Номер провадження: 22-ц/813/5645/24
Справа № 495/10455/22
Головуючий у першій інстанції Прийомова О. Ю.
Доповідач Назарова М. В.
19.11.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Назарової М.В.,
суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В.,
за участю секретаря Соболєвої Р.М.,
учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «НоваПей»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного позовного провадження
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 05 квітня 2024 року, ухвалене Білгород-Дністровським міськрайонним судом Одеської області у складі: судді Прийомової О. Ю. в приміщенні того ж суду,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «НоваПей» про стягнення середнього заробітку за вимушений прогул через затримку повернення трудової книжки,
27 грудня 2022 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ТОВ «НоваПей» про стягнення середнього заробітку за вимушений прогул через затримку повернення трудової книжки, збільшивши свої позовні вимоги 23 лютого 2024 року, 01 квітня 2024 року остаточно, яка мотивована тим, що вона була звільнена з ТОВ «НоваПей» 01 грудня 2021 року за наказом № 4155 від 30 листопада 2021 року за п. 2 ст. 41 КЗпП України, але по теперішній час їй не повернули трудову книжку та вона не може влаштуватися на роботу з вини колишнього роботодавця. Прийнята за основним місцем роботи згідно наказу № 2397-к від 10 серпня 2018 року касиром. Переведена на посаду начальника ПНФП філії № 3 м. Одеса, наказ № 2860-к від 01 жовтня 2020 року.
Середня її заробітна плата складає 8288,88 грн. За час вимушеного прогулу з 01 грудня 2021 року по 01 листопада 2022 року складає 11 місяців, що становить 91177,68 грн.
З 01 листопада 2022 року по 01 травня 2023 року шість місяців, що складає 49733,28 грн.
Загальна сума станом на 01 травня 2023 року складає 140910, 96 грн. В зв'язку з розглядом в апеляційній інстанції сума з 01 травня 2023 року 12 місяців станом на 01 квітня 2024 року складає 99466,56 грн. Загальна сума, яка підлягає стягненню, складає за розрахунками позиваки 240 377,52 грн.
У зв'язку з чим позивачка була вимушена звернутися до суду з вказаним позовом, в якому із посиланням на застосування до спірних правовідносин сторін вимог ч. 5 ст. 235КЗпП України просила суд стягнути з відповідача в зв'язку з тривалою затримкою у видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу середній заробіток за весь час вимушеного прогулу до того моменту з дати звільнення, а саме - за період з 01 грудня 2021 року по 01 квітня 2024 року - у сумі 240 377,52 грн з ТОВ «НоваПей».
12 березня 2024 року від відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «НоваПей» надійшов відзив на позовні вимоги позивачки, відповідно до якого просить суд позов ОСОБА_1 до ТОВ «НоваПей» про стягнення середнього заробітку за вимушений прогул через затримку повернення трудової книжки залишити без задоволення, зазначаючи, що відповідач була прийнята на посаду касира пункту надання фінансових послуг філії № 3 ТОВ «Пост Фінанс» з 13 серпня 2018 року на підставі наказу № 2397-к від 10 серпня 2018 року. Відповідно до наказу № 2860-к від 01 жовтня 2020 року відповідача було переведено з посади касира ПНФП на посаду начальника ПНФП філії № 3 ТОВ «Пост Фінанс» з 08 жовтня 2020 року. З 21 січня 2021 року ТОВ «Пост Фінанс» змінило назву на ТОВ «Нова Пей». Відповідно до наказу № 4155-к від 30 листопада 2021 року відповідача було звільнено з посади 01 грудня 2021 року у зв'язку зі втратою довір'я згідно з п. 2 ст. 41 КЗпП України. 30 листопада 2021 року позивачу засобами поштового зв'язку надіслано повідомлення за вих. № 30-11/2021/18/9 про необхідність забрати свою трудову книжку, разом з повідомленням позивачу надіслано копію наказу про звільнення.
Звертає увагу суду, що відсутня вина відповідача в затримці видачі трудової книжки, оскільки він належним чином (шляхом направлення відповідного повідомлення цінним листом) повідомив позивача про необхідність отримання ним трудової книжки, однак позивач не з'явилася до відділу кадрів Товариства для отримання трудової книжки та не надала письмової згоди на її пересилку. При цьому отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, що узгоджується з висновком, викладеним у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18). Трудове законодавство України побудоване на балансі прав та обов'язків як працівника, так і роботодавця. За положеннями трудового законодавства невиконання зобов'язань, як і зловживання правами, не допускається, а право працівника отримати трудову книжку в день звільнення пов'язується не лише з обов'язком роботодавця видати трудову книжку, а й з обов'язком працівника її отримати, якщо роботодавець створив всі умови для її вчасної видачі. Такий висновок узгоджується з правовою позицією ВС, висловленою у постанові від 09 березня 2021 року у справі № 600/121/19.
Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 05 квітня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «НоваПей» про стягнення середнього заробітку за вимушений прогул через затримку повернення трудової книжки відмовлено.
Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернулась до апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 05 квітня 2024 року та ухвалити нове, яким стягнути з відповідача за період з 01 грудня 2021 року по 01 квітня 2024 року у сумі 240 377,52 грн.
Доводами апеляційної скарги є порушення норм матеріального та процесуального права. Крім того, зазначає, що ствердження відповідача, що копія наказу та трудова книжка надсилалася позивачу, є хибним, тому що в матеріалах справи не міститься самої квитанції про надсилання документів, а тільки копія додатку № 3 від 30.11.2021 з реєстру відправки цінних листів. Також посилається на те, що номер відправлення відрізняється з номером на описі вкладення, підтвердженням є фотокопія результату пошуку, де зазначається, що таке відправлення не реєструвалося.
17 жовтня 2024 року до апеляційного суду від представника ТОВ «НоваПей» - адвоката Вершиніна К.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу позивачки залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на те, що вказані в апеляційній скарзі порушення норм матеріального та процесуального права матеріали справи не підтверджуються. Натомість, норма, на яку посилається позивачка (ч. 5 ст. 235 КЗпП України) станом на день звільнення (01.12.2021) не містила відповідальності роботодавця за затримку видачі трудової книжки.
В судовому засідані представник позивачки ОСОБА_2 підтримав доводи апеляційної скарги. Представник відповідача ОСОБА_3 апеляційну скаргу не визнав та підтримав доводи відзиву на апеляційну скаргу.
Неявка позивачки, належно повідомленою про дату, час та місце розгляду справи (у відповідності до вимог ч. 5 ст. 130 ЦПК України) у відповідності до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що брали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач дійсно була прийнята на посаду касира пункту надання фінансових послуг філії № 3 ТОВ «Пост Фінанс» з 13 серпня 2018 року на підставі наказу № 2397-к від 10 серпня 2018 року. (а.с. 86)
Відповідно до наказу № 2860-к від 01 жовтня 2020 року відповідача було переведено з посади касира ПНФП на посаду начальника ПНФП філії № 3 ТОВ «Пост Фінанс» з 08 жовтня 2020 року. (а.с. 87)
З 21 січня 2021 року ТОВ «Пост Фінанс» змінило назву на ТОВ «Нова Пей».
Відповідно до наказу № 4155-к від 30 листопада 2021 року відповідача було звільнено з посади 01 грудня 2021 року у зв'язку зі втратою довір'я згідно з п. 2 ст. 41 КЗпП України.
30 листопада 2021 року позивачу засобами поштового зв'язку надіслано повідомлення за вих. № 30-11/2021/18/9 про необхідність забрати свою трудову книжку, разом з повідомленням позивачу надіслано копію наказу про звільнення. (а.с. 90-92)
Спірні правовідносини виникли між сторонами з приводу відповідальності відповідача як роботодавця перед позивачкою як звільненим працівником у вигляді стягнення середнього заробітку за затримку видачі трудової книжки.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.
Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Колегія суддів зазначає, що позивач повинен підтвердити належними та достатніми доказами обставини, на які він посилається. Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76, 77 ЦПК України).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
Звертаючись в суд з даним позовом представник позивача - ОСОБА_1 вказала, що відповідачем по справі не була видана трудова книжника при звільненні, що перешкоджає їй у працевлаштуванні, у зв'язку з чим позивачка просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки при звільненні.
Заперечуючи проти позову, відповідач стверджує, що відповідач вживав заходів щодо вручення позивачці трудової книжки, зокрема, надсилав їй листа, копію Наказу про звільнення, на що відповіді не отримав, натомість без згоди власника трудової книжки відправити їй поштою трудову книжку підприємство не має права, через що стверджує про відсутність своєї вини у невидачі трудової книжки працівнику в день звільнення.
Відповідно до постанови КЦС ВС від 03.11.2021 у справі № 387/326/20, реалізація права працівника отримати в день звільнення трудову книжку та копію наказу про звільнення кореспондується не лише з обов'язком роботодавця видати вказані документи, а й із добросовісною поведінкою самого працівника.
Тобто, за наявності відповідної пропозиції роботодавця та фактичної можливості отримати ці документи, працівник не повинен ухилятися від їх отримання.
Трудове законодавство України побудоване на балансі прав та обов'язків як працівника, так і роботодавця. За положеннями трудового законодавства невиконання зобов'язань, як і зловживання правами, не допускається, а право працівника отримати трудову книжку в день звільнення пов'язується не лише з обов'язком роботодавця видати трудову книжку, а й з обов'язком працівника її забрати, якщо роботодавець створив всі умови для її вчасної видачі.
Таку правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 09 березня 2021 року у справі № 600/121/19.
У постанові КЦС ВС від 14.12.2023 у справі № 760/28357/20 вказано, що саме позивач, як особа, що на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову.
Суд не може вийти за межі позовних вимог та самостійно обирати правову підставу та предмет позову. Зазначений правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 760/23795/14, провадження № 61-16521св18, від 01 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18, провадження № 61-14417св19, від 19 серпня 2020 року у справі № 287/587/16, провадження № 61-35160св18.
Згідно статті 47 КЗпП України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Відповідно до ч. 5 ст. 235 КЗпП України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, яким є день звільнення позивачки 30 листопада 2021 року) у разі затримки видачі копії наказу (розпорядження) про звільнення з вини роботодавця працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин, КЗпП України не передбачає правової відповідальності роботодавця у разі затримки видачі трудової книжки при звільненні.
Вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки видачі копії наказу (розпорядження) про звільнення з вини роботодавця ОСОБА_1 в судовому порядку не заявлялися.
Крім того, в обох вказаних випадках предмет доказування по справі є різним - це наявність або відсутність вини роботодавця у затримці видачу трудової книжки або у видачі наказу (розпорядження) про звільнення.
Позивачкою, яка звертається із апеляційної скаргою до апеляційного суду, не спростовано належними та допустимими доказами надані відповідачем докази, що 30 листопада 2021 року позивачці засобами поштового зв'язку надіслано повідомлення за вих. 30-11/2021/18/9 про необхідність забрати свою трудову книжку разом із повідомленням позивачу надіслано копію наказу про звільнення.
Вказане цілком узгоджується із обов'язком роботодавця виконати свій обов'язок щодо видачі працівнику трудової книжки, натомість неотримання такої працівником з власної ініціативи знаходиться поза межами відповідальності роботодавця.
Наданими відповідачем доказами підтверджено надсилання позивачці повідомлення про необхідність прибути на підприємство для отримання належно оформленої трудової книжки, додаток - копія наказу про звільнення (вих. 30-11/2021/18/9), що згідно даних вихідної кореспонденції 30.11.2021 (реєстр простих листів) з відбитком поштового штемпелю, чого не спростовують твердження скаржниці про невідповідність номеру, зазначеного у відзиві відповідача, номеру, зазначеному в реєстрі, оскільки таке є очевидною помилкою та не спростовує належне повідомлення позивачки.
Порядок видачі трудових книжок у разі звільнення урегульований розд. 4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 р. № 58.
Згідно з п. 4.1 Інструкції № 58 власник або вповноважений ним орган зобов'язаний видати працівникові його трудову книжку в день звільнення з унесеним до неї записом про звільнення.
Пунктом 4.2 Інструкції № 58 уточнено: якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або вповноважений ним орган у цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу можливе лише за письмовою згодою працівника.
Трудова книжка є персоніфікованим документом, який належить працівнику, то у випадку її знаходження у роботодавця на момент звільнення працівника, такий документ має бути повернутий останньому.
По справі відсутня згода позивачки на відправлення їй трудової книжки поштою, що унеможливлює виконання такого роботодавцем без порушення роботодавцем п. 4.2. Інструкції № 58.
У постанові від 05.02.2020 року у справі № 761/29172/18 Верховний Суд висловив правову позицію, згідно з якою середній заробіток у зв'язку з затримкою видачі трудової книжки виплачується працівникові за наявності сукупності умов: затримка у видачі трудової книжки; вина власника або уповноваженого ним органу; вимушений прогул, викликаний затримкою видачі трудової книжки.
Так, однією з умов, наявність якої в сукупності з іншими умовами необхідна для застосування до роботодавця відповідальності у виді стягнення середнього заробітку у разі затримки видачі трудової книжки, є факт вимушеного прогулу, викликаного затримкою видачі трудової книжки.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2021 року у справі № 569/6979/20 (провадження № 61-429св21) зроблено висновок , що «частиною 5 статті 235 КЗпП України визначено, що у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. За змістом зазначеної норми закону середній заробіток у зв'язку із затримкою видачі трудової книжки виплачується працівникові, якщо така затримка призвела до вимушеного прогулу працівника, тобто затримка видачі трудової книжки перешкодила його працевлаштуванню. Отже, для застосування цієї норми права необхідно наявність таких умов: затримка у видачі трудової книжки; вина власника або уповноваженого ним органу; вимушений прогул, викликаний затримкою видачі трудової книжки».
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обліку трудової діяльності працівника в електронній формі» № 1217-ІХ від 05 лютого 2021 року, що набрав чинності 10 червня 2021 року, статтю 48 Кодексу законів про працю України викладено у новій редакції, відповідно до якої, зокрема облік трудової діяльності працівника здійснюється в електронній формі в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування у порядку, визначеному Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування". Власник або уповноважений ним орган на вимогу працівника зобов'язаний вносити до трудової книжки, що зберігається у працівника, записи про прийняття на роботу, переведення та звільнення, заохочення та нагороди за успіхи в роботі.
Після 10 червня 2021 року трудова діяльність працівника здійснюється в електронній формі в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а тому подання трудової книжки при влаштуванні на роботу законом не визначено як обов'язкове.
Відтак, у зв'язку з ухваленням Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обліку трудової діяльності працівника в електронній формі» № 1217-ІХ від 05 лютого 2021 року, що набрав чинності 10 червня 2021 року, діючим на момент виникнення спірних правовідносин законодавством були скасовані правові підстави для застосування матеріальної відповідальності роботодавця при затримці видачі трудової книжки, на що суд першої інстанції уваги не звернув та не надав належної правової оцінки даній обставині.
З огляду на вищезазначене, позовні вимоги позивача щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці видачі трудової книжки не відповідають нормам права, які діяли на час виникнення спірних правовідносин.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року у справі №757/42885/19-ц (провадження №61-9060св22), зазначено, що: «диспозитивність - один з основних принципів судочинства, на підставі якого особа (зокрема, позивач чи відповідач), самостійно вирішує, чи оскаржувати рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та в яких межах.
Принцип заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius) відомий ще з часів римського права та існував у зв'язку із іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення). Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто, особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2023 року у справі №179/363/21 (провадження №61-4060св23)».
Отже, в силу таких засад цивільного судочинства як диспотитивність та змагальність (ст. 12, 13 ЦПК України), позивачка на власний розсуд визначилася із своїми позовними вимогами, заявивши про стягнення середнього заробітку саме за час затримки у видачі трудової книжки, а норма, що регулює вказане відсутня станом на час виникнення спірних правовідносин, то саме вказане є визначальним для правильного вирішення справи.
Вказане вірно враховано судом та виснувано про необґрунтованість позовних вимог.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування по доводам апеляційної скарги не має.
Керуючись ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 05 квітня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Дата складення повного тексту постанови - 25 листопада 2024 року
Головуючий М.В. Назарова
Судді: В.А. Коновалова
В.В. Кострицький