ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
02.12.2024Справа № 910/11596/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., розглянувши у порядку письмового провадження матеріали господарської справи
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УСГ" (03038, м. Київ, вул. Івана Федорова, буд. 32-А, ідентифікаційний код 30859524)
до Приватного акціонерного товариства Страхова компанія "Інтер-Поліс" (01033, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 69, ідентифікаційний код 19350062)
про стягнення 27 328,00 грн.
Без повідомлення (виклику) сторін
Приватне акціонерного товариства "Страхова компанія "УСГ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства Страхова компанія "Інтер-Поліс" про стягнення у розмірі 27 328,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що внаслідок невчасного виконання відповідачем своїх обов'язків, а саме сплати страхового відшкодування, що підтверджується рішенням Господарського суду міста Києва по справі №910/18402/23 від 09.02.2024, яке залишено без змін Постановою Північного апеляційного суду від 11.09.2024, позивач нарахував до стягнення з відповідача пеню у розмірі 17 040,71 грн та 3% річних у розмірі 3 453,72 грн та інфляційні витрати у розмірі 6 833,57 грн, які просить стягнути в судовому порядку.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання), у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
18.10.2024 до канцелярії суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач зазначає, що обрахунок пені, інфляції та 3% річних повинен починатись з моменту постановлення рішення до моменту виконання рішення суду, а тому розрахунок позивача є невірним та повинен починатися з 01.02.2024 по 12.02.2024, просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі та стягнути з позивача витрати на правову допомогу розмірі 2 000,00 грн.
19.10.2024 через підсистему ЕСІТС "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив, у якому останній просить позовні вимоги та вимоги позивача з приводу стягнення витрат на правову допомогу та судового збору задовольнити в повному обсязі, в задоволенні вимог про стягнення витрат на правничу допомогу, понесену відповідачем відмовити.
Відповідач своїм правом на подання заперечень, передбаченим приписами статті 167 Господарського процесуального кодексу України, не скористався.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.02.2024 у справі №910/18402/23 задоволено позовні вимоги в повному обсязі, присуджено до стягнення із Приватного акціонерного товариства Страхова компанія «Інтер-Поліс» на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ» страхове відшкодування у розмірі 66880 грн. 20 коп., судовий збір в розмірі 2684 грн.
При цьому, під час розгляду справи №910/18402/23 судом встановлено наступні обставини.
03.06.2022 року між ПАТ «СК «УСГ» та ОСОБА_1 був укладений Договір добровільного страхування наземного транспорту № 28-0102-22-00172, предметом якого є страхування транспортного засобу «МG 5», державний реєстраційний № НОМЕР_1 , номер кузова: НОМЕР_2 .
Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 364949, 02.09.2022 року об 18-30 год. в м. Києві на вул. Володимирський узвіз, 2, ОСОБА_2 перебуваючи в якості пасажира в транспортному засобі «HYUNDAI», державний реєстраційний № НОМЕР_3 , своїми діями створив загрозу безпеці дорожнього руху, не вжив заходів забезпечення безпеки дорожнього руху, створив умови для самовільного руху автомобіля, який здійснив зіткнення з транспортним засобом «МG5», державний реєстраційний № НОМЕР_1 , автотранспортні засоби отримали механічні пошкодження, чим порушив вимоги п. 1.5., 5.2 б) ПДР України, за що відповідальність передбачена ст. 124 КУпАП
Матеріали справи № 757/25334/22 не містять доказів причетності ОСОБА_2 до зазначеної ДТП. 20.09.2023 року Печерським районним судом м. Києва по справі № 757/25334/22 провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 за ст. 124 КУпАП було закрито у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Позивач зауважив, що на його думку подія, яка відбулась 02.09.2022 року з вищезазначеними транспортними засобами сталась саме через неуважність водія ОСОБА_3 , яким було допущено численні порушення ПДР України, а саме п. 1.5., пп. д) п. 2.З., п. 15.7., п. 15.12. ПДР України.
02.09.2022 Страхувальник звернувся до ПАТ «СК «УСГ» із заявкою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування й надав усі необхідні документи.
14.09.2022 року ПАТ «СК «УСГ» на підставі рахунку № 1087049 від 07.09.2022 року було складено страховий акт № STOKA -1000000784 та розрахунок суми страхового відшкодування.
ПАТ «СК «УСГ» здійснило виплату страхового відшкодування в розмірі 66 880,20 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 38232 від 14.09.22.
Цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу «HYUNDAI», державний реєстраційний № НОМЕР_3 станом на 02.09.2022 року була застрахована у Відповідача згідно полісу № ЕР-210415584, що підтверджується витягом з централізованої бази даних МТСБУ.
19.09.2022 року Позивач звернувся до Відповідача з Заявою на виплату (страхового) відшкодування № 11/21332, та яка була отримана Відповідачем 27.09.2022 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Надання відповіді Відповідачем на заяву Позивача матеріали справи не містять.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача страхового відшкодування в порядку регресу підлягають задоволенню у розмірі 66880,20грн.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2024 у справі № 910/18402/23 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інтер-Поліс» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2024 у справі №910/18402/23 залишено без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2024 у справі №910/18402/23 залишено без змін.
Рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2024 у справі № 910/18402/23, що залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2024 набрало законної сили 11.09.2024.
Відповідно ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Частиною 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини, від 25.07.2002, «Справа «Совтрансавто-Холдинг» проти України» п. 72 «В. Оцінка Суду»).
Таким чином, розмір та обґрунтованість грошової вимоги в сумі 66 880,20 грн Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УСГ" до Приватного акціонерного товариства Страхова компанія "Інтер-Поліс" встановлені судовим рішенням у справі № 910/18402/23, мають преюдиційне значення і не підлягають повторному доказуванню.
16.09.2024 на виконання вказаного рішення суду відповідачем було сплачено на користь позивача страхове відшкодування одночасно з судовим збором в загальному розмірі 69 564,20 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 5849 від 16.09.2024.
Отже, з урахуванням вищевикладених обставин, а саме факту невчасного виконання своїх обов'язків відповідачем, передбачених чинним законодавством, позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь пеню у розмірі 17 040,71 грн, 3% річних у розмірі 3 453,72 грн. та інфляційні витрати у розмірі 6 833,57 грн.
Статтею 598 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).
Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання. При цьому чинне законодавство не пов'язує припинення грошового зобов'язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.08.2019 у справі №910/8625/18.
Тобто, саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.
Частина 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Порушенням зобов'язання, у відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України встановлено, що за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Крім того, зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора за відсутності реального виконання боржником свого зобов'язання не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України.
В пункті 7.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.
Отже, наявність судового рішення чи факт відкриття виконавчого провадження з його примусового виконання не свідчить про припинення зобов'язання, а тому наявність судових рішень про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права отримати передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України суми. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18, від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц, а також у постанові Верховного Суду від 22.04.2020 у справі №922/795/19.
Таким чином, позивач має право на стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат протягом усього часу існування обставин прострочення виконання грошового зобов'язання боржником, тобто до повного виконання грошового зобов'язання.
За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).
За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
За приписами пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
При цьому, пунктом 36.5 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика або МТСБУ особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє у період, за який нараховується пеня.
Відповідно до ст. 992 ЦК України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.
Як встановлено судом під час розгляду справи №910/18402/23 19.09.2022 року позивач звернувся до відповідача з Заявою на виплату (страхового) відшкодування № 11/21332, та яка була отримана відповідачем 27.09.2022 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Отже, у відповідності до вимог чинного законодавства, відповідач зобов'язаний був сплатити страхове відшкодування не пізніше 26.12.2022, однак виплату здійснив лише 16.09.2024, що підтверджується платіжною інструкцією № 5849 від 16.09.2024.
Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення виплати страхового відшкодування, позивачем нараховано пеню за період з 27.12.2024 по 30.06.2024 у розмірі 17 040,71 грн.
В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.
В пункті 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що: "Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції".
Таким чином законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.
Суд перевірив надані позивачем розрахунки пені встановив, що позивачем не враховано присікального терміну щодо нарахування пені та невірно визначено період нарахування пені. Відтак, за обґрунтованим розрахунком суду розмір пені, який підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача становить 16 765,86 грн., в іншій частині вимоги не підлягають задоволенню.
Окрім того, оскільки відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, позивачем нараховано 3% річних у розмірі 3 453,72 грн та інфляційні витрати у розмірі 6 833,57 грн за період з 27.12.2022 по 15.09.2024.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду у постанові №910/12604/18 від 01.10.2019 та Верховний Суд України у постанові №3-12г10 від 08.11.2010).
Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних витрат, суд дійшов висновку про їх правомірність та арифметичну вірність, а отже позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у розмірі 3 453,72 грн та інфляційних витрат у розмірі 6 833,57 грн підлягають задоволенню.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, такими засобами як письмові, речові і електронні докази.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Що стосується витрат позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн., суд зазначає наступне.
Відповідач заперечуючи щодо розміру правничої допомоги позивача зазначає, що остання є завищеною, оскільки судова практика є усталеною.
Згідно з приписами статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем було надано Договір № 2-12/2023-Ю про надання правничої допомоги від « 8» грудня 2023 року (надалі - договір), укладений між позивачем та Адвокатським бюро «Гедз», довіреність № 0124-13 від 05.01.2024, акт виконаних робіт до договору від «19» квітня 2024 року, платіжну інструкцію (детальна форма) № 17 від 19.09.2024, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 10423/10 від 20.12.2021.
Відповідно до ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Так, відповідно до статті 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Враховуючи вищезазначене, оцінивши подані позивачем докази у підтвердження понесених ним витрат, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, характеру та обсягу наданих адвокатом послуг, суд дійшов висновку, що витрати у заявленому позивачем розмірі не відповідає критеріям реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, а тому вимога позивача підлягає частковому задоволенню з покладенням на відповідача обов'язку по відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, витрати відповідача на правову допомогу покладаються на відповідача.
Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства Страхова компанія "Інтер-Поліс" (01033, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 69, ідентифікаційний код 19350062) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УСГ" (03038, м. Київ, вул. Івана Федорова, буд. 32-А, ідентифікаційний код 30859524) пеню у розмірі 16 765 грн 86 коп.; 3 % річних у розмірі 3 453 грн 72 коп.; інфляційні витрати у розмірі 6 833 грн 57 коп.; витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 2 398 грн. 04 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 02.12.2024.
Суддя Л. Г. Пукшин