02 грудня 2024 року № 240/14967/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
До Житомирського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Міністерства оборони України (далі - відповідач), в якому позивач просить:
- визнати протиправним і скасувати рішення Міністерства оборони України про відмову позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи з 13.04.2020 внаслідок захворювання, пов'язані із захистом Батьківщини, оформлене протоколом засідання Комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 22.05.2020 № 72;
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити, нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2020, як інваліду ІІ групи з 13.04.2020 внаслідок захворювання, пов'язані із захистом Батьківщини відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 з урахуванням попередніх виплат.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 05.03.2018 Іванківською міжрайонною медико-соціальною експертною комісією позивачу первинно встановлено третю гpyпy інвалідності з 05.03.2018, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з захистом Батьківщини, у зв'язку з чим відповідачам виплачена одноразова грошова допомога відповідно до статті 16 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ) в сумі 440 500,00 грн.
З 13.04.2020 позивачу було встановлено другу гpyпy інвалідності, яка настала внаслідок захворювання, пов'язана з захистом Батьківщини, у зв'язку з чим позивач звернувся до відповідача з заявою про виплату грошової допомоги у зв'язку з зміною групи інвалідності.
Проте протокольним рішенням комісїі MOУ від 22.05.2020 №72 позивачу протиправно відмовлено у призначені одноразової грошової допомоги з посиланням на те, що зміна групи інвалідності відбулася в понад дворічний термін.
Позивач вказує, що повторний огляд органами МСЕК та повторне встановлення інвалідності позивачу не відбулося в межах двох років з дня первинного встановлення інвалідності не з його вини, а тому позивач, з урахуванням правових висновків Верховного Суду у постанові від 22.08.2019 у аналогічній справі № 826/7472/18 не може зазнавати жодних негативних правових наслідків.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 05.10.2020 відкрито відкрито провадження у справі.
Відповідач у відзиві проти позовних вимог заперечив. Зазначив, що пунктом четвертим статі 16-3 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 17.03.2021 справу передано в порядку статті 29 КАС України за підсудністю на розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.10.2021 справу прийнято до провадженя та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Позивачем подано заяву про залучення доказу, в якій просив врахувати при розгляді справи рішення Конституційного Суду України від 06.04.2022 №1-р(II)/2022 яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) пункт четвертий статі 16-3 Закону № 2011-ХІІ.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 № 70-РС від 23.06.2018 солдата ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас за пунктом «б» (за станом здоров'я) пункту 2 частини восьмої статті 26 Закону України «Про військовий обовёязок і військову службу».
Згідно довіди МСЕК № 0777826 позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності з 05.03.2018, причина інвалідності: захворювання пов'язане із захистом Батьківщини.
Згідно довідки МСЕК № 0085630 позивачу встановлено ІІ групу інвалідності з 13.04.2020 (довічно), причина інвалідності: захворювання пов'язане із захистом Батьківщини.
Позивач звернувся до відповідача з заявою про виплату грошової допомоги у зв'язку з зміною групи інвалідності.
Згідно витягу з протоколу засідання комісії МОУ від 22.05.2020 №72 позивачу відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги.
Рішення вмотивовано тим, що згідно абзацом другим пунту 4 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ та пунктом 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою КМ України від 25.12.2013 № 975, у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.
Зміна групи інвалідності у заявника відбулась понад дворічний термін після первиного встановлення інвалідності. Допомога у зв'язку з встановленням ІІІ групи інвалідності виплачена в сумі 440 500,00 грн.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Закон України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Ключовим питанням у справі є правильність застосування до спірних правовідносин пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII щодо обмеження дворічним терміном права особи з інвалідністю на отримання одноразової грошової допомоги у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності.
Так, згідно із пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.
На виконання пункту 2 статті 16-2 та пункту 9 статті 16-3 Закону № 2011-XII, постановою Кабінету Міністрів від 25.12.2013 № 975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок №975).
Цей Порядок визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст) (пункт 1).
Згідно із пунктом 8 Порядку № 975, в редакції Постанови Кабінету Міністрів № 335 від 18.05.2017, у разі повторного встановлення (зміни) групи інвалідності, причин її виникнення або ступеня втрати працездатності понад дворічний строк після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється.
Отже, Закон № 2011-XII та Порядок № 975 однаково регулюють спірні правовідносин в контексті предмету спору.
Подібні правовідносини були предметом розгляду у Верховному Суді.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 15.07.2020 у справі №240/10153/19 відступив від правового висновку, зробленого у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 (справа №295/3091/17), від 21.06.2018 (справа №760/11440/17), та дійшов такого висновку про застосування пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII:
«(1) право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв'язку із встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду;
(2) передбачені пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності застосовуються починаючи з 01 січня 2014 року;
(3) зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше (до 01 січня 2014 року чи після)».
Також Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.12.2020 у справі №1.380.2019.006957 зазначив про таке:
«пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII передбачено вирішення питання виплати ОГД шляхом її виплати з урахуванням раніше виплаченої суми тим особам, яким раніше уже було встановлено факт ушкодження здоров'я і які раніше уже таку допомогу отримували.
Одночасно, цією нормою також передбачено обмеження такої виплати строком у два роки з часу попереднього встановлення факту ушкодження здоров'я.
Проте, ті особи, стан здоров'я яких погіршиться після спливу двох років з часу первинного встановлення факту ушкодження здоров'я, втрачають право на виплату ОГД, в тому числі з врахуванням раніше виплаченої суми.
Дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, а наслідок, який спричинило ушкодження здоров'я після дворічного строку, відповідно до рішення МСЕК (встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності) для обчислення строку самостійного правового значення не має. Дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту рішення компетентного органу (МСЕК), яким вперше встановлено ступінь ушкодження здоров'я особи (незалежно від його виду: інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності), внаслідок травми або захворювання.
Такий підхід (застосування дворічного строку) має на меті гарантування принципу правової визначеності для особи та запобігання можливих помилок з боку суб'єктів (органів МСЕК), які встановлюють причинно-наслідковий зв'язок між отриманою травмою або захворюванням та ступенем зумовленого ними погіршення стану здоров'я, визначивши, що лише протягом дворічного проміжку часу це можливо встановити достовірно».
Водночас, Верховний Суд у справі №1.380.2019.006957 констатував, що держава, незалежно від завершення цього дворічного строку, зберігає для такої особи всі інші, окрім права на отримання одноразової грошової допомоги, гарантії права на соціальний захист, гарантованого, зокрема частиною п'ятою статті 17 (держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей) та статтею 46 Конституції України (Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними), які деталізовані в низці Законів України та підзаконних нормативно-правових актах.
Своєю чергою Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.03.2023 у справі № 240/7411/21, дійшов висновку про відсутність підстав для відступу від позицій, сформованих Верховним Судом за наслідками розгляду справ №240/10153/19 та №1.380.2019.006957, а також в інших постановах Верховного Суду щодо застосування положень пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ у подібних правовідносинах, у яких викладено аналогічні висновки та зазначив наступне:
«(1) частина четверта статті 7 КАС України не може бути застосована до правових актів, які визнані неконституційними за рішенням Конституційного Суду України;
(2) правовий висновок Верховного Суду, наведений у постановах від 15.07.2020 у справі №240/10153/19 та від 02.12.2022 у справі №1.380.2019.006957, стосується редакції пункту четвертого статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», що діяла до ухвалення рішення Конституційного суду України від 06.04.2022 № 1-р(ІІ)/2022, і застосовується до правовідносин, що виникли до 06 квітня 2022 року.
До правовідносин, що виникли після 06 квітня 2022 року, стаття 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» застосовується без урахування пункту четвертого цієї статті, що його визнано неконституційним рішенням Конституційного Суду України від 06.04.2022 № 1-р(ІІ)/2022.».
Враховуючи наведене вище, у суду відсутні підстави під час розгляду даної справи для відступу від цих правових висновків.
Суд звертає увагу на те, що згідно довіди МСЕК № 0777826 позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності з 05.03.2018, а згідно довідки МСЕК № 0085630 позивачу встановлено ІІ групу інвалідності з 13.04.2020.
Оскільки між цими подіями минуло понад два роки, суд приходить до висновку, що позивач не має права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з зміною групи інвалідності.
Одночасно суд враховує, що при встановленні позивачу ІІІ групи інвалідності первинно, останньому була виплачена одноразова грошова допомога у розмірі 440 500,00 грн.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.12.2023 у справі №2340/5043/18, від 28.08.2023 у справі №560/2158/20
Суд також звертає увагу, що Верховний Суд вже розглядав справу з подібними правовідносинами.
У постанові від 16.04.2019 у справі № 822/975/18 Верховний Суд дійшов до висновку, що факт отримання грошової допомоги (компенсаторних виплат) позбавляє особу можливості у майбутньому повторно претендувати на отримання такого ж виду соціальної допомоги, як одноразова грошова допомога відповідно до інших законів, зокрема, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Зазначений правовий висновок також підтриманий Верховним Судом у постанові від 02.03.2023 у справі № 580/2611/19.
Згідно ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Судом не встановлено порушень вимог чинного законодавства суб'єктом владних повноважень.
За таких обставин суд, за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.