Справа № 447/1779/24 Головуючий у 1 інстанції: Друзюк М.М.
Провадження № 22-ц/811/2669/24 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.
14 листопада 2024 року м.Львів
Справа № 447/1779/24
Провадження № 22-ц/811/2669/24
Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Приколоти Т.І.,
суддів : Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В.
секретар Іванова О.О.
з участю: ОСОБА_1
розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана його представником - ОСОБА_3 , на ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області, постановлену у м.Миколаєві 12 серпня 2024 року у складі судді Друзюк М.М. з участю присяжних: Царик М.І., Шипова Ю.О. у справі за заявою ОСОБА_2 , з участю заінтересованої особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання особи зниклою безвісти за особливих обставин,-
встановив:
24 червня 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про визнання особи безвісно відсутньою за особливих обставин. В обґрунтування заяви посилається на те, що 12 серпня 2023 року він (заявник) дізнався, що з 8 серпня 2023 року його брат ОСОБА_5 вважається таким, що зник безвісти у межах населеного пункту Білогорівка Луганської області під час виконання бойового завдання. Стверджує, що він має право на відстрочку від призиву на військову службу під час мобілізації на підставі п.4 ч.3 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Просить заяву задовольнити.
Ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області від 12 серпня 2024 року провадження у справі закрито.
Ухвалу суду через свого представника ОСОБА_3 оскаржив ОСОБА_2 . В апеляційній скарзі посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Просить ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Вказує, що судом першої інстанції при постановленні ухвали про закриття провадження у справі не враховано сформовані Європейським судом з прав людини умови обмеження права особи на доступ до суду. Право особи на доступ до правосуддя гарантоване ст. 55 Конституції України, положення якого є нормами прямої дії. Кожному гарантується судовий захист його прав та свобод і можливість оскаржити до суду рішення, дії та бездіяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, громадських об'єднань і посадових осіб.Згідно із ст. 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом. Вказує, що у своїй заяві заявник просив суд визнати його брата безвісно відсутнім за особливих обставин. Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження, зокрема, справи про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою.Згідно із ст. 43 ЦК України фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місті її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування.Відповідно до ст. 306 ЦПК України у заяві, зокрема, про визнання фізичної особи безвісно відсутньою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи.Для визнання фізичної особи безвісно відсутньою слід встановити кілька юридичних фактів у їх сукупності, а саме: відсутність особи в місці її постійного проживання (тобто за місцем реєстрації) протягом тривалого часу; відсутність відомостей про місцезнаходження такої особи в місці її постійного проживання і неможливість їх одержання усіма доступними способами та вжитими заходами; закінчення одного року з моменту одержання останніх відомостей про місце перебування даної особи; визнання причин, через які заявник просить визнати фізичну особу безвісно відсутньою, юридично поважними. Посилається на те, що сама по собі тривала відсутність особи за місцем проживання або реєстрації не може бути підставою для визнання такої особи безвісно відсутньою, оскільки безвісна відсутність є засвідчений у судовому порядку факт довготривалої відсутності фізичної особи в місці свого проживання.Стаття 43 ЦК України передбачає з'ясування місця постійного проживання особи на час її зникнення, заходів, які приймав заявник для встановлення місця знаходження особи, щодо якої ставиться питання про визнання безвісно відсутньою, та чи були вичерпані усі можливості для встановлення місця її знаходження. Визнання особи безвісно відсутньою має широке коло правових наслідків, тому мають бути вжитті всі заходи для з'ясування обставин зникнення особи, заходи щодо її розшуку. Вказує, що начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 було направлено повідомлення - сповіщення сім'ї (близьких родичів) зниклого безвісти №126 від 12 серпня 2023 року.Зазначає, що в ході проведення службового розслідування не вдалося встановити місце перебування військовослужбовця ОСОБА_5 - рідного брата заявника. Судом помилково зроблено висновок, що заява про визнання безвісно відсутнім особи, щодо якої було вчинено дії у відповідності до Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин», не підлягає до розгляду в порядку цивільного судочинства в порядку окремого провадження. Судом не враховано, що надання особі статусу зниклої безвісти відповідно до цього Закону не позбавляє її родичів або інших осіб права звернення до суду із заявою про визнання такої особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою у порядку, передбаченому законодавством (ч.3 ст.4 Закону). Згідно із п. 4 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», жінки та чоловіки, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану, мають право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. Однак, згідно переліку документів, що підтверджують право на відстрочку у зв'язку із вищезазначеною підставою є рішення суду про визнання особи зниклою безвісти за особливих обставин.
6вересня 2024 року представник ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 подала до суду відзив на апеляційну скаргу, у якому посилається на законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.
Оскаржена ухвала суду мотивована наступним.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження, зокрема, справи про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою.
Безвісна відсутність - це посвідчення в судовому порядку тривалої відсутності фізичної особи в місці її постійного проживання за умов, що не вдалося встановити місця її знаходження (перебування). При визнанні особи безвісно відсутньою застосовується презумпція, що особа є живою, однак встановити її місцезнаходження у цей час неможливо, причому вказана презумпція має спростовний характер.
Відповідно до ст. 43 ЦК України фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місті її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування.
При визнані фізичної особи безвісно відсутньою настають правові наслідки, визначені ст. 44 ЦК України.
Відповідно до ст. 306 ЦПК України, у заяві, зокрема, про визнання фізичної особи безвісно відсутньою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи.
Для визнання фізичної особи безвісно відсутньою слід встановити кілька юридичних фактів у їх сукупності, а саме: відсутність особи в місці її постійного проживання (тобто за місцем реєстрації) протягом тривалого часу; відсутність відомостей про місце знаходження такої особи в місці її постійного проживання і неможливість їх одержання усіма доступними способами та вжитими заходами; закінчення одного року з моменту одержання останніх відомостей про місце перебування даної особи; визнання причин, через які заявник просить визнати фізичну особу безвісно відсутньою, юридично поважними.
Сама по собі тривала відсутність особи за місцем проживання або реєстрації не може бути підставою для визнання такої особи безвісно відсутньою, оскільки безвісна відсутність є засвідчений у судовому порядку факт довготривалої відсутності фізичної особи в місці свого проживання, якщо не вдалося встановити місця її перебування.
Відповідно до ст. 43 ЦК України фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування. У разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про місце перебування особи початком її безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були одержані такі відомості, а в разі неможливості встановити цей місяць - перше січня наступного року. Порядок визнання фізичної особи безвісно відсутньою встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.
Визнання особи безвісно відсутньою має широке коло правових наслідків, тому мають бути вжитті всі заходи для з'ясування обставин зникнення особи, заходи щодо її розшуку.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» інформація про безвісно зниклу особу є підставою для здійснення оперативно-розшукової діяльності.
Правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, визначає Закон України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин», який забезпечує правове регулювання суспільних відносин, пов'язаних із набуттям правового статусу осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, з обліком, розшуком та соціальним захистом таких осіб і членів їхніх сімей.
Вказаний Закон поширюється на суспільні правовідносини, пов'язані з набуттям правового статусу осіб, зниклих безвісти в умовах збройного конфлікту, у зв'язку з воєнними діями, заворушеннями всередині держави, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру, іншими подіями, що можуть спричинити масову загибель людей, а також осіб, зниклих безвісти за будь-яких інших обставин.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» заявник - особа, яка подала заяву про розшук особи, стосовно якої немає відомостей про її місцеперебування; особа, зникла безвісти, - фізична особа, стосовно якої немає відомостей про її місцеперебування на момент подання заявником заяви про її розшук; особа, зникла безвісти у зв'язку зі збройним конфліктом, - особа, яка зникла безвісти в зоні збройного конфлікту під час проходження нею військової служби або за будь-яких інших обставин, що підтверджують факт перебування особи у цій зоні; особа, зникла безвісти за особливих обставин, - особа, зникла безвісти у зв'язку зі збройним конфліктом, воєнними діями, заворушеннями всередині держави або у зв'язку з надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру або іншими подіями, що можуть спричинити масову загибель людей.
Згідно із ст. 4 цього Закону особа набуває статусу такої, що зникла безвісти, з моменту подання заявником заяви про факт зникнення особи безвісти та її розшук або за рішенням суду; особа вважається зниклою безвісти до моменту припинення її розшуку у порядку, передбаченому цим Законом; надання особі статусу зниклої безвісти відповідно до цього Закону не позбавляє її родичів або інших осіб права звернення до суду із заявою про визнання такої особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою у порядку, передбаченому законодавством; якщо особа, зникла безвісти, оголошена померлою, але її місцеперебування, місце поховання чи місцезнаходження її останків не встановлено, проведення розшуку такої особи в розумінні цього Закону не припиняється до встановлення її місцеперебування, місця поховання чи місцезнаходження її останків.
Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону внесення відомостей до Реєстру щодо наявності інформації про зникнення особи за особливих обставин або заяви про розшук такої особи та безпосереднього розшуку осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, здійснюється Національною поліцією України.
Особа вважається зниклою безвісти з моменту подання заявником заяви про факт зникнення особи безвісти та її розшук.
Відповідно до розділу 6 наказу Міністерства оборони України «Про затвердження Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України» №280 від 15 вересня 2022 року, у разі загибелі (смерті), захоплення в полон або заручником, а також інтернування в нейтральній державі або зникнення безвісти військовослужбовця, командир військової частини зобов'язаний організувати не пізніше наступного після загибелі (смерті), захоплення в полон або заручником, а також інтернування або зникнення безвісти військовослужбовця дня повідомлення засобами зв'язку та письмово керівника районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання сім'ї (близьких родичів) військовослужбовця, дату і причину його загибелі (смерті), обставини захоплення в полон або заручником, а також інтернування або зникнення безвісти.
Районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки на підставі одержаного сповіщення командира військової частини зобов'язаний протягом семи днів після його отримання вручити сім'ї (близьким родичам) загиблого (померлого), захопленого в полон або заручником, а також інтернованого або зниклого безвісти військовослужбовця сповіщення сім'ї (додаток 37), а також висловити їм співчуття, проінформувати щодо установлених законодавством пільг, роз'яснити порядок подання документів для призначення пенсії (допомоги) та інших виплат членам сім'ї військовослужбовця.
Судом встановлено, що на виконання вказаних приписів, начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 було направлено повідомлення - сповіщення сім'ї (близьких родичів) зниклого безвісти №126 від 12 серпня 2023 року.
Пунктом 4 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані жінки та чоловіки, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
Суд першої інстанції прийшов до висновку про закрити провадження у справі, оскільки ця заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки заявник звернувся до суду із заявою саме про визнання особи безвісно відсутньою за особливих обставин.
Відповідно до ст.255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо: справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства; відсутній предмет спору; набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами; позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом; сторони уклали мирову угоду і вона затверджена судом; суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 186 цього Кодексу; настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва; після відкриття провадження у справі між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення до третейського суду, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про закриття провадження у справі. Проте, на думку колегії суддів, суд першої інстанції помилився в мотивах закриття провадження.
Колегія суддів виходить із наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Згідно з ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеному у свідоцтві про народження або паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; встановлення такого факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановленні лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.
Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження, зокрема, справи про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою.
Безвісна відсутність - це посвідчення в судовому порядку тривалої відсутності фізичної особи в місці її постійного проживання за умов, що не вдалося встановити місця її знаходження (перебування).
При визнанні особи безвісно відсутньою застосовується презумпція, що особа є живою, однак встановити її місцезнаходження у цей час неможливо, причому вказана презумпція має спростовний характер.
Відповідно до ст. 43 ЦК України фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місті її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування.
Пунктом 4 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також жінки та чоловіки, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
14 квітня 2022 року Верховна Рада України прийняла в цілому проект Закону про внесення змін до Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти», реєстр. № 7244, назву якого змінено на «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин». Законом, зокрема, передбачено діяльність Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, функціонування реєстру таких осіб, уточнення їх правового статусу, обліку та розшуку, а також соціального захисту їх близьких родичів та членів сім'ї. Закон набув чинності 27 квітня 2022 року.
Особа, зникла безвісти, - це фізична особа, стосовно якої немає відомостей про її місцеперебування на момент подання заявником заяви про її розшук.
Особливими обставинами вважаються збройний конфлікт, воєнні дії, тимчасова окупація частини території України, надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру.
З моменту набрання чинності новою редакцією Закону він регулює питання правового статусу осіб, зниклих саме за перелічених вище обставин.
Особа набуває статусу зниклої безвісти за особливих обставин, з моменту внесення про неї відомостей до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин (далі - Реєстр), на підставі заяви про факт зникнення особи.
Заява подається до відповідного територіального органу Національної поліції України. Подати заяву мають право родичі зниклої безвісти особи, представник військового формування, орган державної влади, орган місцевого самоврядування, громадське об'єднання або будь-яка інша особа, якій стало відомо про зникнення.
У заяві необхідно зазначити всю відому інформацію про зниклу особу та обставини її зникнення, а також особливі прикмети особи тощо.
Закон також встановлює, що заява про розшук особи, зниклої безвісти за особливих обставин, може бути подана Уповноваженим з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, якщо до нього звернулися з повідомленням про зникнення особи.
Особа вважається зниклою безвісти за особливих обставин до моменту припинення її розшуку.
Заявник ОСОБА_2 звернувся до суду в порядку окремого провадження про встановлення юридичного факту, що ОСОБА_5 є особою, яка зникла безвісті за особливих обставин, що на відміну від визнання фізичної особи безвісно відсутньою, не є можливим у порядку окремого провадження, оскільки правовий механізм надання особі статусу зниклої безвісти регулюється Законом України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» та не передбачений нормами Глави 4 Розділу IV ЦПК України.
При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.
Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.
З урахуванням встановленого, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та вважає, що ухвалу суду першої інстанції необхідно змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.
Керуючись: ст. 367, п.2 ч.1 ст.374, ст.ст. 376, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана його представником - ОСОБА_3 , задовольнити частково.
Ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 12 серпня 2024 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Повний текст постанови складено 19 листопада 2024 року.
Головуючий
Судді