Справа № 490/6105/24
нп 2/490/2832/2024
Центральний районний суд м. Миколаєва
02 грудня 2024 року м. Миколаїв
Центральний районний суд міста Миколаєва у складі головуючого судді Саламатіна О.В., за участю секретаря судового засідання Рябой Д.В., представниці позивачки ОСОБА_1 - адвоката Коренко Т.В. та представниці відповідачки ОСОБА_2 - адвоката Долгової Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Ємельянова Наталя Валеріївна, про визнання заповіту недійсним,-
18.07.2024 року до Центрального районного суду м. Миколаєва надійшла позовна заява ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Ємельянова Наталя Валеріївна, про визнання заповіту недійсним, в якій позивачка просить суд визнати заповіт від 29.09.2023 року на все майно у тому числі квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Ємельяновою Н.В. складений ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 - не дійсним та застосувати наслідки не дійсності.
В обґрунтування вимог позивачка зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 ОСОБА_3 , онука померлої звернулась із заявою про прийняття спадщини після смерті бабусі до приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Ємельянової Н.В. Однак, приватним нотаріусом було відмовлено ОСОБА_3 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_2 , що належала ОСОБА_4 , у зв'язку з наявністю заповіту на все майно на користь її рідної сестри ОСОБА_2 . Позивачка вважає, що заповіт від 29.09.2023 року є недійсним, оскільки заповідачем було не правильно сприйнято фактичні обставини правочину, що вплинуло на її волевиявлення, а також через свій стан та постійне переживання за сина, заповідачка не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, вона була не спроможна приймати рішення про вчинення будь-яких правочинів. Таким чином, з огляду на приписи ст..ст. 203, 215, 229, 1257 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) вказаний заповіт має бути визнано недійсним.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.07.2024 року головуючим суддею по даній справі визначено суддю Саламатіна О.В.
18.07.2024 року матеріали справи передано на розгляд судді.
Ухвалою судді Центрального районного суду м. Миколаєва Саламатіна О.В. від 22.07.2024 року прийнято вищезазначену позовну заяву та відкрито провадження у цивільній справі. Розгляд справи постановлено проводити в порядку загального позовного провадження.
18.09.2024 року до канцелярії суду надійшла заява ОСОБА_2 , в якій остання просила відкласти судове засідання у зв'язку з тим, що про судове засідання вона дізналась 17.09.2024 року та хоче звернутися за юридичною допомогою до авдоката.
18.09.2024 року ОСОБА_2 подала до суду заяву, в якій просила долучити до матеріалів справи копію договору дарування від 08.02.2017 року.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 18.09.2024 року було витребувано: у приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Ємельянової Наталії Валеріївни ( АДРЕСА_3 ) належним чином засвідчені копії матеріалів спадкової справи №41/2024 після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ; у АТ КБ "Приватбанк" (01001, м.Київ, вул. Грушевського, будинок 1д)інформацію у виді довідки про рух коштів за період з травня 2022 року по 23 березня 2024 року по банківському рахунку НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_4 , з зазначенням суми залишку коштів на рахунку, станом на 23 березня 2024 року, а також оголошено перерву у підготовчому засіданні до 17.10.2024 року до 12-00 годин.
25.09.2024 року до канцелярії суду від приватного нотаріуса Ємельянової Н.В. надійшли пояснення на позовну заяву, в яких остання вказала, що вважає позовну заяву неоґрунтованою, оскільки при посвідченні заповіту 29.09.2023 року, нею не було встановлено будь-якої з обставин, в тому числі встановленої п. 4 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про нотаріат», які б стали підставою для відмови громадянці ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у вчиненні відповідної нотаріальної дії. А також позивач у позовній заяві некоректно повідомив суд про те, що нотаріус вже відмовила їй у видачі свідоцтва про право на спадщину. Однак позивачка 18.06.2024 року лише звернулась із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4
27.09.2024 року приватний нотаріус Ємельянова Н.В. на виконання ухвали судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 18.09.2024 року направила до суду копію спадкової справи №41/2024, після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
04.10.2024 року до канцелярії суду від представниці ОСОБА_2 - адвоката Долгової Л.В. надійшов відзив на позовну заяву, в якому остання просила відмовити позивачці ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітної ОСОБА_3 у задоволенні вимог, викладених у позовній заяві про визнання заповіту недійсним у повному обсязі за безпідставністю. Вказала, що дійсно рідна сестра відповідачки ОСОБА_4 була власницею квартири АДРЕСА_2 . Згідно договору дарування, батько неповнолітньої ОСОБА_3 та рідний син ОСОБА_4 подарував своїй матері частку вказаної квартири АДРЕСА_4 . Тобто він мав намір і хотів, щоб вказана квартира залишилася не його колишній дружині ОСОБА_1 чи дочці ОСОБА_3 , а саме рідній матері. І на момент відкриття спадщини - смерті ОСОБА_4 , вказана квартира належала саме ОСОБА_4 . Ні колишня невістка, ні її дочка з моменту розірвання відносин в 2015 році з ОСОБА_5 та з його матір'ю не спілкувалися, не допомагали бабусі та не цікавилися її життям. Коли було визнано її сина ОСОБА_5 14.08.2022 року зниклим безвісті за особливих обставин, вона до останнього вірила, що він в полоні та повернеться і тому прийняла особисте рішення залишити заповіт 29.09.2023 року на рідну сестру, єдину близьку людину, яку любила і якій довіряла. Чоловіка та інших дітей вона не мала. Позивачка ж разом із дитиною на початку війни виїхала до Польщі та не цікавилася життям спадкодавиці. Натомість, весь час з початку введення воєнного стану, відповідачка була поряд з сестрою, допомагада їй та підтримувала, як могла.
Заповідачка була впевнена, що хоче залишити своє майно у спадщину сестрі, та нічого за це від відповідачки не просила.
17.10.2024 року до кацелярії суду від представниці ОСОБА_2 - адвоката Долгової Л.В. надійшло клопотання про виклик свідків, в якому остання просила викликати та допитати у якості свідків: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 17.10.2024 року було закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 02.12.2024 року на 10:00 год. Також було задоволено клопотання представниці ОСОБА_2 - адвоката Долгової Л.В., та викликано для допиту в судовому засіданні свідків: ОСОБА_6 , який проживає за адресою: АДРЕСА_5 ; ОСОБА_7 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_6 . А також витребувано у АТ КБ "Приватбанк" (01001, м.Київ, вул. Грушевського, будинок 1д)інформацію у виді довідки про рух коштів за період з травня 2022 року по 23 березня 2024 року по банківському рахунку НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , рнокпп НОМЕР_3 ), з зазначенням суми залишку коштів на рахунку, станом на 23 березня 2024 року.
30.10.2024 року на виконання ухвали судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 17.10.2024 року АТ КБ «Приватбанк» направило запитувану інформацію стосовно рахунків ОСОБА_4 , а саме про рух коштів за період з 01.05.2022 року по 23.03.2024 року.
25.11.2024 року до канцелярії суду надійшла заява від приватного нотаріуса Ємельянової Н.В., в якій остання просила провести розгляд справи за її відсутності.
В судовому засіданні представниця позивачки підтримала позов з підстав наведених в ньому та просила позов задовольнити.
В судовому засіданні представниця відповідачки проти позову заперечила, вказувала на його необгрунтованість з підстав наведених у відзиві, просила в задоволенні позову відмовити та зазначила що докази понесених відповідачем витрат на правову допомогу будуть надані в установлені процесуальним законом строки.
Суд, дослідивши та перевіривши всі докази в їх сукупності, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.
ІНФОРМАЦІЯ_4 народилась ОСОБА_8 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 . Її батьками є: батько - ОСОБА_9 , мати - ОСОБА_10 .
ІНФОРМАЦІЯ_5 народилась ОСОБА_11 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 . Її батьками є: батько - ОСОБА_9 , мати - ОСОБА_10 .
З повного витягу з державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб вбачається, що 18.04.1975 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_12 було укладено шлюб, який зареєстрований Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Миколаївського міського управління юстиції, актовий запис №987. Прізвище дружини після державної реєстрації шлюбу - « ОСОБА_13 ».
З свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_6 виданого 14.01.1988 року Центральним відділом РАЦС м. Миколаєва вбачається, що 14.01.1988 року було розірвано шлюб між ОСОБА_12 та ОСОБА_14 .
Як вбачається з свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_7 виданого повторно 02.10.2007 року Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Миколаївського міського управління юстиції 04.02.1988 року ОСОБА_15 та ОСОБА_16 уклали шлюб, актовий запис №107. Прізвище дружини після державної реєстрації шлюбу - « ОСОБА_17 ».
ІНФОРМАЦІЯ_6 помер ОСОБА_15 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_8 виданого 28.09.2007 року Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Миколаївського міського управління юстиції, актовий запис №4571.
З повного витягу з державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб вбачається, що 25.05.1985 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_18 було укладено шлюб, який зареєстрований Центральним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції Полтавської області. Прізвище дружини після державної реєстрації шлюбу - « ОСОБА_19 ».
Як вбачається з свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_9 виданого 24.02.1995 року Відділом реєстрації актів громадянського стану Жовтневого райвиконкому м. Полтави 24.02.1995 року було розірвано шлюб між ОСОБА_18 та ОСОБА_20 , актовий запис №132.
03.05.1995 року було укладено шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_20 , що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_10 , виданого 03.05.1995 року Міським Палацом шлюбів м. Полтави. Прізвище дружини після державної реєстрації шлюбу - « ОСОБА_21 ».
З наведеного вище підтверджується факт того, що померла ОСОБА_4 та відповідачка ОСОБА_2 є рідними сестрами.
ІНФОРМАЦІЯ_7 народився ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_11 виданого повторно 18.11.1994 року Віділом реєстрації актів громадянського стану м. Миколаєва. Його батьками є: батько - ОСОБА_12 , мати - ОСОБА_14 .
З вищенаведеного підтверджується факт того, що ОСОБА_5 є рідним сином померлої ОСОБА_4 .
З свідоцтва про народження серії НОМЕР_12 виданого повторно 11.06.2011 року Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Миколаївського міського управління юстиції вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_8 народилась ОСОБА_3 , актовий запис №159. Її батьками є: батько - ОСОБА_5 , мати - ОСОБА_1 .
З вищенавденого слідує, що ОСОБА_3 є донькою ОСОБА_5 , а отже є онукою померлої ОСОБА_4 .
Як вбачається з сповіщення сім'ї №199 від 30.08.2022 року рідний син померлої ОСОБА_4 та батько ОСОБА_3 - ОСОБА_5 перебуваючи на службі у ЗСУ зник безвісти.
Вищенаведене також підтверджується наказом командира військової частини НОМЕР_13 №800 від 25.10.2022 року.
За життя ОСОБА_4 , 29.09.2023 року склала заповіт, який посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Ємельяновою Н.В., яким все належне їй майно, з чого б воно не складалося та де б воно не знаходилось та все те, що буде належати їй на момент її смерті та на що я за законом матиме право, запоідає ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , РНОКПП НОМЕР_14 . Заповіт зареєстровано в реєстрі за №2085.
Як вбачається з копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_15 виданого 25.03.2024 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ОСОБА_4 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис №710.
Після смерті ОСОБА_4 була заведена спадкова справа за №41/2024. Спадщину прийняли: спадкоємицею за заповітом від 29.03.2023 року є ОСОБА_2 .
Відповідно до ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті
Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається (стаття 1234 ЦК України).
Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу (частина третя статті 1247 ЦК України).
Право на заповіт може бути здійснене протягом всього життя особи і включає в себе як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну чи скасування. Усі наведені правомочності заповідача в сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є реалізацією свободи заповіту, яка є принципом спадкового права. Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов'язковість її виконання. Кваліфікація заповіту як нікчемного із мотивів розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій статті 1257 ЦК України, порушить принцип свободи заповіту. За відсутності дефектів волі та волевиявлення заповідача при складанні і посвідченні заповіту кваліфікація останнього як нікчемного з підстав, що прямо не передбачені ані цією статтею, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті скасовує вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту у зв'язку з його смертю (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
Згідно зі статтею 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).
Якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування (стаття 1251 ЦК України).
Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним (частина перша статті 1257 ЦК України).
Нормами Книги шостої ЦК України визначені вимоги до особи заповідача (стаття 1234 ЦК України), змісту заповіту (статті 1236-1240, 1246 ЦК України), загальні вимоги до форми заповіту (стаття 1247 ЦК України), порядку його посвідчення нотаріусом (статті 1248, 1249, 1253 ЦК України), для яких законодавцем визначені і наслідки їх порушення. Порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у главі 85 ЦК України, її статтях 1247-1249, 1253 (пункти 60, 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20)).
Заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем (розділ ІІІ, п. 1.4 Порядку).
У справі, що розглядається судом встановлено, що заповіт від 29.09.2023 року посвідчено приватним нотарісом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Ємельяновою Н.В.
В заповіті вказано час та дату його складення (10 година 20 хвилин 29.09.2023 року); заповіт записаний нотаріусом зі слів заповідачки, заповіт до підписання прочитаний уголос заповідачкою і власноручно підписаний нею у присутності нотаріуса, заповіт зареєстровано в реєстрі за №2085, що в повній мірі відповідає вимогам Порядку вчинення нотаріальних дій та приписам норм ЦК України.
Відтак, заповіт складений та посвідчений 29.09.2023 року відповідає вимогам ст. 1247 ЦК України.
Щодо аргументів позивачки щодо недійсності оспорюваного заповіту у зв'язку з тим, що заповідачкою було не правильно сприйнято фактичні обставини правочину, що вплинуло на її волевиявлення, а також через свій стан та постійне переживання за сина, заповідачка не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, вона була не спроможна приймати рішення про вчинення будь-яких правочинів, суд зазначає таке.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 зазначила що з 2013 року проживала по сусідству з ОСОБА_4 та перебувала з нею в дружніх відносинах. Утриманням ОСОБА_4 постійно займалася її рідна сестра - ОСОБА_2 , яка двічі на тиждень приносила продукти та ліки. Син спадкодавиці хоча і проживав періодично разом нею, але жодної фінансової допомоги не надавав.
Здоров'я у ОСОБА_4 було нормальне відповідно до свого віку, останній раз спілкувалися за три дні до смерті, та впевнена що психічний та інтелектуальний стан ОСОБА_4 був адекватний.
Вперше побачила позивачку ОСОБА_1 через два місяці після смерті ОСОБА_4 до цього жодного разу не бачила.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 , зазначив, що заповідачка свідомо бажала скласти заповіт саме на ім'я своєї сестри ОСОБА_2 , щоб майно не дісталося позивачці, оскільки та могла позбавити всього її сина - ОСОБА_5 . Заповідачка сама обирала нотаріуса та не страждала на психічні захворювання. Він особисто возив ОСОБА_4 до обраного нею нотаріуса та чекав в приймальні нотаріуса поки відбудеться оформлення заповіту. Знає що ОСОБА_4 хворіла на діабет та підвищений тиск. Фактично за нею постійно піклувалася її сестра ОСОБА_2 , з якою у спадкодавиці були теплі відносини.
Згідно зі статтею 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Для визнання правочину недійсним, як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення, ЦК розуміє в тому числі і помилку в характері (природі) правочину, прав та обов'язків сторін.
Так, помилка може виникнути внаслідок необачності або самовпевненості учасників правочину, невірного розуміння сторонами одна одної в ході переговорів, невірного тлумачення закону, дій третіх осіб тощо.
В пункті 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз'яснено, обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину.
Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.
Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину.
Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.
Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Тлумачення статті 225 ЦК України свідчить, що правила цієї статті поширюються на випадки, коли фізична особа хоча і є дієздатною, однак у момент вчинення правочину вона перебувала в такому стані, коли не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Аналогічний висновок зроблений і в постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі №523/14606/13-ц.
Встановлення неспроможності особи в момент вчинення заповіту розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними такого стану на момент вчинення заповіту відбувається з урахуванням як висновку посмертної судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи про те, що в момент вчинення заповіту особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.
З позовом про визнання правочинів недійсними на підставі ст. 225 ЦК України звертається:
(а) або сторона правочину, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними;
(б) або в разі її смерті - інші особи, чиї цивільні права або інтереси порушені. До інших осіб відносяться, зокрема, спадкоємці сторони правочину, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.
Вказана позиція наведена в постанові КЦС ВС від 20.06.2018 у справі № 161/17119/16-ц.
При цьому, статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до змісту ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При цьому, судом в підготовчому засіданнні з'ясовувалася думка учасників справи щодо необхідності призначення експертиз у даній справі, натомість, як представниця позивачки так і представниця відповідачки наполягали на достатності наданих ними доказів для вирішення данної справи та відсутності необхідності призначати по даній справі проведення експертиз.
Частиною четвертою статті 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Позивачкою не надано суду належних доказів про те, що заповідачкою було неправильно сприйнято фактичні обставини правочину, що вплинуло на її волевиявлення, а також через свій стан та постійне переживання за сина, заповідачка не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними та що вона була не спроможна приймати рішення про вчинення будь-яких правочині. Вказане не знайшло свого підтвердження під час розгляду справи, а за такого в задоволені позову з вказаних підстав слід відмовити.
Крім того, судом враховано, що ОСОБА_5 - рідний син заповідачки, станом на час розгляду справи, не оголошувався померлим.
Так, відповідно до частини першої статті 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).
Тлумачення статті 1241 ЦК України свідчить, що право на обов'язкову частку - це суб'єктивне майнове право окремих спадкоємців першої черги (стаття 1261 ЦК України) отримати певну частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту. Хоча норми про право на обов'язкову частку розміщені у главі, присвяченій спадкуванню за заповітом, за своєю сутністю право на обов'язкову частку належить до спадкування за законом. Тобто право на обов'язкову частку існує лише за наявності заповіту. Коло осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, визначене статтею 1241 ЦК України, є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.
Вказана позиція наведена в Постанові КЦС ВС від 02.08.2018 у справі №705/3890/16-ц.
Таким чином, з урахуванням наведеного вище, судом також відхиляються аргументи позивачки про визнання недійсним заповіту "з підстав передбачених ст. 1261 ЦК України, згідно з якою у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки".
Враховуючи наведене вище, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 259, 264, 265 ЦПК України, суд, -
У задоволені позову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_10 , РНОКПП НОМЕР_16 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_7 ), яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_11 , РНОКПП НОМЕР_17 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_7 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_9 , РНОКПП НОМЕР_14 , проживає за адресою: АДРЕСА_8 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Ємельянова Наталя Валеріївна (адреса: АДРЕСА_3 ), про визнання заповіту недійсним - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Саламатін