Номер провадження: 11-кп/813/2508/24
Справа № 522/14583/24
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
27.11.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
за участі прокурора ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 30.10.2024, якою під час підготовчого судового засідання у к/п № 22024160000000157 від 29.04.2024 стосовно:
ОСОБА_8 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Скадовськ Херсонської обл., громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
- обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, продовжено строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.
Оскаржуваною ухвалою суду 1-ої інстанції від 30.10.2024 в підготовчому судовому засіданні у к/п №22024160000000157 від 29.04.2024 за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України задоволено клопотання прокурора та продовжено строк застосування стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у ДУ «Одеський слідчий ізолятор» на 60 днів, до 28.12.2024 включно, без визначення розміру застави.
Мотивуючи своє рішення, суд зауважив, що в зазначеному кримінальному провадженні стороною обвинувачення було доведено існування ризиків переховування обвинуваченого ОСОБА_8 від суду, обумовлені обвинуваченням останнього у вчиненні особливо тяжкого злочину, покарання за який передбачено у виді позбавлення волі строком на 15 років або довічного позбавлення волі, а також ризику впливу на свідка сторони обвинувачення з метою зміни ним показань, тому застосування до обвинуваченого більш м'яких запобіжних заходів неможливе.
Окрім того, керуючись вимогами ч. 4 ст. 183 КПК України, суд дійшов висновку про можливість не визначати обвинуваченому ОСОБА_8 розміру застави в якості альтернативного запобіжного заходу.
Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 не погодилася із оскаржуваною ухвалою, посилаючись на її незаконність та необґрунтованість з огляду на те, що:
- судом 1-ої інстанції в судовому засіданні 30.10.2024, не зважаючи на протест сторони захисту, розглянуто лише клопотання прокурора про продовження строку тримання ОСОБА_8 під вартою, без вирішення передбачених ст. 314 КПК України питань, зокрема, прийняття чи повернення обвинувального акту прокурору, в той час як стороною захисту на стадії виконання вимог ст. 290 КПК України заявлено клопотання про перекваліфікацію діяння ОСОБА_8 , так і в підготовчому судовому засіданні заявлено та подано до суду відповідне клопотання, яке судом не розглянуто;
- поза увагою суду 1-ої інстанції залишилась недоведеність стороною обвинувачення ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, не надано оцінки аргументам сторони захисту з цього приводу, зокрема, що згідно реєстру матеріалів справи існує лише один свідок (свідок сторони захисту), відсутні докази, що у ОСОБА_8 є можливість здійснювати переховування від суду, а сам по собі факт обвинувачення його у вчиненні тяжкого злочину не є доказом на підтвердження існування такого ризику, при цьому ОСОБА_8 має міцні соціальні зв'язки, дитину, дружину, житло в м. Одесі, є благодійником та має безліч подяк від ЗСУ, а інкримінованим йому злочином не завдано шкоди.
- органом обвинувачення щодо ОСОБА_8 не надано доказів неможливості застосування більш м'якого запобіжного заходу, а запобігти ризикам, на які посилається слідчий в своєму клопотання можливо без застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Посилаючись на викладені обставини, захисник ОСОБА_7 просить ухвалу суду скасувати та ухвалити нову ухвалу, якою скасувати відносно ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення застави та покласти на останнього обов'язки, передбачені ст. 194 КПК України, а в разі неможливості - визначити розмір застави, передбачений п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України.
У судовому засідання апеляційного суду захисник ОСОБА_7 підтримала доводи своєї апеляційної скарги у повному обсязі та просила її задовольнити, а також просила здійснювати апеляційний розгляд без участі обвинуваченого у зв'язку із неможливістю проведення відеоконференції із ДУ «Одеський слідчий ізолятор», натомість прокурор ОСОБА_6 заперечував проти її задоволення.
Враховуючи, що в апеляційній скарзі не порушується питання про погіршення становища обвинуваченого, колегія суддів на підставі вимог ч. 4 ст. 405, ч. 4 ст. 422-1 КПК України вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за його відсутності.
Заслухавши доповідь судді, з'ясувавши позиції учасників провадження, дослідивши матеріали провадження та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд доходить висновків про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Частиною 1 ст. 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
На переконання апеляційного суду, суд зазначених вище вимог кримінального процесуального закону дотримався з огляду на наступне.
Частиною 4 ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» визначено права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
Відповідно до положень ч.ч. 1-3 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу («Запобіжні заходи, затримання особи»).
Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
У відповідності до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Виходячи з положень п. 24 ч. 1 ст. 3 КПК України, судове провадження - це кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами, тобто рішення суду першої інстанції, ухвалене до ухвалення судових рішень, передбачених ч. 1 ст. 392 КПК України не входять до вказаного переліку, та не передбачають витребування матеріалів провадження.
Також, зважаючи на те, що приписами ст. 23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо та не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, апеляційний суд у даному випадку позбавлений можливості досліджувати докази, які б на даному етапі судового розгляду справи по суті дали можливість суду апеляційної інстанції робити висновки щодо наявності або відсутності підстав щодо продовження обвинуваченому (-им) запобіжного заходу.
Такі обставини досліджуються безпосередньо судом 1-ої інстанції під час судового провадження та за результатами перевірки в порядку ст.ст. 89, 94 КПК України доказів, які на момент застосування (в тому числі, продовження дії запобіжного заходу) дають підстави суду прийняти рішення відповідно до положень ст. 331 КПК України.
Статтею 422-1 КПК України визначений порядок перевірки ухвал суду про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлених під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Разом з тим, аналіз зазначеної норми кримінального процесуального закону свідчить про те, що апеляційний суд позбавлений можливості надати правову оцінку обґрунтованості пред'явленого особі обвинувачення, оскільки має право витребувати із суду 1-ої інстанції лише оскаржувану ухвалу та відповідне клопотання сторони обвинувачення, якщо таке подавалось (заявлялось).
З апеляційної скарги захисника, матеріалів кримінального провадження, вбачається, що клопотання про продовження ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою вирішувалось під час підготовчого судового засіданні, однак, рішення про призначення судового розгляду на підставі обвинуваченого акту прийнято не було.
За викладених обставин апеляційний суд вважає передчасними твердження захисника ОСОБА_7 щодо не вирішення судом 1-ої інстанції передбачених ст. 314 КПК України питань, а також поданих захисником клопотань, оскільки на теперішній час зазначена стадія судового провадження триває, в ході якої, судом й буде прийняте одне із рішень, передбачених приписами ч. 3 ст. 314 КПК України.
Відтак, зважаючи на можливу міру покарання, яка може загрожувати обвинуваченому ОСОБА_8 у разі визнання його винуватим, зокрема, у вигляді позбавлення волі строком на 15-ть років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна, враховуючи суцільну небезпечність інкримінованого діяння, колегія суддів вважає, що рішення суду 1-ої інстанції є законним, обґрунтованим та прийнятим з урахуванням положень ст.ст. 177, 178, 183 КПК України, оскільки виходячи з цього є підстави вважати, що до теперішнього часу продовжують існувати ризики, передбачені, ст. 177 КПК України, зокрема, переховування обвинуваченого від суду, незаконний вплив на свідків.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Слідчий суддя, суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності поза процесуальних дій зазначеної особи. При цьому КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Зазначений стандарт доказування (переконання) суд використовує для перевірки існування ризиків за ч. 1 ст. 177 КПК України, у цьому кримінальному провадженні щодо обвинуваченого.
На переконання колегії суддів, в даному випадку тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому ОСОБА_8 у разі визнання винуватим у вчиненні інкримінованого йому злочину сама по собі може бути достатнім мотивом для здійснення дій, направлених на переховування підозрюваного від органів досудового розслідування й суду та зазначена позиція апеляційного суду кореспондується із практикою ЄСПЛ, який в рішенні «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Водночас, наразі провадження перебуває на стадії підготовчого судового засідання, учасники провадження не допитані, внаслідок чого продовжує існувати ризик здійснення незаконного впливу обвинуваченим на свідків у провадженні з метою зміни наданих ними показань.
Отже, не відповідають дійсності посилання захисника на те, що тяжкість злочину за відсутності доказів існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, не може бути підставою для застосування стосовно ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки як вже раніше зазначалось, обґрунтовуючи необхідність у застосуванні найсуворішого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд 1-ої інстанції обґрунтовано послався на те, що до теперішнього часу такі ризики продовжують існувати.
Окрім того, відповідно до практики ЄСПЛ, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
В даному випадку апеляційний суд зауважує на тому, що злочин, у вчинення якого обвинувачується ОСОБА_8 та передбачений ч. 2 ст. 111 КК України прямо посягає на основи національної безпеки України, при цьому, відповідно до ст. 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Відтак, посягання на суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність, обороноздатність, державну, економічну чи інформаційну безпеку України шляхом переходу на бік ворога в період збройного конфлікту завдає безпрецедентної шкоди державі Україні та її обороноздатності в умовах введення на її території воєнного стану у зв'язку з відкритою повномасштабною збройною агресією російської федерації.
З огляду на вищевказане, зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 60 рішення ЄСПЛ «Боротюк проти України», апеляційний суд вважає необхідним продовження на даній стадії судового розгляду обвинуваченому ОСОБА_8 строку застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки застосування більш м'яких запобіжних заходів не буде достатнім для запобігання існуючим ризикам та забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого, що узгоджується з вимогами вказаних вище норм закону та правовими позиціями ЄСПЛ.
При цьому, апеляційний суд зауважує на тому, що ризики це, зокрема, невизначена подія, яка по суті, представляє собою ймовірність отримання несприятливих наслідків для кримінального провадження та запобіжний захід застосовується саме для запобігання ризиків, тобто до моменту їх настання.
В цьому контексті апеляційний суд не погоджується із твердженнями захисника ОСОБА_7 щодо недоведеності стороною обвинувачення існування в зазначеному кримінальному провадженні ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, з огляду на зазначені вище обставини.
Водночас, колегія суддів приймає до уваги посилання сторони захисту про те, що ОСОБА_8 має міцні соціальні зв'язки, родину, постійне місце проживання, наведені обставини хоча й характеризують його особу з позитивного боку, проте суттєво не зменшують встановлені апеляційним судом вище ризики та не можуть бути підставою для застосування стосовно нього більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, з огляду також на обставини особливо тяжкого злочину, у вчиненні якого він обвинувачується.
Окрім того, апеляційний суд враховує специфіку інкримінованого злочину, що також свідчить про існування ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Обставин, передбачених ч. 2 ст. 183 КПК України, які є перешкодою для застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, встановлено не було.
Таким чином, зважаючи на вказані обставини, колегія суддів вважає, що продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 не суперечить ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод», оскільки, незважаючи на презумпцію невинуватості, тримання під вартою завжди є законним, якщо є достатні підстави вважати, що існує необхідність у запобіганні вчиненню особою правопорушення чи ухиленню від правосуддя після скоєння злочину, з тією метою, щоб особа, яка обґрунтовано обвинувачується у вчиненні злочину постала перед компетентними органами.
Окремо суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити на тому, що положеннями ч. 6 ст. 176 КПК України передбачено, що під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 КК України, за наявності ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений п. 5 ч. 1 цієї статті, тобто запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Відтак, з урахуванням того, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, єдиним запобіжним заходом, який може бути застосовано стосовно нього, з огляду на зазначені вище імперативні приписи кримінального процесуального закону України, є тримання під вартою.
Обставин, передбачених ч. 2 ст. 183 КПК України, що виключають можливість застосування стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, ні слідчим суддею, ні апеляційним судом під час апеляційного розгляду скарги не встановлено.
Абзацом 8 ч. 4 ст. 183 КПК України передбачено, що під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст.ст. 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого ст.ст. 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 КК України.
Отже, апеляційний суд погоджується із висновками суду 1-ої інстанції про можливість не визначати обвинуваченому ОСОБА_8 розміру застави в якості альтернативного запобіжного заходу.
Водночас, апеляційний суд погоджує доводами захисника ОСОБА_7 відносно помилкового зазначення судом 1-ої інстанції в мотивувальній частині ухвали її позиції щодо поданого прокурором клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжного заходу, при цьому зауважує, що зазначені обставини містять ознаки технічних описок та жодним чином не впливають на висновки суду за результатами розгляду відповідного клопотання.
Відповідно до приписів п. 1) ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_8 підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду 1-ої інстанції про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно нього - залишенню без змін, як законна, обґрунтована та вмотивована.
Керуючись ст.ст. 24, 177, 182, 183, 199, 331, 370, 404, 405, 407, 422-1, 532, 615 КПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , - залишити без задоволення.
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 30.10.2024, якою стосовно ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, продовжено строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 28.12.2024 включно, без визначення розміру застави - залишити без змін.
Рекомендувати суду 1-ої інстанції виправити описку в абзаці 3 мотивувальної частини ухвали щодо позиції захисника ОСОБА_7 на клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_8 .
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4