.2014р. № 21 призвано на військову службу з зв"язку з мобілізацією з 13.05.2014р. в командування НОМЕР_3 та направлено для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_4 бТрО старшого лейтенанта запасу ОСОБА_1 .
Згіно наказу командира військової частини пп НОМЕР_5 від 16.02.2015 року № 9 у військовій частині було пизначено та проведено службове розслідування за фактом не зявлення вчасно капітана ОСОБА_1 на службу без поважних причин. На посаду у військовій частині НОМЕР_1 Позивач не призначався, у зв'язку із самовільним залишенням 15.02.2015 року військової частини п.п НОМЕР_5 та перебуває у розпорядженні.
13.05.2019 року Позивач рекомендованим листом направив на ім'я відповідача рапорт про виключення капітана ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та направити особову справі до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Однак, як зазначає позивач у позовній заяві, відповіді по суті рапорту позивач до теперішнього часу не отримав.
В подальшому позивач через свого представника звернувся до Військової частини НОМЕР_6 з метою отримання інформації зі своєї особової справи щодо проходження військової служби для підтвердження наявності вислуги років для призначення пенсії.
Листом управління персоналу штабу військової частини НОМЕР_6 Позивача було повідомлено про те, що відпрацювання витягу з особової справи Позивача щодо вислуги років в повному обсязі неможливий, в зв'язку з відсутністю у військовій частині НОМЕР_6 першого примірника особової справи військовослужбовця ОСОБА_1 У військовій частині НОМЕР_6 в наявності лише другий примірник особової справи військовослужбовця ОСОБА_1 , в якій відсутні підтверджуючі документи щодо проходження військової служби за окремі періоди служби, а саме в період з 13.05.2014 по 25.02.2022.
З метою отримання відомостей про період служби позивача з 13.05.2014 по 25.02.2022 представник позивача звернувся із запитом до ІНФОРМАЦІЯ_3 , куди могла бути передана на облік особова справа позивача.
У відповідь на запит, ІНФОРМАЦІЯ_4 листом від 06.12.2023 №9/1/9723 надав відповідь про те, що особова справа Позивача на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 не перебуває.
Позивач через свого представника звернувся до галузевого державного архіву Міністерства внутрішніх справ України з метою отримання інформації про вислугу років в період з 13.05.2014 по 25.02.2022.
Однак листом від 09.11.2023 №4315-11/2023 було повідомлено про те, що будь-яких документів щодо позивача не виявлено та рекомендовано звернутись до Центрального архівного відділу Національної гвардії України. Однак, листом Центрального архівного відділу Національної гвардії України від 05.12.2023 № 82-973 було повідомлено, що документи військової частини НОМЕР_5 , де позивач проходив військову службу у період з 13.05.2014 по 25.02.2022 на зберігання до Центрального архівного відділу Національної гвардії України не надходили.
Згідно листа Відповідача від 27.02.2024 №652/р щодо надання інформації про перебування ОСОБА_2 на військовій службі за період з 23.05.2016 по 25.02.2022, повідомлено те, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07 липня 2020 №139 капітану ОСОБА_3 , який самовільно залишив військову частину 15 лютого 2015 року, призупинено строк військової служби, вислуги років для призначення пенсії та вислуги у військовому званні, виплату грошового та здійснення продовольчого, речового забезпечення, виключено зі всіх видів забезпечення з 24 жовтня 2018 року. Облікові документи направлено до Кадрового центру Збройних Сил України. Отже, в період з 23 травня 2016 року по 25 лютого 2022 року ОСОБА_4 не перебував на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 .
Позивач вважаючи, що оскільки станом на сьогодні позивача не було притягнуто до відповідальності, та не було звільнено, відповідач протиправно незарахувано до вислуги років періоду військової служби з 15 лютого 2015 року по 25 лютого 2022 року та ненарахувано і невиплачено грошового забезпечення за цей час. У зв'язку з зазначеним позивач звернувся до суду з даним позовом.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюєЗакон України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-ХІІвід 25.03.1992 р. (далі - Закон №2232-ХІІ).
Згідно із ч. 1ст. 2 Закону №2232-ХІІ,військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Одним із видів такої служби є військова служба за контрактом.
Частинами 2-4статті 2 Закону №2232-ХІІпередбачено, що проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.
Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 1статті 19 Закону №2232-ХІІ,військовослужбовці, які проходять кадрову або строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, громадяни призовного віку, які мають вищу, професійно-технічну, повну або базову загальну середню освіту і не проходили строкової військової служби, військовозобов'язані, а також жінки, які не перебувають на військовому обліку, укладають контракт про проходження військової служби за контрактом з додержанням умов, передбаченихстаттею 20 цього Закону.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб, правил внутрішнього порядку у військовій частині визначено Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, який затверджено Законом України №548-ХІV від 24.03.1999 р. (далі- Статут).
Статтею 3 Статуту передбачено, що військова служба у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком осіб (за винятком випадків, визначених законом), пов'язаній із захистом України.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються законами України, положеннями про проходження військової служби відповідними категоріями військовослужбовців, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до статі 11 Статуту, необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки: свято і непорушно додержуватисяКонституції Українита законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.
Про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові (стаття 12 Статуту).
Статтею 16 Статуту передбачено, що кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Військовослужбовці повинні постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей, зобов'язані завжди пам'ятати, що за їх поведінкою судять не лише про них, а й про Збройні Сили України в цілому (стаття 49 Статуту).
Статтею 26 Статуту визначено, що військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Як убачається з статтею 27 Статуту №548-ХІV, військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від інших видів відповідальності за ці правопорушення.
Так, з матеріалів справи вбачається наступне.
Наказом командира військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 (по особовому складу) від 13.05.2014р. № 21 призвано на військову службу з зв"язку з мобілізацією з 13.05.2014р. в командування НОМЕР_3 та направлено для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_4 бТрО старшого лейтенанта запасу ОСОБА_1 .
Згідно листа Відповідача від 27.02.2024 №652/р щодо надання інформації про перебування ОСОБА_2 на військовій службі за період з 23.05.2016 по 25.02.2022, повідомлено те, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07 липня 2020 №139 капітану ОСОБА_3 , який самовільно залишив військову частину 15 лютого 2015 року, призупинено строк військової служби, вислуги років для призначення пенсії та вислуги у військовому званні, виплату грошового та здійснення продовольчого, речового забезпечення, виключено зі всіх видів забезпечення з 24 жовтня 2018 року.
Також, рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 27.11.2019 у справі № 400/2615/19, яке набрало законної сили 28.12.2019, встановлено таке:
«Згідно Витягу з наказу командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_6 " начальника відідлу комплексуванння офіцерами - заступника начальника управління персоналу штабу військової частини НОМЕР_7 полковника ОСОБА_5 .Черкашина від 12.05.2016р. за № 63 відповідно п. 116 “Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» - капітана ОСОБА_1 , командира мотопіхотної роти НОМЕР_4 окремого мотопіхотного батальйону НОМЕР_8 окремої артилерійської бригади увільнено від займаної посади та зараховано в розпорядження командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_6 ".
В матеріалах справи міститься Витяг з Єдиного Реєстру досудових розслідувань від 13.11.2018 року, відповідно до якого в період з 02.09.2014 по 13.05.2016 року на території пункту постійної дислокації військової частини польова пошта НОМЕР_5 військовослужбовці в кількості 81 особа за частковою мобілізацією, на особливий період, у вказаній військовій частині відкрито у складі групи відмовилися виконати наказ про вибуття в зону проведення АТО.
Крім того, відповідно до листа ІНФОРМАЦІЯ_7 від 26.12.2017р. за № 5682/1, в якому зазначено, що згіно наказу командира військової частини пп НОМЕР_5 від 16.02.2015 року № 9 у військовій частині було пизначено та проведено службове розслідування за фактом не зявлення вчасно капітана ОСОБА_1 на службу без поважних причин.
Під час проведення організаційних заходів у 2016 році ІНФОРМАЦІЯ_8 встановлено, що капітан ОСОБА_1 на посаду у військовій частині НОМЕР_1 не призначався у зв'язку з самовільним залишенням 15.02.2015 року військової частини пп НОМЕР_5 та перебуває у розпорядженні.
Відповідно до повідомлення ІНФОРМАЦІЯ_9 від 10.10.2017р. № 14/7234 позивач до ІНФОРМАЦІЯ_9 та ІНФОРМАЦІЯ_10 щодо звільнення з військової служби не звертався та на облік не ставав.».
Також, у зазначеному рішенні, суд дійшов висновку: «…що, оскільки капітан ОСОБА_1 самовільно залишав військову частину та після його повернення до її розташування за даним фактом чотири рази призначались службові розслідування, а в подальшому, позивач до моменту закінчення такого розслідування знову самовільно залишав військову частину, що у командування військової частини були відсутні підстави одразу, після закриття службового розслідування, видати наказ, прийняти посаду та справи у капітана ОСОБА_1 , виключити останнього із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , та провести всі необхідні розрахунки.».
Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, судом під час розгляду данної справи встановлено, що підставою для не зарахування позивачу до вислуги років позивачу періоду військової служби з 15 лютого 2015 року по 25 лютого 2022 року та невиплати грошового забезпечення за вказаний період стало призупинення військової служби через неоднократне самовільне залишення військової частини.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону №2232-ХІІ, військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до ч. 4 ст. 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
З огляду на те, що з наявних в матеріалах справи доказів, а також з рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 27.11.2019 у справі № 400/2615/19, яке набрало законної сили 28.12.2019 вбачається, що позивач у спірний період неодноразово залишав військову частину, у зв'язу з чим його військова служба позивача призупинялась з 15.02.2015, а в подальшому позивача відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07 липня 2020 №139 виключено зі всіх видів забезпечення з 24 жовтня 2018 року, то у суду відсутні підстави для зобов'язання відповідача зарахувати до вислуги років спірний період та нарахувати грошове забезпечення. Під час розгляду даної справи позивач не надав належних доказів недоведеності самовільного ним залишення військової частини. Посилання позивача на неправомірність наказу командира військової частини п.п. НОМЕР_5 від 16.02.2015 року №№9 через неознайомлення позивача з ним, а також на неправомірність наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07 липня 2020 №139 судом не приймаються до уваги, оскільки ці накази є чинними, доказів їх скасування позивачем до суду не надано, а також ці накази не є предметом розгляду даної справи.
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно зі ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів та у доведенні перед судом їх переконливості.
За таких обставин, позов задоволенню не підлягає.
Судові витрати у справі відсутні.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_9 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Строк на апеляційне оскарження рішення суду - 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження - 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається в порядку та строки, визначені ст.ст. 295-297 КАС України.
Суддя І. А. Устинов