Справа № 569/17708/24
29 листопада 2024 року м. Рівне
Рівненський міський суд Рівненської області в складі:
головуючого судді Кучиної Н.Г.,
секретар судового засідання Корпесьо В.Р.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення курсової різниці та 3% річних, -
ОСОБА_3 , діючи через свого представника адвоката Якобчука П.О., звернулася до суду із позовом до ОСОБА_4 та зменшивши позовні вимоги просить стягнути з ОСОБА_4 грошові кошти в розмірі 603 733 грн. 45 коп. та судові витрати о справі.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 25 вересня 2007 року між нею та ОСОБА_4 було укладено нотаріально посвідчений договір позики, відповідно до умов якого останній отримав у борг від позивача 26 600 доларів США, що еквівалентно 134 330 грн. за офіційним курсом Національного банку України станом на день укладення цього договору та зобов'язався повернути кошти готівкою в строк до 25 вересня 2017 року.
В зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань, ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 , в якому просить стягнути з відповідача на її користь грошові кошти за договором позики від 25 вересня 2007 року, зареєстрованого в реєстрі за №1982 та посвідчений приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Шпинтою А.Є. в сумі 701 801 грн. 00 коп.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 28 березня 2018 року по справі № 569/14836/17 позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошові кошти за договором позики від 25 вересня 2007 року в сумі 699 746 (шістсот дев'яносто дев'ять тисяч сімсот сорок шість) гривень 78 копійок.
У вказаному рішенні зазначено, що «станом на 28 березня 2018 року Нацбанк встановив такий курс валют 2630,6270 грн. за $100. Таким чином, враховуючи, що позивач просить стягнути заборгованість за договором позики з відповідача саме у українській валюті, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню борг в розмірі 699 746 грн. 78 коп., що є еквівалентом 26 600 доларів США (26 600 х 26,306270), а не 701 801 грн. 00 коп., як просить позивач, що по її розрахункам еквівалентно 26 600 доларів США на день подачі позову».
Виконавчий лист по справі № 569/14836/17 Рівненським міським судом Рівненської області видано 11.07.2018 року.
16.09.2020 року приватним виконавцем виконавчого округу Рівненської області Ярмошевич Н.О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 569/14836/17 виданого 11.07.2018 року.
Станом на момент написання позовної заяви сума за виконавчим листом з ОСОБА_4 не стягнута і виконавче провадження є відкритим.
Однак, зменшивши позовні вимоги, позивач зазначає, що враховуючи, що ОСОБА_4 сплачено на її рахунок заборгованість у розмірі 53 041 грн. 25 коп., а отже сума курсової різниці та 3% річних потрібно розраховувати із заборгованості не у розмірі 699 746 грн., що еквівалентно 26 600 дол. США (26 600Х26,306270) на момент винесення рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 28.03.2018 року по справі № 569/14836/17, а з суми 646 704,75 (699 746-53 041, 25) грн.
Отже, за курсом (станом на 28.03.2018) 26,306270 грн за 1 долар США, заборгованість ОСОБА_4 становить не 26 600 дол США, а 24583, 67 дол. США (646 704,75/26, 306270). На момент написання заяви про уточнення позовних вимог (24.10.2024 року) офіційний курс НБУ становить 41,2739 грн за 1 дол. США. Тому 24 583, 67 дол. США на момент написання цієї заяви становить 1 014 663,94 грн. А тому вважає, що курсова різниця становить 367 959,19 грн.
Оскільки грошові кошти до цього часу не повернуті, позивач вважає, що відповідач також повинен сплатити їй 3 % річних у період з 25.09.2017 року по 06.11.2024 року, що становить 5 687,31 дол. США та еквівалентно 235 774 грн. 26 коп.
11 жовтня 2024 року до суду надійшов відзив від представника відповідача на позов. Заперечуючи проти задоволення позову, представник відповідача вказує про те, що дійсно, рішенням Рівненського міського суду по справі № 569/14836/17 від 28.03.2018р., було вирішено стягнути з ОСОБА_4 , на користь ОСОБА_3 грошові кошти за договором позики від 25 вересня 2007 року в сумі 699 746 (шістсот дев?яносто дев?ять тисяч сімсот сорок шість) гривень 78 копійок.
Таким чином, заборгованість за договором позики на підставі рішення суду від 28.03.2018 у справі № 569/14836/17, ухваленого за позовом ОСОБА_3 , яка пред?явила позов про стягнення заборгованості у гривнях, стягнута з боржника в гривнях без застосування валютної прив?язки чи еквіваленту суми боргу в іноземній валюті.
Рішення набрало законної сили 21 червня 2018 року. На його виконання, про стягнення боргу в гривнях суд видав відповідний виконавчий документ - виконавчий лист.
Постановою про відкриття виконавчого провадження ВП № 63049060 від 16.09.2020р. відкрито виконавче провадження.
ЄСПЛ у рішенні від 28.10.1999 у справі "Брумареску проти Румунії" звертав увагу, що одним з найважливіших є принцип юридичної визначеності, який передбачає, що у випадку, коли суд виніс рішення у справі, питання більше не може ставитися під сумнів.
Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов?язковим для сторін і не може переглядатися.
Отже, Позивач, ОСОБА_3 , користуючись своїм процесуальним правом обирати валюту зобов'язання, пред'явила позов про стягнення заборгованості за договором з
боржника у гривнях, з урахуванням чого, валютою такого зобов?язання з цієї дати стала виключно національна валюта - гривня без вказівки на еквівалент в доларах США.
Враховуючи наведене, ОСОБА_3 , визначила заборгованість за договором по пред?явленому нею позові у національній валюті - гривні, що була задоволена судом та стягнута з боржника у цій валюті, а тому має право за частиною другою статті 625 ЦК України на нарахування інфляційних втрат на таку заборгованість боржника за весь час прострочення виконання ним грошового зобов?язання .
У позовній заяві, позивач помилково посилається на ст. 533 Цивільного кодексу України, оскільки в резолютивній частині рішення чітко визначена валюта зобов?язання та відсутня прив?язка до офіційного курсу будь-якої іншої валюти ніж гривня
Посилання в описовій частині у рішенні Рівненського міського суду від 28.03.2018 у справі № 569/14836/17 на те, що сума заборгованості по договору позики була визначена шляхом множення 26 600 (дол. США) х 26,306270 (курс НБУ станом на 28.03.2018 р.) є лише розрахунком заборгованості по договору позики від 25.03.2007 р., яке вже набрало законної сили та не може бути основою розрахунку у даному позові.
Посилання позивача на ст. 533, ст. 1049 ЦК України, вже після винесення рішення суду, яке набрало законної сили, про стягнення заборгованості за договором позики не має змісту, оскільки спір між сторонами договору позики вже вирішено.
Договірні відносини між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 припинено.
Таким чином, вимога позивача з розрахунку, що «згідно курсу на 16.09.2024 р. сума заборгованості у розмірі 26 000 доларів США в гривневому еквіваленті становить 1 099 034,86 грн.» є абсолютно незаконною.
Позивач має право нарахувати 3% річних від простроченої суми - 699 746 (шістсот дев?яносто дев?ять тисяч сімсот сорок шість) гривень 78 копійок.
Тобто суми заборгованості визначеної рішенням Рівненського міського суду по справі № 569/14836/17 від 28.03.2018р. Стягнення 3 % річних можливе до моменту фактичного виконання зобов?язання і обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.
Водночас, 24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв?язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, який й діє на цей час.
При цьому, 17 березня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану № 2120-IХ від 15 березня 2022 року, яким внесено зміни до законодавчих актів України, зокрема розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18 такого змісту: У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов?язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов?язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Отже, пунктом 2 частини 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 2120-IX передбачено, що цей Закон застосовується до відносин за прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, що виникли у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.
Нарахування 3% річних за прострочення грошового зобов?язання, в даному випадку (в позовній заяві про стягнення грошових коштів за договором позики від 25.09.2007 р. - ОСОБА_3 , окрім стягнення суми боргу не ставила питання про стягнення 3% річних, хоча мала на це право) може мати місце тільки після винесення рішення Рівненським міським судом по справі № 569/14836/17, яким визначено суму боргу ОСОБА_4 перед ОСОБА_3 , тобто з 28 березня 2018 року.
А отже, ОСОБА_3 має право на нарахування 3% річних за період з 28.03.2018р. по 19.09.2024р. на суму 699 746,78 грн. У зв?язку із застосуванням строку позовної давності, ОСОБА_3 має право на стягнення 3% річних за період з 19.09.21р. по 19.09.24р., не включаючи період воєнного стану в Україні. Виходячи з наведеного, позивач має право на задоволення позовних вимог в частині нарахування 3% річних тільки в період з 19.09.21р. по 24.02.22р. Проте, не надає відповідного розрахунку та приховує факт примусового стягнення боргу в межах виконавчого провадження № 630049060 (хоча постанову про відкриття виконавчого провадження додає).
В межах виконавчого провадження № 630049060 з відповідача станом на
09.10.2024 року стягнуто 53 041,25 грн (699 746,78 грн -646 705,53 грн), що абсолютно не відображено у розрахунках позивача. Просить в позові відмовити.
13 листопада 2024 року до суду надійшли письмові пояснення представника відповідача щодо заяви позивача про зменшення позовних вимог, відповідно до яких відповідач зазначає, що сторонами визнається той факт, що в межах виконавчого провадження по виконанню виконавчого листа залишок боргу складає 646 705 грн. 33 коп. Відповідач наполягає на тому, що позивач не має правових підстав для нарахування 3% річних на суму 24 83,67 дол. США, оскільки рішення суду винесено в грошовій одиниці України та не містить прив'язки до курсу дол. США.
Зазначає, що ОСОБА_4 не має перед позивачем жодних зобов'язань у сумі 24 583,67 дол. США. Разом з тим, відповідач також заперечує проти стягнення з нього курсової різниці, в будь якому розмірі.
У судовому засіданні представник позивача повністю підтримав позовні вимоги відповідно до заяви про зменшення позовних вимог та просив їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позов та у поясненнях, просив відмовити в їх задоволенні.
Суд, вислухавши пояснення представників сторін та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, прийшов до таких висновків.
Судом встановлено, що 25 вересня 2007 року між ОСОБА_5 (позикодавцем) та ОСОБА_4 (позичальник) укладено нотаріально посвідчений договір позики, відповідно до умов якого останній отримав у борг від позивача 26 600 доларів США та зобов'язався повернути кошти готівкою в строк до 25 вересня 2017 року.
В зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань, ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 , в якому просила стягнути з відповідача на її користь грошові кошти за договором позики від 25 вересня 2007 року, зареєстрованого в реєстрі за №1982 та посвідчений приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Шпинтою А.Є. в сумі 701 801 грн. 00 коп.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 28 березня 2018 року по справі № 569/14836/17 позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошові кошти за договором позики від 25 вересня 2007 року в сумі 699 746 (шістсот дев'яносто дев'ять тисяч сімсот сорок шість) гривень 78 копійок. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 6 997 (шість тисяч дев'ятсот дев'яносто сім) гривень 46 копійок.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 21 червня 2018 року рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 28 березня 2018 року змінено, виключивши з його мотивувальної частини у абзаці 8, що знаходиться на третій сторонці рішення слова «з наступних підстав» та, виключивши з його мотивувальної частини абзац 9, що знаходиться на третій сторонці рішення такого змісту: «Наявні докази, які були подані відповідачем, а саме копія його паспорта, де стоїть відмітка реєстрації місця проживання за однієї адресою з позивачем з 20 жовтня 2012 року, 11 копій фотокарток без позначення часу та дати їх знімань, виписки по особових рахунках відповідача в ПАТ КБ «ПриватБанк» за період з 1 січня 2013 року по 1 липня 2016 року, показання свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про спільне проживання сторін без зазначення періодів такого проживання жодним чином не підтверджують факт проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу під час укладення договору позики 25 вересня 2007 року. Окрім цього, сам факт укладення 27 липня 2016 року сторонами та їхнім спільним сином договору купівлі-продажу нерухомого майна, без надання інших доказів, не свідчить, що кошти, які були отримані відповідачем 25 вересня 2007 року в позику у позивача, понад 8 років назад, були використано в інтересах сім'ї, зокрема на придбання у власність їхнього спільного сина нерухомого майна, що позивач заперечує.»
В решті рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 28 березня 2018 року залишено без змін.
Судові витрати понесені ОСОБА_4 при подачі апеляційної скарги віднесено за його рахунок.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 28 березня 2018 року по справі № 569/14836/1711.08.2020 року набрало законної сили 21 червня 2018 року.
Виконавчий лист по справі № 569/14836/17 Рівненським міським судом Рівненської області видано 11.07.2018 року.
16.09.2020 року приватним виконавцем виконавчого округу Рівненської області Ярмошевич Н.О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 569/14836/17 виданого 11.07.2018 року.
З відповіді № 10415 від 09.10.2024 року, на адвокатський запит Крутня І., приватним виконавцем виконавчого округу Рівненської області Ярмошевич Н.О. повідомлено, що залишок боргу по виконавчому листу № 569/14836/17, виданому 11.07.2018 Рівненським міським судом Рівненської області (АСВП № 63049060), станом на 09.10.2024. складає 646 705,53 грн. Залишок нестягнутої основної винагороди приватного виконавця, станом на 09.10.2024. складає 64 670,59 грн. Одночасно повідомляє, що в рамках виконавчого провадження № 63049060 було винесено постанову про арешт майна боржника від 17.09.2020, якою накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно боржника, а також 04.12.2020 було здійснено опис частки офісного приміщення, що знаходиться по АДРЕСА_1 та житлового будинку (А-1), що знаходиться по АДРЕСА_2 .
Таким чином, станом на 09.10.2024 року відповідачем неповернута сума становить 646 705,53 грн.
Вирішуючи по суті позовні вимоги, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_3 , зменшивши позовні вимоги просила суд, зокрема стягнути зі ОСОБА_4 курсову різницю в гривні, що еквівалентна 24 583,67 дол. США за офіційним курсом НБУ на дату звернення до суду з позовом та складає 367 959,19 грн. Вказувала, що позика, яка мала бути повернута в гривні в еквіваленті 26 600 дол. США за офіційним курсом НБУ станом на день погашення позики, на цей час відповідачем повернута частково та становить 24 583,67 дол. США, а тому позивач має право на отримання суми курсової різниці, що визначена по курсу долара США до гривні на момент звернення до суду з цим позовом.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини (пункт перший частини другої статті 11 ЦК України).
У статті 509 ЦК України зазначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
За статтями 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на такі особливості виконання грошового зобов'язання: «Грошовою одиницею України є гривня (частина перша статті 99 Конституції України). Але Основний Закон не встановлює заборони використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України). Тобто гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на території України за номінальною вартістю (частина перша статті 192 ЦК України), тоді як обіг іноземної валюти регламентований законами України.
Приписи чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, у якому має бути виражене та виконане зобов'язання (частина перша статті 192, частина перша статті 524, частина перша статті 533 ЦК України), однак не забороняють вираження у договорі грошового зобов'язання в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на перерахунок грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України щодо іноземної валюти.
Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті (частина друга статі 524 ЦК України). Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частина друга статті 533 ЦК України).
Як укладення, так і виконання договірних зобов'язань, зокрема позики, виражених через іноземну валюту, не суперечить законодавству України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошей (суму позики), тобто таку ж суму грошових коштів в іноземній валюті, яку він отримав у позику (частина перша статті 1046, частина перша статті 1049 ЦК України; див. також постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16)».
Курсова різниця - це різниця, яка є наслідком відображення однакової кількості одиниць іноземної валюти в національній валюті України при різних валютних курсах.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18), зроблено висновок про те, що кредитор, який сам визначив заборгованість у валюті гривні України, погодився із судовим рішенням, яким таку заборгованість стягнуто з боржника, а боржником сплачено таку заборгованість у повному обсязі, не має права на стягнення курсової різниці, оскільки визначив зобов'язання у національній валюті, у якій і прийняв його виконання.
Вирішуючи спір, суд враховує, що у даному випадку ОСОБА_3 , як позикодавець за договором позики від 25 вересня 2007 року відповідно до вимог статей 6, 627 ЦК України та реалізуючи право на звернення до суду і принцип диспозитивності щодо можливості самостійно визначити позовні вимоги та спосіб захисту порушеного права, у 2018 році звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики від 25 вересня 2007 року, визначивши заборгованість у валюті гривні України, вказавши, що саме 701 801,00 грн є повним розміром неповернутої позики.
Ухвалюючи рішення у справі № 569/14836/17, яке набрало законної сили, суд врахував курс валют, який діяв на час ухвалення рішення, та визначив борг в гривні, що становить 699 746 грн. 78 коп.
Отже, позикодавець, який сам визначив заборгованість у валюті гривні України, погодився із судовим рішенням, яким таку заборгованість стягнуто з боржника, а боржником виконувалось судове рішення про стягнення такої заборгованості, не має права на стягнення курсової різниці, оскільки визначив зобов'язання у національній валюті, у якій і прийняв його виконання.
Таким чином, звертаючись з вимогами про стягнення курсової різниці після ухвалення остаточного рішення у справі про стягнення боргу за договором позики, позивач фактично просить змінити попереднє рішення суду, яким вже вирішено спір між сторонами.
Отже, зміна попереднього рішення в частині збільшення стягнутої судом суми боргу внаслідок зміни курсу валют під час виконання попереднього рішення, є порушенням принципу юридичної визначеності та свідчить про намагання позивачки у позапроцесуальний спосіб оскаржити вказане судове рішення.
Таким чином, якщо судовим рішення було стягнуто заборгованість за валютним кредитом у валюті України (гривні), то у випадку коливання курсу валют кредитор не має права вимагати стягнення курсової різниці.
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що позивач скористалася своїм правом і звернулася до суду з позовом до відповідача про стягнення боргу за договором позики, при цьому з урахуванням того, що відповідач ОСОБА_4 отримав позику у доларах США, мала право визначити суму боргу у доларах США, а не її еквівалент у національній валюті, отже вимоги про стягнення курсової різниці, як збитків, понесених із знеціненням валюти, є безпідставними, а тому у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.
Крім того, позивач у своїй позовній заяві зазначає, що внаслідок невиконання умов договору позики від 25.09.2017 року у відповідача виникла заборгованість розрахована на підставі ст. 625 ЦК України, яка станом на 06.11.2024 року за період з 25.09.2017 року по 06.11.2024 року складає 5 687,31 дол. США, що еквівалентно 235 774 грн. 26 коп.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляціїза весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові Верховного Суду від 08 грудня 2022 року у справі № 921/542/20 містяться правові висновки про те, що ухвалення судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором не припиняє грошового зобов'язання боржника та не звільняє його від наслідків порушення відповідного зобов'язання, з урахуванням чого у кредитора наявне передбачене частиною другою статті 625 України право на нарахування трьох процентів річних за весь час прострочення зобов'язання до моменту його фактичного виконання. […] Кредитор, який, користуючись наданим йому процесуальним правом, визначив заборгованість за валютним кредитом у пред'явленому ним позові у національній валюті - гривні, що була задоволена судом та стягнута з боржника у цій валюті, має право за частиною другою статті 625 ЦК України на нарахування трьох процентів річних на таку заборгованість боржника за весь час прострочення виконання ним грошового зобов'язання.
Отже, позивач має право нарахувати 3% річних від простроченої суми - 699 746 (шістсот дев?яносто дев?ять тисяч сімсот сорок шість) гривень 78 копійок, тобто суми заборгованості визначеної рішенням Рівненського міського суду по справі № 569/14836/17 від 28.03.2018 р. з мінусом сплаченої боржником суми 53 041,25 грн., що становитеме 646 704 грн. 75 коп.
Враховуючи, що вимоги позивача про стягнення 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України у розмірі 5 687,31 дол. США, що нараховані позивачем на заборгованість у розмірі 24 583,67 дол. США, а не на прострочену суму заборгованості відповідача, що складає 646 704 грн. 75 коп., у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позову в частині стягнення 3 % річних відповідно до ст. 625 ЦК України.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, у зв'язку із відмовою у позові, судові витрати, понесені позивачем, останній не відшкодовуються.
Керуючись ст.ст. 3, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд,
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення курсової різниці та 3% річних відмовити.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана безпосередньо в Рівненський апеляційний суд протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса АДРЕСА_2 .
Відповідач - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 .
Повне судове рішення складено 02 грудня 2024 року.
Суддя Н.Г.Кучина