Номер провадження: 11-кп/813/2495/24
Справа № 509/3519/24
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
27.11.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Овідіопольського райсуду Одеської обл. від 02.10.2024, якою під час судового розгляду к/п №22024000000000128 від 08.02.2024 стосовно:
ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Харків, громадянина України, тимчасово не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого: АДРЕСА_2 , раніше не судимого;
- обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, продовжено строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.
Оскаржуваною ухвалою суду 1-ої інстанції від 02.10.2024 в процесі судового розгляду к/п №22024000000000128 від 08.02.2024 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України було задоволено клопотання прокурора та продовжено строк застосування стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів до 30.11.2024 включно, із утриманням в ДУ «Одеський слідчий ізолятор», без визначення розміру застави.
Мотивуючи своє рішення, суд зауважив, що в зазначеному кримінальному провадженні продовжують існувати заявлені стороною обвинувачення ризики переховування обвинуваченого ОСОБА_6 від суду, здійснення незаконного впливу на свідків в даному кримінальному провадженні, а також продовження вчинення кримінального правопорушення, в якому він обвинувачується.
Окрім того, керуючись вимогами ч. 4 ст. 183 КПК України, з огляду на те, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України під час дії воєнного стану, суд дійшов висновку про можливість не визначати обвинуваченому ОСОБА_6 розміру застави в якості альтернативного запобіжного заходу.
Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_6 не погодився із оскаржуваною ухвалою, посилаючись на наступні обставини:
1) суд 1-ої інстанції безпідставно та необґрунтовано відхилив надані стороною захисту матеріали які були додані до заперечення проти клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, посилаючись на неможливість їх дослідження на стадії підготовчого судового засідання, що призвело до грубого порушення прав учасників процесу на подання доказів та принципу безпосереднього дослідження доказів;
2) судом 1-ої інстанції жодним чином не досліджено та не надано правової оцінки доводам сторони захисту, викладеним у запереченнях на клопотання прокурора, стосовно:
- порушення правил визначення підслідності під час досудового розслідування к/п, яке ініційовано та проведено службовими особами ГСУ СБУ, яке не наділено процесуальними повноваженнями здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень, вчинених працівником правоохоронного органу, натомість, така підслідність встановлена КПК за слідчими органами ДБР;
- відсутності потерпілих в кримінальному провадженні та не встановлення завданої шкоди;
- відсутності обґрунтованої підозри, зважаючи на здійснення досудового розслідування слідчим СБУ стосовно співробітника СБУ, тобто прямо зацікавленими в результатах провадження службовими особами, а також з огляду на наявність постанови від 25.01.2024 про перекваліфікацію кримінального правопорушення з ч. 2 ст. 111 КК України на ч. 1 ст. 111 КК України, якою було спростовано основну версію досудового розслідування, що стала підставою для внесення відомостей до ЄРДР;
- відсутності надання прокурором до поданого клопотання доказів наявності обґрунтованої підозри та ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, натомість, він має міцні соціальні зв'язки за місцем проживання, має утриманців, постійне місце роботи, раніше не судимий, шкода у провадженні відсутня, він має гарну репутацію, беззаперечно дотримується законів, має відомчі нагороди, активно сприяв органам досудового розслідування у встановленні істини;
- клопотання про визнання моментом його затримання 09:38 год. 24.01.2024, що підтверджується протоколом обшуку, відповідно до якого з моменту початку обшуку він був вимушений за вказівкою слідчого знаходитись у приміщенні та його особистий телефон було вилучено;
3) оскаржуване судове рішення ухвалив суддя, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які очевидно викликали сумнів у його неупередженості, зокрема, суддею ОСОБА_1 було відмовлено в задоволенні клопотання сторони захисту про відвід судді ОСОБА_8 , в діях якого ухвалою Одеського апеляційного суду було встановлено прояв очевидної неповаги до честі та гідності учасників судового процесу, порушення основних засад кримінального провадження; судом не було роз'яснено йому право заявити клопотання про розгляд кримінального провадження колегіально судом у складі трьох суддів.
Посилаючись на викладені обставини, обвинувачений ОСОБА_6 просить ухвалу суду скасувати та відмовити в задоволенні клопотання прокурора про продовження строку застосування стосовно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою; визнати заяву про відвід судді Овідіопольського райсуду Одеської обл. ОСОБА_1 обґрунтованою; визнати фактичним моментом його затримання 24.01.2024 о 09:38 год.
Прокурор Чорноморської окружної прокуратури Одеської обл. ОСОБА_9 в судове засідання апеляційного суду не з'явився, не зважаючи на своєчасне та належне сповіщення про дату, час та місце апеляційного розгляду, натомість, просив апеляційний розгляд проводити без його участі, а також апеляційну скаргу обвинуваченого залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін, з огляду на продовження існування ризиків, які унеможливлюють застосування стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 більш м'якого, ніж тримання під вартою, запобіжного заходу.
Враховуючи неявку прокурора в судове засідання, колегія суддів, керуючись при цьому вимогами ч. 4 ст. 405 КПК України та з'ясувавши думку учасників провадження, вважає за можливе апеляційний розгляд провести без участі сторони обвинувачення.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 , які підтримали вимоги апеляційної скарги та просили її задовольнити, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали судового провадження, апеляційний суд доходить висновків про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Частиною 1 ст. 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
На переконання апеляційного суду, суд 1-ої інстанції зазначених вище вимог кримінального процесуального закону дотримався з огляду на наступне.
Частиною 4 ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» визначено права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
На підставі аналізу матеріалів судового провадження вбачається, що на розгляді в Овідіопольському райсуді Одеської обл. знаходиться к/п №22024000000000128 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України.
Відповідно до положень ч.ч. 1-3 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу («Запобіжні заходи, затримання особи»).
Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
У відповідності до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
За приписами п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Виходячи з положень п. 24 ч. 1 ст. 3 КПК України, судове провадження - це кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами, тобто рішення суду першої інстанції, ухвалене до ухвалення судових рішень, передбачених ч. 1 ст. 392 КПК України не входять до вказаного переліку, та не передбачають витребування матеріалів провадження.
Також, зважаючи на те, що приписами ст. 23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо та не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, апеляційний суд у даному випадку позбавлений можливості досліджувати докази, які б на даному етапі судового розгляду справи по суті дали можливість суду апеляційної інстанції робити висновки щодо наявності або відсутності підстав щодо продовження обвинуваченому (-им) запобіжного заходу.
Такі обставини досліджуються безпосередньо судом 1-ої інстанції під час судового провадження та за результатами дослідження доказів, які на момент застосування (в тому числі, продовження дії запобіжного заходу) дають підстави суду прийняти рішення відповідно до положень ст. 331 КПК України.
Статтею 422-1 КПК України визначений порядок перевірки ухвал суду про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлених під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Разом з тим, аналіз зазначеної норми кримінального процесуального закону свідчить про те, що апеляційний суд позбавлений можливості надати правову оцінку обґрунтованості пред'явленого особі обвинувачення, оскільки має право витребувати із суду 1-ої інстанції лише оскаржувану ухвалу та відповідне клопотання сторони обвинувачення.
В цьому контексті, надаючи оцінку посиланням обвинуваченого ОСОБА_6 на необґрунтованість пред'явленої йому підозри, апеляційний суд зауважує на тому, що на теперішній час кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду, ОСОБА_6 висунуте обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, тобто стадія досудового розслідування к/п завершена та наразі останній перебуває у статусі обвинуваченого.
Факт винесення в даному кримінальному провадженні постанови про перекваліфікацію кримінального правопорушення з ч. 2 ст. 111 КК України на ч. 1 ст. 111 КК України, на який посилається обвинувачений, не може беззаперечно свідчити про необґрунтованість висунутого ОСОБА_6 обвинувачення, натомість, встановлення наявності в діях обвинуваченого ознак інкримінованого йому злочину є предметом судового розгляду кримінального провадження по суті, за результатами дослідження та оцінки відповідного комплексу доказів, наданих як стороною обвинувачення, так і стороною захисту, внаслідок чого наразі суд апеляційної інстанції, з урахуванням наявних у його розпорядженні матеріалів провадження та встановлених кримінальним процесуальним законом обмежень, не вправі надавати оцінку обґрунтованості та доведеності висунутого ОСОБА_6 обвинувачення, з огляду також на факт того, що в розпорядженні апеляційного суду відсутні будь-які докази для надання їм відповідної оцінки.
Водночас, на теперішній час предметом апеляційного оскарження є ухвала суду 1-ої інстанції про продовження строку застосування стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та, як наслідок, наявності або відсутності визначених кримінальним процесуальним законом підстав для такого продовження.
Що стосується посилань обвинуваченого ОСОБА_6 на допущення порушення правил визначення підслідності під час досудового розслідування, колегія суддів наголошує на тому, що зазначене питання також підлягає оцінці за результатами дослідження зібраних у кримінальному провадженні доказів, а також шляхом аналізу процесуальних документів, якими вирішувались процедурні питання організації досудового розслідування кримінального провадження, при цьому, надання оцінки таким доказами та документам здійснюється судом 1-ої інстанції, за загальним правилом, в нарадчій кімнаті, за результатами проведення судового розгляду кримінального провадження.
Натомість, суд апеляційної інстанції під час розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду 1-ої інстанції про продовження строку застосування стосовно обвинуваченої особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не є судом, уповноваженим законом на розгляд та надання оцінки доводам стосовно порушення органом досудового розслідування правил підслідності.
Із зазначених вище обставин в їх сукупності апеляційний суд також не приймає до уваги твердження обвинуваченого з приводу відсутності в даному кримінальному провадженні потерпілих та завданої шкоди, а також окремо вважає за необхідне зауважити на тому факті, що склад інкримінованого ОСОБА_6 злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України за кваліфікуючими ознаками надання іноземній державі, іноземній організації, її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України є злочином із формальним складом, тобто не містить у собі як обов'язкову ознаку складу суспільно небезпечні наслідки, є закінченим з моменту вчинення відповідного діяння, що означає, що для кваліфікації дій особи за зазначеною статтею не має значення факт спричинення певної матеріальної, або іншої шкоди або наявність потерпілої особи.
Що стосується посилань ОСОБА_6 на безпідставне відхилення судом 1-ої інстанції долучених стороною захисту до заперечення на клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою матеріалів, апеляційний суд зауважує на тому, що долучені стороною захисту матеріали, відповідно до аналізу змісту поданих обвинуваченим заперечень (а.с. 96-101), стосувались обґрунтованості висунутого ОСОБА_6 обвинувачення, а також встановлення точної дати його затримання, при цьому, деякі копії зазначених долучених матеріалів є доказами, які підлягають дослідженню судом 1-ої інстанції під час судового розгляду кримінального провадження, після визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню, та порядку їх дослідження відповідно до вимог ст. 349 КПК України.
З урахуванням викладених обставин, колегія суддів доходить переконання про обґрунтованість посилань суду 1-ої інстанції на неможливість долучення наданих стороною захисту матеріалів з огляду на стадію судового розгляду - підготовче судове засідання, натомість, такі матеріали можуть бути в подальшому долучені стороною захисту на стадії судового розгляду провадження.
Аналізуючи доводи обвинуваченого ОСОБА_6 в частині ненадання оцінки судом 1-ої інстанції його клопотанню про визнання конкретного моменту його затримання, апеляційний суд наголошує на тому, що зазначена обставина не може слугувати підставою для скасування ухвали суду про продовження строку застосування стосовно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, натомість, в даному клопотанні обвинувачений посилається на доказ, який наразі ще судом 1-ої інстанції досліджено не було та оцінка якому буде надана судом за результатами судового розгляду кримінального провадження по суті.
Колегія суддів критично оцінює твердження обвинуваченого ОСОБА_6 про те, що оскаржуване судове рішення ухвалив суддя, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які очевидно викликали сумнів у його неупередженості, натомість, із аналізу змісту журналу судового засідання Овідіопольського райсуду Одеської обл. від 02.10.2024 вбачається, що суддею ОСОБА_10 було відмовлено в задоволенні заяви сторони захисту про відвід судді ОСОБА_1 від розгляду кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України (а.с. 102-108).
При цьому, суд апеляційної інстанції на даній стадії кримінального провадження не вправі надавати оцінку доводам, викладеним в ухвалі про відмову в задоволенні заяви про відвід, така ухвала не підлягає окремому апеляційному оскарженню, проте заперечення на неї можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення за результатами судового розгляду кримінального провадження.
Апеляційний суд критично оцінює доводи обвинуваченого ОСОБА_6 з приводу недоведеності стороною обвинувачення наявності в зазначеному кримінальному провадженні ризиків, передбачених ст. 177 КПК України з огляду на наступні обставини.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Колегія суддів, зважаючи на обставини вчинення інкримінованого ОСОБА_6 особливо тяжкого злочину, пов'язаного із державною зрадою, вчиненого в умовах воєнного стану, його тяжкості та можливої міри покарання, яка може бути йому призначена у разі визнання винуватим (позбавлення волі строком від 12 до 15 років, з конфіскацією майна або без такої), враховуючи характеристику особи обвинуваченого ОСОБА_6 , який, з урахуванням займаної ним посади - ст. о/у в ОВС відділу УСБУ в Одеській обл., обізнаний у формах та методах роботи правоохоронних органів, внаслідок чого може використати отримані ним знання задля переховування від суду, а також те, що наразі судовий розгляд зазначеного кримінального провадження не завершений, колегія суддів вважає, що рішення суду 1-ої інстанції є законним, обґрунтованим та прийнятим з урахуванням положень ст.ст. 177, 178, 183 КПК України, оскільки виходячи з цього є об'єктивні підстави вважати, що до теперішнього часу продовжує існувати ризик переховування обвинуваченого від суду.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Окрім того, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
При цьому, наразі судовий розгляд зазначеного кримінального провадження не завершено, свідки підлягають допиту в судовому засіданні, внаслідок чого продовжує існувати ризик здійснення незаконного впливу обвинуваченим ОСОБА_6 на свідків у провадженні з метою зміни наданих ними показань.
Водночас, апеляційний суд, погоджуючись із висновком суду 1-ої інстанції, з огляду на характер інкримінованого обвинуваченому злочину проти основ національної безпеки України в умовах воєнного стану, зауважує також на продовженні існування в зазначеному провадженні ризику продовження вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, у якому він обвинувачується, зокрема, ризику того, що, опинившись на волі, обвинувачений продовжить вчиняти діяння на шкоду суверенітету, територіальній цілісності, недоторканості та обороноздатності України.
Окрім того, відповідно до практики ЄСПЛ, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
В даному випадку апеляційний суд зауважує на тому, що злочин, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_6 та передбачений ч. 1 ст. 111 КК України прямо посягає на основи національної безпеки України, при цьому, відповідно до ст. 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Відтак, посягання на суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність, обороноздатність, державну, економічну чи інформаційну безпеку України шляхом допомоги представникам іноземної держави в проведенні підривної діяльності проти України завдає безпрецедентної шкоди державі Україні та її обороноздатності в умовах введення на її території воєнного стану у зв'язку з відкритою повномасштабною збройною агресією російської федерації, підриває авторитет ЗСУ та інших військових формувань, утворених відповідно до закону, сприяє створенню хибного та негативного ставлення суспільства до праці працівників органів державної влади та створює сумніви у патріотичності та служінню народові України.
З огляду на вищевказане, зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 60 рішення ЄСПЛ «Боротюк проти України», апеляційний суд вважає необхідним та виправданим продовження на даній стадії судового розгляду обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки застосування більш м'яких запобіжних заходів не буде достатнім для запобігання існуючим ризикам та забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого, що узгоджується з вимогами вказаних вище норм закону та правовими позиціями ЄСПЛ.
Апеляційний суд вважає слушними твердження обвинуваченого ОСОБА_6 стосовно того, що він має міцні соціальні зв'язки за місцем проживання та раніше не судимий, проте зазначені обставини, хоча й характеризують особу обвинуваченого з позитивного боку, проте суттєво не зменшують встановлені апеляційним судом вище ризики та не можуть бути підставою для застосування стосовно ОСОБА_6 більш м'якого, ніж тримання під вартою, запобіжного заходу, з огляду також на обставини злочину, у вчиненні якого він підозрюється.
Що стосується посилань обвинуваченого на наявність у нього утриманців та відомчих нагород, апеляційний суд наголошує на голослівності таких тверджень, натомість, жодних доказів зазначеним обставинам стороною захисту до суду надано не було.
В контексті надання оцінки доводам ОСОБА_6 стосовно наявності у нього постійного місця роботи та гарної репутації, колегія суддів наголошує на тому, що обставини кримінального правопорушення, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_6 , дають підстави стверджувати про те, що обвинувачений використовував займану ним посаду та отриману у зв'язку із цим інформацію для ймовірного вчинення злочину, спрямованого проти основ національної безпеки України, внаслідок чого врахування факту наявності місця роботи в якості підстави для застосування стосовно обвинуваченого більш м'якого, ніж тримання під вартою, запобіжного заходу, неможливе.
Окремо суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити на тому, що положеннями ч. 6 ст. 176 КПК України передбачено, що під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 КК України, за наявності ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений п. 5 ч. 1 цієї статті, тобто запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Відтак, з урахуванням того, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, єдиним запобіжним заходом, який може бути застосовано стосовно нього, з огляду на зазначені вище імперативні приписи кримінального процесуального закону України, є тримання під вартою.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що на підставі наданих апеляційному суду матеріалів, а також обставин та характеру інкримінованого обвинуваченому злочину, його тяжкості та характеристики особи обвинуваченого, судом 1-ої інстанції прийняте законне та обґрунтоване рішення, а стосовно ОСОБА_6 на теперішній час неможливо застосувати більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою, оскільки він не зможе запобігти наявним ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України, які об'єктивно продовжують існувати з огляду на зазначені апеляційним судом обставини.
Окрім того, зважаючи на вказані обставини, колегія суддів вважає, що продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 не суперечить ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод», оскільки, незважаючи на презумпцію невинуватості, тримання під вартою завжди є законним, якщо є достатні підстави вважати, що існує необхідність у запобіганні вчиненню особою правопорушення чи ухиленню від правосуддя після скоєння злочину, з тією метою, щоб особа, яка обґрунтовано обвинувачується у вчиненні злочину постала перед компетентними органами.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, в тому числі, залишити вирок або ухвалу без змін.
Враховуючи викладене у всій сукупності, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду 1-ої інстанції про продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 - залишенню без змін як законна, обґрунтована та вмотивована.
Керуючись ст.ст. 24, 177, 178, 183, 194, 199, 331, 370, 392, 404, 405, 407, 419, 422-1, 532 КПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської обл. від 02.10.2024, якою стосовно ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України на стадії підготовчого провадження кримінального провадження продовжено строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 30.11.2024 включно, без визначення розміру застави - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4