Номер провадження: 22-ц/813/5265/24
Справа № 947/26974/23
Головуючий у першій інстанції Коваленко О. Б.
Доповідач Коновалова В. А.
Іменем України
07.11.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Коновалової В.А.,
суддів: Карташова О.Ю., Лозко Ю.П.,
за участю секретаря судового засідання Чеботар А.Г.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом - ОСОБА_1 ,
відповідач за первісним позовом - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , від імені якої діє представник ОСОБА_3 ,
на рішення Київського районного суду м. Одеси від 01 березня 2024 року,
за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2023 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно, в обґрунтування зазначив, що з 15.08.1998 року вони перебували у шлюбі, який у подальшому розірваний 19.09.2019 року на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси.
22.10 2007 року подружжям в інтересах сім'ї придбано нерухоме майно, а саме: на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 6839, при цьому, право власності на квартиру зареєстровано на ОСОБА_2 .
Також в період шлюбу в 2015 році подружжям придбано земельну ділянку загальною площею 0,0614 га, кадастровий номер 5123782000:02:001:0436, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Право власності на дану земельну ділянку зареєстровано на ОСОБА_2 .
На даний час ОСОБА_2 особисто користується земельною ділянкою, зняла з реєстрації ОСОБА_5 , який був зареєстрований в спірній квартирі, та не погоджується на виділ частки позивача зі спільної майна подружжя.
ОСОБА_6 просив суд визнати право власності на частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 , та на частини земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий № 5123782000:02:001:0436.
ОСОБА_7 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_5 про визнання права власності, в обгрутування зазначила, що 28.11.2019 року ОСОБА_5 уклав договір купівлі-продажу автомобіля марки Peugeot 301 VTi115, 2019 року з салону за ціною 348660 грн.
ОСОБА_7 вважає, що вказаний автомобіль придбаний за спільні кошти подружжя, які складались з накопичень за період шлюбу та якими відповідач розпорядився на власний розсуд, тому автомобіль є спільним майном подружжя та підлягає поділу між сторонами.
ОСОБА_2 просила суд визнати автомобіль марки Peugeot 301 VTi115, 2019 року спільною сумісною власністю подружжя та стягнути з ОСОБА_5 1/2 вартості автомобіля в сумі 174330 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Київський районний суд м. Одеси рішенням від 01 березня 2024 року позов ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно задовольнив. У задоволені зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя відмовив.
Визнав за ОСОБА_5 право власності на частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 та на частини земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий № 5123782000:02:001:0436.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , придбана за час шлюбу, і є спільною сумісною власністю подружжя. У свою чергу, автомобіль марки Peugeot 301 VTi115, 2019 року придбано позивачем за первісним позовом після розірвання шлюбу і не може вважатися спільною сумісною власністю подружжя. Доказів того, що даний ТЗ набуто у власність ОСОБА_5 за спільні кошти подружжя, до суду не надано.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовити, а зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнити в повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
В апеляційній скарзі скаржник зазначає, що посилання суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні на те, що квартира купувалась в інтересах сім'ї, враховуючи відсутність згоди на купівлю ОСОБА_5 , не знайшла свого підтвердження.
Також скаржник зазначає, що суд не звернув увагу на те, що ОСОБА_5 , як представник не мав права вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах, якщо представник вчинив правочин не в інтересах довірителя, а у своїх, то це є підставою для визнання такого правочину недійсним.
В оскаржуваному рішенні не надано оцінки доказам, що надійшли від компетентних органів, а саме, що ОСОБА_5 не мав, зокрема, доходів у період з 2017 року по 2019 рік, такі посилання взагалі відсутні. Не надано ОСОБА_2 право для уточнення зустрічних позовних вимог, чим порушено її право.
(2) Позиція інших учасників справи
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 16.05.2024 року відкрито провадження у справі та ОСОБА_5 роз'яснювалось право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу, проте відзиву до суду не надходило.
Копію ухвали про відкриття провадження представник ОСОБА_2 - адвокат Кавацюк О.В. отримала 16.05.2024 року о 23.40 годині в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідкою.
Копію ухвали про відкриття провадження та копію апеляційної скарги з доданими документами представник ОСОБА_5 - адвокат Черток О.В. отримав 01.11.2024 року о 17.25 годині в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідками.
ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, про дату, час і місце розгляду справи повідомлена належним чином і в установленому законом порядку, відповідно до ч. 5 ст. 130 ЦПК України.
Представник ОСОБА_2 - адвокат Кавацюк О.В. в судовому засіданні підтримала доводи апеляційної скарги.
ОСОБА_5 в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином і в установленому законом порядку, відповідно до ч. 5 ст. 130 ЦПК України.
Представник ОСОБА_5 - адвокат Черток О.В. в судовому засіданні просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
На електронну пошту апеляційного суду надійшло клопотання скаржника про відкладення розгляду справи, яке не підписано електронно-цифровим підписом.
Колегія суддів вважає, що вказане клопотання є неналежним способом безпосереднього звернення до суду, оскільки воно не підписано електронно-цифровим підписом, тому судом не розглядається.
Також до апеляційного суду надійшло клопотання представника скаржника про відкладення розгляду справи у зв'язку з тим, що ОСОБА_2 бажає особисто приймати участь в судовому засіданні.
Одеський апеляційний суд ухвалою від 07.11.2024 року, яка занесена до протоколу судового засідання, відмовив представнику скаржника у задоволенні зазначеного клопотання з огляду на таке.
Положеннями частини другої статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
15.08.2024 року представник скаржника звертався до суду з заявою про відкладення судового засідання, розгляд справи відкладено на 07.11.2024 року. Явка скаржника ОСОБА_2 судом апеляційної інстанції не визнавалася обов'язковою.
В матеріалах справи достатня кількість доказів для встановлення фактичних обставин справи, скаржник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів в апеляційній скарзі, у межах апеляційного провадження не приймалось рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень у справі, у клопотанні не наведено обставин, які б перешкоджали розглянути справу за відсутності скаржника. Крім того, в судовому засіданні приймає участь представник скаржника.
Крім того, до суду надійшло клопотання ОСОБА_8 , про залучення її до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, посилаючись на те, що вона є власником оспорюваної квартири.
Одеський апеляційний суд ухвалою від 07.11.2024 року, яка занесена до протоколу судового засідання, відмовив ОСОБА_8 у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи,яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, з огляду на наступне.
У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2020 року у справі № 752/1839/19 (провадження № 61-976св20) та від 11 листопада 2020 року у справі № 760/16979/15-ц (провадження № 61-4848св19) зазначено, що: «відповідно до частин першої та третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. За змістом статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції».
З доданої до клопотання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що ОСОБА_8 є власником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі продажу, серія та номер: 289, виданий 15.03.2024 року, видавник: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Шепелюк Р.Ю.
Зазначені обставини свідчать про те, що ОСОБА_8 стала власником спірної квартири після ухвалення оскаржуваного рішення судом першої інстанції. Суд же апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Задовольняючи позовні вимоги за первісним позовом суд першої інстанції виходив з того, що набуття майна за час перебування у шлюбі створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.
Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію права спільної сумісної власності подружжя.
Суд першої інстанції вважав, що квартира АДРЕСА_3 , та земельна ділянка, загальною площею 0,0614 га, кадастровий номер 5123782000:02:001:0436, придбані за час шлюбу, тому є спільною сумісною власністю подружжя.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом суд першої інстанції виходив з того, що згідно договору купівлі-продажу від 28.11.2019 року ОСОБА_5 придбав автомобіль марки Peugeot 301 VTi115, 2019 року за ціною 348660,00 грн. Оскільки вказаний автомобіль придбано після розірвання шлюбу, то він не є спільним сумісним майном подружжя. Доказів того, що даний ТЗ було набуто у власність ОСОБА_5 за спільні кошти подружжя, до суду не надано.
Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
В статті 68 СК України зазначено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.
Відповідно до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21.12.2007 року вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.
Частиною першою статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Законодавцем визначено, що право на поділ майна, яке перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Згідно з положеннями частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Із матеріалів справи вбачається, що 15 серпня 1998 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_9 , прізвище дружини після реєстрації шлюбу ОСОБА_10 , зареєстровано шлюб Київським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актив цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області та складно актовий запис № 653.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 19.09.2019 року розірвано шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , яке набрало законної сили 22.10.2019 року.
Судом встановлено, що під час перебування у шлюбі, сторонами набуте майно, яке зареєстроване за ОСОБА_2 , а саме:
1) квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 66,2 кв.м (реєстраційний номер майна: 137023351101) на підставі договору купівлі-продажу від 22.10.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Плигіною Ж.О., зареєстровано в реєстрі за № 6839.
2) земельна ділянка, загальною площею 0,0614 га, кадастровий номер 5123782000:02:001:0436, що розташована за адресою АДРЕСА_2 , яка 20.06.2016 року зареєстрована в Державному земельному кадастрі.
Суд першої інстанції вважав, оскільки нерухоме майно придбано сторонами у період шлюбу, то воно є спільним сумісним майном подружжя, ці речі є неподільними, тому підлягають поділу шляхом визнання за позивачам за первісним позовом право власності на частини квартири та земельної ділянки.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано здійснив поділ спільного сумісного майна подружжя шляхом визнання за ОСОБА_5 право власності на частини квартири та на частину земельної ділянки.
Доводи апеляційної скарги про те, що спірна квартира оформлена на ОСОБА_2 , та як вбачається із договору купівлі продажу квартири за адресою: АДРЕСА_4 , вона придбавалась без згоди чоловіка покупця ОСОБА_5 , що свідчить про придбання квартири за особисті кошти ОСОБА_2 не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (пункт 3 частини першої статті 57 СК України).
Законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21)).
За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
В договорі купівлі-продажу квартири від 22.10.2007 року не зазначено, що квартира придбана за особисті кошти ОСОБА_2 .
У заявах по суті справи ОСОБА_2 місце реєстрації відповідача зазначає АДРЕСА_4 .
Як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 не надано суду будь-яких доказів на підтвердження обставин придбання квартири за особисті кошти.
Колегія суддів вважає, що ОСОБА_2 в порушення ст. 81 ЦПК України, не доведено, що спірна квартира придбана за її особисті кошти, та не в інтересах сім'ї, тому на нерухоме майно, яке придбане за час перебування ОСОБА_5 та ОСОБА_2 у шлюбі, на підставі договору купівлі - продажу від 22.10.2007 року, поширюється режим спільної сумісної власності подружжя і відповідачем за первісним позовом презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу не спростовано.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивачем за первісним позовом не ставилося перед судом питання про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя і тільки після визнання майна спільною сумісною власністю подружжя можна ставити питання про його поділ колегія суддів не приймає з наступних підстав.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.01.2024 року у справі № 523/14489/15-ц зазначила, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об'єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна.
Отже доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не заявлено вимогу про визнання майна спільним сумісним майном подружжя є помилковими, оскільки позовні вимоги про визнання майна об'єктом спільної сумісної власності не є належним способом захисту прав сторін, ефективним способом захист є вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна. Суд першої інстанції у мотивувальній частині оскаржуваного рішення встановив, що квартира та земельна ділянка належать сторонам на праві спільної сумісної власності подружжя та вирішив питання про їх поділ.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки ОСОБА_5 діяв в інтересах продавця та власника земельної ділянки ОСОБА_11 , на підставі нотаріально посвідченої довіреності, а ОСОБА_2 виступала покупцем, при цьому в договрі зазначено про придбання земельної ділянки за спільні кошти подружжя, однак ОСОБА_5 не мав права вчиняти вказаний правочин, що є підставою для визнання його недійсним, не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину.
Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована.
Колегія суддів зауважує, що ОСОБА_2 доказів визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки не надано, презумпцію правомірності правочину не спростовано, тому доводи апеляційної скарги є необґрунтованими.
Щодо зустрічної позовної заяви.
Судом встановлено, що 28.11.2019 року позивач за первісним позовом ОСОБА_5 уклав договір купівлі-продажу автомобіля марки Peugeot 301 VTi115, 2019 року з салону за ціною 348660,00 грн.
ОСОБА_12 звертаючись до суду із зустрічною позовною заяву зазначає, що вказаний автомобіль придбано за спільні кошти подружжя, які складались з накопичень за період шлюбу та якими відповідач розпорядився на власний розсуд, тому вказаний автомобіль є спільним майном подружжя та підлягає поділу між сторонами.
Як зазначалося вище, рішенням Київського районного суду м. Одеси від 19.09.2019 року розірвано шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , яке набрало законної сили 22.10.2019 року. Звертаючись до суду із позовом про розірвання шлюбу ОСОБА_2 зазначила, що сімейне життя з відповідачем не склалося, сторони шлюбних відносин не підтримують з початку 2017 року, ведуть окреме господарство.
Із матеріалів справи вбачається, що Київський районний суд м. Одеси ухвалою від 06.12.2023 року, яка занесена до протоколу судового засідання, зобов'язав відповідача ОСОБА_2 надати довідку про доходи, що підтверджується протоколом судового засідання.
Проте в матеріалах справи відсутні докази витребувані судом першої інстанції у ОСОБА_2 .
Відповідачем за первісним позовом як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так під час розгляду в суді апеляційної інстанції, не зважаючи на вимоги ст. 81 ЦПК України про те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, не надано суду доказів, які б достовірно підтверджували обставин, що автомобіль марки Peugeot 301 VTi115, 2019 року, який придбано ОСОБА_5 після розірвання шлюбу, придбано за спільні сумісні кошти подружжя.
Скаржник, посилаючись в апеляційній скарзі на відсутність у ОСОБА_5 доходів необхідних для придбання автомобіля, не надав суду доказів на підтвердження обставин придбання автомобіля за спільні кошти подружжя, а рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що автомобіль марки Peugeot 301 VTi115, 2019 року придбаний ОСОБА_5 після розірвання шлюбу і не може вважатися спільною сумісною власністю подружжя.Доказів того, що даний транспортний засіб набуто у власність ОСОБА_5 за спільні кошти подружжя, суду не надано.
Колегія суддів не приймає наданий позивачем за первісним позовом протокол допиту свідка від 05.10.2023 року, оскільки він не засвідчений посадовою особою, яка його склала, відсутні відомості щодо дозволу слідчого, чи прокурора про можливість розголошувати відомості досудового розслідування, оскільки відповідно до статті 222 Кримінального процесуального кодексу України, відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим. Слідчий, прокурор попереджає осіб, яким стали відомі відомості досудового розслідування, у зв'язку з участю в ньому, про їх обов'язок не розголошувати такі відомості без його дозволу.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд позбавив ОСОБА_2 на уточнення зустрічних позовних вимог, оскільки як зазначено ОСОБА_5 , окрім нерухомого майна, наявне ще і ніше майно у вигляді грошових коштів та цінностей не заслуговують на увагу, як на підставу для скасування рішення суду, оскільки вказані обставини не є перешкодою для звернення ОСОБА_2 із позовом за цими позовними вимогами.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: 1) справу розглянуто неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою; 4) суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі; 5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні; 6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; 7) суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
У справі, що переглядається судом апеляційної інстанції, не встановлено порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
В апеляційній скарзі не наведено ніяких нових обставин та не надано нових доказів, що давали б апеляційному суду підстави для проведення переоцінки обставин та доказів, зроблених судом першої інстанції у своєму рішенні.
Щодо суті апеляційної скарги
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Щодо судових витрат
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якої діє представник ОСОБА_3 , залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 01 березня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текс постанови складено 29 листопада 2024 року.
Головуючий В.А. Коновалова
Судді Ю.П. Лозко
О.Ю. Карташов