Номер провадження: 11-сс/813/1697/24
Справа № 522/15508/24 1-кс/522/5756/24
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
25.11.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
за участі прокурора ОСОБА_6 та власника майна ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора Приморської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Приморського райсуду м. Одеси від 09.10.2024, про відмову у накладенні арешту на майно у к/п №12024162510001279 від 04.09.2024, за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 189 КК України
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.
Зазначеною ухвалою слідчого судді в межах к/п №12024162510001279 від 04.09.2024 було відмовлено у задоволенні клопотання слідчого СВ ВП №2 ОРУП №1 ГУНП в Одеській обл. ОСОБА_8 про накладення арешту на транспортний засіб марки «Nissan» моделі «Maxima», держ. знак НОМЕР_1 , vin-code: НОМЕР_2 , яким користується ОСОБА_9 ..
Обґрунтовуючи оскаржувану ухвалу, слідчий суддя прийшов до висновку про те, що слідчим не доведене відношення зазначеного у клопотанні автомобіля до кримінального провадження, окрім того, матеріали клопотання не містили постанови про визнання т/з речовим доказом.
Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала.
Не погодившись із зазначеною ухвалою прокурор ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій вказує на те, що висновки слідчого судді не відповідають фактичним обставинам справи з таких підстав:
- транспортний засіб «Nissan» моделі «Maxima», держ. знак НОМЕР_1 є знаряддям злочину, міг зберегти на собі його сліди, окрім того, був визнаний речовим доказом. Органом досудового розслідування встановлено, що підозрювані пересувалися на зазначеному автомобілі та залишили його за декілька кварталів від місця вчинення злочину з метою запобігання його виявленню. В ході проведення обшуку були вилучені мобільні телефони підозрюваних ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 під час огляду яких зафіксовано листування про підготовку до вчинення злочину;
- слідчим суддею не вирішено питання щодо арешту свідоцтва про реєстрацію заначеного транспортного засобу та ключів від нього;
- у вказаному кримінальному провадженні може виникнути необхідність у проведенні експертиз зазначеного автомобіля з метою перевірки наявності слідів кримінального правопорушення;
- метою накладення арешту на автомобіль є можлива спеціальна конфіскація та конфіскація майна як виду покарання;
- клопотання слідчого про арешт майна оскаржуваною ухвалою було залишено без задоволення, що суперечить змісту ст. 173 КПК України, відповідно до якої слідчий суддя за результатами розгляду клопотання постановляє ухвалу про відмову у його задоволення.
Посилаючись на викладені обставини, прокурор ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу слідчого судді від 09.10.2024 та постановити нову ухвалу, якою клопотання слідчого задовольнити у повному обсязі, накласти арешт на т/з «Nissan» моделі «Maxima», держ. знак НОМЕР_1 із ключами та свідоцтво про реєстрацію шляхом заборони відчуження, розпорядження та без права передачі на відповідальне зберігання.
У судовому засіданні апеляційного суду прокурор ОСОБА_6 підтримав апеляційну скаргу у повному обсязі та просила її задовольнити, натомість власника транспортного засобу ОСОБА_12 заперечувала проти її задоволення та просила залишити оскаржувану ухвалу без змін.
Заслухавши доповідь судді, з'ясувавши позиції учасників судового розгляду, перевіривши матеріали провадження, апеляційний суд дійшов висновків про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги.
Частина 1 ст. 370 КПК України передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Як вбачається з мотивувальної частини ухвали, слідчий суддя зазначених вище вимог кримінального процесуального закону дотримався не в повному обсязі з огляду на таке.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» колегія суддів застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.
Положення зазначеної вище норми КПК України узгоджуються зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Відповідно дост. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Застосування належної процедури є одним із складових елементів принципу верховенства права та передбачає, у тому числі, щоб повноваження органів публічної влади були визначені приписами права, і вимагає, щоб посадовці мали дозвіл на вчинення дії, і надалі діяли в межах наданих їм повноважень.
Водночас, приписами ч. 2 ст. 173 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна, як доказ в кримінальному провадженні,3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння ...; 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна; 4) розмір шкоди завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою; 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
В свою чергу, п. 1 ч. 2 ст. 171 КПК України встановлює, що у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено підстави і мету відповідно до положень ст. 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна.
Разом з тим, на переконання апеляційного суду, слідчий суддя залишив поза увагою той факт, що клопотання слідчої про накладення арешту на майно не у повному обсязі відповідає вимогам ст. 171 КПК України з огляду на наступні обставини.
Відповідно до матеріалів, які надані апеляційному суду, у провадженні СВ ВП №2 ОРУП №1 ГУНП в Одеській обл. перебуває к/п №12024162510001279 від 04.09.2024 за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 189 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що 04.09.2024 до ч/ч ВП №2 ОРУП №1 ГУНП в Одеській обл. надійшли матеріали від УСБУ в Одеській обл. про надходження від гр. ОСОБА_13 заяви, в якій просив вжити заходів кримінально-правового характеру до невстановлених осіб, які залякуючи, погрожуючи фізичною розправою в період дії воєнного стану вимагали грошові кошти.
У подальшому, 28.09.2024 у порядку ч.3 ст. 233 КПК України було проведено обшук т/з «Nissan» моделі «Maxima», держ знак НОМЕР_1 , vin-code: НОМЕР_2 , яким користується ОСОБА_9 , у ході якого було вилучено мобільні телефони, сам транспортний засіб «Nissan» моделі «Maxima», д.з. НОМЕР_1 , з ключами та свідоцтвом про його реєстрацію, медичні маски та упаковка «Водафон».
Як вбачається зі змісту клопотання слідчавизначила підставами накладення арешту на майно наявність підстав та розумність підозр вважати, що вилучені предмети є доказами у вказаному провадженні. Метою накладення арешту слідча визначила необхідність збереження речових доказів.
Водночас, приписами ст. 98 КПК України визначено, що речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 171 КПК України, у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень ст. 170 Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до ч. 6 ст. 170 цього Кодексу.
У контексті доводів слідчого про необхідність збереження речових доказів, колегія суддів зауважує, що у матеріалах, які надані апеляційному суду постанова про визнання вилучених речей речовими доказами відсутня.
Окрім того, із аналізу клопотання слідчого не вдається можливим зрозуміти доказом чого є вилучені медичні маски.
Разом з тим, аналізуючи фабулу кримінального правопорушення не є зрозумілою необхідність проведення мистецтвознавчої експертизи за виявленою у телефоні інформацією (а.п.2).
Колегія суддів звертає увагу на неприпустимість загального переліку правових підстав для накладення арешту на майно. Водночас, відсутність належного обґрунтування накладення арешту майна може в подальшому потягнути за собою негативні наслідки для даного кримінального провадження та не буде слугувати його завданням, а також може порушити законні права власників та володільців майна.
За таких підстав, у даному кримінальному провадженні, на даному етапі його розслідування, клопотання про арешт майна не може бути розглянуто по суті, оскільки воно не відповідає вимогам ст. 171 КПК, з урахуванням відсутності повної інформації для обґрунтування підстав та мети для накладення арешту.
При цьому, апеляційний суд на підставі аналізу наданих матеріалів безумовно не виключає відношення вилучених речей до предмету доказування, однак, у зв'язку із зазначеними вище обставинами вважає за необхідне повернути клопотання прокурору для усунення недоліків.
При цьому, колегія суддів додатково звертає увагу на те, що оскаржуваною ухвалою слідчого судді було відмовлено у задоволенні клопотання слідчого про накладення арешту на автомобіль «Nissan» моделі «Maxima», та було зобов'язано слідчого повернути т/з власнику.
В той же час, у клопотанні слідчого порушувалося питання про накладення арешту не лише на автомобіль «Nissan», а також виявлені в ньому мобільні телефони, медичні маски та упаковку «Водафон», які були вилучені в ході проведення обшуку 28.09.2024.
Разом з тим, оскаржувана ухвала слідчого судді не містить жодних відомостей з приводу зазначеного майна. Окрім того, матеріали справи також не містять жодної інформації щодо вирішення питання про арешт інших вилучених речей, відтак, зазначені обставини є безумовною підставою для скасування оскаржуваного рішення.
Оскільки апеляційним судом встановлені порушення, які тягнуть за собою безумовне скасування ухвали слідчого судді, колегія суддів не розглядає інші доводи апеляційної скарги прокурора ОСОБА_6 з приводу оскаржуваної ухвали.
Відповідно до п. 2) ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
За таких підстав, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга частковому задоволенню, а ухвала слідчого судді скасуванню, з постановленням нової ухвали про повернення клопотання прокурору - процесуальному керівнику для усунення недоліків протягом 72 годин з моменту отримання копії повного тексту ухвали.
Керуючись ст.ст. 24, 170-173, 370, 404, 405, 407, 409, 412, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу прокурора Приморської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_6 - задовольнити частково.
Ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 09.10.2024 про відмову у накладенні арешту на майно, а саме на транспортний засіб марки «Nissan» моделі «Maxima», держ. знак НОМЕР_1 , vin- НОМЕР_3 : НОМЕР_2 - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою клопотання слідчого СВ ВП №2 ОРУП №1 ГУНП в Одеській обл. ОСОБА_8 про арешт майна, вилученого 28.09.2024 в ході проведення обшуку автомобіля - «Nissan» моделі «Maxima», держ. знак НОМЕР_1 - повернути прокурору процесуальному керівнику у зазначеному к/п для усунення недоліків протягом 72 годин з моменту отримання повного тексту ухвали апеляційного суду.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4