Справа № 177/2107/23
Провадження № 2/177/99/24
Іменем України
26 листопада 2024 року
Криворізький районний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Суботіної С. А.
за участі: секретаря Дятел К. Ю.,
представника відповідача
АТ КБ «ПРИВАТБАНК» Наконечної А.В.,
розглянувши в режимі відеоконференції, у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі, у порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК», третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним, визнання права власності в порядку спадкування за законом, визнання недійсним договору іпотеки, -
Представник позивача ОСОБА_1 , адвокат Якименко С.Г., звернувся до суду 18.10.2023 через систему «Електронний суд» із указаним позовом та просив:
- визнати свідоцтво про право на спадщину від 05.12.2005 серії НОМЕР_1 , посвідчене державним нотаріусом Першої криворізької державної нотаріальної контори Уколовою Н.М., зареєстроване у реєстрі за № 1-2395, відносно домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , яке у цілому складається з саманного обкладеного цеглою житлового будинку А-1, загальною площею 71,9 кв.м, житловою площею 45,8 кв.м, цеглової літньої кухні Б, залізного гаража В, дощатої вбиральні Г, водогону І, огорожі № 1, № 2, замощення ІІ, у частині 2/9 часток у праві власності, недійсним;
- визнати, що позивач ОСОБА_1 отримала в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , право на 2/9 частки домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , яке у цілому складається з саманного обкладеного цеглою житлового будинку А-1, загальною площею 71,9 кв.м, житловою площею 45,8 кв.м, цеглової літньої кухні Б, залізного гаража В, дощатої вбиральні Г, водогону І, огорожі № 1, № 2, замощення ІІ;
- визнати договір іпотеки від 19.06.2006 № 393-МК/1, укладений ОСОБА_2 та ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК» (на цей час АТ КБ «ПРИВАТБАНК»), недійсним.
Пред'явлені вимоги мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача, ОСОБА_4 . За життя він мав у власності домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Станом на день своєї смерті ОСОБА_4 постійно проживав у даному будинку разом із дружиною - ОСОБА_2 та доньками - ОСОБА_5 (дошлюбне прізвище « ОСОБА_6 і ОСОБА_7 (дошлюбне прізвище « ОСОБА_8 . Після смерті ОСОБА_4 мати позивача - ОСОБА_2 , отримала свідоцтво про право на спадщину від 05.12.2005 серії НОМЕР_2 , посвідчене державним нотаріусом Першої криворізької державної нотаріальної контори Уколовою Н.М., зареєстроване в реєстрі за № 1-2395, згідно з яким, остання набула право власності на вищевказане домоволодіння в порядку спадкування за заповітом. Відповідач ОСОБА_2 19.06.2006 у АТ КБ «ПРИВАТБАНК» уклала договір іпотеки № 393-МК/1, предметом якого є вказане домоволодіння, про що позивач дізналася на початку жовтня 2023 року, отримавши поштою лист державного виконавця від 22.09.2023 із постановою про опис та арешт домоволодіння. Іншого житла, окрім спірного домоволодіння, позивач не має. Після смерті ОСОБА_4 майно, що за життя належало останньому, спадкувалося як за законом, так і за заповітом. Оскільки позивач станом на день смерті батька була визнана особою з інвалідністю ІІ групи, вона мала право на обов'язкову частку в спадщині, незалежно від змісту заповіту, що становить 2/9 частки. Отже, договір іпотеки суперечив правам та інтересам непрацездатної ОСОБА_1 .
Ухвалою судді Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 24.10.2023 позовну заяву прийнято до розгляду в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
Відповідачем ОСОБА_2 21.11.2023 подано заяву про визнання позову (а.с.45).
Представником відповідача АТ КБ «ПРИВАТБАНК» Бистровим С.А., 12.12.2023 подано відзив на позовну заяву, у якому вказано, що позивач після смерті батька до нотаріуса щодо оформлення спадщини на обов'язкову частку та про видачу свідоцтва не зверталася, про відкриття спадщини їй було відомо з 27.09.2002. Враховуючи положення ЦК УРСР щодо прийняття спадщини, при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом нотаріусом перевірено коло осіб, які мають право на обов'язкову частку в спадщині та видано відповідні свідоцтва, а тому, права ОСОБА_1 на обов'язкову частку не порушені. Заповіт від 18.09.2002 стосується спадкового майна - домоволодіння, за адресою: АДРЕСА_1 , домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , та автобусу КАВ3685, 1985 року випуску. Водночас, позивач не заявляє вимог щодо визнання недійсним свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом, яке видано спадкоємцю ОСОБА_3 . Вказане свідчить про обізнаність позивача про заповіт та видані свідоцтва про право на спадщину, а звернення до суду більше ніж через 20 років, є намаганням уникнути відповідальності за невиконання рішення суду про звернення стягнення на іпотечне майно в справі № 177/2600/13-ц. Окрім того, на розгляді в Криворізькому районному суді Дніпропетровської області перебувала на розгляді справи № 177/22/16-ц про виселення, де відповідачем, серед інших, залучено ОСОБА_1 , що також свідчить про обізнаність останньої щодо наявності заповіту, видачу свідоцтв про право на спадщину та рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки. При укладенні договору іпотеки сторонами не порушено вимоги ст. 203 ЦК України, оскільки позивач не є стороною договору, а тому, за даних обставин, договір іпотеки не може бути визнаний недійсним. Оскільки ОСОБА_1 у позовній заяві не навела підстав тривалого неприйняття та не оформлення спадщини після смерті батька з 27.09.2002, а вимоги про визнання свідоцтва про право на спадщину від 05.12.2005 та визнання договору іпотеки від 19.06.2006 недійсним, заявлена з пропуском трирічного строку позовної давності, представник відповідача просив застосувати строк позовної давності та відмовити в задоволенні позову в повному обсязі (а.с.62-68).
Представник позивача, реалізуючи право, передбачене ст. 179 ЦПК України, 04.12.2023 подав відповідь на відзив, де вказав, що позивач на день смерті батька постійно проживала з ним за однією адресою та фактично вступила в управління та володіння спадковим майном, оскільки продовжувала постійно проживати у домоволодінні, яке є спадковим майном, а тому вважається такою, що прийняла спадщину. Позивач не пропустила строк позовної давності, оскільки вперше про опис та арешт спірного домоволодіння дізналася лише у жовтні 2023 року, отримавши від поштарки лист державного виконавця, після чого у відповідача ОСОБА_2 з'ясувала про наявність заповіту та видані свідоцтва про право на спадщину. Окрім того, станом на дати таких подій як смерть батька та видача свідоцтв, ОСОБА_1 страждала на важке захворювання, що перешкоджало її активному життю (а.с.57-61).
Ухвалою суду від 14.12.2024 до участі в справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, залучено ОСОБА_3 , витребувано від Першої криворізької державної нотаріальної контори копію спадкової справи щодо майна ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Від третьої особи, ОСОБА_3 , 04.01.2024 надійшла заява, в якій вона зазначила про визнання позовних вимог (а.с.80).
На виконання ухвали суду від 14.12.2024 у частині витребування доказів від Першої криворізької державної нотаріальної контори Дніпропетровської області, 11.01.2024 надійшла інформаційна довідка зі Спадкового реєстру (а.с.88-90).
Ухвалою суду від 08.02.2024 задоволено клопотання представників сторін про витребування доказів, на виконання якої, 22.02.2024 від Криворізької філії державного нотаріального архіву в Дніпропетровській області надійшла копія спадкової справи № 100/2003 щодо майна ОСОБА_4 , та інформаційна довідка зі Спадкового реєстру (а.с.101-144).
Ухвалою суду від 05.03.2024 закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті.
Будучи присутнім 28.03.2024 у судовому засідання представник позивача ОСОБА_9 та 25.04.2024 позивач ОСОБА_10 , кожен окремо, позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити в повному обсязі, із підстав та мотивів, наведених у позові. У подальшому, у судові засідання не з'являлися, про день, час та місце судового розгляду повідомлялися належним чином, причини неявки суду не відомі, заяв, клопотань з процесуальних питань, зокрема, про відкладення судового розгляду з поважних причин, від позивача та її представника не надходило.
Представник відповідача АТ КБ «ПРИВАТАНК» просив у задоволенні позову відмовити з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву. Просив застосувати до позовних вимог строки позовної давності.
Відповідач ОСОБА_2 та третя особа ОСОБА_3 у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Надали заяви про визнання позовних вимог, просили розглядати справу за їх відсутності.
Оскільки позивач та її представник були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, про наявність поважних причин неявки до суду не повідомили, враховуючи думку представника відповідача, принципи цивільного судочинства, зокрема змагальність, диспозитивність та розумність строків розгляду справи, суд, керуючись п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, вважав за можливе проводити розгляд справи за відсутності позивача та її представника, які в попередніх судових засіданнях позицію в справі висловили.
Вислухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши письмові докази в справі, надавши оцінку доказам у сукупності, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище « ОСОБА_11 »), 27.12.1969 уклали шлюб, від якого народилися діти: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.10 зворот, 12, 120, 121, 122).
Після укладення шлюбу 25.09.1999 із ОСОБА_12 , ОСОБА_6 змінила прізвище на « ОСОБА_5 » (а.с.11 зворот, 122).
ОСОБА_8 , уклавши шлюб 27.04.1991 із ОСОБА_13 , змінила прізвище на « ОСОБА_7 » (а.с.11, 120 зворот).
ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.16, 115).
Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на спадкове майно, яке складалося з: житлового будинку з господарськими спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; житлового будинку з господарськими спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; автобуса КАВЗ685, 1981 року випуску та права на грошові вклади з усіма нарахуваннями у філії Криворізьке відділення № 7897/09 ВАТ «Державний ощадний банк України» на рахунках № 18130, № 175690, № 9155105502, № 9155105174, № 05328, № 07075, № 07049, № 9155107725.
На день своєї смерті ОСОБА_4 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , разом із ОСОБА_2 . Від імені ОСОБА_4 секретарем виконкому Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, 18.09.2002 посвідчувався заповіт на ім'я ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с.119).
Позивач зазначає, що на день смерті ОСОБА_4 також проживала за адресою: АДРЕСА_1 , на підтвердження чого надала довідку Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області від 03.10.2023 та копії письмових звернень свідків (а.с.16 зворот, 19, 20).
Розпорядженням голови обласної державної адміністрації від 19.05.2016 № Р-223/0/3-16, АДРЕСА_1 , перейменовано на вулицю Дружби.
Оскільки спадщина після смерті ОСОБА_4 відкрилася 27.09.2002, тобто до 01.01.2004, і спадкоємці за законом та заповітом юридично та фактично вчинили дії, які свідчать про прийняття ними спадщини, тому застосуванню підлягають норми законодавства, чинного на час відкриття спадщини, зокрема ЦК УРСР (п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).
Відповідно до ст. 524 ЦК УРСР, у редакції, чинній на час відкриття спадщини, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.
Спадкоємство за заповітом визначено у ст. 534 ЦК УРСР, де кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.
Неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця (у тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки (усиновителі) і утриманці померлого успадковують, незалежно від змісту заповіту, не менше двох третин частки, яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом (обов'язкова частка). При визначенні розміру обов'язкової частки враховується і вартість спадкового майна, що складається з предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку, - ст. 535 ЦК УРСР.
Відповідно до ст. 548 ЦК УРСР, для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Згідно зі ст. 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Так, за життя ОСОБА_4 18.09.2002 склав заповіт, посвідчений заступником голови Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області Сушко Т.Г., яким розпорядився належним йому майном, а саме: будинок із господарськими спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , заповів дружині ОСОБА_2 ; будинок із господарськими спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та автобус КАВЗ685, 1981 року випуску, заповів ОСОБА_3 (а.с.12 зворот, 118).
Права на грошові вклади з усіма нарахуваннями у філії Криворізьке відділення № 7897/09 ВАТ «Державний ощадний банк України» заповітом не охоплені.
Отже, спадкування після смерті ОСОБА_14 здійснювалося як за законом, щодо права на грошові вклади, так і за заповітом, щодо домоволодінь АДРЕСА_3 , а також щодо автомобіля.
Як слідує з матеріалів спадкової справи № 100/2003, після смерті ОСОБА_4 до Криворізької державної нотаріальної контори 26.03.2003 звернулася ОСОБА_4 із заявою про прийняття спадщини. Також, у вказаній заяві ОСОБА_2 зазначила, що зміст ст. 535 ЦК України, відповідно до якої вона має право на обов'язкову частку у спадковому майні, їй роз'яснено. Окрім того, ОСОБА_15 повідомила, що окрім неї, є інший спадкоємець, передбачений ст. 535 ЦК України, а саме, дочка спадкодавця, ОСОБА_1 , як особа з інвалідністю ІІ групи (а.с.109).
ОСОБА_1 звернулася до Криворізької державної нотаріальної контори 27.03.2003 із заявою про прийняття спадщини, в якій нотаріусу повідомила, що спадщину після смерті батька, ОСОБА_4 , вона приймає. Також, їй відомий зміст заповіту, що посвідчений виконкомом Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області 18.09.2002, зареєстрований за № 229 , від імені батька на ім'я ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та роз'яснено зміст ст. 535 ЦК України, відповідно до якої вона, як особа з інвалідністю ІІ групи, має право на обов'язкову частку. Зобов'язалася додатково надати усі необхідні документи (а.с.110).
До Криворізької районної державної нотаріальної контори 26.03.2003 звернулася ОСОБА_3 із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті батька. Окрім того, остання повідомила про наявність спадкоємців, згідно зі ст. 535 ЦК України, а саме: дружину спадкодавця, ОСОБА_2 , 1947 року народження та доньку, ОСОБА_1 , як особи з інвалідністю ІІ групи (а.с.111).
Обсягом наданих суду документів встановлено, що на момент смерті ОСОБА_4 , його дружина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , досягла непрацездатного віку, а саме, 55 років.
У матеріалах спадкової справи № 100/2003 наявна виписка із акта огляду МСЕК від 01.12.2005 № 481924, згідно з якою, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , встановлено ІІ групу інвалідності за загальним захворюванням із черговим переоглядом у жовтні 2006.
Отже, матеріалами спадкової справи підтверджується виконання державним нотаріусом обов'язку перевірки кола осіб, які мають право на обов'язкову частку в майні (а.с.134).
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , 05.12.2005 звернулися зі спільною заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно, яке не охоплено заповітом та складається з права на грошові вклади з усіма нарахуваннями, у рівних частках, кожному окремо (а.с.105).
Окрім того, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 05.12.2005 подали до нотаріальної контори спільну заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спадкове майно - автобус моделі КАВЗ685, 1981 року випуску, а саме, із урахуванням положень ст. 22 КпШС, оскільки вказаний автобус ОСОБА_4 та ОСОБА_2 придбано в шлюбі, просили видати свідоцтво на його частку кожній. Також, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у вказаній заяві зазначили, що іншим спадкоємцем є ОСОБА_1 , водночас, спадкоємців, передбачених ст. 535 ЦК УРСР та ст. 1241 ЦК України, немає (а.с.106).
Як слідує з матеріалів спадкової справи, ОСОБА_2 05.12.2025 подала заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, а саме, на домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому зазначивши, що іншими спадкоємцями є ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Спадкоємців, передбачених ст. 535 ЦК УРАС та ст. 1261 ЦК України, немає (а.с.107).
Також, матеріали спадкової справи містять заяву ОСОБА_2 , згідно з якою, остання на одержання обов'язкової частки у спадщині не претендує (а.с.108).
На підставі поданих заяв, що також підтверджується інформаційними довідками зі Спадкового реєстру, державним нотаріусом Першої криворізької державної нотаріальної контори Уколовою Н.М., 05.12.2005, видано: свідоцтво про право на спадщину за законом № 1-2393, на 1/3 частку майна померлого ОСОБА_4 , що складається з права на грошові вклади з усіма належними відсотками, компенсаційними та індексаційними нарахуваннями, - ОСОБА_2 ; свідоцтво про право на спадщину за заповітом № 1-2395, на вказане в заповіті спадкове майно померлого ОСОБА_4 , що складається з права на домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , - ОСОБА_2 ; свідоцтво про право на спадщину за законом № 1-2397, на 1/3 частку майна померлого ОСОБА_4 , що складається з грошових вкладів з усіма належними відсотками, компенсаційними та індексаційними нарахуваннями, - ОСОБА_1 ; свідоцтво про право на спадщину за законом № 1-2398, на 1/3 частку майна померлого ОСОБА_4 , що складається з права на грошові вклади з усіма належними відсотками, компенсаційними та індексаційними нарахуваннями, - ОСОБА_3 ; свідоцтво про право на спадщину за заповітом № 1-2399, на вказане в заповіті спадкове майно померлого ОСОБА_4 , що складається з права на 1/2 частку автобуса моделі КАВЗ368, 1981 року випуску, - ОСОБА_3 ; свідоцтво про право власності на 1/2 частку вказаного автотранспортного засобу, видане ОСОБА_2 (а.с.89-90, 102-104, 136-144).
Відомостей про видачу свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_1 , яка, на підставі ст. 535 ЦК УРСР, мала право на обов'язкову частку в спадщині, як непрацездатна особа (особа з інвалідністю ІІ групи), матеріали спадкової справи № 100/2003 не містять.
Таким чином, із огляду на те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , як спадкоємці за заповітом щодо майна померлого ОСОБА_4 , отримали свідоцтва про право на спадщину на все майно, що охоплено заповітом, який посвідчено на їх ім'я, та за наявності підтверджуючих документів про наявність непрацездатної дитини спадкодавця на момент відкриття спадщини та видачі свідоцтв про право на спадщину за заповітом, суд вважає, що право ОСОБА_1 , як спадкоємця, який має право на обов'язкову частку в спадщині, передбачене ст. 535 ЦК УРСР, порушено.
Судом враховується, що на момент відкриття спадщини, позивач ОСОБА_1 була повнолітньою. На підтвердження обставин встановлення ОСОБА_1 ІІ групи інвалідності, останньою надано довідки МСЕК, відповідно до яких, ОСОБА_1 встановлена ІІ група інвалідності з 16.02.2000 по 23.09.2006 та з 16.11.2021 по 10.11.2022 (а.с.13-15 зворот).
На момент відкриття спадщини, а саме, 27.09.2002, непрацездатною вважалася особа, яка досягла пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом I, II чи III групи (ч. 3 ст. 75 Сімейного кодексу України, у редакції від 10.01.2002 № 2947-ІІІ).
Згідно з п. 115 Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14.06.1994 № 18/5, державний нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом шляхом витребування відповідних доказів перевіряє: факт смерті спадкодавця, наявність заповіту, час і місце відкриття спадщини, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво; перевіряє коло осіб, які мають право на обов'язкову частку в спадщині. Перевірка наявності заповіту, а також його чинності здійснюється за допомогою Єдиного реєстру заповітів та спадкових справ у порядку, передбаченому Положенням про Єдиний реєстр заповітів та спадкових справ.
Отже, доказами, дослідженими в судовому засіданні встановлено, що на момент відкриття спадщини, ОСОБА_1 була особою з інвалідністю ІІ групи, а отже, була непрацездатною особою. Наведене свідчить про абсолютну відсутність підстав стверджувати, що заявник не має права на обов'язкову частку в спадковому майні.
Зміст заяв ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 05.12.2005 № 1215, № 1214 про прийняття спадщини має доволі формальний характер та не може бути підставою для не набуття позивачем ОСОБА_1 права на спадщину в частині обов'язкової частки, а так само, не може тлумачитися як відмова від спадщини (обов'язкової частки), оскільки остання з такою до нотаріуса не зверталася.
Із урахуванням викладеного, обов'язкова частка ОСОБА_1 , як дочки спадкодавця, яка є особою з інвалідністю ІІ групи, за наявності заповіту, складеного на користь інших осіб, становить 2/9 частки житлового будинку, що за адресою: АДРЕСА_1 .
При цьому, визначаючи розмір обов'язкової частки в спадковому майні, суд враховує, що ОСОБА_1 , як спадкоємець за законом, належить до спадкоємців першої черги та, окрім неї, у разі відсутності заповіту, було б ще два спадкоємця за законом першої черги: ОСОБА_2 (дружина спадкодавця) та ОСОБА_3 (донь спадкодавця), отже, кожній належало б по 1/3 частці у спадковому майні. Відповідно, обов'язкова частка у спадщині, з урахуванням положень ст. 535 ЦК УРСР, складає 2/9 часток.
Згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно у КП «Криворізьке БТІ» від 13.12.2005 № 9257955, на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 05.12.2005 Першою криворізькою державною нотаріальною конторою, реєстровий номер 1-2395, за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , частка у майні 1/1 (а.с.17-18).
Між ОСОБА_2 та ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК», 19.06.2006 укладено договір іпотеки № 393-МК/1, за яким майном, а саме, домоволодінням, за адресою: АДРЕСА_1 , та земельною ділянкою, на якій розташоване вказане домоволодіння, забезпечується виконання зобов'язань позичальника ОСОБА_2 , що випливають із кредитного договору від 19.06.2006 № 393-МК, із повернення кредиту, наданого у вигляді відновлювальної кредитної лінії, у сумі 63000,00 грн, у строк до 19.06.2011, включно, та сплати складових кредиту (а.с.23).
Позивач стверджувала, що оскільки вона, як спадкоємець за законом, має право на 2/9 частки у вказаному домоволодінні, а отже, є його співвласником, відповідно, договір іпотеки від 19.06.2002 № 393-МК/1, предметом якого є спірне домоволодіння, який укладено ОСОБА_2 одноособово, без згоди інших співвласників, не відповідає вимогам ст. ст. 203, 358, 578 ЦК України, відтак, має бути визнаний недійсним, оскільки порушує її права, як співвласника та суперечить її інтересам, як непрацездатної особи.
Позивач зазначає, що про наявність вказаного договору іпотеки дізналася лише на початку жовтня 2023 року, отримавши лист від поштарки, на підтвердження чого до позовну надала супровідний лист від 22.09.2023 № 69729 та постанову державного виконавця Криворізького відділу ДВС у Криворізькому районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Озімок Т.А. від 21.09.2023 про опис та арешт майна при виконанні виконавчого напису приватного нотаріуса Бондар І.М. про звернення стягнення на нерухоме майно, а саме домоволодіння, за адресою: АДРЕСА_4 ).
Окрім того, у судовому засіданні позивач пояснила, що, фактично тоді ж, вона дізналася і про порушення свого права на спадщину, оскільки, лише після розмови з матір'ю, ОСОБА_2 , у жовтні 2023 року, довідалася, що остання отримала в порядку спадкування за заповітом право на все домоволодіння, яке в послідуючому стало предметом іпотеки, у той час, як вона мала отримати у цьому праві обов'язкову частку, згідно зі ст. 535 ЦК УРСР.
Позивач ОСОБА_16 заперечувала проти задоволення заяви представника позивача про застосування строків позовної давності та наполягала, що про порушення свого права дізналася у жовтні 2023 року, відтак, звернувшись до суду з даною позовною заявою 18.10.2023, трирічний строк позовної давності на звернення з даним позовом до суду, не пропустила.
Право спадкоємця, який прийняв спадщину, на звернення до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину встановлено ст. ст. 560, 561 ЦК УРСР.
Правових наслідків не звернення з такою заявою, зокрема, у вигляді втрати права на спадщину, положеннями цивільного законодавства не передбачено. Водночас, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якого є нерухоме майно, але не отримав свідоцтва про право на спадщину, не має можливості розпоряджатися таким майном, оскільки у нього немає правовстановлюючого документа на спадкування нерухомого майна.
Свідоцтво про право на спадщину - це документ, який посвідчує перехід права власності на спадкове майно від спадкодавця до спадкоємців. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується оформлення спадкових прав.
Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом (ч. 1 ст. 1301 ЦК України).
У ЦК України закріплено можливість пред'явити позовну вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. Заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину. Тобто, оспорювання свідоцтва про право на спадщину відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання свідоцтва).
У постановах від 14.11.2018 у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18), від 14.05.2018 у справі № 296/10637/15-ц (провадження № 61-2448св18) та від 23.09.2020 у справі № 742/740/17 (провадження № 61-23св18) Верховний Суд виклав правові висновки, відповідно до яких, свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.
Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Як передбачено ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
При цьому, згідно з ч. 1 ,ч. 5 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2022 у справі № 385/321/20 (провадження № 61-9916сво21) зроблено висновок, що «факт видачі спадкоємцю свідоцтва про право власності в порядку спадкування на спадкове майно, право на яке має інший спадкоємець, або видача свідоцтва особі, яка не має прав на спадщину, доводить порушення прав та інтересів особи і саме тому перебіг позовної давності необхідно пов'язувати із фактом видачі свідоцтва про право на спадщину другому із спадкоємців (чи особі, яка не є спадкоємцем), а в разі якщо особа, права та інтереси якої порушені видачею такого свідоцтва, доведе, що про існування такого свідоцтва, яким порушуються його права, йому стало відомо пізніше, то перебіг позовної давності варто пов'язувати саме з таким моментом».
Факт неотримання позивачем свідоцтва про право на спадщину та не визначення законодавцем строку, протягом якого спадкоємець має оформити свої спадкові права, не може доводити, що у такого спадкоємця не виникло право на позов, оскільки видача свідоцтва про право на спадщину іншому із спадкоємців або особі, яка не мала права на спадкування, перешкоджає завершенню оформлення своїх спадкових прав другому із спадкоємців, який не отримав свідоцтва про право на спадщину, а отже свідчить про виникнення у цього спадкоємця права на позов у матеріально-правовому аспекті.
Видача свідоцтва про право на спадщину одному зі спадкоємців унеможливлює завершення оформлення своїх спадкових прав іншим із спадкоємців.
Суд враховує, що строк реалізації спадкоємцем спадкових прав - отримання свідоцтва про право на спадщину та строк захисту порушених прав спадкоємця - оспорення свідоцтва про право на спадщину, виданого іншому спадкоємцеві на все спадкове майно або особі, яка не є спадкоємцем, є різними строками і не є взаємозалежними.
Перший строк законодавцем не обмежений і спадкоємець вправі на власний розсуд реалізувати таке право, водночас строк захисту порушеного права обмежений законодавцем у три роки з моменту порушення такого права, чи з моменту, коли особі стало чи мало стати відомо про порушення такого права, та може бути поновлений лише у разі доведення поважності причин його пропуску.
Необмеження спадкоємця у строках оформлення своїх спадкових прав не має наслідком необмеження такої особи у строках захисту порушених спадкових прав.
Положеннями глави 19 ЦК України встановлено загальне правило про поширення позовної давності на всі цивільно-правові вимоги, окрім тих, що, як виняток, зазначені у ст. 268 ЦК України.
Так, у ч. 1 ст. 268 ЦК України законодавець визначив, на які позовні вимоги не поширюється позовна давність. У ч. 2 ст. 268 ЦК України закріплено, що законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.
Серед переліку вимог, на які відповідно до закону позовна давність не поширюється, не згадуються вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.
Опосередковано межі застосування позовної давності визначаються з урахуванням сутності пред'явленої вимоги. Так, у п. 96 постанови від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про незастосування позовної давності до негаторного позову.
Надаючи оцінку сутності заявленої вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину (у частині), суд враховує висновки Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від 05.09.2022 та зазначає, що негаторний позов - це позов власника, який фактично володіє майном, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
Натомість, у даному випадку видача відповідачеві свідоцтва про право на спадщину не є таким порушенням, що не пов'язане із позбавленням володіння, оскільки факт видачі свідоцтва про право на спадщину (на все спадкове майно) та реєстрація права власності на спадкове майно за одним із спадкоємців створює ситуацію, за якої другий із спадкоємців позбавляється права на спадщину в цілому та не може оформити своє право зокрема.
При цьому, особа, яка зареєструвала право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (п. 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18)).
Оспорювання свідоцтва відбувається за волею відповідної особи, законодавець не передбачив конструкцію нікчемності свідоцтва, а тому, на таку вимогу має поширюватися позовна давність. Тобто, правова природа вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину не виключає застосування до неї позовної давності. По своїй суті вимога про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину не може бути ототожнена та/або кваліфікована як негаторний позов.
За своєю правовою природою вимога про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним є самостійним способом захисту прав та інтересів, передбаченим ст. 1301 ЦК України.
Початок перебігу позовної давності за позовами про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину пов'язується з тим моментом, коли спадкоємець дізнався або за усіма об'єктивними обставинами повинен був дізнатися про порушення свого права. У визначенні початкового моменту позовної давності суд повинен виходити з таких критеріїв оцінки поведінки позивача, як добросовісність, розумність та справедливість, закріплених у ст. 3 ЦК України, що відповідним чином висуває до кожного учасника цивільних відносин вимоги до обрання поведінки, яка має відповідати поведінці умовного доброго господаря та дбайливого власника. Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність.
Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів (постанова Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 554/4741/19, від 18.04.2022 у справі № 520/1185/16-ц, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20). Добрий господар повинен піклуватися про своє майно, вживати дії з його збереження та своєчасного захисту його і прав на нього протягом розумного строку. Особа не може вважатися дбайливим власником, якщо тривалий період не цікавиться своїм майном, не вживає заходів, які б вчинив добрий господар невідкладно, якщо не існує перешкод, що об'єктивно перешкоджали йому у вчиненні таких дій.
Вирішуючи спір, суд встановив, що оскаржуване (в частині) свідоцтво про право на спадщину видане ОСОБА_2 05.12.2005, порушує права позивача ОСОБА_1 , як спадкоємця першої черги, яка на момент прийняття спадщини була непрацездатною особою, проте позовна вимога про визнання його недійсним не підлягає задоволенню, у зв'язку зі спливом позовної давності.
На момент звернення позивача ОСОБА_1 до суду, із моменту смерті спадкодавця ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , пройшло 22 роки, а з моменту видачі відповідачу ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за заповітом на домоволодіння по АДРЕСА_1 , пройшло 19 років. І хоча, дійсно, права позивача в даному випадку були порушені, у позовних вимогах слід відмовити, із урахуванням пропуску ОСОБА_1 строку позовної давності на захист таких прав, оскільки її позов не є негаторним.
При цьому, вирішальним у визначенні початку відліку часу, з моменту якого наступило право особи на захист її прав, є момент видачі свідоцтва про право на спадщину, що повністю узгоджується з висновком Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2022, у якому зазначено, що початок перебігу позовної давності за позовами про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину пов'язується з тим моментом, коли спадкоємець дізнався або за усіма об'єктивними обставинами повинен був дізнатися про порушення свого права.
У даному випадку видачу свідоцтв про право на спадщину усім трьом спадкоємцям, як за законом, так і за заповітом, а саме: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , здійснено нотаріусом в один, а саме, 05.12.2005, тому суд враховує, що позивач мала можливість довідатися про порушення своїх прав оскарженим свідоцтвом про право на спадщину протягом розумного строку після моменту його видачі.
Факт видачі спадкоємцю свідоцтва про право власності в порядку спадкування на спадкове майно, право на яке має інший спадкоємець, або видача свідоцтва особі, яка не має прав на спадщину, доводить порушення прав та інтересів особи і саме тому перебіг позовної давності необхідно пов'язувати із фактом видачі свідоцтва про право на спадщину другому зі спадкоємців (чи особі, яка не є спадкоємцем), а у разі якщо особа, права та інтереси якої порушені видачею такого свідоцтва, доведе, що про існування такого свідоцтва, яким порушуються її права, їй стало відомо пізніше, то перебіг позовної давності варто пов'язувати саме з таким моментом.
Позивач та її представник не зверталися з відповідним клопотанням про поновлення пропущених строків до суду та не просили поновити такий строк ні в позовній заяві, ні під час судового розгляду. Окрім того, позивач зазначила, що про наявність заповіту на спірне домоволодіння, видачу відповідачу ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину та про договір іпотеки, предметом якого є вказаний будинок, дізналася в жовтні 2023 року, коли від поштарки отримала лист державного виконавця, датований 22.09.2023, до якого була додана копія постанови про опис та арешт спірного домоволодіння.
Однак, судом встановлено, що за даними з Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 30.01.2014 у справі № 177/2600/13-ц позовні вимоги ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 , ГУ ДМС України в Дніпропетровській області про звернення стягнення на предмет іпотеки, задоволено. Звернуто стягнення на предмет іпотеки - домоволодіння, за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», у рахунок погашення заборгованості по кредитному договору від 05.09.2008 № KRKWGA0000000010, загальний розмір якої станом на 03.04.2013 складає 310686,01 грн. Рішення набрало законної сили 21.08.20214.
Також, 05.01.2016 ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» зверталося до Криворізького районного суду Дніпропетровської області з позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_12 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_3 про виселення відповідачів та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у житловому будинку (предмет іпотеки), розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , яка ухвалою суду від 07.12.2017 залишена без розгляду. Ухвала набрала законної сили 11.01.2018.
Окрім того, за відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень, у провадженні Криворізького районного суду Дніпропетровської області перебувала цивільна справа № 177/1065/21, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним, визнання права власності в порядку спадкування та визнання договору іпотеки недійсним (справа). Фактично, вимоги за вказаною заявою є аналогічними, що в позовній заяві, яка перебуває на даний час в провадженні суду. Ухвалою суду від 06.12.2021 позовна заява в справі № 177/1065/21 повернута позивачу через не усунення виявлених судом недоліків позовної заяви, а саме несплату судового збору. При цьому, дослідженням змісту позовної заяви в справі № 177/1065/21 встановлено, що ОСОБА_16 , звертаючись до суду, на обґрунтування позовних вимог зазначила, що вперше дізналася про заповіт на ім'я ОСОБА_2 щодо будинку АДРЕСА_1 , про видачу на ім'я останньої свідоцтва про право на спадщину за заповітом та про договір іпотеки - 08.07.2021, отримавши просту кореспонденцію на ім'я ОСОБА_2 від ДП «СЄТАМ» щодо реалізації іпотечного майна.
Вищевикладене у своїй сукупності свідчить про те, що позивач ОСОБА_19 , неодноразово звертаючись до суду з аналогічними вимогами, на їх обґрунтування повідомляла різні обставини, тим самим, намагаючись ввести суд в оману, тому суд розцінює дії позивача як такі, що направленні на уникнення відповідальності за кредитними зобов'язанням відповідача ОСОБА_2 та застосування наслідків їх невиконання.
Окрім того, про такі обставини засвідчує і той факт, що ОСОБА_1 звернулася до суду з вимогою визнання недійсним виключно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 05.12.2005, видане ОСОБА_2 , яке стосується домоволодіння АДРЕСА_1 , що є предметом іпотеки за договором від 19.06.2006, тоді як свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 05.12.2005, видане ОСОБА_3 на домоволодіння АДРЕСА_1 та автомобіль, не оспорює.
Також, перебування в провадженні суду вищевказаних цивільних справ свідчить про те, що про наявність договору іпотеки, а відтак, і про порушення своїх спадкових прав, позивач ОСОБА_1 довідалася значно раніше, а не в жовтні 2023 року.
Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утриматися від дій, які б могли порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Отже, з огляду на викладене, позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з пропуском строку та судом не встановлено поважності причин такого тривалого пропуску, тому, відповідно, відсутні підстави для поновлення такого строку. Позивачем не доведено, що вона звернулася до суду в межах позовної давності з моменту, коли їй із об'єктивних причин могло бути відомо про порушення її спадкових прав. Поважності причин пропуску позовної давності позивачем також не доведено.
Положення про позовну давність є диспозитивними, а не імперативними в застосуванні, тобто підлягають заявленню в суді; позовна давність застосовується виключно до ухвалення рішення судом першої інстанції за заявою сторони і суд за власною ініціативою не має права застосовувати позовну давність.
З цього приводу необхідно також враховувати позицію Європейського суду з прав людини, який наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду; забезпечувати юридичну визначеність і остаточність захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів; запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18) зроблено висновок, що сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною в справі, є самостійною підставою для відмови в позові.
Враховуючи викладене, суд вважає, що слід відмовити в задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 05.12.2005 серії ВСК № 320612, із підстав пропуску строку позовної давності для звернення до суду з відповідним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.
Окрім того, оскільки вимоги за позовом про визнання за позивачем ОСОБА_1 права власності на 2/9 частки домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , у порядку спадкування після смерті батька, ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 та визнання недійсним договору іпотеки від 19.06.2006 № 393-МК/1, є похідними від вимоги про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним, у задоволенні якої відмовлено, вищевказані вимоги також до задоволення не підлягають.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, в силу ст. 141 ЦПК України та з огляду на відмову у задоволенні позовних вимог, суд не вбачає підстав для відшкодування понесених позивачем судових витрат.
Керуючись ст. ст. 10-13, 76-81, 89, 141, 263-265 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК», третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним, визнання права власності в порядку спадкування за законом, визнання недійсним договору іпотеки, - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення його повного тексту.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 02.12.2024.
Суддя: