Номер провадження: 11-кп/813/2580/24
Справа № 521/12774/24
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1 Доповідач ОСОБА_2
29.11.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
за участі обвинуваченого ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Малиновського райсуду м. Одеси від 09.10.2024, якою в межах к/п № 12023163470000651 від 25.09.2023 відносно:
ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Харцизьк Донецької обл., громадянина України, офіційно не працевлаштованого, не одруженого, з середньою освітою, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого: АДРЕСА_2 , раніше судимого, востаннє 13.12.2022 Хмельницьким міськрайсудом Хмельницької обл. за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 190, ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України на підставі ч. 1 ст. 70 КК України до покарання у виді 1 року 6 місяців позбавлення волі;
- обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 332 КК України продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком до 07.12.2024 із визначенням
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.
Оскаржуваною ухвалою Малиновського райсуду м. Одеси від 09.10.2024 було задоволено клопотання прокурора ОСОБА_7 та було продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 07.12.2024 із утриманням в ДУ "Одеський слідчий ізолятор" відносно ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України із визначенням застави у розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 908 400 грн..
Обґрунтовуючи ухвалу, суд 1-ої інстанції врахував тяжкість інкримінованого злочину, відомості про особу обвинуваченої та прийшов до висновку про те, що ризики, передбачені п.п. 1-5 ст. 177 КПК України продовжують існувати, що є підставою для продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, яка водночас не є для обвинуваченого безальтернативною.
Вимоги наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи яка її подала.
Не погодившись із оскаржуваною ухвалою обвинувачений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій вказує на те, що оскаржувана ухвала є необґрунтованою з таких підстав:
- він має міцні соціальні зв'язки, матір пенсійного віку, цивільну дружину, брата із інвалідністю, вони є внутрішньо переміщеними особами, мають скрутне матеріальне становище. Його сім'я має змогу внести заставу у розмірі 200 000 грн., яка потім буде передана ним на потреби ЗСУ.
- заявлені ризики не доведені, він маж місце проживання, переховуватися від суду не має наміру.
За таких обставин ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу суду від 09.10.2024 та постановити нову ухвалу, якою зменшити розмір застави як альтернативного запобіжного заходу.
У судовому засіданні апеляційного суду обвинувачений підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, водночас прокурор ОСОБА_7 направив на адресу апеляційного суду клопотання, в якому просив розглядати апеляційну скаргу за його відсутності, проти її задоволення заперечував.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого, перевіривши матеріали провадження, апеляційний суд приходить до висновків про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Частиною 1 ст. 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Частиною 4 ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» визначено права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
На підставі аналізу матеріалів провадження вбачається, що на розгляді в Малиновському райсуді Одеської обл. знаходиться к/п № 12023163470000651 від 25.09.2023 за обвинуваченням зокрема ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 332 КК України.
Відповідно до положень ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу («Запобіжні заходи, затримання особи»).
Виходячи з положень п. 24 ч. 1 ст. 3 КПК України судове провадження - це кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами, тобто рішення суду першої інстанції, ухвалене до ухвалення судових рішень, передбачених ч. 1 ст. 392 КПК України не входять до вказаного переліку, та не передбачають витребування матеріалів провадження.
При цьому, положення ч. 2 ст. 422-1 КПК України встановлюють, що суддя-доповідач у разі необхідності перевірки обставин, які підтверджують наявність ризиків, що стали підставою для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, зміни іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або для продовження строку тримання під вартою, невідкладно витребовує з суду 1-ої інстанції: 1) ухвалу про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою; 2) клопотання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, подане під час судового провадження в суді 1-ої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Також, зважаючи на те, що приписами ст. 23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо та не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, апеляційний суд у даному випадку позбавлений можливості досліджувати докази, які б на даному етапі судового розгляду справи по суті дають підстави суду апеляційної інстанції робити висновки щодо наявності, або відсутності підстав щодо продовження обвинуваченому (-им) запобіжного заходу.
Такі обставини досліджуються безпосередньо судом 1-ої інстанції під час судового провадження та з огляду на перевірені в порядку ст.ст. 89, 94 КПК України докази, які на момент застосування (в тому числі, продовження дії запобіжного заходу) дають підстави суду прийняти рішення відповідно до положень ст. 331 КПК України.
Тобто, апеляційний суд, по суті, позбавлений можливості надати правову оцінку обґрунтованості пред'явленого особі обвинувачення, оскільки, окрім як дослідивши клопотання про продовження строку тримання під вартою (у разі його наявності), ухвалу суду щодо продовження запобіжного заходу, а також, в деяких випадках, копію обвинувального акту та журналу судових засідань, не має законних на те підстав для дослідження будь-яких доказів, що можуть бути підставою для продовження або застосування запобіжного заходу у судовому засіданні.
Водночас, зважаючи на можливу міру покарання, яка може загрожувати обвинуваченому ОСОБА_6 у разі визнання його винуватим, зокрема, у вигляді позбавлення на строк від 7 до 9 років із конфіскацією майна, суспільну небезпеку інкримінованого злочину, який відповідно до обвинувального акту вчинений у найбільш несприятливий для держави період, у час коли є необхідним здійснювати відсіч рф, внаслідок повномасштабного вторгнення, корисливий мотив, колегія суддів вважає, що рішення суду 1-ої інстанції є законним, обґрунтованим та прийнятим з урахуванням положень ст.ст. 177, 178, 183 КПК України, оскільки виходячи з цього є підстави вважати, що до теперішнього часу продовжує існувати ризик переховування обвинуваченого від суду.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Також, Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Колегія суддів також враховує, що обвинувачений не працевлаштований, раніше притягувався до кримінальної відповідальності, що свідчить про існування ризику, передбаченого п.5) ч.1 ст. 177 КПК України.
Апеляційний суд також безумовно не виключає існування ризику незаконного впливу на свідків з метою схиляння їх до зміни пояснень.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що КПК не вимагає беззаперечних доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст. 177 КПК.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Тобто в даному випадку суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Колегія суддів приймає до уваги доводи обвинуваченого відносно того, що він має на матір пенсійного віку, цивільну дружину, брата із інвалідністю, вони є внутрішньо переміщеними особами, однак зауважує, що зазначені обставини не свідчать безумовно про відсутність зазначених вище ризиків, окрім того, не стали для обвинуваченого стримуючим фактором від вчинення кримінально-протиправних дій.
Обставин, передбачених ч. 2 ст. 183 КПК України, які є перешкодою для застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, встановлено не було.
Апеляційний суд також враховує практику Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
З огляду на вищевказане, зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 60 рішення ЄСПЛ «Боротюк проти України», апеляційний суд вважає необхідним та виправданим продовження на даній стадії судового розгляду обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки застосування більш м'яких запобіжних заходів не буде достатнім для запобігання існуючим ризикам та забезпечення їх належної процесуальної поведінки, що узгоджується з вимогами вказаних вище норм закону та правовими позиціями ЄСПЛ.
Окрім того, апеляційний суд враховує, що запобіжний захід у виді тримання під вартою не є для обвинуваченого безальтернативним.
Що стосується доводів обвинуваченого з приводу розміру застави, апеляційний суд приходить до таких висновків.
Частина 4 ст. 182 КПК України передбачає, що розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Згідно з приписами п. 3) ч. 5 ст. 182 КПК України, розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину встановлюється у розмірі від 20 до 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Разом із тим, абз. 2 зазначеної ч. 5 ст. 182 КПК України визначає, що у виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Оскаржуваною ухвалою обвинуваченому ОСОБА_6 визначено альтернативний запобіжний захід у виді застави у розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 908 400 грн.
На підставі системного аналізу вищевикладених положень кримінального процесуального закону можна дійти висновку про те, що саме суд вправі визначити, чи здатна застава у відповідному розмірі забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченої особи, а також зауважити на виключності такого випадку.
Приписи КПК України та практика ЄСПЛ орієнтують суд на такі критерії, які слід врахувати при визначенні розміру застави: обставини кримінального правопорушення; особливий характер справи; майновий стан підозрюваного; його сімейний стан, у тому числі матеріальне становище близьких осіб; масштаб його фінансових операцій; дані про особу підозрюваного; встановлені ризики, відповідно до ст. 177 КПК України; «професійне середовище» підозрюваного; помірність обраного розміру застави та можливість її виконання, а також за певних обставин шкода, завдана кримінальним правопорушенням.
Апеляційний суд зауважує, що суд 1-ої інст. визначаючи розмір застави, суд врахував тяжкість інкримінованого злочину, його специфіку та фактичні обставини, корисливий мотив, відомості про особу обвинуваченого та прийшов до обґрунтованого висновку про виключність випадку, у зв'язку з чим апеляційний суд не вбачає підстав для скасування оскаржуваної ухвали.
Відтак, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду 1-ої інстанції про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 - залишенню без змін як законна, обґрунтована та вмотивована.
Відповідно до п.1) ч.3 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді чи ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Керуючись ст.ст. 24, 28, 177, 182, 183, 199, 331, 370, 404, 405, 407, 422-1, 532, 615 КПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 09.10.2024, якою стосовно ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 07.12.2024 із визначенням застави - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту постановлення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4