про залишення позовної заяви без руху
02 грудня 2024 року м. ДніпроСправа № 360/1452/24
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Петросян К.Є., перевіривши матеріали за позовною заявою адвоката Єнокян Катерини Леонідівни в інтересах ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії
25 листопада 2024 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява адвоката Єнокян Катерини Леонідівни в інтересах ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування грошового забезпечення в 2022, 2023 роках, з урахуванням прожиткового мінімуму доходів громадян, встановленого для працездатних осіб станом на 1 січня того року, в якому проводилось нарахування;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період служби з 19.07.2022 по 31.12.2022 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України» на 01.01.2022, за період служби з 01.01.2023 по 02.03.2023 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України» на 01.01.2023, шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням проведених виплат та з відрахуванням податків, зборів і обов'язкових платежів;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення (матеріальна допомога на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань) з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 28 листопада 2019 року по 02 березня 2023 року.
За період служби ОСОБА_1 з 19 липня 2022 року по 02 березня 2023 року посадовий оклад та оклад за військове звання розраховувалися з урахуванням прожиткового мінімуму взятого станом на 1 січня 2018 року, в розмірі 1762 гривні, замість розрахунку посадового окладу: в 2022 році за прожитковим мінімумом для працездатних осіб станом на 1 січня 2022 року в розмірі 2481 грн; в 2023 році за прожитковим мінімумом для працездатних осіб станом на 1 січня 2022 року в розмірі 2684 грн.
Оскільки надбавка за особливості проходження військової служби, премії та надбавка за вислугу років розраховувалися відповідно до посадового окладу розрахованого всупереч вимог Конституції та законів України з урахуванням прожиткового мінімуму взятого станом на 1 січня 2018 року, тому дані виплати також нараховані та виплачені не в повному обсязі.
Листом від 09 квітня 2024 року на адресу військової частини НОМЕР_1 було направлено заяву в інтересах позивача про перерахунок грошового забезпечення та виплат.
За результатами розгляду заяви отримано лист військової частиниА0501 від 05 вересня 2024 року №22/3494, в якому останній зазначив, що здійснити перерахунок грошового забезпечення не представляється можливим, так як усі нарахування проводились відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704.
Не погоджуючись з бездіяльністю військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення перерахунку грошового забезпечення, позивач звернувся до суду за захистом порушеного права.
За приписами пунктів 3 та 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Розглянувши матеріали позовної заяви, суддя дійшов висновку, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 КАС України, у зв'язку з чим вона має бути залишена без руху з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати або її складових у разі порушення законодавства про оплату праці.
Таким законом в даному випадку є Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України).
За приписами частин першої та другої статті 233 КЗпП України, в редакції до 19.07.2022, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
При цьому, відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 року № 383 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 р. № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 р. № 1236» дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 червня 2023 року.
Водночас, згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", відповідно до статті 29 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб Кабінет Міністрів України постановив: відмінити з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Відтак обмеження щодо застосування строків, визначених частиною першою статті 233 КЗпП України скасовано з 01.07.2023.
Позивачем заявлено вимоги щодо здійснення перерахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 19 липня 2022 року по 02 березня 2023 року.
При цьому, позов подано до суду 25.11.2024.
Враховуючи вказані вище положення статті 233 КЗпП України, судом встановлено, що позивачем строк звернення до суду по вимогам за період з 19.07.2022 по 02.03.2023 пропущено, так як на них поширюється положення статті 233 КЗпП України в новій редакції. Останнім днем для подачі позову за цими вимогами є 02.06.2023.
У разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску (частина шоста статті 161 КАС України).
Відповідно до частин першої, шостої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Про поновлення або продовження процесуального строку, відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою.
До позовної заяви додано заяву про поновлення строку звернення до суду, в обґрунтування якого зазначено, що ОСОБА_1 проходив військову службу з: 28.11.2019 по 02.03.2023 - у військовій частині НОМЕР_1 ; 04.03.2023 по 05.03.2023 - у ІНФОРМАЦІЯ_1 , 16.03.2023 по 05.03.2023 - в ІНФОРМАЦІЯ_1 , 06.05.2023 по 27.03.2024 - у військовій частині НОМЕР_1 .
З 29.03.2024 позивач служить у ІНФОРМАЦІЯ_1 та є учасником бойових дій.
У зв'язку із введенням з 24.02.2022 воєнного стану ОСОБА_1 постійно перебуває на військовій службі і захищає суверенітет та територіальну цілісність країни. Протягом військової служби позивач постійно перебував у військовій частині, що значно ускладнило його звернення за правовою допомогою щодо захисту своїх прав та соціальних гарантій, у зв'язку з неможливістю залишити місце розташування частини за власним бажанням.
Позивач не є фахівцем в галузі права, а тому не має бути обізнаний в питаннях правильності нарахування грошового забезпечення. Коли у нього виникла можливість, а саме 02.04.2024, ОСОБА_1 для відновлення порушених прав звернувся за правовою допомогою до адвокатського об'єднання «Ганна Іщенко та партнери», що підтверджується відповідним договором про надання правничої допомоги № 2024-0109 від 02.04.2024.
При цьому, у відповідності до вищевказаного договору, представниками позивача вживалися заходи щодо досудового врегулювання спору та збору необхідних доказів для доведення обставин порушення прав та законних інтересів позивача. Зокрема, листом від 09.04.2024 на адресу військової частини НОМЕР_1 було направлено заяву в інтересах позивача про перерахунок грошового забезпечення та виплат.
Однак, у зв'язку з відсутністю офіційної відповіді на вище зазначену заяву, 05.09.2024 було направлено скаргу, на яку отримано лист військової частини НОМЕР_1 від 05.09.2024 № 22/3494, в якому відповідач підтвердив, що в період з липня 2022 року по березень 2023 року виплата грошового забезпечення здійснювалася з урахуванням прожиткового мінімуму станом на 1 січня 2018 року та відмовив у здійсненні перерахунку.
Після цього представником позивача вивчено вище зазначені документи та ініційовано підготовку позовної заяви.
Представник позивача зауважує, що досудове врегулювання спору та збір необхідних доказів займає тривалий час. Саме після отримання 05.09.2024 від військової частини НОМЕР_1 офіційної відповіді на заяву про перерахунок та виплату грошового забезпечення разом з запитуваними довідками, позивачу стало відомо про нарахування відповідачем грошового забезпечення з порушенням чинного законодавства.
На думку представника позивача, у військовослужбовця немає обов'язку щомісяця перевіряти правильність нарахування та виплати йому грошового забезпечення, оскільки цей обов'язок покладається безпосередньо на військову частину, яка здійснює відповідне нарахування та виплату. Тобто, має місце протиправна бездіяльність відповідача, за яку позивач не має нести відповідальність.
Із посиланням на постанови Верховного Суду від 01.04.2021 у справі №280/4453/18 та від 29.09.2022 у справі № 500/1912/22, представник позивача зауважує на триваюче правопорушення, внаслідок чого вважає, що для захисту порушених прав позивача в адміністративному суді, строки звернення до суду не застосовуються.
Розглянувши заявлене клопотання, суд зазначає таке.
Строк звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом - проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.
Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Поняття повинен був дізнатися необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).
Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
У постанові від 17.09.2020 (справа №640/12324/19) Верховний Суд зазначив, що причина пропуску строку звернення до суду із адміністративним позовом може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Позивач, маючи намір добросовісної реалізації належного йому права на судове оскарження дій суб'єкта владних повноважень, повинен діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у нього прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне виконання своїх обов'язків, встановлених законом, як особа, зацікавлена у поданні позовної заяви, має вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати усі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 10.09.2020 (справа №806/2321/16).
Крім того, Верховним Судом неодноразово, зокрема у постановах від 11 липня 2019 року у справі № 0940/1181/18, від 31 жовтня 2019 року у справі № 823/1915/18, від 22 січня 2020 року у справі № 826/4464/17, від 16 липня 2020 року у справі № 487/3042/16-а, була висловлена позиція, згідно з якою пропуск відповідного строку на звернення до суду через необізнаність щодо прийнятих актів законодавства або байдужість до своїх прав чи небажання скористатися цим правом не є поважними причинами пропуску строку та, відповідно, підставою для поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом.
Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (справа Стаббігс та інші проти Великобританії, рішення від 22 жовтня 1996 року, справа Девеер проти Бельгії, рішення від 27 лютого 1980 року)".
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.
У численній практиці Верховного Суду, в тому числі у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 308/12874/16-а, від 14 лютого 2019 року у справі № 805/3881/18-а від 01 грудня 2020 року у справі № 807/658/18, від 05 березня 2021 року у справі № 140/1738/19, Верховним Судом викладені висновки про те, що «поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду та пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Отже, поновленню підлягають лише такі встановлені законом процесуальні строки, які порушені з поважних причин. В свою чергу поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та не залежала від волевиявлення особи.
Стосовно доводів позивача щодо введення в Україні воєнного стану, суд зазначає таке.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022. На теперішній час строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
В пункті 58 постанови від 08 грудня 2022 року у справі № 990/102/22 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що "введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку".
Підставою пропуску до суду представником позивача зазначено, що позивач проходить військову службу під час дії воєнного стану, відповідно до військового квитка позивача.
Проте, факт перебування позивача на військовій службі не підтверджує наявність обставин, що ускладнювали або унеможливлювали своєчасне звернення до суду з цим позовом (як-то, факт перебування позивача в зонах проведення бойових дій та безпосереднє залучення його до здійснення функцій із захисту держави під час дії воєнного стану в Україні у відповідний період, факт цілодобового перебування на території військової частини упродовж всього періоду пропуску строку звернення до суду або перебування позивача на лікуванні у цей же період).
Тобто, доказів на підтвердження того, що введення воєнного стану та перебування позивача на військовій службі вплинули на його обов'язок своєчасно звернутися до суду з позовом, позовна заява та заява про поновлення строку звернення до суду не містять.
При цьому суд враховує і ту обставину, що введення воєнного стану та перебування позивача на військовій службі не було перешкодою для подання цього позову до суду, що свідчить про те, що між вказаними обставинами та недотриманням строку звернення до суду з позовом відсутній прямий причинний зв'язок.
Доказів на підтвердження того, що позивач цілодобово перебував на території військової частини, ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 чи ІНФОРМАЦІЯ_2 та не мав можливості своєчасно звернутись до суду, матеріали позову та заяви також не містять.
За відсутності документів, які свідчать про наявність безпосереднього та прямого причинного зв'язку між пропуском позивачем строку звернення до суду і запровадженням в Україні воєнного стану та несенням позивачем військової служби, вказана позивачем причина не може бути визнана судом як поважна причина пропуску строку звернення до суду із цим позовом.
Також позовна заява та заява про поновлення строку звернення до суду не містять доказів на підтвердження того, що позивач був позбавлений можливості раніше отримати інформацію про складові свого грошового забезпечення та правові підстави її нарахування за спірний період з 2022 по 2023 роки, або доказів того, що відповідач чинив йому перешкоди в отриманні відповідної інформації та документів.
Той факт, що із адвокатським запитом про перерахунок грошового забезпечення представник позивача звернулася до відповідача лише у квітні 2024 року та отримала відповідь у вересні 2024 року, не змінює часу, з якого позивач повинен був або міг дізнатись про порушення своїх прав, оскільки зазначені суми виплачувалися протягом всього періоду проходження ним служби.
Зазначена дата свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду, а є лише фактично штучно створеною новою часовою передумовою звернення з позовом до суду.
Посилання представника позивача на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 01.04.2021 по справі №280/4453/18 щодо триваючого правопорушення, суд вважає незмістовними, оскільки предметом спору в цій справі були дії контролюючого органу щодо не подання до органу казначейства висновку про суму відшкодування з Державного бюджету. Тобто, зазначена справа регулює податкові правовідносини, тоді як в спірних правовідносинах предметом позову є право позивача на відповідний розрахунок отриманого грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 02.03.2023.
Не є застосовними до спірних правовідносин також висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 29.09.2022 по справі № 500/1912/22, на яку посилається представник позивача в обґрунтування заяви про поновлення строку звернення до суду, оскільки предмети спору в даній справі та справі № 500/1912/22, є різними.
У зв'язку з викладеним, вказані в заяві підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду визнаються судом неповажними, оскільки такі обставини не можна вважати об'єктивно непереборними і такими, що не залежать від волевиявлення особи, яка звертається до суду, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду і підтверджені належними доказами.
Відповідно до частин першої та другої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Отже, позивачу необхідно надати заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду із зазначенням інших підстав для поновлення строку, з обґрунтуванням та документальним підтвердженням наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду з позовною заявою.
Відповідно до частини першої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Керуючись статтею 122, 123, 160, 161, 169, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Позовну заяву адвоката Єнокян Катерини Леонідівни в інтересах ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, залишити без руху.
Запропонувати представнику позивача протягом 10-ти (десяти) календарних днів з дати отримання цієї ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом надання суду через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» зі скріпленням електронним підписом учасника справи (його представника) заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду із зазначенням інших підстав для поновлення строку, з обґрунтуванням та документальним підтвердженням наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду з позовною заявою.
Якщо недоліки позовної заяви не будуть усунуті у строк, встановлений судом, позовна заява буде повернута позивачеві та вважатиметься неподаною.
Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху невідкладно надіслати представнику позивача до електронного кабінету за допомогою підсистеми (модуля) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд».
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню в апеляційному порядку окремо від рішення суду не підлягає. Заперечення на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
СуддяК.Є. Петросян