Справа № 577/4539/24
Провадження № 2/577/1271/24
02 грудня 2024 року Конотопський міськрайонний суд Сумської області
в складі:
головуючого судді Кравченка В.О.
за участю секретаря
судового засідання Цуканової О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення та стягнення штрафних санкцій і неустойки в розмірі 90000 грн.,-
В уточненому позові ОСОБА_1 просить виселити відповідача із жилого приміщення, яким є кімната АДРЕСА_1 , стягнувши з останнього штрафні санкції в розмірі 32000,00 грн. та 58000,00 грн. неустойки за період з 17.07.2024 по 15.08.2024 року.
На обґрунтування у позові вказав, що 04.05.2023 року між ним та ОСОБА_2 було укладено Договір позички нерухомого майна (надалі Договір), за умовами якого передав, а відповідач прийняв у строкове безоплатне користування кімнату № 51 (надалі жиле приміщення), що також підтверджується Актом приймання-передачі жилого приміщення від 04.05.2023 року.
Відповідно до пункту 1.3. статті 1 Договору строк користування жилим приміщення становить тридцять п'ять місяців з дня укладання Договору і підписання сторонами Акта приймання-передачі жилого приміщення.
Відповідно до підпункту 2.2.2. пункту 2.2. статті 2 Договору відповідач, взяв на себе зобов'язання своєчасно сплачувати комунальні та інші послуги, пов'язані із користуванням жилим приміщенням, а також нести інші витрати, пов'язані з його утриманням.
Однак, наведені договірні умови відповідачем були грубо порушені, оскільки плата за комунальні послуги своєчасно не здійснювалась, станом на 01.04.2024, загальна сума заборгованості по комунальним платежам складала 8569,71 грн., а саме: 2259,43 грн. за послуги з теплопостачання; 4203,40 грн. - з управління багатоквартирним будинком; 74,28 грн. - по вивезенню сміттю; 2032,60 грн. - з водопостачання.
За умовами пункту 4.2. статті 4 Договору за кожне буд-яке порушення чи недотримання умов даного Договору відповідач повинен сплатити на користь позивача штраф в розмірі двох мінімальних заробітних плат, визначених законодавством України станом на час пред'явлення про це вимоги. Сплата штрафу не звільняє відповідача від необхідності дотримання умов Договору.
Таким чином сума штрафу, який має сплатити відповідач становить 16000,00 грн. (8000х2=16000).
Відтак, враховуючи норми пункту 4.2. статті 4 Договору, 26.04.2024 позивач реєстрованими поштовими відправленнями № 4160701547545 та № 4160701547553 звернувся до відповідача з письмовим попередженням від 26.04.2024, згідно з якими поставив вимогу за порушення відповідачем умов підпункту 2.2.2. пункту 2.2. статті 2 Договору сплатити на його користь штраф в розмірі двох мінімальних заробітних плат, визначених законодавством України станом на час пред'явлення про це вимоги, що складає 16000,00 грн.
Крім того, в наведеному письмовому попередженні від 26.04.2024 зазначив, що на відповідача регулярно надходять скарги від сусідів по кімнатам за перебування в стані, схожому на наркотичне сп'яніння, неблагопристойну поведінку, утримання жилого приміщення в неналежному стані.
Підпунктом 3.1.3 пункту 3.1. Договору передбачено безумовне право позивача розірвати Договір в односторонньому порядку з письмовим попередженням про це відповідача не пізніше ніж за два дні до моменту розірвання Договору.
Тому, беручи до уваги вищенаведені обставини, а також те, що жиле приміщення необхідно позивачу для особистих потреб, керуючись підпунктом 3.1.3. пункту 3.1. Договору позивач письмовим попередженням від 26.04.2024 повідомив відповідача про розірвання укладеного між ними Договору з 15.05.2024 та, враховуючи приписи підпункту 2.2.7. пункту 2.2. статті 2 Договору, заявив вимогу повернути йому жиле приміщення в задовільному стані протягом 2-х днів після розірвання Договору, тобто до 17.05.2024 включно.
Письмове попередження від 26.04.2024 відповідач отримав 03.05.2024, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень №4160701547545 та №416070154I7553.
Між тим, за наполегливими проханнями відповідача дата розірвання Договору і повернення позивачу жилого приміщення за Договором була відтермінована на два місяці - до 15.07.2024.
Отже, враховуючи відповідні домовленості та згідно підпункту 2.2.7. пункту 2.2. статті 2, пункту 5.6. статті 5 Договору відповідач повинен був повернути жиле приміщення та оформити Акт приймання-передані до 17.07.2024 року включно.
Однак, досягнуті домовленості і свої обов'язки відповідач вкотре не виконав.
Більш того, на порушення підпункту 2.2.2. пункту 2.2. статті 2 Договору несвоєчасне внесення відповідачем плати за комунальні послуги триває. Станом на 01.07.2024 загальна сума заборгованості по комунальним платежам вже складала 7079,57 грн., а саме: 1137,17 грн. за послуги з теплопостачання; 3815,20 грн. - з управління багатоквартирним будинком; 2127,20 грн. - з водопостачання.
06.08.2024 року реєстрованими поштовими відправленнями № 4160700606788 та №4160700006796 позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою від 06.08.2024, щодо невідкладного звільнення належного йому жилого приміщення і повернення його за Актом приймання-передачі, як це передбачено підпунктом 2.2.7. пункту 2.2. статті 2, пунктом 5,6, статті 5 Договору.
У вимозі від 06.08.2024 року також зазначив, що про готовність в передачі/поверненні позивачу жилого приміщення відповідач має невідкладно повідомити позивача письмово за поштовою адресою: АДРЕСА_2 , в іншому випадку це питання буде предметом судового розгляду, у зв'язку з чим позивач буде вимагати також застосування передбачених пунктом 4.3. статті 4 Договору санкцій у вигляді неустойки в розмірі двох тисяч гривень за кожен день затримки в поверненні жилого приміщення та відшкодування судових витрат.
Отже, враховуючи зміст письмового попередження позивача від 26.04.2024 та досягнуті домовленості щодо 2-х місячного строку відтермінування, дата розірвання Договору - 15.07.2024.
Тому, згідно підпункту 2.2.7 пункту 2.2. статті 2, пункту 5.6. статті 5 Договору, дата, коли жиле приміщення мало бути повернуто за Актом приймання-передачі - 17.07.2024.
Період затримки в поверненні жилого приміщення з 17.07.2024 по 15.08.2024 складає 29 днів.
Відтак, на підставі пункту 4.3. статті 4 Договору, відповідач має сплатити неустойку за затримку в поверненні жилого приміщення у розмірі 58000,00 грн. (29 х 2000 =58000).
Від добровільного звільнення жилого приміщення відповідач ухиляється.
Враховуючи даний факт, а також те, що відповідач не дотримується умов Договору стосовно сплати житлово-комунальних послуг і умов належного користування жилим приміщенням, право на володінні та розпорядження жилим приміщенням належать позивачу і жиле приміщення необхідно йому для особистих потреб, - слід дійти висновку, що проживання в жилому приміщенні відповідача є незаконним та порушує майнові права позивача, тому відповідач має бути виселений із займаного жилого приміщення.
ОСОБА_1 подав клопотання про розгляд справи за його відсутності, вимоги підтримує, не заперечує винесенню заочного рішення суду (а.с. ).
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, судові повістки направлені за місцем орендованої кімнати та реєстрації повернуті з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 60, 61).
За правилами п.п. 3, 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, судова повістка вважається врученою в день проставлення у поштовому відділенні відповідної відмітки, і особа вважається повідомленою.
З огляду на викладене неявка відповідача не перешкоджає розгляду справи і винесенню судового рішення.
Оскільки позивач не заперечує заочному розгляду справи, про що зазначив у клопотанні, справу можливо розглянути за відсутності сторін у порядку заочного провадження за наявними у справі доказами.
Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов такого висновку.
Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У ч. 1 ст. 627 ЦК визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами (частини перша, друга та третя статті 202 ЦК України).
Правочин є найбільш поширеним юридичним фактом, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються права та обов'язки учасників цивільних правовідносин. До односторонніх правочинів, зокрема, належить: видача довіреності, відмова від права власності, складання заповіту, публічна обіцянка винагороди, прийняття спадщини, згода іншого співвласника на розпорядження спільним майном, одностороння відмова від договору. При вчиненні одностороннього правочину воля виражається (виходить) однією стороною.
Результат аналізу розуміння як правочину, так і одностороннього правочину свідчить, що односторонні правочини: є вольовими діями суб'єкта; вчиняються суб'єктами для здійснення своїх цивільних прав і виконання обов'язків; спрямовані на настання правових наслідків (набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків).
Залежно від сприйняття волі сторони одностороннього правочину такі правочини поділяються на: суто односторонні - не адресовані нікому та без потреби в прийнятті їх іншою (іншими) особою. До них, зокрема, належить відмова від права власності, відмова від спадщини, прийняття спадщини; такі, що розраховані на їх сприйняття іншими особами, до яких можливо віднести, зокрема, оголошення конкурсу, публічну обіцянку винагороди, відмову від спадщини на користь іншої особи, видачу довіреності, видачу векселя, розміщення цінних паперів, односторонню відмову від договору.
У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року у справі № 727/898/19 (провадження № 61-7157св20) заначено, що «у цивільному законодавстві закріплено конструкцію «розірвання договору» (статті 651-654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання «відмова від договору» (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов'язків».
Тлумачення ст. 651 ЦК України свідчить, що договір може бути розірваний на підставі рішення суду в разі, якщо він не розірваний за згодою (домовленістю) сторін або внаслідок односторонньої відмови від договору.
За положеннями ст.ст. 827, 828 ЦК України за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними. До договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу.
Договір позички речі побутового призначення між фізичними особами може укладатися усно. Договір позички будівлі, іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у формі, яка визначена відповідно до статті 793 цього Кодексу.
Приписами ст. 833 ЦК України унормовано, що користувач несе звичайні витрати щодо підтримання належного стану речі, переданої йому в користування та зобов'язаний: користуватися річчю за її призначенням або відповідно до мети, визначеної у договорі; користуватися річчю особисто, якщо інше не встановлено договором; повернути річ після закінчення строку договору в такому самому стані, в якому вона була на момент її передання.
Договір позички припиняється у разі смерті фізичної особи або ліквідації юридичної особи, якій річ було передано в користування, якщо інше не встановлено договором (ст. 835 ЦК).
Якщо після припинення договору користувач не повертає річ, позичкодавець має право вимагати її примусового повернення, а також відшкодування завданих збитків (ст. 836 ЦК).
Згідно Договору позички від 04.05.2023 року, укладеного між ОСОБА_1 (Позичкодавець) та ОСОБА_2 (Користувач), останньому у безоплатне користування була передана кімната АДРЕСА_1 на строк 35 місяців (далі Договір) (а.с. 24).
За цим Договором відповідач зобов'язався своєчасно сплачувати комунальні та інші послуги, пов'язані з користуванням жилим приміщенням, а також нести інші витрати пов'язані з його утриманням (п.п. 2.2.2. п. 2.2. розділу 2 Договору). Крім того, повернути Позичкодавцю жиле приміщення в задовільному стані (не гіршому, ніж на момент передачі жилого приміщення Користувачеві) протягом 2-х днів після розірвання або закінчення строку дії Договору (п.п. 2.2.7. п. 2.2. розділу 2 Договору).
У підпункті 3.1.3. пункту 3.1. розділу 3 Договору визначено, що позичкодавець має право розірвати Договір в односторонньому порядку з письмовим попередженням про це Користувача не пізніше ніж за два дні до моменту розірвання Договору.
Отже, Договором передбачена одностороння відмова від договору, яка кваліфікується як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно п.п. 4.2., 4.3. розділу 4 Договору за кожне будь-яке порушення чи недотримання Користувачем умов даного Договору Користувач повинен сплатити на користь Позичкодавця штраф в розмірі двох мінімальних заробітних плат, визначених законодавством України станом на час пред'явлення про це вимоги Позичкодавцем. За несвоєчасне повернення Користувачем жилого приміщення Позичкодавцеві після розірвання Договору Користувач сплачує на користь Позичкодавця неустойку в розмірі двох тисяч гривень за кожен день затримки в поверненні жилого приміщення.
26.04.2024 року власник житла ОСОБА_1 (а.с. 27) направив ОСОБА_2 письмове попередження про розірвання з 15.05.2024 року Договору позички внаслідок невиконання його умов, зокрема щодо несплати останнім заборгованості з комунальних послуг (а.с.12-18), а також необхідності звільнення кімнати, підтвердивши відмову від Договору (а.с. 23).
Дане повідомлення отримано Користувачем 03.05.2024 року (а.с. 19, 20).
У подальшому сторони за взаємною домовленістю відстрочили виселення на два місяці, тобто до 15.07.2024 року, про що свідчить вимога про виселення і передачу жилого приміщення направлена позивачем відповідачу 06.08.2024 року (а.с. 7). Однак, до теперішнього час добровільно житло не звільнено, що і змусило позивача звернутися до суду про примусове виселення Користувача і стягнення штрафу та неустойки відповідно до умов Договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі (п. 5 ч. 2 ст. 16 ЦК).
Якщо після припинення договору користувач не повертає річ, позичкодавець має право вимагати її примусового повернення, а також відшкодування завданих збитків (стаття 836 ЦК України).
У ст. 629 ЦК України закріплено один із фундаментальних принципів, на якому базується цивільне право, - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 січня 2020 року у справі № 754/613/18-ц (провадження № 61-1634св19), на яку є посилання в касаційній скарзі, зроблено висновок, що "при вирішенні справ суди відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» повинні застосовувати Конвенцію та практику цього Суду як джерело права. Отже, при вирішенні справи, передбачених законом підстав для виселення особи, чи визнавання такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, виходячи із принципу верховенства права, суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 487/7049/18 (провадження № 61-622св21) вказано, що «якщо після припинення договору користувач не повертає річ, позичкодавець має право вимагати її примусового повернення, а також відшкодування завданих збитків (стаття 836 ЦК України). Таке втручання у право на житло є пропорційним, оскільки виселення ґрунтується на наведених нормах закону і укладеного сторонами договору, є проявою принципу свободи договору, не суперечить цілям, визначеним у частині другій статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є передбачуваним для відповідача, та є необхідним у демократичному суспільстві. […]
За положеннями ч. 3 ст. 168 ЖК України договір найму жилого приміщення, укладений як на визначений так і на невизначений строк, може бути розірвано за вимогою наймодавця, якщо наймач або особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, а також у разі систематичного невнесення наймачем квартирної плати і плати за комунальні послуги.
У разі припинення договору найму жилого приміщення в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, наймач і особи, які проживають разом з ним, зобов'язані звільнити жиле приміщення, а в разі відмовлення - підлягають виселенню в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення (ст. 169 ЖК).
Відтак вимога про виселення відповідача із кімнати підлягає задоволенню.
Разом з тим, позов в частині стягнення штрафу в розмірі 32000 грн. та неустойки - 58000 грн. підлягає задоволенню частково виходячи із такого.
Як зазначалося вище згідно п. 4.2 Договору сторони досягли домовленості про стягнення з Користувача на користь Позичкодавця штрафу в розмірі 2-х мінімальних заробітних плат у випадку порушення чи недотримання умов Договору.
Розмір мінімальної заробітної плати, згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», визначений у 8000 грн., а відтак штраф буде становити 16000 грн., а не 32000 грн., як зазначено у прохальній частині позову.
Щодо вимог про стягнення неустойки, передбаченої п. 4.3. Договору, то, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, зокрема справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч.1 ст. 3 ЦК), а також норми ч. 3 ст. 551 ЦК України за якими розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, суд вважає, що неустойка в сумі 30000 грн., яку слід стягнути за затримку повернення житла, буде достатньою виходячи із заборгованості по комунальним послугам, яка становить 8569,71 грн., що виникла внаслідок несплати відповідачем під час користування житлом.
У ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.ч. 1-3 ст. 89 ЦПК).
Підсумовуючи викладене суд вважає, що відповідач підлягає примусовому виселенню із згаданого жила і з нього повинно бути стягнуто 16000 грн. штрафу та 30000 неустойки, а всього 46000 грн.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України понесені позивачем судові витрати повинні бути відшкодовані відповідачем пропорційно до задоволених вимог і становлять 915 грн. 13 коп.
Керуючись: ст.ст. 15, 16, 551, 626-629, 651, 827, 828, 833 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 263-265 ЦПК України,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Виселити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (ІПН НОМЕР_1 , місце реєстрації АДРЕСА_3 ) з кімнати АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 46000 грн. (штраф та неустойка) та 915 грн. 13 коп. судових витрат (судового збору), а всього 46915 грн. 13 коп.
Копію заочного рішення не пізніше трьох днів з дня проголошення направити відповідачу рекомендованим листом із повідомленням.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя Кравченко В. О.